Розділ IV. Система конститущйного права України



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ IV. Система конститущйного права України




Г


........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................... - - - - --'їїїїї~ і їїїУУ*^у*л,

ма права є водночас об'єктивним і суб'єктивним явищем (С. С. Алек­сеев, В. Ф. Яковлев, М. П. Орзіх, Г. Н. Полянська, Р. Д. Сапір); щ0 об'єктивною є лише система законодавства, відповідно до якої «бу-дується» система права (Р. 3. Лівшиц); що система права не може бу­ти суб'єктивною або об'єктивною, оскільки вона створюється в сфері індивідуальної свідомості, але існує у сфері суспільної свідомості як об'єктивне явище (В. К. Райхер). Таке розмаїття думок на філософсь-ко-правову природу системи права пояснюється різницею в кри-теріях, які вчені поклали в основу системотворення.

Система конститущйного права України формується під впливом становлення і розвитку суспільних відносин у політичній, еко-номічній, соціальній і культурній (духовній) сферах, що підтверджує тезу про багатофакторність у формуванні системи конститущйного права. Система конститущйного права рефлекторно, хоча і менш рельефно, ніж система законодавства, реагує на всі зміни, які відбува-ються у сфері суспільних відносин в Україні. Домінуючим чинником, що впливає на систему конституційного права, є економічні та соціальні зміни в суспільстві, що мають об'єктивний характер, але при цьому слід враховувати політичні й культурні чинники. Консти-туційне право як галузь права, що регулює суспільні відносини у сфері владарювання, значною мірою формується під впливом право-вої політики у сфері конституційного права, під якою розуміють ком­плекс заходів, що здійснюються органами законодавчої, виконавчої й судової влади у правовій сфері, стратегію і тактику діяльності держа-ви в галузі конституційної правотворчості, реалізації й охорони пра­ва1. На формування системи конституційного права також впливають культурні (духовні) чинники, а саме: рівень правової культури, ступінь розвитку конституційного права як науки і навчальної дис-ципліни.

Отже, система конституційного права як правова категорія має здебільшого об'єктивний характер, але визнання об'єктивності сис­теми конституційного права не означає п фатального характеру, оскільки на формування і розвиток цієї системи впливають також суб'єктивні чинники. Система конституційного права України як правова категорія має комплексний характер. При її детермінації слід враховувати як об'єктивні, так і суб'єктивні аспекти.

1 Погорілко В., Малишко М. Правова система — система права — система законодавства суверенно! України // Право України. — 1993. — № 9-10. — С. 11.


4.1 Поняття та складов! елементи систем конституційного права України

Категорія «система конституційного права» тісно пов'язана з кате-горією «структура конституційного права». Структура консти­туційного права — це внутрішня побудова конституційного права, спосіб (закон) зв'язку елементів, які його утворюють1. Система кон­ституційного права, будучи елементом системи національного права, в свою чергу також є макросистемою і характеризуется багаторівне-вою й багатовекторною структурою, що виражає ступінь її інсти-туційності.

У радянській науці державного права стверджувалося про жорстко ієрархічну структуру, представлену дворівневими елементами — інститутами і нормами державного права, які в свою чергу мають власні структурні рівні. Відмова від одноплощинного підходу до сис­теми права дає змогу спростувати інститути і норми конституційного права як єдині елементи його системи. Поряд із названою структурою конституційного права існують й інші. Структура конституційного права також може бути репрезентована такими рівнями (зрізами), як публічне і приватне право.

Хоча поділ права на приватне і публічне більш властивий для сис­теми права в цілому, а конституційне право як галузь права тра-диційно належить до публічного права, проте існування двох макро-структурних блоків — приватного і публічного права — передбачає їх внутрішню структуровану організацію. Нині не існує єдиної думки щодо внутрішньої структури приватного і публічного права, але мож-на припустити, що норми приватного і публічного права можуть об'єднуватися в певні підсистеми на зразок інститутів права. Розгля-даючи структуру конституційного права в зрізі поділу на приватне і публічне право, слід констатувати, що більшість норм консти­туційного права можуть належати до публічного права, але в структурі конституційного права також містяться норми приватного характеру. Насамперед це норми, що регламентують конституційні основи при-ватної власності, визначають і гарантують право особи на приватну власність і підприємницьку діяльність.

Наступним зрізом системи конституційного права є його поділ на суб'єктивне і об'єктивне право. Суб'єктивне конституційне право, як структурний елемент системи конституційного права об'єднує нор­ми, що визначаються поведінкою суб'єктів конституційного права.

1 Алексеев С. С. Проблемьі теории права: В 2 т. — Т. 1. — Свердловск, 1972. — С. 130.
9 6-200 257


Розділ IV. Система конституційного права України

Об'єктивне конституційне право об'єднує норми позитивного кон­ституційного права, тобто об'єктивізований нормативний матеріал. В цілому структурні рівні суб'єктивного і об'єктивного права в консти-туційному праві збігаютьсяь з іншими рівнями — природного і пози­тивного права, але на сьогодні вчені не дійшли висновку про співвідношення між ними.

Система конституційного права також може бути представлена матеріальним і процесуальним зрізами. Матеріальне конституційне право об'єднує конституційно-правові норми, що визначають зміст конституційного права, а процесуальне є сукупністю норм, що регла­ментують порядок реалізації матеріальних норм конституційного права. Наприклад, норми, що визначають правовий статус Консти­туційного Суду України, належать до матеріальних, а норми, що виз­начають порядок здійснення конституційного правосуддя в Україні — до процесуальних.

На сьогодні можна стверджувати, що відбувається формування по-вноцінної підгалузі конституційного права — конституційного про-цесуального права, представленого виборчим, парламентським, зако-нодавчим, муніципальним процесами, процесом конституційної юс-тиції, і, власне, конституційним процесом у його вузькому значенні (порядок внесення змін до Конституції України). Ця процесуальна підгалузь конституційного права, що виступає як важливий складо-вий елемент системи конституційного права, вимагає подальших грунтовних наукових досліджень.

Ряд учених схильні вести мову про існування в Україні консти­туційного процесуального права як самостійної галузі національно-го права. Зокрема, С. Л. Лисенков визначає конституційне процесу­альне право як галузь права України, яка представлена системою за-гальнообов'язкових правил поведінки (правових норм та інсти-тутів), що регламентують суспільні відносини, пов'язані з процесом реалізації прав і обов'язків учасників відносин, встановлених нор­мами конституційного права України'. Цю точку зору в цілому підтримують Ю. М. Бисага, В. I. Чечерський та ряд інших вітчизня-них учених2.

1 Лисенков С. Л. Основи конституційного процесуального права України: Курс
лекцій / С. Л. Лисенков. — К., 2005. — С. 9.

2 Бисага Ю. М., Чечерський В. I. Конституційно-процесуальне право: Навч. посіб. —
Ужгород, 2003. — 206 с. та ін.


4.1 Поняття га складові елементи систем конституційного права України

У системі конституційного права також можна виділити як скла-дові елементи загальну і особливу частини конституційного права. Така галузева структура існує в більшості галузей права, а також у га-лузевих кодифікованих актах. На відміну від Кримінального кодексу України Конституція України не містить чітко структурованої загаль-ної й особливої частин, але їх існування як на рівні системи права, так і на рівні системи Конституції є логічним, оскільки в системі консти­туційного права містяться норми, що визначають загальні принципи і понятійно-правові категорії, які властиві конституційному праву (загальна частина).

У науці конституційного права існує думка, що загальна частина конституційного права України об'єктивізована в розділі I «Загальні засади» Конституції України. Втім загальна частина конституційного права об'єктивізується в усьому національному конституційному за-конодавстві — Конституції України, законах та підзаконних норма-тивно-правових актах — і представлена інститутами предмета і мето­ду конституційного права, принципів конституційного права, систе­ми конституційного права (у вузькому значенні), джерел консти­туційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності тощо.

Особлива частина як структурний елемент системи консти­туційного права об'єднує конституційно-правові норми, що регулю-ють конкретні суспільні відносини в межах предмета конституційно­го права. Це — інститут основ конституційного ладу України, інсти-тут прав і свобод людини та громадянина, інститут форм безпосеред-ньої демократії, інститут органів державної влади, інститут консти-туційної юстиції, інститут місцевого самоврядування тощо.

Система конституційного права також у перспективі може поділя-тися на національне і наднаціональне (міжнародне) конституційне право (за умови формування останнього). Підставою для такого твер-дження є проект Конституції Європейського Союзу, що проходить процес ратифікації, шляхом його затвердження парламентами і рефе­рендумами в країнах—учасницях ЄС. Попри невдачі, затвердження проекту Євроконституції на референдумах у Люксембурзі, Нідерландах і Франції в 2005 р., перспективи створення наднаціонального конституційного права є реальними.

Наведений перелік рівнів (зрізів) системи конституційного права не є вичерпним, позаяк процес пізнання системи права як явище ве­де до розкриття нових властивостей цієї системи. У той же час навіть


Розділ IV. Система конституційного права України

наведені рівні системи конституційного права потребують подальших наукових досліджень. Констатація можливості їх існування не вирішує проблеми пізнання багаторівневості системи консти­туційного права в комплексі. Невирішеними залишаються проблеми визначення цих рівнів як самостійних категорий конституційного права, виділення критеріїв, покладених в основу диференціації систе­ми конституційного права на ці рівні, визначення внутрішньої струк­тури та взаємозв'язків між ії елементами та наукове обГрунтування практичного значення багаторівневої природи системи консти­туційного права.

Структура системи конституційного є елементом системи консти­туційного права, що визначає внутрішню побудову, ієрархію складо-вих елементів цієї галузі права. На сьогодні найбільш науково дослі-дженою і практично значущою залишається структура консти­туційного права, розроблена радянськими і вдосконалена українсь-кими вченими. В основі структури конституційного права лежить вчення про багаторівневий характер структури конституційного пра­ва. Структура конституційного права містить три рівні: 1) структура конституційно-правової норми; 2) структура інституту консти­туційного права; 3) структура галузі конституційного права.

Структура конституційного права виступає макроструктурою що-до складових елементів (мікроструктур). Бона рельефно виражає ди-ференціацію конституційного права, що здійснюється на підставі певних критеріїв.

Основними критеріями диференціації структури конституційного права визнаються предмет правового регулювання і метод правового регулювання. Існують й інші, додаткові критерії — механізм консти-туційно-правового регулювання, функції конституційно-правового регулювання, мета і завдання конституційно-правового регулювання, основні принципи конституційного права. Додаткові критерії дифе­ренціації структури конституційного права дають змогу розмежувати структуру конституційного права як фундаментально! галузі права з структурами інших, насамперед комплексних, галузей права, що сво-го часу відмежувалися від конституційного права (військове, адміністративне право).

Структура конституційного права є своєрідним кістяком цієї га­лузі права, що подана відносно самостійними елементами — институ­тами й нормами конституційного права. Ці елементи структури кон­ституційного права перебувають у функціональних структурних,


4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

цільових, корелятивних й інших зв'язках, які сприяють інтеграції структури конституційного права в цілісну систему — систему кон­ституційного права. Система конституційного права охоплює й структурує конституційне право в цілому і «зв'язує» в диференційова-ну цілісність всі його складові елементи.

Система конституційного права не збігається з системою Консти­туції України 1996 р., а тим паче не може ототожнюватися з нею. Си­стема конституційного права є більш ширшою, ніж система Консти­туції, оскільки: 1) система конституційного права об'єднує в єдине ціле сукупність всіх норм конституційного права, що виражені не ли­ше в Конституції, а й у системі чинного конституційного законодав-ства; 2) у системі конституційного права застосовано більш високий рівень об'єднання норм за предметним принципом в інститути кон­ституційного права, які не виділяються в системі Конституції; 3) сис­темі елементів конституційного права властиві більш глибинні гене-тичні та функціональні зв'язки, ніж системі елементів Конституції; 4) система конституційного права є більш гнучкою та динамічною, ніж система Конституції. Бона рефлекторно реагує на суспільно-еко-номічні зміни незалежно від волі законодавця, тоді як зміна системи Конституції передбачає складну і тривалу у часі юридичну процедуру, про що свідчать спроби здійснення конституційної реформи в Ук-раїні; 5) нормативним приписам, що об'єднані в систему консти­туційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має характер конкретних правових приписів.

У той же час система Конституції та система конституційного пра­ва України є рівномірно наближеними і взаємозалежними (ди-фузійними) системами, що й створює ілюзію їх ідентичності. Це по-яснюється тим, що система конституційного права, будучи переваж-но як об'єктивна категорія, впливає на створення системи Консти­туції, що перебуває під домінуючим впливом суб'єктивних чинників. Система конституційного права є ідеалом, до якого прагне законода-вець при розробці й прийнятті Основного Закону, але було б неспра-ведливим розглядати співвідношення цих двох систем лише в пло-щині «система конституційного права — система Конституції Ук­раїни», оскільки реально існує і зворотній зв'язок — «система Кон­ституції України — система конституційного права».

Конституція як кодифікований нормативно-правовий акт, не буду­чи першоджерелом системи конституційного права, має вплив на її


Розділ IV. Система конституційного права України

формування. Саме в такому кодифікованому акті система консти­туційного права отримує своє логічне завершення. В певних випадках елементи системи Конституції зумовили формування та розвиток відповідних норм системи конституційного права. Зокрема, норма-тивні положення Конституції України про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85, ст. 101) сприяли формуванню в системі конституційного права України інституту омбудсмана.

Найповніше сутність і зміст системи національного консти­туційного права розкривається в інститутах і нормах конституційного права України.

4.2 Інститути конституційного права України

Під інститутом (від лат. ітШШит — «настанова», «установа») кон­ституційного права розуміють сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утво-рюють однорідну трупу1; відповідну систему норм конституційного права, які регулюють однорідні й взаємопов'язані суспільні відноси-ни, що формують відносно самостійну трупу2; визначена сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідні й взаємопов'язані відносини, що утворюють доволі відокремлену і сталу трупу3; су­купність відносно зумовлених норм конституційного права України, що регулюють однорідні суспільні відносини всерєдині галузі права4; об'єднання норм конституційного права за характером і змістом5 то-що. Схожі визначення існують і в інших галузевих юридичних науках.

Ці визначення свідчать про відносну єдність поглядів право-знавців на категорії «інститут права» і, зокрема, «інститут консти-

! Конституційне право України: Підруч. / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-ге доопр. вид. — К.: Наук, думка, 2000.— С. 26.

2 Тодика Ю. М. Конституційне право України як галузь права: Конспект лекцій. —
X., 1995. — С. 14; Конституційне право України / За ред. Ю. С. Шемшученка,
В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 16.

3 Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — 2-ге вид. — К. 2000. —
С. 12.

4 Грабьільников А. В. Конституционное право Украияьі как отрасль права и наука:
Учебное пособие. — Днепропетровск, 1999. — С. 18.

5 Основи конституційного права України: Підруч. / Заред. В. В. Копєйчикова. — К.,
1998.— С. 9.


4. 2 Інститути конституційного права України

тущйного права», що пояснюється значним впливом здобутків за-гальної теорії права у дослідженні проблеми інститутів права на відповідні напрями досліджень науки конституційного права. Але дослідження загальної теорії права і галузевих юридичних наук про­блеми інститутів права залишаються актуальними і на сьогодні.

Зокрема, відкритими залишаються проблеми визначення поняття інституту конституційного права, його ознак, класифікації інститутів права, критеріїв розмежування інститутів права, співвідношення інститутів права з відповідними структурними елементами системи законодавства, системи юридичної науки, системи юридичних на-вчальних дисциплін та ряд інших проблем.

Категорія «інститут права» сформувалася історично, в контексті на-укових досліджень проблем системи права, але на відміну від досліджень системи права почала досліджуватися значно пізніше. Фак-тично до прийняття Конституції СРСР 1936 р. ця проблема вченими не досліджувалася. Проблема дослідження інститутів права виникла у зв'язку з постановкою А. Я. Вишинським питання про внутрішньога-лузеві системи радянського права. Тож проблема інститутів права стала водночас досліджуватися як загальною теорією права, так і з тим чи іншим успіхом відповідними галузевими юридичними науками, в тому числі наукою радянського державного (конституційного) права.

Вперше систему інститутів радянського державного права змоде-лював I. П. Трайнін, який вважав, що інститути державного права ототожнюються з «ключовими питаннями» Конституції СРСР 1936 р. На думку вченого, інститутами радянського державного права були: основи суверенітету радянського народу; організація багатона-ціональної держави; вищі органи влади союзної держави; вищі орга-ни управління союзної держави; місцеві органи державної влади; ор­гани правосудия і органи нагляду за виконанням законів; основні права і обов'язки громадян СРСР; виборча система'. Пізніше ана-логічна система інститутів державного права була викладена в підруч-нику А. Я. Вишинського2, хоча сам термін «інститут конституційного права» почав вживатися значно пізніше. Натомість вживалися терміни «окремі правові питання» (Ю. П. Мазуренко), «ключові пи­тання» (I. П. Трайнін), «основні принципи» (А. I. Денисов, М. Г. Ки­риченко), «групи норм» (С. С. Кравчук) тощо.

1 Трайнин И. О содержаний и системе государственного права // Советское
государство. — 1939. — № 3. — С. 37.

2 Советское государственное право / Под. ред. А. Я. Вьішинского. — М., 1938.


Розділ IV. Система конституціиного права України

До проблеми інститутів державного права радянські вчені повер-нулися лише під час другої дискусії про систему радянського права (1958—1960 рр.). Так, Л. I. Дембо ще в 1956 р. відзначав, що в юри-дичній науковій літературі, прийнято зловживати терміном «право-вий інститут» чи «інститут права», застосовуючи його в надто широ­кому значенні до будь-якого правового явища, не наділяючи цей термін конкретним змістом1, а С. А. Раджабов указував на необхід-ність розробки теоретичних основ інститутів права як запоруку успішної внутрішньогалузевої систематизації права.

Наукові дослідження проблем інституту права активізувалися після критичної передової статті в журналі «Комуніст», в якій йшлося про те, що «наші державознавці, як правило, викладали і коментува-ли Конституцію СРСР, але не досліджували того, як вона застосо-вується на практиці...»2, з'явилася стаття Г. С. Гурвича, в якій учений зазначав, що система державного права не в усьому може збігатися з системою Конституції СРСР, попри їх спорідненість3. Водночас, по-рушуючи ряд актуальних і своєчасних проблем державного права, Г. С. Гурвич не запропонував іншої, ніж існуюча, системи інститутів державного права. Натомість запропонована вченим теза про те, що розділ Конституції СРСР «Суд і прокуратура» не належить до держав­ного права4, надовго відкинула ці традиційні інститути консти-туційного права поза межі його системи, що позначається на цих інститутах і нині.

Основні здобутки другої дискусії були подані в двотомному підручнику А. I. Лєпьошкіна «Курс радянського державного права». Визнаючи, що система радянського державного права пов'язана з си­стемою Конституції СРСР, учений зазначав, що було б невірним ото-тожнювати ці дві системи, і запропонував власне бачення системи інститутів державного (конституційного) права. Систему радянсько­го державного права, за твердженням А. I. Лєпьошкіна, формують такі інститути: суверенітету радянського народу та державно-правові

1 Дембо Л. И. О принципах построення системьі права // Советское государство и
право. — 1956. — № 8. — С. 93.

2 Укрепление социалистической законности и юридическая наука // Коммунист. —
1956. —№11. —С.18.

3 Гурвич Г. С. Некоторьіе вопроси советского государственного права // Советское
государство и право. — 1957. — № 12. — С.104.

4 Там же.


4. 2 Інститути конституційного права України

форми його здійснення; правового статусу громадян СРСР, права ра-дянських фомадян, пов'язані зі здійсненням функцій державної вла-ди; принципів державного устрою СРСР як втілення суверенітету націй; організації органів держави; системи, повноважень і ор-ганізаційних форм діяльності вищих органів державної влади в СРСР; системи, повноважень і організаційних форм діяльності вищих ор­ганів державного управління в СРСР; системи, повноважень і ор­ганізаційних форм діяльності місцевих органів державної влади і місцевих органів державного управління в СРСР1. Запропонована си­стема інститутів державного права кардинально відрізняється від си­стеми, що сформувалася в 1938-1940 рр., оскільки, дійсно, є не відтворенням змісту Конституції СРСР 1936 р., а виявленням об'єктивної системи радянського державного права як сукупності йо­го інститутів. Більшість із названих інститутів знайшли комплексну характеристику у своїй назві. Позитивною видається і ревізія пріори-тетів у ієрархії інститутів державного права — чільне місце в системі посідають інститути народного суверенітету та правового статусу фо­мадян СРСР і їх політичних прав. Водночас вищезгадана система інститутів видається неповною, оскільки не містить інститутів еко-номічних, соціальних і культурних прав, виборчого права, правосуд-дя та прокуратура Відмова від фадиційних для конституційного пра­ва інститутів спричинила до того, що названі інститути тривалий час розглядалися як складові елементи адміністративного та криміналь-ного права. Недоліком цього стало законодавче забезпечення прав і свобод людини, виборів тощо на рівні підзаконних нормативно-пра-вових актів.

Удалою також є система інститутів (фуп норм) радянського кон­ституційного права, запропонована українськими вченими В. В. Цвєтковим і С. О. Макогоном. Ця система, на думку вчених, бу-ла представлена такими інститутами, як: суспільний та політичний устрій СРСР; основні права та обов'язки радянських фомадян; ви-борча система; форми національної державності народів СРСР; ор-ганізація органів радянської держави та форми їх діяльності (найвищі органи державної влади СРСР, союзних та автономних республік; найвищі органи державного управління СРСР, союзних та автоном-

1 Лепешкин А. И. Курс советского государственного права: Учеб: В 2 т. — Т. 1. — М., 1961.-С. 73-74.


Розділ IV. Система конституційного права України

них республік; місцеві органи державної влади)1. Дійсно, вченим вда-лося змоделювати доволі досконалу систему інститутів радянського державного права, в якій пріоритетне місце належало інститутам прав і свобод, виборчого права, але правова природа «труп норм права» не була досліджена. Незрозумілим залишалося те, яку групу норм кон­ституційного права можна вважати інститутом конституційного пра­ва, які ознаки характерні для інститутів конституційного права, які є види інститутів конституційного права, критерії їх диференціації та функції цих інститутів.

Слід констатувати, що дослідження інститутів радянського кон­ституційного права помітно відставали від аналогічних розробок в за-гальній теорії радянського права. Зокрема, в 70—80 роках з'являється ряд розробок у галузі системи радянського права, в яких аналізується правова природа інститутів як складових елементів системи (А. Ф. Шебанов, О. С. Іоффе, С. С. Алексеев, Д. А. Керімов, С. В. Полєніна, В. С. Якушев).

А. Ф. Шебанов зазначав, що інститути права створюються не довільно, а об'єктивно відображають особливості правового регулю-вання кожної окремої галузі права2, а також наголошував на тому, що інститут права є певною сукупністю правових норм, що регулюють будь-які однорідні суспільні відносини, пов'язані між собою як са-мостійні уособлені групи. В. С. Якушев визначав інститут права як за-сновану на законі сукупність норм, що покликані регулювати в межах предмета галузі права, визначені, наділені відносною самостійністю суспільні відносини, а також пов'язані з ними виробничі відносини, і пропонував визнати інститут права основним галузевим підрозділом галузі радянського права. Галузь права слід розуміти як відокремлену сукупність розподілених за правовими інститутами правових норм3. С. С. Алексеев також зазначав, що інститут права є основою галузі права, оскільки юридичні норми утворюють галузь права не безпосе-редньо, а через інститути. С. С. Алексеев вказував на неоднорідність правових інститутів та складність зв'язків між ними, а також досліджував правову природу таких складних інститутів права, як підгалузі права та змішані інститути4.

1 Цветков В., Макогон С. Радянське державне право. — К., 1968. — С. 22.

2 Шебанов А. Ф. Форма советского права. — М., 1968. — С. 23.

3 Якушев В. С. Понятие правового института // Правоведение. — 1970. — № 6. —
С. 67.

4 Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. — Т. 1. — М., 1981.


4. 2 Інститути конституційного права України

Після прийняття Конституції СРСР 1977 р. погляди радянських учених на інститути державного права тривалий час збігалися з ви-робленою А. I. Лєпьошкіним, В. В. Цвєтковим, С. О. Макогоном си­стемою, в тій чи іншій її інтерпретації, або апелювали до практики 40-х років, коли вчені ототожнювали систему радянської конституції з системою радянського державного права1.

Як і раніше інститути права традиційно залишалася предметом на-укових досліджень загальної теорії права. Зокрема, С. В. Полєніна ставила питання про необхідність наукового дослідження предмета, методу, принципів і механізму окремих інститутів і підгалузей права2. Поступово положення про інститути права як основу галузевих сис­тем стали загальновизнаними, але в більшості випадків учені обмежу-валися лише визначенням поняття інституту і продовжували вживати цей термін щодо галузевих інститутів, у тому числі до інститутів кон­ституційного права інтуїтивно. Інститутами конституційного права як і раніше називали спільноти норм, об'єднаних самостійними розділами радянських конституцій, або ж будь-які інші групи норм конституційного права, які вчені на власний розсуд об'єднували в інститути. Ці інститути часто мали штучний характер.

Ситуація покращилася наприкінці 90-х років, коли В. Й. Лучін за-пропонував багаторівневу модель системи інститутів конституційпо-го права. На думку вченого, система радянського конституційного права формується з чотирьох генеральних інститутів: 1) основ суспільного ладу й політики СРСР; 2) основ правового статусу особи; 3) національно-державного і територіального устрою СРСР; 4) дер-жавних органів3.

У свою чергу ці інститути об'єднують інші, більш дрібні основні інститути та субінститути. Так генеральний конституційний інститут правового статусу особи об'єднує такі основні інститути: громадянст-ва СРСР; рівноправності радянських громадян; основних прав, сво­бод і обов'язків громадян СРСР; основних прав, свобод і обов'язків іноземців і осіб без громадянства; політичного притулку. Як субінсти­тути виступають такі спільноти конституційно-правових норм, що закріплюють: основні соціально-економічні права; політичні права та

1 Советское государственное право / Отв. ред. Е. И. Козлова. — М., 1983. — С. 20-21.

2 Поленика С. В. Теоретические проблемьі системьі советского законодательства —
М., 1979.— С. 33.

3 Лучин В. О. Конституционнее институт // Современньш конституционализм (по
материалам советско-британского симпозиума). — М, 1990. — С. 31.




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.022 с.)