Емпіричних знань про конституційні відносини та Інститути консти-туційного права та інші конституційно-правові явища до теоретичних знань про ці Об'єкти.

Метод науки конституційного права виконує дві основні функції — сприяє отриманню знань про конституційно-правові яви­ща та побудові (моделюванню) наукової системи знань у галузі кон­ституційного права. Зазначені функції є взаємопов'язаними і взаємо-зумовленими. їх внутрішня єдність полягає у тому, що вони виража-ють різні пізнавально-змістовні аспекти єдиного вихідного поняття науки конституційного права.

Методи науки конституційного права мають систему, що представ­лена на трьох рівнях. Умовно можна виділити загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи науки конституційного права.

Загальнофілософські методи характеризуються вихідними для філософії пізнання положеннями про діалектику об'єктивізм, істо-ризм дослідження тощо. Загальнонаукові методи мають універсаль-ний характер і властиві всім наукам у цілому. Такі методи є, власне, критерієм науковості чи ненауковості пізнання. До загальнонаукових методів можна віднести індукцію, дедукцію, моделювання, аналіз, синтез, прогнозування тощо. Серед учених-правознавців на сьогодні не існує єдності щодо розмежування загальнонаукових і загаль-нофілософських методів. їх, як правило,об'єднують у правову кате-горію «загальні методи аналізу конституційних процесів»'.

Найбільш рельефно методи науки конституційного права прояв-ляються на рівні системи спеціальних методів пізнання, тобто тих ме­тодів, які притаманні лише науці конституційного права. Водночас номенклатура спеціальних методів науки конституційного права — системний, порівняльно-правовий, історичний, метод конкретних соціологічних досліджень, статистичний, формально-логічний, структурно-функціональний, синтезу і аналізу² — в своїй переваж-ній більшості властиві не лише конституційному праву, а й іншим на­укам, а отже, не можуть вважатися спеціальними методами науки конституційного права. Видається, що до спеціальних методів можна віднести метод конституційної компаративістики, конституційно-

¹ Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 31.

² Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная
дисциплина. — X., 1998. — С. 178.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

статистичний метод тощо. Це питання залишається відкритим і по-требує подальшого наукового обгрунтування.

Крім вищеохарактеризованих методів науки конституційного пра­ва, більш детально необхідно зупинитися на інших методах, які лише згадувалися. Одним із таких методів є системний, який дає змогу роз-глядати предмет конституційного права як цілісну, комплексну і ди-намічну систему. Системний метод визначає роль і місце кожного з елементів системи галузі конституційного права та характер їх взаємовідносин.

Системний метод дає розуміння взаємозв'язків між системою га­лузі, системою законодавства, системою науки та системною освіти у галузі конституційного права. Пізнання системності конституційно­го права дає можливість визначити роль і місце систем консти­туційного права як елементів таких макросистем, як система права і правова система.

Системний метод також важливий у дослідженні окремих інсти-тутів і норм конституційного права, оскільки дає змогу визначити їх правові властивості у комплексі, врахувати дифузійні властивості еле­ментів системи та їх взаємну деформацію.

Системний підхід у методологи' конституційного права має пер-спективи, оскільки сприяє, з одного боку, наповненню новим змістом уже існуючих правових категорій, а з другого — сприяє фор-муванню нових категорій¹, позаяк створює методологічне підгрунтя для нових досліджень у галузі конституційного права.

Похідним від системного методу є функціональний метод, який дає змогу пізнати механізм функціонування структури елементів, по-кладеної в основу системи конституційного права як галузі права, за­конодавства, науки і навчальної дисципліни. Інститути і норми кон­ституційного права, які входять до структури цієї галузі права, нала­гать їй властивостей системи лише за умови їх функціонування, що передбачає не лише зовнішнє, а й внутрішнє спрямування.

Структурно-функціональний метод дає можливість пізнати сутність, зміст і форми функціонування основних інститутів консти­туційного права. Цей метод, зокрема, дає змогу дослідити співвідно-шення функцій органів державної влади та органів місцевого само-врядування тощо.

¹ Ганьба Б. Системний підхід у державно-правових дослідженнях // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2000. — Вип. 35. — Л., 2000. — С. 61.

3.1 Конституціине право як юридична наука

Перспективним видається й порівняльно-правовий метод, тобто метод конституційної компаративістики, що дає можливість визнача-ти загальні тенденції розвитку тих чи інших конституційно-правових явиш на основі порівняльного аналізу їх розвитку в різних країнах світу. Слід зазначити, що на сьогодні конституційна компаративісти-ка виступає не лише одним із важливих методів конституційного пра­ва, а й перспективним напрямом конституційно-правових дослі-джень.

Утім метод конституційної компаративістики вимагає поміркова-ного застосування, адже не у всіх випадках механічне перенесення тих чи інших моделей зарубіжного конституціоналізму в національну практику державного будівництва дає позитивні результати. Як зазна-чав Ю. М. Тодика, дилетантизм і недооцінка вітчизняного консти­туційного досвіду й переоцінка чужого, умов формування конкретних моделей та інститутів у зарубіжних країнах може призвести до нега-тивних наслідків при застосуванні цього методу¹.

Негативним видається і темпоральний чинник такого запозичення, адже на момент імплементації того чи іншого інституту консти­туційного права він зазнає об'єктивних змін і часто набуває іншого змісту і форми навіть у системах-донорах, а отже, будь-яке запози-чення є завідомо ретроспективним за своїми хронологічними показ-никами. До того ж неадекватність розвитку інших соціальних та дер-жавних макросистем призводить до неналежної дії запозичених еле-ментів або взагалі до їх відторгнення.

Не менш важливою проблемою в рецепіюванні елементів систем конституційного права зарубіжних країн у систему національного конституційного права є неадекватна оцінка їх позитивного значення, а відповідно — і доцільності самого запозичення. На сьогодні ба-гато традиційних загальновизнаних інститутів демократії зарубіжних країн демонструють свою недосконалість і неоднозначний характер.

Метод конституційної компаративістики має широкі можливості за умови врахування історично-ретроспективного методу, що дасть змогу оптимально врахувати як національний, так і зарубіжний пози-тивний конституційний досвід.

Іншим методом науки конституційного права є метод конкретно-соціологічних досліджень, який дає можливість виявити думку гро-

¹ Конституційне право України: Підруч. / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 33.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

мадян щодо розвитку конституційного процесу взагалі та консти-туційно-правової реформи зокрема. Цей метод є ефективним за умо-ви існування гармонійно розвинутого громадянського суспільства, коли фомадська думка, навіть коли вона виражається не на референдумі чи виборах і має характер імперативного рішення, є важливим чинником впливу на нормативно-правову та організаційно-правову конституційну практику.

На сьогодні в Україні цей метод не здобув надежного вжитку в юридичній науці з огляду на малофективність соціологічних опиту-вань. Утім в останні роки вдосконалюється методологія соціологічних досліджень, з'являються високопрофесійні державні й недержавні організації, що здійснюють відповідні соціологічні дослідження і найголовніше — конституційні проиеси, особливо ті, що пов'язані з виборчим процесом, конституційною реформою все більше привер-тають увагу фомадян. Отже, соціологічний метод у перспективі має отримати широке застосування в науці конституційного права.

Схожа ситуація склалася і зі статистичним методом науки консти­туційного права. Статистичні дані державних установ та різно-манітних недержавних організацій і фондів розбігаються, що не дає змоги об'єктивно використовувати статистичні дані в проведенні на-укових досліджень. Водночас після Помаранчевої революції статис­тичні дані стали більш відкритими і прозорими, що дає змогу спрог-нозувати подальший інтерес учених-юристів до цього методу.

Проте статистичний метод має сприяти науковим дослідженням проблем виборчого права, парламентаризму, місцевого самовряду-вання тощо. Аналіз статистичних даних про збір підписів на користь проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою дає змогу досліджувати активність виборців, прогнозувати можливі результати всенародного голосування. Так само можна проаналізува-ти активність парламентаріїв у їх роботі у Верховній Раді України та ії органах, з виборцями тощо. Статистичний метод дає можливість порівнювати кількісні показники в конституційному праві, прогнозу­вати ті чи інші якісні перетворення, а відтак — виробляти практичні рекомендації щодо подолання негативних тенденцій у консти-туційній практиці.

Методом науки конституційного права є і формально-догматич-ний метод. Цей метод дає змогу пізнавати зміст та властивості конституційно-правових явищ, виходячи з принципів формальної логіки. Становлення, розвиток та припинення конституційно-право-

3.1 Конституційне право як юридична наука

вих відносин, а так само генезис інститутів конституційного права відбуваються переважно логічно-послідовно, тому знання законів логіки дає змогу прогнозувати основні моделі генезису консти-туційно-правових явищ.

Наведений перелік методів, шо застосовуються у науці консти­туційного права, не є вичерпним, оскільки методологічна система, якій властивий динамізм, перебуває на стадії формування і постійно поповнюється новими методами. Активізація наукових досліджень в останні роки після прийняття чинної Конституції сприяє збагаченню методологічного арсеналу науки конституційного права та підвищенню його значення для теорії й практики вітчизняного консти-туціоналізму. Науково-методологічне забезпечення конституційних нормотворчих і правотворчих процесів стало невід'ємною вимогою розвитку сучасного конституційного права.

Отже, предмет і методологія науки конституційного права, які взаємопов'язані й взаємозумовлені конституційно-правовими кате-горіями, визначають завдання, функції та систему науки консти­туційного права. На сьогодні вчення про предмет і метод науки кон­ституційного права, їх співвідношення, юридичні властивості та спе-цифіку залишаються малодослідженими і потребують подальших на­укових розробок.

Як уже зазначалось, наука конституційного права має власну структуру, що визначається структурою її предмета та системою га-лузі. Структурні елементи подані відносно відособленими ідеями, гіпотезами, концепціями і теоріями, які в сукупності утворюють ос­новні напрями досліджень у науці конституційного права. Напрями наукових досліджень іноді визначаються як «розділи» та «підрозділи».

Напрями наукових досліджень нерозривно пов'язані та взаємозу­мовлені та доповнюють один одного, що свідчить про їх системний характер. Ці напрями наукових досліджень відрізняються за змістом, сутністю та формами вираження і утворюють складну органічну сис­тему науки конституційного права.

Система науки конституційного права є ширшою, ніж система відповідної галузі права та законодавства. Водночас напрями наукових досліджень конституційного права мають значущість лише в тих ви-падках, коли об'єктивно відображають реально існуючу галузь права в рамках її основних структурних елементів — інститутів конституційно­го права. Наукові дослідження, які не відповідають предмету науки конституційного права і не стосуються інститутів конституційного права, не належать до системи науки конституційного права.

Розділ III. Конститудійне право як наука і навчальна дисципліна

Система науки конституційного права стала предметом наукових досліджень нещодавно. До кінця 60-х років наука радянського права сприймала тезу А. Я. Вишинського про єдність радянського права як галузі, юридичної науки та навчальної дисципліни. Основою системи вважалася структура Конституції СРСР 1936 р. Наукові диспута 1956—1959 рр. про правову природу системи радянського права по-клали початок відповідним галузевим дослідженням. їх наслідком стала ревізія положень А. Я. Вишинського, в тому числі про науку ра­дянського державного права.

Так, уже в 1958 р. С. С. Кравчук, наголошуючи, що система науки радянського державного права визначається системою галузі, запро-понував таку систему: поняття, джерела і система радянського дер­жавного права; радянська конституція та її історичний розвиток; суспільний устрій СРСР; державний устрій СРСР; система органів ра-дянської держави; основні права і обов'язки громадян; виборча сис­тема¹. Запропонована С. С. Кравчуком система науки, залишаючись «прив'язаною» до системи галузі радянського державного права, вперше відносить до напрямів наукових досліджень питання загаль-ної теорії конституційного (державного) права.

Дискусії щодо системи науки конституційного права загострилися після статті В. Ф. Котока, в якій автор доводить, що система науки конституційного права не може збігатися з системою галузі, а тим па­че з структурою Конституції СРСР 1936 р.². У процесі обговорень цієї статті зазнала повної поразки догма про ідентичність системи науки і структури радянської конституції.

Так, С. I. Русінова і В. А. Рянжин відстоювали позицію, що систе­ма науки конституційного (державного) права має бути репрезенто-вана такими розділами, як: радянське державне право — галузь і на­ука; вчення про радянську конституцію; основи державного ладу і політики СРСР; держава і особа; національно-державний і адмі-ністративно-територіальний устрій; система органів радянської дер­жави³. Як бачимо, ця система визначає одними з найважливіших на­прямів наукових досліджень проблеми загальної теорії консти-

¹ Советское государственное право / Под ред. С. С. Кравчука — М, 1958. — С. 16-17.

² Коток В. Ф. О системе науки советского государственного права // Советское
государство и право. — 1959. — № 6.

³ Советское конституционное право / Под ред. С. И. Русиновой и В. А. Рянжияа. —
Л., 1975.— С. 28-29.

3.1 Конституційне право як юридична наука

туційного права, науку конституційного права, вчення про консти­туції, але деякі традиційні напрями наукових досліджень, зокрема ви-борче право, залишилися поза увагою вчених.

Після прийняття Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. погляди на систему науки конституційного (державного) пра­ва значною мірою лібералізувалися. Крім визнання необхідності на­укових досліджень у галузі загальної теорії державного права, історії радянських конституцій, історії науки державного права, її методо-логії тощо, з'являються перспективні дослідження форм соціалістич-ної демократії, радянського виборчого права, конституційно-право-вого статусу прокуратуру органів правосуддя, правового статусу со- юзних республік. Уперше перспективним визнається такий напрям наукових досліджень, як правовий статус місцевих Рад народних де-путатів, а центром дослідження проблематики офіційно визнано на-укові установи Української РСР. В останні роки існування колишньо-го СРСР система науки радянського державного права перебувала на найвищому рівні свого розвитку: розвивалися нові перспективні на­прями наукових досліджень, сформувалися стійкі та авторитетні центри наукових досліджень, результати наукових досліджень втілювали-ся не лише в численних підручниках, монографіях та наукових стат-тях, а й у законотворчій діяльності як Верховної Ради СРСР, так і Вер­ховно! Ради УРСР, що свідчить про досконалість системи науки ра­дянського державного права в Україні, її високий теоретичний рівень та практичну значушість.

Після проголошення незалежності України відбулося руйнування системи радянського державного права, яка за змістом і сутністю не відповідала потребам новонароджуваної науки конституційного пра­ва України. Формування нової системи науки конституційного права в Україні відбувалося складно і тривалий час через об'єктивні, та суб'єктивні чинники. Поспішна відмова від всіх здобутків науки ра­дянського державного права, відтік наукових кадрів і головне — складність національного конституційного процесу. В 1991—1996 рр. зусилля вчених-конституціоналістів були прикуті до одного напряму наукової діяльності — науково-методологічного забезпечення проце­су розроблення і прийняття нової Конституції України. Але навіть цей потужний напрямок наукових досліджень часто залишався неви-требуваним потенціалом. Грунтовні наукові розробки враховувалися і використовувалися або безапеляційно відхилялися залежно від політичної кон'юнктури.

7 6-200 193

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Наслідком такої ситуації стало ослаблення інших напрямів на-укових досліджень у системі науки, а іноді й цілковитий їх занепад. В. Я. Тацій і Ю. М. Тодика констатували, що з 1994 р. державознавці не мали і не мають чіткої позиції з деяких складних і найактуальніших проблем. Насамперед це стосувалося: проблем побудови в Україні громадянського суспільства та правової держави; теорії консти-туціоналізму; проблем парламентаризму; проблем конституційної правотворчості; взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок влади; правового статусу органів місцевого самоврядування та їх взаємовідношення з органами виконавчої влади на місцях; консти-туційно-правового статусу Республіки Крим тощо¹.

Ситуація щодо системи науки конституційного права не покращи-лася і після прийнятгя Конституційного Договору 1995 р., про що свідчить одна з перших в Україні фундаментальних розробок цієї про­блеми, здійснена В. Ф. Мелащенком. Він зазначав, що система науки конституційного права визначається її предметом, а також певною послідовністю вивчення конституційно-правової проблематики. В. Ф. Мелащенко називав основними підрозділами системи: загальні питання науки; вчення про Конституцію України; загальні засади конституційного ладу України, а також її розділи — особа і держава; громадянське суспільство і держава; територіальний устрій; механізм реалізації повновладдя народу України².

Запропонована В. Ф. Мелащенком система науки конституційно­го права найбільш об'єктивно відображає реальний стан наукових досліджень того часу та визначає абсолютний пріоритет проблеми розроблення і прийняття нової Конституції перед іншими напрямами досліджень. Показово, що вчений наголошує на необхідності дослідження питань самоврядування, але не відносить цей інститут до системи галузі конституційного права.

3 прийняттям чинної Конституції починається новий етап форму-вання системи науки конституційного права, який охарактеризувався ревізією попередніх досліджень і визначенням нових напрямів роз-витку в Україні конституційного права. Першочерговим завданням системи науки стало забезпечення теоретичних і практичних засад реалізації нормативних положень Конституції України 1996 р.

¹ Тацій В., Тодика Ю. Проблеми розвитку науки конституційного права України //
Право України. — 1994. — № 10. — С. 3-10.

² Мелащенко В. Ф. Основа конституційного права України. — К., 1995. — С. 182-183.

3.1 Конституційне право як юридична наука

В. М. Шаповал вказував, що основними напрямами наукових досліджень у конституційному праві є розробка досконалої теорії конституції; теорії установчої влади; проблеми застосування норм конституції; проблеми конституційно-правового регулювання; про­блеми норм і інститутів конституційного права як загального явища; вчення про джерела конституційного права України; проблеми систе-матизації норм конституційного права України; проблеми відпові-дальності у конституційному праві України; проблем інституційного і функционального характеру, присвячених таким суб'єктам відпо-відної галузі, як органи державної влади; проблеми парламентаризму; проблеми статусу Президента України і Кабінету Міністрів України; проблеми судоустрою і судочинства¹. Фактично, В. М. Шаповалу відразу після прийняття Основного Закону вдалося сформулювати цілісну систему науки конституційного права України і спрогнозува-ти її розвиток на найближчі роки, що підтвердили численні наукові дослідження з більшості визначених ученим напрямів.

Грунтовна та цілісна система науки конституційного права в Ук­раїні була запропонована Ю. М. Тодикою, який запропонував виділя-ти в науці такі розділи як: конституційне право України як галузь пра­ва і наука; вчення про Конституцію; основи конституційного ладу Ук­раїни; основи правового статусу особи і громадянина; територіальний устрій держави; основи конституційно-правового статусу законодав-чої, виконавчої й судової влади, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, статусу ор-ганів місцевого самоврядування. Крім визначених розділів, Ю. М. То-дика наголошував на актуальності таких напрямів наукових досліджень, як проблеми конституційної законності, конституційної відповідальності, вирішення конституційно-правових конфліктів, розробка державно-правових механізмів забезпечення прав грома-дян, а також конституційно-правових проблем народовладдя і насам-перед референдумів та виборів².

Значний вплив на формування системи науки конституційного права в Україні справила діяльність Академії правових наук України (АПрН України). Як відомо, система науки більшою мірою, ніж га-

¹ Шаповал В. Перспєктиви розвитку науки конституційного права в Україні // Право
України. — 1996. — № 9. — С. 49-52.

² Тодьіка Ю. Н. Конституционное право У крайни: Отрасль права, наука, учебная
дисциплина. — X., 1998. — С. 168-170.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

лузь права піддана впливу суб'єктивних чинників, що визначаються насамперед предметом науки, її завданнями, а також практичною по­требою в розробці конкретних напрямів наукових досліджень. Суму-ючи теоретичні дослідження та практичні потреби у їх проведенні, АПрН України систематично визначає основні напрями наукових досліджень, які фактично і визначають систему національної науки конституційного права.

Основними напрямами наукових досліджень у галузі консти­туційного права Відділення державно-правових наук і міжнародного права АПрН стали: проблеми методології конституційного права; си-стеми і структури конституційного права; проблеми консти-туціоналізму в Україні; проблеми джерел конституційного права; тео­ретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України; засто-сування норм Конституції України як норм прямої дії; теоретичні та практичні проблеми державно-правової реформи; проблеми консти­туційного ладу України; актуальні питання конституційно-правових форм безпосередньої демократії в Україні; система конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх гарантії; становлення та роз-виток парламентаризму в Україні; конституційний статус Президента України; проблеми становлення і функціонування конституційного права в Україні; проблеми конституційної відповідальності; консти-туційні засади організації та діяльності органів правосуддя в Україні; конституційні засади організації та функціонування прокуратури в Україні; конституційно-правові проблеми територіального устрою України; проблеми співвідношення міжнародного і національного права¹. Саме за цими напрямами відбувалася науково-дослідна діяльність Відділення державно-правових наук і міжнародного права у галузі конституційного права в 1998—2006 рр. Проаналізовані здо-бутки науки конституційного права в дослідженні ії системи також були виражені у підручниках з конституційного права України².

Система науки конституційного права, що сформувалася після прийняття чинної Конституції, на сьогодні представлена відповідни-ми науковими дослідженнями — у монографіях, дисертаціях, науко­вих статтях тощо. На підтвердження цього свідчить аналіз результатів

¹ Право Украіни. — 1998. — № 6. — С. 77.

² Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-ге вид. — К.,
2000. — С.76-78; Конституційне право України: Шдруч. / За ред. В. Я. Тація,
В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 25-26.

3.1 Конституційне право як юридична наука

основних напрямів наукових досліджень у галузі конституційного права.

Важливе місце в системі науки конституційного права України посідають такі напрями наукових досліджень, як дослідження пред­мета і методологи конституційного права України, системи консти­туційного права України, функцій конституційного права України, джерел конституційного права України, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності тощо. Ці фунда-ментальні напрями досліджень загальної теорії конституційного пра­ва сприяють більш глибокому і методологічно обгрунтованому пізнанню інших напрямів конституційно-правових досліджень. На-буті результати наукових досліджень із вищевказаних напрямів ніби «обслуговують» всі інші предметні інститути конституційного права, виступаючи їх теоретичним підгрунтям. їх сукупність умовно назива-ють загальною теорією конституційного права України.

Багато положень загальної теорії конституційного права України й нині залишаються запозиченими з теорії радянського державного (конституційного) права і не переосмислені належним чином. Зберігається й тенденція впливу положень теорії держави та права на загальну теорію конституційного права України. Такий вплив є об'єктивним і закономірним, але він не виключає актуальності про­ведення відповідних самостійних досліджень у межах галузі консти­туційного права України.

Позитивним явищем у розвиткові вітчизняної конституційно-правової науки є й те, що поряд із матеріальною частиною системи конституційного права предметом відповідних наукових досліджень стало конституційне процесуальне право. Зокрема, в останні роки проблеми конституційного процесуального права України досліджу-валися С. Л. Лисенковим¹, Ю. М. Бисагою, В. I. Чечерським та рядом інших вітчизняних учених².

Складною залишається й ситуація з дослідженням предметних інститутів, або інститутів особливої частини конституційного права України: ряд складних інститутів конституційного права, що об'єдну-

¹ Лисенков С. Л. Основи конституційного процесуального права України: Курс
лекцій. — К., 2005.

² Бисага Ю. М., Чечерський В. I. Конституційно-процесуальне право: Навч. посіб. —
Ужгород, 2003. — 206 с.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

ють у своєму складі значну кількість дрібних інститутів і отримали на-зву підгалузей права (гуманітарне, виборче, парламентське, муніци-пальне, конституційно-процесуальне право), деякі вчені вважають самостійними елементами системи національного права — комплек-сними галузями права, що вийшли за межі системи конституційного права України і мають самостійний предмет і метод правового регу-лювання, тоді як ряд інших інститутів конституційного права — інститут державної влади, інститут правосудия, інститут органів про-куратури тощо — залишаються малодослідженими.

Найважливішим предметним інститутом системи конституційно­го права України є інститут загальних засад конституційного ладу Ук­раїни. Проблеми конституційних основ суспільного та державного ладу є фундаментальними для всієї системи конституційного права України. їх дослідження є ключей до пізнання інших предметних інститутів конституційного права, дає можливість зрозуміти їх взаємозв'язок та взаємодію, визначити тенденції розвитку грома-дянського суспільства та правової держави в Україні. Цей інститут конституційного права є водночас не лише предметним, а й функ-ціональним, оскільки визначає зміст всіх інших інститутів системи конституційного права України.

На сьогодні в Україні існує ряд фундаментальних наукових досліджень основних засад конституційного ладу¹, але зазначені дослідження є тільки першім кроком, що має покласти початок ціло-му ряду монографічних і дисертаційних досліджень, присвячених ак-туальним проблемам загальних засад конституційного права Ук­раїни.

Пріоритетним напрямом наукових досліджень у галузі консти­туційного права України є інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Цей інститут охоплює спільноти конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства України та питання конституційних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Сучасна наука конституційного права повно і грунтов-но досліджує проблеми громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод, визначених у Конституції Ук­раїни. Це підтверджують численні монографічні та дисертаційні

¹ Погорілко В. Ф. Основи конституційного ладу України. — К., 1997; Тодьіка Ю. Н. Основьі конституционного строя Украиньі. — X., 1999.

3.1 Конституційне право як юридична наука

дослідження із зазначеної тематики¹. Пріоритет у наукових дослі-дженнях віддається актуальним питанням фомадянських та політич-них прав і свобод та спеціальним (юридичним) гарантіям прав і сво­бод. Водночас недостатньою є кількість завершених досліджень із проблем економічних, соціальних та культурних прав і свобод та конституційних обов'язків.

На відміну від прав і свобод проблеми громадянства України, а са-ме — питання принципів громадянства, підстав його набуття і припи-нення, конституційно-правового статусу органів, уповноважених вирішувати питання про громадянство України тощо, — за рідким ви-нятком² залишаються малодослідженими, попри те, що дослідження проблем громадянства України залишаються вкрай актуальними з ог-ляду на репатріацію в Автономну Республіку Крим кримських татар та інші питання, які виникають у зв'язку з реалізацією консти-туційно-правових положень про громадянство України. Мй Після прийняття Конституції України особливої актуальності на-Н були й наукові дослідження інституту форм безпосередньої демо-Н| кратії в Україні. Цей інститут містить у своєму складі ряд інших інсти-■ тутів, що регулюють такі форми безпосередньої демократії, як вибо-ри, референдуми, збори, мітинги, походи, демонстрації та інші. Про­блемам принципів виборчого права України, поняттям виборів і ре-ферендумів та їх видам, конституційно-правовому статусу суб'єктів виборчого процесу тощо присвячено ряд монографій та дисер- Аа таційних досліджень, що з'явилися в останні роки³.

¹ Погорілко В. Ф., Головченко В. В., Сірий М. I. Права та свободи людини і громадянина
в Україні. — К., 1997; Красицька Л. В. Право громадян України на життя, здоров'я,
свободу і особисту недоторканність: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — X., 1999;
Шумак I. О. Громадянські права і свободи людини за Конституцією України:
Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2000; Заворотченко Т. М. Конституційно-
правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні. — К., 2002;
Малишко В. М. Конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання:
Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2005.

² Лотюк О. С. Теоретичні основи інституту громадянства Україні: Автореф. дис....
канд. юрид. наук. — К., 1998 та ін.

³ Тодика Ю. Н., Яворский В. Д. Вьіборьі народньіх депутатов Украиньі: Консти­
туционно-правовой аспект. — X., 1998; Тодьіка Ю. Н., Яворский В. Д. Вьіборьі
органов местного самоуправлення: Конституционно-правовой аспект. — X., 1998;
Ставнійчук М. I. Вибори в Україні. — К., 1998; Виборче право України: Навч.
посіб. / За ред. В. Ф. Погорілка і М. I. Ставнійчук. — К., 2003.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Водночас після подій, пов'язаних із Помаранчевою революцією 2004 р., потребує грунтовних конституційно-правових досліджень як феномен Помаранчевої революції, так і інститут виборів народних депутатів, депутатів Верховно! Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, які з 2006 р. обиратимуть за новою виборчою системою.

Найскладнішим і багатоплановим інститутом, що досліджується наукою конституційного права, є інститут державно! влади. Цей інститут містить у своєму складі нормативно-правові спільноти, що регулюють конституційно-правовий статус органів законодавчої, ви­конавчої та судової влади, а також Глави держави. Якщо наукові дослідження проблем парламентаризму в Україні та статусу Прези­дента України останній час активно розробляються вітчизняними на-уковцями¹, то проблеми виконавчої та судової влади потребують серйозних наукових досліджень.

Щодо наукових досліджень інститутів виконавчої влади та судової влади, то можна констатувати, що ці дослідження мають здебільшого оглядовий характер і не знайшли свого логічного продовження в ди-сертаційних дослідженнях². Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади продовжує залишатися переважно предметом дослідження науки адміністративного права.

Проблемною залишається й ситуація щодо наукових досліджень інституту судової влади в України, який є традиційним для системи конституційного права України. В межах цього генерального інститу­ту об'єднано такі інститути: судової системи України, основних засад судочинства в Україні, конституційно-правового статусу судів і

¹ Кривенко Л. Т. Верховна Рада України. — К., 1997; Парламентаризм в Україні / За
ред. академіка Ю. С. Шемшученка. — К., 1999; Журавльова Г. С. Конституційні
засади становлення і розвитку парламентаризму в Україні: Автореф. дис.... канд.
юрид. наук. — X., 1999.; БурчакФ.Г. Президент України. — К., 1997; ТодьікаЮ.Н.,
Яворський В. Д. Президент Украиньі: Конституционно-правовой статус. — X., 1999;
Кононенко Н. В. Інститут президентства в Україні: Конституційно-правовий аспект:
Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1998; Серьогіна С. Г. Компетенція
Президента України: Теоретично-правові аспекти: Автореф. дис.... канд. юрид.
наук. —X., 1998.

² Авер'янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К., 1997; Грошевий Ю. М.,
Марочкін I. Є. Органи судової влади в Україні. — К., 1997; Шемшучєнко Ю. С,
Мурашин Г. О. Конституційний Суд України. — К., 1997; Гель А. П., Цвігун Д. П.
Судова система України. — К., 1999; Карпечкін П. Ф. Функції судів загальної
юрисдикції в України: Проблеми теорії та практики. — К., 2005.

3.1 Конституційне право як юридична наука

суддів, функцій судів загальної юрисдикції, конституційної юрис­дикції тощо. Ці інститути, за винятком інституту конституційної юс-тиції, тривалий час перебували поза увагою науки конституційного права. Втім в останні роки, після прийняття Закону України «Про су-доустрій України» від 7 лютого 2002 р., що поклав початок судово-правової реформи, дослідження конституційно-правового статусу судів загальної юрисди