Розділ I. Конституційне право як галузь права

Розділ I. Конституційне право як галузь права

в системі права України...................................................... 7

1.1 Конституційне право як галузь національного права......... 9

1.2 Предмет конституційного права........................................ 20

1.3 Метод конституційного права........................................... 29

1.4 Принципи конституційного права України........................ 40

1.5 Роль і місце конституційного права

в національній системі права............................................. 47

Розділ II. Історія конституційного права України............................. 53

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права як галузі права 55

2.2 Історія конституційного права України

як науки і навчальної дисципліни.................................... 126

Розділ III. Конституційне право як наука

і навчальна дисципліна.................................................... 173

3.1 Конституційне право як юридична наука....................... 175

3.2 Конституційне право як навчальна дисципліна.............. 215

Розділ IV. Система конституційного права України........................ 235

4.1 Поняття та складові елементи системи

конституційного права України....................................... 237

,, 4.2 Інститути конституційного права України..................... 262

, 4.3 Норми конституційного права України......................... 289

Зміст

Розділ V. Джерела конституційного права України......................... 309

5.1 Поняття джерел конституційного

права України.................................................................... 311

5.2 Класифікація джерел конституційного права України... 326

5.3 Основні джерела конституційного права України......... 332

5.4 Імплементація джерел міжнародного права

в конституційне право України........................................ 348

Розділ VI. Конституція як основний закон суспільства

та держави................................................................... 361

6.1 Поняття конституції........................................................ 363

6.2 Історія Конституції України 1996 р.........................-....... 375

6.3 Структура й функції Конституції України 1996 р.......... 394

6.4 Правова охорона Конституції України........................... 406

Розділ VII. Функції конституційного права України .............. 417

7.1 Поняття функцій конституційного права....................... 419

7.2 Класифікація функцій конституційного права................ 429

7.3 Реалізація функцій конституційного права.................... 445

Розділ VIII. Конституційно-правові відносини.................................. 453

8.1 Поняття та склад конституційно-правових відносин...... 455

8.2 Суб'єкти конституційно-правових відносин................... 462

8.3 Об'єкти конституційно-правових відносин...................... 477

8.4 Юридичні факти в конституційно-правових відносинах...492

Розділ IX. Юридична відповідальність.............................................. 505

9.1 Поняття та види юридичної відповідальності

в конституційному праві................................................. 507

9.2 Конституційно-правова відповідальність....................... 514

9.3 Адміністративна відповідальність за порушення конституційного законодавства 532

9.4 Кримінально-правова відповідальність за порушення конституційного законодавства 539

В ступ

Становлення і розвиток коиституційного права України як галузі права за роки ії незалежності об'єктивно зумовили активізацію роз-витку коиституційного права як науки і особливо як навчальної дис-ципліни. За цей час з'явилось ряд фундаментальних підручників і на-вчальних посібників з коиституційного права. Водночас стало оче-видним, що охоплювати в однотомних підручниках сповна питання загальної теорії коиституційного права та особливої частини стає де-далі проблемнішим. Тому цілком закономірним явищем є поява дво-томного підручника як академічного курсу з коиституційного права.

У цьому томі з максимальним урахуванням розвитку коисти­туційного права як науки насамперед подається визначення коисти­туційного права як провідної галузі права України, норми якої регу-люють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в еко-номічній, соціальній, культурній та інших сферах, а також висвітлю-ються предмет, метод та принципи коиституційного права. Надаючи важливого значення витокам коиституційного права, в цій частині підручника з коиституційного права всебічно відображена історія коиституційного права як галузі, як науки, як навчальної дисципліни. Особлива увага приділяється питанням системи коиституційного права, його джерел та правовідносинам.

У процесі висвітлення питань системи коиституційного права по­дається як визначення, так і класифікації основних складових систе­ми коиституційного права — його інститутів і норм.

Враховуючи останні здобутки наукової думки з коиституційного права і практики коиституційного будівництва останніх років, конституційно-правова норма вперше визначається як загальнообов'яз-кове правило поведінки або діяльності, встановлене або санкціонова-не і гарантоване народом або державою, оскільки більшість консти-туцій в останні роки приймається народом шляхом референдуму.

Вступ

При висвітленні джерел конституційного права особлива увага приділяється Конституції України 1996 р. При цьому вперше всебічно аналізується як її структура, так і система, яку становлять власне Конституція як єдиний нормативний акт найвищої юридичної сили та конституційні акти відповідної юридичної сили.

При розкритті питань правовідносин уперше наголошується на тому, що провідний характер галузі конституційного права в системі права зумовлює провідний характер конституційних правовідносин у системі та їх складових — суб'єктів, об'єктів тощо в системі відповідних елементів правовідносин в Україні у цілому. Зокрема, стверджується, що пріоритетними суб'єктами конституційних пра­вовідносин і відповідно провідними в цілому є народ і держава.

Цей підручник, зокрема його перша частина, містить ряд розділів, присвячених функціям конституційного права, конституційно-пра-вовій відповідальності тощо.

Розраховано на студентів, аспірантів та викладачів конституційно­го права.

Розділ 1

Конституційне право

Як галузь права в системі права України

 

1.1 Конституційне право як галузь національного права

1.1 Конституційне право як галузь національного права

У всіх системах права і правових системах конституційне право як галузь права вважається, як правило, провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Це властиво і системі права України.

Конституційне право України є провідною галуззю національного права, норми якої регулюють політичні та інші, тісно пов'язані з ни­ми, найважливіші суспільні відносини. На сьогодні в науці конституційного права існують різні, часто суперечливі визначення конституційного права як галузі права, що сформувалися історично в кожній окремо взятій країні світу.

Складність формування уявлень про сутність і зміст цієї галузі пра­ва, її поняття найбільш рельєфно відобразилися навіть на рівні термінологічних дискусій щодо назви конституційного права як га­лузі права. До сьогодні в різних країнах світу, поряд із поняттям «кон­ституційне право», поширене поняття «державне право», а в ряді країн ці терміни вживаються паралельно.

Така ситуація щодо термінологічних дискусій навколо назви галузі права не є унікальною і властивою виключно для галузі конституцій­ного права. Такі термінологічні суперечки властиві й цивільному, кримінальному, земельному, екологічному та іншим галузям права.

Термінологічні суперечності щодо понять «конституційне право» і «державне право» лежать далеко поза межами традицій і філології. Вони є переважно змістовними, а не атрибутивними. Ці дискусії відображають суперечливість поглядів правознавців на сутність і зміст, предмет і метод, систему та первинне джерело конституційного пра­ва — Конституцію.

Поняття «конституційне право» і «державне право» почали вживатися вченими-правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та ряді інших країн Європи й Північної Америки майже водночас — у XIX ст. Тому із самого початку його використання цей

Розділп

Конституційне право

Конституція

Як основний закон

Суспільства та держави

 

6.1 Поняття конституції

6.1 Поняття конституції

Однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності є конституція. На сьогодні у світі діє більше 200 конституцій (в 2004 р. прийнята також перша наднаціональна Конституція — Конституція Європейського Союзу), а також існує понад 300 конституцій суб'єктів федераций і автономних утворень¹. Конституції стали найважливішим здобутком национальної політико-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн — нормативно закріпили перемоги у революціях, війнах за незалежність тощо. Недаремно, для більшості зарубіжних країн день прийняття конституції став найваж­ливішим загальнонаціональним святом.

Для України Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., стала символом консолідації Українського народу в розбудові Ук­раїни як суверенно! і незалежної, демократіїмиої, соціальної, право-вої держави. Водночас Конституція України 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Конституція України, як і будь-яка інша категорія конституційно­го права, має власні сутність і зміст, структуру та функції, гарантії то­що. Вимагає детермінації й сама категорія «Конституція України». Прийняті визначення Конституції України як «Основного Закону», «найважливішого джерела національного права», «основи суспільно-го правового буття» тощо не розкривають повністю сутність і зміст Цієї категорії, а іноді й ускладнюють її розуміння.

Термін «Конституція України» є доволі поширеним не лише у на-УЦІ конституційного права, айв інших юридичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним він іншої історично сформо-ваної юридичної категорії «конституція», що виникла задовго до за-родження конституційного права як галузі права, і вживалася в різних значеннях у багатьох сферах суспільного життя.

Хабриева Т. Я., Чиркин В. Е. Теория современной конституції. — М., 2005. — С. 5.

Розділ IX

Юридична відповідальність

\_т0Г

■■&. Ші

I

9.1 Поняття та види юридичної відповідальності в конституційному праві

9.1 Поняття та види юридичної відповідальності в конституційному праві

Традиційно вважається, що коло суспільних відносин, пов'язаних із юридичною відповідальністю у її сучасному розумінні, сформува-лося в період буржуазних революцій у Європі та війни за незалежність у Північній Америці. У процесі становлення громадянського сус-пільства і боротьби з феодальним свавіллям затвердилися основні по­ложення теорії права і практики законотворчості щодо принципів за-стосування заходів примусу за здійснення правопорушення. Основ-ним здобутком права щодо тлумачення юридичної відповідальності став принцип, який передбачав, що засіб охорони права не може по-рушувати самого права, а може лише здійснюватися в його межах. і Цей принцип втілився у поширеній формулі «пиііит сгітеп, пиііа роепа, зіпе Іе§е» («без закону немає ані злочину, ані покарання»). 3 то­го часу представники різних юридичних шкіл намагалися дати власне тлумачення сутності та змісту юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність як особливий вид правовідносин, інститут права, елемент механізму правових гарантій є традиційним предметом наукових досліджень загальної теорії права. Слід зазначи-ти, що юридична відповідальність як правове явище грунтовно досліджувалася радянськими правознавцями¹, а після розпаду ко-лишнього СРСР — спеціалістами в галузі теорії права суверенних дер­жав². Проблеми юридичної відповідальності стали традиційними для всіх підручників і навчальних посібників з теорії держави та права.

¹ Тарханов В. О. О юридической ответственности. — Саратов, 1978; Черних Е. В.
Проблеми правовой ответственности в условиях развитого социалистического
общества (Вопросьі теории): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — Саратов, 1981;
Братусь С. Н. Юридическая ответственность и сознание долга // Вопроси теории
государства и права: Межвуз. науч. сб. — Саратов, 1983 та ін.

² Малеин И. С. Современньіе проблеми юридической ответственности // Государство
и право. — 1994. — № 6; Краснов М.А. Ответственность власти. — М., 1997 та ін.

Розділ IX. Юридична відповідальність

Більшість учених визнають складність і багатоаспектність цієї про-блеми. її зміст передбачає дослідження позитивної та негативно! юридичної відповідальності, визначення змісту поняття «юридична відповідальність», дослідження принципів і функцій юридичної відповідальності, виявлення критеріїв розмежування юридичної від­повідальності та правову характеристику видів юридичної відпо­відальності, дослідження механизму юридичної відповідальності та гарантій юридичної відповідальності, а також інших численних про­блем теорії і практики юридичної відповідальності. Водночас відпо-відні підручники та монографії обмежуються постановкою перспек-тивних методологічних завдань і обгрунтовують сформовані за ра-дянських часів положення про негативну (ретроспективну) юридичну відповідальність.

Аналізуючи сучасну наукову літературу про юридичну відпові­дальність, Ю. В. Ячменьов вказував на однотиповість і тенденційність поняття юридичної відповідальності — «передбачений правовими нормами обов'язок суб'єкта права зазнавати несприятливих для ньо-го наслідків правопорушення; застосування передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу за здійснення право­порушення, пов'язане з зазнаванням винним відповідних позбавлень особистого (організаційно-фізичного) чи майнового характеру»¹ то-що. Схожа позиція щодо юридичної відповідальності відстоюється й українськими правознавцями. Зокрема, О. Ф. Скакун визначає юри­дичну відповідальність як передбачені законом вид і захід державно-владного (примусового) позбавлення благ особистого, організаційно-го і майнового характеру за здійснення правопорушення².

Запропоновані визначення розкривають у цілому зміст юридичної відповідальності як юридичної категорії в ретроспективному аспекті, але потребують переосмислення, оскільки: 1) констатування двохас-пектності юридичної відповідальності — перспективний і ретроспек-тивний аспекти — не вирішує проблеми комплексної детермінації юридичної відповідальності; 2) юридична відповідальність не може зводитися лише до державного примусу, як і державний примус до юридичної відповідальності, позаяк держава на підставі норм чинно-

¹ Ячменев Ю. В. Юридическая ответственность и ее видьі в современной учебной
литературе: Критический анализ // Правоведение. — 2001. — № 1. — С. 247.

² Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 466. •■

го законодавства може не лише примушувати, а й заохочувати суб'єктів правовідносин; 3) перебувати в несприятливих особистих, організаційних і майнових умовах є лише формою вияву однієї з функцій юридичної відповідальності — каральної, тобто юридична відповідальність як і за радянської доби розглядається як карально-репресивний інструментарій держави, що не відповідає потребам су-часного демократичного суспільства; 4) запропоноване визначення не має універсального характеру для інших галузей права, оскільки суперечить принципам і цілям відповідальності у публічному та при­ватному праві і практично заперечує позитивну юридичну відпові­дальність.

Загалом позитивну юридичну відповідальність можна визначити як вид суспільних відносин, що урегульовані нормами права, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку чи при-мусі до виконання норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного законодавства.

Необхідно детальніше визначити особливості позитивно! юридич­ної відповідальності. Серед учених немає єдності щодо поглядів на цей аспект юридичної відповідальності: В. О. Тарханов вважає, що позитивна юридична відповідальність полягає в обов'язку виконува-ти певну діяльність, окреслену нормами права¹; О. Ф. Скакун визна-чає позитивну юридичну відповідальність як заохочення за виконан­ня корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги².

Юридична відповідальність у демократичному суспільстві грунтується на принципах законності, обгрунтованості, доцільності, своєчасності, справедливості, демократичності, гласності та інших. Як правило, ці принципи об'єктивізуються в нормах-принципах. Так, ч. 1 ст. 61 Конституції України закріплює положення про те, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одно­го виду за одне й те саме правопорушення», а ч. 2 ст. 68 визначає: «Не­знання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Юридична відповідальність має свої функції, тобто основні напря-ми впливу на суспільні відносини, що регулюються правом. Ці функ­ції умовно поділяються на загальносоціальні та спеціальні (юри-

¹ Тарханов В. О. О юридической ответственности. — Саратов, 1978. — С. 4.

² Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 466.

Чення державою позитивного діяння суб'єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держави на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб'єктом конституційно-го правопорушення визначених санкцій у межах чинного конституційно-го законодавства.

Конституційно-правовій відповідальності властиві загальні та особливі ознаки, що визначають особливості її правової природи. За­гальні ознаки конституційно-правової відповідальності як вид соціальної та юридичної відповідальності, відображають зміст понят-тя «юридична відповідальність» у загальній теорії права і є загальни-ми для всіх інших видів юридичної відповідальності. До цих ознак на­лежать такі: конституційно-правова відповідальність є видом со­ціальної відповідальності; конституційно-правова відповідальність має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне) значення; конституційно-правова відповідальність є наслідком консти-туційного делікту; конституційно-правова відповідальність є інститу-том відповідної галузі права тощо.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальності слід відносити ті кваліфікуючі особливості цього виду юридичної відповідальності, що вирізняють її від інших самостійних видів юри­дичної відповідальності.

По-перше, конституційно-правова відповідальність має конститу-юючий (системоутворюючий) характер, тобто конституційно-право­ва відповідальність визначає загальні принципи для інших видів юри­дичної відповідальності.

По-друге, конституційно-правова відповідальність через особли­вості предмета конституційно-правового регулювання має чітко ви-явлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за по-рушення суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням влади в дер-жаві. Але конституційно-правова відповідальність не може ототож-нюватися з політичною, оскільки існує в межах конституційно-пра­вового припису і має відповідні юридичні, а не політико-моральні санкції.

По-третє, конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Консти-туційно-правові санкції передбачають такі особливі міри і форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повнова-жень органу держави, органу або посадової особи місцевого самовря-

Розділ IX. Юридична відповідальність

дування; відмова у реєстрації політичної партії, громадської організа-ції; скасування чи призупинення дії конституційного нормативно-правового акта тощо.

По-четверте, специфічність підстав конституційно-правової від-повідальності: підставою ретроспективної відповідальності є юри-дичний факт конституційного делікту, а проспективної — юридичний факт набугтя статусу суб'єкта конституційно-правової відповідаль­ності.

По-п'яте, особливе коло суб'єктів конституційно-правової відпо­відальності, що є вужчим за коло суб'єктів конституційного права. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути виключно орган публічної влади або його посадова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування). Людина та громадянин не наділені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов'язків є підставою адміністративної, кримінальної чи цивільної відповідальності в конституційному праві, але не конституційно-правової.

По-шосте, конституційно-правова відповідальність є функціо-нальним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів за порушення норм конституційного права України.

По-сьоме, конституційно-правова відповідальність є важливим елементом механізму правового захисту і охорони Конституції Ук­раїни та чинного конституційного законодавства.

По-восьме, конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об'єктами конституційно-правової відповідальності (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього на-родовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут консти-туційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут те-риторіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

По-дев'яте, джерелами конституційно-правової відповідальності є не лише норми Конституції України, а й всі інші конституційно-пра-вові норми, об'єктивізовані в системі чинного конституційного зако­нодавства.

9.2 Конституційно-правова відповідальність

По-десяте, для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми реалізації. У певних випадках процеду­ра конституційно-правової відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

Поняття та ознаки конституційно-правової відповідальності да­ють уявлення про абстрактну модель цього інституту, тоді як у кожно­му конкретному випадку конституційно-правова відповідальність на-буває специфічних рис. Неоднорідність різновидів конституційно-правової відповідальності дає підстави для класифікації її видів.

Питання критеріїв класифікації конституційно-правової відпові­дальності розроблялося Л. Р. Наливайко, О. О. Майданниктаін.¹. Уче-ними було виявлено такі критерії конституційно-правової відповідальності: 1) джерела; 2) інститути конституційного права; 3) суб'єкти відповідальності; 4) підстави відповідальності; 5) інстанщї, тобто перед ким встановлено відповідальність; 6) органи, що розгля-дають справи про конституційно-правову відповідальність і виносять відповідні рішення; 7) види конституційних правопорушень; 8) форми контролю, що містяться в нормах конституційного права; 9) види санкцій за конституційні правопорушення. Ці критерії не є вичерпни-ми, але дають загальне уявлення про багатоманітність конституційно-правової відповідальності.

За джерелами, тобто формами об'єктивізації конституційно-пра-вових норм, що регулюють конституційно-правову відповідальність, можна визначити такі види відповідальності, що передбачені Консти-туцією України та чинним конституційним законодавством України.

Конституція України визначає принципи конституційно-правової відповідальності, окремі види конституційно-правової відповідаль­ності (ст. 81, ч. 2 ст. 90) та порядок їх реалізації (ст. 111). Конституція України є основним джерелом конституційно-правової відповідаль­ності², але не єдиним, оскільки норми конституційного права знахо-дять своє об'єктивне вираження і в інших нормативно-правових актах.

Джерелами конституційно-правової відповідальності є відповідні закони України («Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 р.; «Про

¹ Наливайко Л. Р. Конституційно-правова відповідальність: Питання теорії та
практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2000. — С. 10-11;
Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 7-8.

² Тодика Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьг теории и практики. — X., 2000. —
С. 188.

Розділ IX. Юридична відповідальність

звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.; «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.; «Про місцеве самоврядування в Ук-раїні» від 21 травня 1997 р.; «Про Центральну виборчу комісію» від

17 грудня 1997 р.; «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р; «Про Верховну Раду Автономно! Республіки Крим» від 10 лютого 1998 р.; «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.; «Про громадянство України» від

18 січня 2001 р.; «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. та інші). Наприклад, ст. 111 Закону України «Про політичні партії в Ук­раїні» від 5 квітня 2001 р. передбачає, що Міністерство юстиції Ук­раїни може відмовити політичній партії у реєстрації, якщо документи, що подані для реєстрації політичної партії, не відповідають Консти­туції цьому та іншим законам. Тобто ч. 1 ст. 37 Конституції України за-бороняє утворення і діяльність політичних партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну консти-туційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і те-риторіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоп-лення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і сво-боди людини, здоров'я населення, а Закон визначає конкретну конституційно-правову санкцію — відмова у реєстрації політичної партії.

Джерелами конституційно-правової відповідальності можуть бути підзаконні нормативно-правові акти. Це — правові приписи, що ви-даються суб'єктами, уповноваженими накладати конституційно-пра-вові стягнення. Зміст цих приписів конкретизує конституційно-пра-вові санкції. Зокрема, до таких підзаконних нормативних актів мож-на віднести рішення Центрально'! виборчої комісії про відмову в реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму.

Конституційно-правова відповідальність диференціюється за інститутами конституційного права. Будучи функціональним інсти-тутом конституційного права, інститут конституційно-правової відповідальності «обслуговує» предметні інститути конституційного права. У цьому проявляється дуалістична функція конституційно-правової відповідальності — конституційно-правова відповідальність є водночас і функціональним інститутом конституційного права і складовим елементом всіх предметних інститутів конституційного права.

Конституційно-правова відповідальність є складовим елементом всіх основних інститутів конституційного права (інститут основ

9.2 Конституційно-правова відповідальність

 

конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут консти-туційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування). Зок-рема, для інституту президентства властиві нормативно-правові приписи, що регламентують конституційно-правову відповідаль­ність Президента України за вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111 Конституції України). Стаття 111 визначає підстави конституційно-правової відповідальності Президента Ук­раїни, процедуру усунення Президента України в порядку імпічменту та конституційно-правову санкцію — усунення Президента Ук­раїни з посту.

Конституційно-правова відповідальність властива не лише основ-ним інститутам конституційного права, а й похідним інститутам (субінститутам). Так, інститут (субінститут) конституційно-правово-го статусу народного депутата України містить у своєму складі кон­ституційно-правову норму, що передбачає конституційно-правову відповідальність народного депутата України за невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами дія^ь-ності (ч. 3 ст. 81 Конституції України). Зазначена норма передбачає таку конституційно-правову санкцію, як дострокове припинення по-вноважень народного депутата України.

Втім ч. 3 ст. 81 Конституції України передбачає комплексну юри-дичну відповідальність за порушення несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Зокрема, поряд із консти-туційною відповідальністю, ст. 180 Кодексу адміністративного судо-чинства України визначає особливості адміністративного провад-ження у справах про дострокове припинення повноважень народно­го депутата України в разі невиконання ним вимог щодо не­сумісності.

Види конституційно-правової відповідальності можна класифіку-вати за суб'єктами, тобто учасниками конституційних правовідно-син, наділених конституційного деліктоздатністю. У вчених не існує єдиної точки зору щодо кола суб'єктів конституційної відповідаль­ності. Так, Д. Т. Шон стверджує, що суб'єктами конституційно-пра­вової відповідальності є найвищі, регіональні й місцеві органи влади, депутати, найвищі посадові особи, тобто ті структури, що беруть

Розділ I. Конституційне право як галузь права

в системі права України...................................................... 7

1.1 Конституційне право як галузь національного права......... 9

1.2 Предмет конституційного права........................................ 20

1.3 Метод конституційного права........................................... 29

1.4 Принципи конституційного права України........................ 40

1.5 Роль і місце конституційного права

в національній системі права............................................. 47

Розділ II. Історія конституційного права України............................. 53

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права як галузі права 55

2.2 Історія конституційного права України

як науки і навчальної дисципліни.................................... 126