Грошово - кредитна та фіскально - бюджетна політика в системі державного регулювання грошового обюороту. Дискусії щодо переваг та недоліків кожної з них.

Кон’юнктурну політику за способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів, що спираються на регулювання грошового обороту можна поділити на заходи фіскальної політики, грошово-кредитної (монетарної), та заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансових витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб’ктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює

Стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічеє сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування дердавного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон’юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте, якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію. Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб’єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.

Грошово-кредитна політика - це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк, зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх ціни на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює подвавлення процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва. Залежно від напрямку та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики: експанційна (допускавється неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, налідок - інфляція, тобто, це "політика інфляції",), рестрикційна (допускавється різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошекй, наслідок - гроші "дорожчають", СуПо скорочується, - зниження цін і різке падіння економічної активності). Зважаючи на негативні наслідки цих політик, уряди, намагаючись уникнути їх, застосовують дещо альтернативні до них політики: дезінфляції і політику рефляції.

Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги і недоліки. Потиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кенсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, визначили такі переваги фіскальної політики: Чинять більш вітчутний вплив на активність економічних суб’єктів, реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики, вплив фіскальних заходів виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів. Монетаристи на чолі з Фрідманом, абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, довели, що, зокрема, діям фіскальних заходів властивий такий самий, а той більший часовий лаг, як і заходам монетарної політики, недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб’єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець переваги фіскальної політики. У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічний політиці. Хоча, зараз, фіскальні і монетарні заходи розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнюючі в єдиній системі кон’юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит.

42. Суть, цілі та інструменти грошово - кредитної політики.

Грошово-кредитна політика - це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово - кредитної політики є загальноекономічні цілі держави: економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Інструменти крошово - кредитної політики це: 1)інструменти прямиого впливу на грошовий ринок та економічні процеси - операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового процента, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти; 2) інструменти прямого впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків,установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

 

43. Проблеми монетизації бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продукту в Україні.

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними заходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами: 1)Збільшити оподаткування екон. суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо.2)Дозволити уряду (казначейство) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їх статус законного платіжного засобу. 3)Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи зрвнішньому ринках. 4)Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов’язання на первинному ринку. Найдоцільнішим є третій - шляхом реалізації держ цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці (при умові - бюдж дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП). Систематичний, зростаючий бюдж дефіцит, яким би способом не монетизувався, становить потенційну загрозу для сталості грошей. Монетизація через вторинний ринок може лише відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім.

Проблема монетизації ВВП полягає у доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів і послуг, погашення боргових зобов’язань. З суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси.

Про достатність монетизації ВВП можна судити з динаміки деяких індикаторів, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Показник фактичного стану монетизації ВВП прийнято розраховувати як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року до номінального річного обсягу ВВП: Км=М/ВВП, де Км-рівень монетизації, М-маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3. На 1.01.2000 рівень монетизації в Україні становив - 17,4%. Його оцінка забезпечується порівнянням з показниками попередніх років або з показниками інших країн. В УКраїні демонетизація економіки спричинена глибокою інфляцією, внаслідок чого скоротився По на гроші і відповідно була скорочена Пр грошей. Тому ремонізувати економіку України не можливо нагнітанням Пр грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток По на гроші. Для збільшення По на гроші як єдино реального шляху ремонетизації економіки України, необхідно: перейти до політики екон зростання, що забезпечуватиме зростання реального ВВП, пол\долати бартер у відносинах між господарюючими суб’єктами, підвищити стабільність нац грошей та банківської системи, довіру до них усіх економічних суб’єктів, підтримувати на належному рівні реальну ставку депозитного процента, забезпечити високий рівень розвитку ціних паперів та валютного ринку.