Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права Украіни

право» і «конституційне право» посилилися в 60—70-х рр. XX ст. під час активізації досліджень предмета і методу цієї галузі права. Зокрема, після прийняття Конституції СРСР 1936 р. відомий радянський правознавець I. П. Трайнін запропонував називати відповідну галузь права конституційним (державним) правом. На думку I. П. Трайніна, державне право, що за змістом охоплює коло питань, які належать до принципових питань Конституції, має бути назване конституційним правом, але для уникнення проблем із розумінням радянського дер­жавного права було б доцільно використовувати подвоєну назву — радянське державне (конституційне) право¹. В. Ф. Коток вважав, що структура радянського державного права в цілому співпадає зі струк­турною радянської Конституції, що дає підстави ототожнювати радянське державне право з конституційним правом².

Ряд радянських правознавців (А. X. Махненко, С. М. Равін, В. О. Рянжин, I. Є. Фарбер, Б. В. Щетинін та ін.) відстоювали назву галузі «конституційне право» як оновлену назву державного права. Наприклад, С. М. Равін вважав, що державне право є консти­туційним за предметом і методом правового регулювання, оскільки назва «державне право» відображає лише один напрям впливу цієї га­лузі на суспільні відносини — напрям, що пов'язаний з державою, а конституційне право охоплює своїм регулюванням усі найважливіші суспільні відносини політичного характеру³. Міркування радянських вчених щодо терміна «конституційне право» не набули поширення в юридичній науці, але і не заборонялися через те, що в радянській державній ідеології важливу роль у системі суспільних цінностей відігравали радянські конституції. До того ж у 60—70-х рр. XX ст. в юри­дичній науці відстоювалася думка, що Конституція СРСР є Основним Законом не лише держави, а й суспільства.

За радянської доби вченим так і не вдалося прийти до єдиної дум­ки щодо назви досліджуваної галузі права. В юридичній науці та освіті водночас вживалися терміни — «державне право», «державне (кон­ституційне) право», «конституційне (державне) право» і «консти­туційне право». Поряд із цим використовувався термін «державне

¹ Трайнин И. П. О содержаний и системе государственного права // Советское
государство и право. — 1939. — № 3. — С. 44.

² Вопроси советского государственного права. — М., 1959. — С. 59.

³ Равин М. С. Основньіе особенности советского государственного права // Известия
вузов. Серия Правоведение. — 1961. — № 1. — С. 4-7.

1.1 Конституційне право як галузь національного права

будівництво та місцеве самоврядування». Але найпоширенішим став компромісний термін «державне (конституційне) право».

Після розпаду колишнього СРСР у пострадянських республіках триває дискусія щодо термінології назви галузі права. Проблема назви «державне право» чи «конституційне право» стала настільки традиційною для юридичної науки, що до багатьох підручників і посібників були включені навіть відповідні підрозділи. Наприклад, у підручнику М. В. Баглая є параграф «Конституційне право чи дер­жавне право? Спір про терміни», в якому вчений зазначає, що в су­часних умовах більшість російських дослідників схиляються до заміни традиційної назви («державне право». — Авт.) на «консти­туційне право». У цьому вбачається своєрідний знак відмови від тоталітарної держави на користь конституціоналізму та демократії¹.

Втім у російській юридичній науці багато вчених продовжують дотримуватися саме традиційних для російської юридичної науки поглядів на предмет державного права та назви цієї галузі права (Д. Л. Златопольський, Ю. К. Краснов, Б. О. Страшун, В. Є. Чиркін та ін.)². Хоча помітною стає тенденція до визнання терміна «консти­туційне право» більшістю сучасних учених-конституціоналістів (Б. М. Габрічідзе, Р. В. Енгібарян, Б. П. Єлисєєв, К. I. Козлова, О. О. Кутафін, В. В. Лазарев, В. Й. Лучін, Н. О. Міхальова, Е. В. Тадевосян, Т. Я. Хабрієва, О. Г. Чернявський та ін.)³.

Навіть В. Є. Чиркін, який традиційно обстоював назву «державне право», в останніх працях також схиляється до думки, що поняття «конституційне право» є більш вдалим для цієї галузі права, з огляду на розширення предмета її правового регулювання за рахунок соціальної та культурної (ідеологічної) сфер суспільного ладу⁴.

¹ Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерації: Учеб. — М., 1998. —
С. 8-9.

² Златопольский Д. Л. Государственное право зарубежньіх стран: Восточной Европьі
и Азии: Учеб. — М., 1999. — 320 с; Краснов Ю. К. Государственное право России.
История и современность: Учебное пособие. — М., 2002. — 733 с.

³ Енгибарян Р. В., Тадевосян 3. В. Конституционное право: Учеб. — М., 2000. — 492 с;
Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учеб. — М., 2001. —
520 с; Габричидзе Б. Н., Елисеев Б. П., Чернявский А. Г. Конституционное право
современной России: Учеб. — М., 2001. — 416 с; Конституционное право: Учеб. /Отв.
Ред. В. В. Лазарев. — М., 1999. — 592 с; Медушинский А. Н. Сравнительное
конституционное право и политические институтьі: Курс лекций. — М., 2002. — 512 с.

Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньій опьіт. — К., 1998. — С 11-12.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

У вітчизняній юридичній науці суперечки щодо поняття галузі конституційного права на сьогодні майже відсутні. Переважна більшість українських вчених-конституціоналістів (М. О. Баймура-тов, О. Л. Копиленко, В. Ф. Погорілко, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фриць-кий, В. М. Шаповал та ін.) послідовно досліджують проблеми цієї га­лузі права саме як конституційного права України. Переважна більшість відповідних галузевих підручників і навчальних посібників мають назву «Конституційне право України», «Основи консти­туційного права України», «Конституційне право зарубіжних країн» тощо.

Щодо дискусій про співвідношення термінів «конституційне пра­во» та «державне право», то їх застосування в юридичній теорії та практиці кожної конкретно взятої країни зумовлюється: 1) предме­том правового регулювання цієї галузі права — поняття «консти­туційне право» вживається в державах, де сформувався конституційний лад і ця галузь права регулює найважливіші суспільні відносини в усіх сферах суспільного і державного ладу; 2) методом право­вого регулювання цієї галузі права — для державного права характерним є застосування лише імперативного, субординаційного методу, тоді як у конституційному праві імперативний метод використовується в органічному поєднанні з диспозитивним, координаційним методом; 3) правовими традиціями застосування того чи іншого терміна в юридичній науці конкретних країн. Нині термін «державне право» традиційно використовується в країнах, де здавна існує розвинений конституційний лад (Австрія, Португалія, Німеччина, Швейцарія тощо); водночас поняття «конституційне право», привнесене правовою доктриною колишніх метрополій, використовується в країнах, де відбувається лише зародження основ конституційного ла­ду (Барбадос, Гана, Малі тощо).

Вживання терміна «конституційне право» в національній правовій системі є цілком об'єктивним, закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і суспільстві, а Конституція Ук­раїни визнається однією з найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб'єктом конституційного пра­ва, тому поняття «державне право» є некоректним, оскільки призводить до штучного роз'єднання предмета цієї галузі права: якщо є «дер­жавне право», то має існувати й «народне право». До речі, ідея

1.1 Конституційне право як галузь національного права

запровадження «народного права» обґрунтовувалася швейцарськими вченими-правознавцями на початку XX ст.¹, але не набула поширення у юридичній науці. Тож термін «конституційне право» є більш прийнятним для вітчизняної юридичної науки.

Вживання терміна «конституційне право» у вітчизняній юри­дичній науці та практиці також зумовлюється назвою основного джерела цієї галузі права — Конституції України. Така сама ситуація склалася і в інших фундаментальних галузях національного права: Кримінальний кодекс України є основним джерелом галузі кримінального права; Цивільний кодекс України — цивільного права і т. д. Дотримуючись логіки прибічників поняття «державне право», основ­ним джерелом цієї галузі права має бути «Державне уложеніє», «Державний статут», але у жодному разі не Конституція України.

Поняття «конституційне право» набуває змісту за умови визначення його як юридичної категорії. Серед вітчизняних і зарубіжних вчених існують різні точки зору щодо розуміння сутності та змісту конституційного права як галузі права.

На думку російського вченого-конституціоналіста М. В. Баглая, конституційне право може бути визначене як система норм, що регулюють відносини, які виникають при взаємодії індивіда, суспільства і держави, пов'язані зі здійсненням публічної влади і покликані забезпечити легітимність цієї влади, якщо вона існує та діє в інтересах людини, в межах і на основі права². К. I. Козлова і О. О. Кутафін вважають, що конституційне право — це провідна галузь права, подана сукупністю правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що визначають організаційну і функціональну єдність суспільства³.

Схожі точки зору щодо поняття конституційного права як галузі права також висловлюють правознавці інших пострадянських республік. Наприклад, на думку сучасного білоруського правознавця М. П. Чудакова, конституційне право — це основна галузь права, що є сукупністю юридичних норм, які закріплюють політичну систему суспільства, економічну систему держави, форму правління, форму

¹ ДюнанА. Народное законодательство в Швейцарии. Исторический очерк. — СПб., 1906.

Конституционное право зарубежньіх стран. — М., 1999. — С. 9.

Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России: Учеб. — М., 2001. —

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

державного ладу, правовий статус особи, виборче право, виборчу сис­тему, політичний режим й інші найважливіші інститути держави¹.

В Україні вчені-конституціоналісти (М. I. Козюбра, В. Ф. Мелащенко, В. Ф. Погорілко, Л. П. Юзьков та ін.) з перших днів проголошення незалежності почали досліджувати проблеми теорії та практи­ки конституційного права, серед яких чільне місце посідала проблема визначення категорії конституційного права як галузі національного права. Зокрема, В. Ф. Мелащенко одним із перших у вітчизняній конституційно-правовій науці визначив конституційне право як один із найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності².

Проблема визначення поняття конституційного права України не втрачає актуальності й нині. Сучасні вчені-конституціоналісти пропонують визначення цієї юридичної категорії, які б найбільш повно і точно відображали сутність і зміст конституційного права України та його юридичні властивості. Так, Ю. М. Тодика під поняттям консти­туційного права України пропонує розуміти провідну галузь права України, що є сукупністю правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систе­му органів державної влади та місцевого самоврядування³.

Інший відомий учений-конституціоналіст В. М. Шаповал визначає конституційне право як провідну галузь права, сукупність правових норм, якими регулюються відносини за змістом засад політичної організації суспільства, пов'язаних із організацією і функціонуванням державного механізму. Ним, зокрема, закріплюються основи побудови державного механізму, порядок формування, організація і компетенція вищих органів держави, територіальна організація публічної влади, основи взаємовідносин фізичної особи і держави тощо⁴.

¹ Чудаков М. Ф. Конституционное (государственное) право зарубежньіх стран:
Учебное пособие. — Минск, 2001. — С. 14.

² Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. — К.,
1995. — С. 9.

³ Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — К., 1999. — С. 11-12.

⁴ Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та
ін. — Т. 3: К-М. — К., 2001. — С. 276.

1.1 Конституційне право як галузь національного права

На думку О. Ф. Фрицького, конституційне право України — це основна галузь національного права, що є сукупністю конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією на­родного суверенітету, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних ос­нов владарювання, а також із визначенням територіальної організації Української держави¹.

В. В. Кравченко вважає, що конституційне право України як га­лузь права є сукупністю правових норм, які регулюють основні відно­сини владарювання у суспільстві (відносини народовладдя), встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина².

Схожі погляди щодо сутності та змісту конституційного права Ук­раїни та поняття цієї юридичної категорії висловлюють й інші вітчизняні правознавці. Аналіз визначень поняття «конституційне право України» українськими вченими-конституціоналістами дає підстави зробити висновок про певну єдність в оцінках вітчизняними вченими конституційного права як галузі національного права.

Отже, конституційне право України — це провідна галузь національного права, норми якої визначають і регулюють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах життя і діяльності суспільства і дер­жави.

Як і кожній іншій галузі національного права конституційному праву України властиві певні ознаки, що дають змогу ідентифікувати цю галузь права з-поміж інших і визначити її призначення в національній системі права і правовій системі в цілому. Свого часу В. Ф. Мелащенко зазначав, що конституційному праву України притаманні для всієї національної системи права: нормативність; фор­мальна визначеність; спрямованість на досягнення певного правово­го результату; можливість захисту правових приписів засобами дер­жавного впливу тощо³. До того ж конституційне право України, як й

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. — К., 2002. — С. 16. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 9. ³ Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2000. — С. 6.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

інші галузі національного права, знаходить своє продовження і логічне завершення у відповідній юридичній науці та системі навчальних дисциплін. Такі ознаки конституційного права України слід відносити до загальних.

Поряд із загальними ознаками конституційному праву України властиві й спеціальні ознаки, які характеризують особливості та специфіку цієї галузі права:

1) конституційне право України належить до публічних галузей права, оскільки предмет правового регулювання цієї галузі права пов'язаний із публічним здійсненням влади народу, держави та територіальної громади.

2) Конституційне право України має предметом правового регулю­вання найважливіші суспільні відносини у політичній та інших сфе­рах суспільного і державного ладу. Ці відносини пов'язані з: основами суспільного і державного ладу; правовим статусом людини; формами безпосередньої демократії; організацією і діяльністю органів держав­ної влади; основами місцевого самоврядування; правовою охороною Конституції України; національною безпекою та обороною України тощо.

3) Конституційне право України має власний метод правового ре­гулювання, тобто сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права. Сучасному конституційному праву України властиві як імперативні, так і диспозитивні методи правового впливу на найважливіші політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) суспільні відносини. Хоча імперативно-владний метод залишається домінуючим у консти­туційному праві, проте останнім часом зростає й роль диспозитивних методів.

4) Конституційне право України має доволі розгалужену систему. Ця система подана такими елементами: природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Але традиційними елементами системи конституційного права залишаються інститути і норми конституційного права. При цьому окремі основні інститути конституційного права на сьогодні набули властивостей підгалузей права — гуманітарне право, виборче право, парламентське право, конституційне процесуальне право тощо.

5) Для конституційного права України характерна особлива систе­ма галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України — Конституція України 1996 р., є водночас головним джерелом

1.1 Конституційне право як галузь національного права

всієї системи національного права і пріоритетною цінністю пра­вової системи України.

6) Функції конституційного права України, тобто основні напрями і види його впливу на суспільні відносини, поширюються на всі або більшість сфер суспільного та державного життя України — політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), зовнішньополітичну та інші, тісно пов'язані з ними сфери.

7) Для конституційного права України характерне широке коло суб'єктів відповідних галузевих правовідносин. Фактично учасниками конституційно-правових відносин є майже всі суб'єкти націо­нального права. Але найголовнішим, пріоритетним суб'єктом кон­ституційного права є народ України, що, врешті, й визначає сутність цієї галузі права: конституційне право України — це насамперед пра­во Українського народу.

8) Конституційне право України передбачає особливий вид
суспільних відносин, пов'язаних із юридичною відповідальністю за
порушення конституційно-правових норм. Окрім галузевої конституційно-правової відповідальності, порушення норм конституційно­го права України має своїм наслідком настання інших видів публічно-правової відповідальності — кримінальної, адміністративної та дисциплінарної.

9) Конституційне право України має винятково важливе значення
для національної системи права і правової системи України в цілому.
Воно здійснює інтегруючу функцію щодо інших публічних і приватних галузей національного права. Водночас конституційне право Ук­раїни є стрижнем національної системи права, а оскільки система права є головним елементом правової системи, то можна стверджувати, що конституційне право є також найважливішою складовою пра­вової системи України.

10) Конституційне право України відіграє винятково важливу роль
У суспільстві та державі, виступаючи водночас як загальновизнана соціальна цінність (благо), так і засіб пізнання дійсності. На відміну від інших галузей права, положення норм цієї галузі права, конституційно-правові дослідження та конституційна освіта є важливими для кожної людини, незалежно від її політичних, релігійних й інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак. До того ж на сьогодні кон­ституційне право України постає одним із основних чинників