Центральні та місцеві органи виконавчої влади в Україні: загальна характеристика, структура, компетенція.

Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. Систему центральних органів виконавчої влади складають: міністерства; державні комітети (державні служби);органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Державний комітет України з питань регулятивної політики і підприємництва, Фонд держмайна України, Управління державної охорони України, Служба безпеки України, Національна комісія регулювання електроенергетики України). Головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади е міністерства. Вони створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соціально-економічного і політичного життя і є здебільшого органами галузевого управління. Значення міністерств підкреслюється тим, що їхні керівники (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України. Керівництво міністерством здійснює міністр. Він особисто відповідає за розробку і впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Міністр спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Державні служби - центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державні комітети служби вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечують їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань, віднесених до їх відання. Державний комітет службу очолює його голова. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників і вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. Компетенція центральних органів виконавчої влади реалізується через видання ними наказів, інструкцій та інших нормативно-правових актів. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює у встановленому порядку керівник центрального органу виконавчої влади. Відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. їх склад формують голови місцевих державних адміністрацій. Останні призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента. Вони при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні також радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними й обласними радами. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України можуть бути відповідно до законодавства скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Тобто він може підтримати або не підтримати недовіру голові. Але якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України зобов'язаний прийняти рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин також програм їх національно-культурного розвитку;підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів і програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування;реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" також передбачає, що місцеві державні адміністрації є юридичними особами. Склад і структуру місцевих державних адміністрацій визначають їх голови. Приблизні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, а також типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Поняття конституційно-правового статусу людини і громадянина та його структура.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави. Ознаками правового статусу є такі:1) залежить від сутності соціального ладу, в умовах якого він складається і функціонує; зазнає впливу безлічі чинників, основними з яких є праця і власність як основа формування громадянського суспільства;2) виступає як юридична міра соціальної свободи суб'єкта права;3) установлюється спеціально уповноваженими органами держави, його зміст змінюється з волі законодавця, а не окремих суб'єктів права, на яких він поширюється;4) відображається у правових нормах і принципах, формально закріплених у приписах нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів та в інших джерелах (формах) права;5) має визначену структуру, ядро якої становлять суб'єктивні права, законні інтереси, обов'язки, що є однаковими для всіх його носіїв одного виду;6) встановлює межі, за які не повинні виходити діяльність і поведінка людини в суспільстві. Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:правосуб'єктність людини;його принципи;права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральний елемент цього статусу);обов'язки людини та гарантії їх виконання. Правосуб’єктність включає правоздатність і дієздатність фізичної особи. Загальна конституційна правоздатність означає здатність мати конституційні права та обов'язки, виникає з моменту народження і визнається за усіма людьми незалежно від їхнього віку, статі, легальності народження, стану здоров'я, соціального стану, національності, ставлення до політики і релігії, моральності їхньої поведінки та інших ознак. Проте у випадках, передбачених Конституцією України, здатність мати окремі права, свободи та обов'язки може пов'язуватися із досягненням людиною відповідного віку. Конституційна дієздатність - це здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе конституційні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність за їх невиконання (наприклад, конституційний обов'язок сплачувати податки несуть особи, які реалізували своє право на працю або на підприємницьку діяльність). Обсяг конституційної дієздатності визначається Конституцією України і не може бути обмежений, крім випадків, передбачених нею ж. Здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод, самостійно їх здійснювати, створювати для себе конституційні обов'язки часто залежить від конкретного змісту відповідних прав і обов'язків, а отже, від цивільної дієздатності фізичної особи. Тому, залежно від віку, психічного стану особи її конституційна дієздатність, як і цивільна, може бути обмежена. Наприклад, не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.