Наука конституційного права є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про конституційне право як галузь національного права.

Конституційне право як і будь-яка інша юридична наука має влас-ний предмет і методологію. Предмет і метод науки конституційного права характеризується єдністю і взаємодією — у специфіці предмета виражається і специфіка методу науки конституційного права.

Розуміння категорії «предмет науки конституційного права» фор-мувалося історично, під впливом генезису положень про предмет за-гальної теорії права. До серєдини 40-х рр. XX ст. проблеми предмета науки конституційного права перебували поза увагою науковців.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. і Конституції Ук-раїнської РСР 1937 р. нагально постало питання розроблення методо-логічних проблем науки радянського державного права. Але заідео-логізований підхід до розв'язання цієї проблеми базувався на поло-женні А. Я. Вишинського про єдність радянського державного права як галузі права, юридичної науки і навчальноі дисципліни. Перший після прийняття зазначених радянських конституцій підручник з ра­дянського державного права за редакцією А. Я. Вишинського взагалі не охоплював питання предмета і методології науки конституційного (державного) права і був поширеним коментарем Конституції СРСР 1936 р.

Більш пізні підручники з радянського державного права визнача-ли розділи щодо предмета її науки, але не містили матеріалу, який би відповідав змісту¹. Зміст науки радянського державного права дублю-вав положення підручника А. Я. Вишинського. Дискусії щодо різниці в предметі та методології галузі й науки конституційного (державно-

¹ Соколов М. В. Радяяське державне право. — К., 1941. — 272 с. 176

3.1 Конституційне право як юридична наука

го) права почалися лише в наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. XX ст.

3 цього часу проблема предмета і методології конституційного права стає обов'язковою в усіх радянських підручниках і навчальних посібниках з радянського державного права. Так, на думку С. С. Кравчука, предметом науки радянського державного права є державно-правові норми і державно-правові відносини у їх виникненні, розвиткові та взаємозв'язках¹. Автор розвивав думку, що наука державного права вивчає досвід радянського державного будівництва і діяльності радянських державних органів.

На думку А. I. Лєпьошкіна, предметом науки радянського держав­ного права є вивчення державно-правових норм і державно-правових відносин у всіх їх видах і формах. При цьому автор наголошував, що наука конституційного права вивчає насамперед діючі державно-пра­вові інститути цієї галузі права, тобто позитивне державне право. Позитивістський підхід, властивий тогочасній науці конституційного права, був відображений і у визначенні А. I. Лєпьошкіна предмета на­уки радянського державного права. Предметом науки радянського державного права, зазначав А. I. Лєпьошкін, є вивчення діючих дер­жавно-правових норм та врегульованих ними суспільних відносин у процесі їх виникнення та розвитку, узагальнення і поширення пози­тивного досвіду роботи органів влади радянської держави та набуття кадрами радянського державного апарату цього досвіду; виявлення ролі державно-правових інститутів у комуністичному будівництві та їх переваги над державним правом буржуазного суспільства².

Наведене визначення предмета науки радянського конституційно­го права видається заідеологізованим і громіздким. Воно фактично містить визначення не лише предмета, а й завдань та функцій ра­дянського державного права.

Більш вдалим є визначення предмета науки радянського держав­ного права, що наводилося українськими радянськими вченими В. В. Цвєтковим і С. О. Макогоном, які розширюють розуміння предмета науки не лише на державно-правові норми і відносини, а й на взаємозв'язки галузі радянського державного права з іншими галузя-ми права, розкриття змісту державно-правових інститутів, узагаль-

¹ Советское государственное право / Под ред. С. С. Кравчука. — М., 1958. — С.15.

² Лепешкин А. И. Курс советского государственного права. — Т. 1. — М., 1961. —
С. 78-79.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

нення практики державно-правового законодавства та державно-правового регулювання¹. Тим самим учені визначають предметом на­уки конституційного права не лише позитивне право, а й правотвор-чу та правозастосовчу діяльність у галузі радянського державного будівництва.

Надалі вплив історичного та діалектичного матеріалізму позначив-ся на розширенні та поглибленні уявлень про предмет науки радянсь­кого державного права. Під предметом відповідної галузевої науки розуміють систему діючих конституційно-правових норм і суспільних відносин, врегульованих цими нормами в різних формаційних типах держави. У 80—90-х роках предметом науки радянського державного (конституційного) права вважають вивчення соціально-економічної системи і політичної організації сучасних держав — соціалістичних, експлуататорських і перехідних² та дослідження сутності і зако-номірностей розвитку правових норм, що становлять галузь держав­ного права³.

Радянські вчені, з одного боку, залишаються заручниками марк-систсько-ленінської методології науки радянського державного пра­ва, що простежується в стійких позитивістських і класово-фор-маційних підходах, а з другого — наголошують на тому, що предметом науки державного права є дослідження теоретичних і практичних проблем об'єктивно існуючої галузі конституційного права як у СРСР, так і інших країнах. Уперше наголошується, що предмет науки радянського державного права є структурованим і багатовекторним. Зокрема, його складовими вважають: а) норми та інститути радянсь­кого державного права; б) суспільні відносини, врегульовані цими державно-правовими нормами; в) державно-правові відносини; г) тенденції розвитку цієї галузі права⁴. Тим самим фактично визна-чався вплив предмета науки конституційного права і його структури на систему цієї науки.

Після проголошення незалежності України почався новий період розвитку національного конституційного права, але з огляду на

¹ Цветков В., Макогон С. Радянське державне право. — К., 1968. — С. 28-29.

² Советское конституционное право / Под ред. С. И. Русиновой и В А. Рянжина. —
Л., 1975. —С. 20.

³ Советское государственное право / Под ред. Е. И. Козлова. — М., 1983. — С. 25.

⁴ Там же. — С. 25-26.

3.1 Конституційне право як юридична наука

складнощі конституційного процесу методологічні проблеми науки конституційного права продовжували ґрунтуватися на основі доробків радянських учених чи взагалі залишалися поза увагою вчених-конституціоналістів.

В. Ф. Мелащенко започаткував новий підхід до категорії предмета науки конституційного права незалежної України, під яким розуміється дослідження конституційних (державно-правових) відносин, що регулюють їх норми та інститути, державно-політичні, соціально-економічні та інші інституції, зумовлені природою та змістом повновладдя народу в Україні, а також політичні й правові погляди та уявлення. Зазначені дослідження передбачають усвідо-млення таких фундаментальних понять, як предмет, методологія, за-вдання, функції, система, джерела, взаємозв'язок конституційного права з іншими науками та його роль у розбудові державності неза­лежної України¹.

Тенденцію щодо розширення предмета науки конституційного права відзначав і Ю. М. Тодика. До предмета науки конституційного права він відносить не лише норми та інститути цієї галузі права, а й аналіз великого кола державно-правових відносин, їх специфіку, ос-нови їх виникнення, розвитку та припинення². Справедливим також є твердження Ю. М. Тодики про зближення науки конституційного права з конституційного практикою. Ця тенденція проявляється на-самперед у тому, що наука конституційного права ставить своїм пред­метом дослідження нагальних проблем правотворчої та правозасто-совчої діяльності в галузі конституційного права.

На думку О. Ф. Фрицького, предметом дослідження науки консти­туційного права є вся сфера політико-правових та суспільних відно­син, які підлягають конституційно-правовому регулюванню³. Тобто О. Ф. Фрицький у цілому ототожнює предмет конституційного права як галузі права й навчальної дисципліни.

У цілому схожих поглядів дотримуються й російські вчені-консти-туціоналісти. Зокрема, А. О. Безуглов і С. О. Солдатов вважають, що предметом науки конституційного права є поняття (тобто, теоретич-

¹ Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К., 1995. —-С. 181.

² Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная
дисциплина. — X., 1998. — С. 162.

³ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. — К., 2002. — С. 54.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальиа дисципліна

на концепція, теорія) конституційного права (а не, скажімо, позитив-не конституційне право, відповідні нормативно-правові акти та ін., що належать до об'єкта цієї науки)¹. Тобто вчені розмежовують пред­мет і об'єкт конституційного права.

Узагальнюючи точки зору вітчизняних і зарубіжних учених-конституціоналістів щодо предмета науки конституційного права, можна стверджувати, що предметом науки конституційного права є актуальні теоретичні та практичні проблеми галузі конституційного права України і зарубіжних країн. Тобто предметно-галузевий зміст конституційного права і законодавства визначає основний зміст предмета науки кон­ституційного права.

Поряд із системою конституційного права його джерелами та функціями, конституційно-правовими відносинами і конституцій­ного відповідальністю предметом науки також є історія цієї галузі пра­ва, законодавства, науки і навчальної дисципліни; доктрина консти­туційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат. Отже, предмет науки конституційного права має системний характер.

Предмет науки конституційного права слід відрізняти від предме­та відповідної галузі права. Предмет науки конституційного права значно ширший від категорії предмета конституційного права Ук­раїни. Це пояснюється рядом причин: по-перше, система науки кон­ституційного права становить більш розгалужену систему, ніж систе­ма галузі конституційного права, оскільки в більшій мірі залежить від суб'єктивних чинників, що впливають на її формування. Предметом науки конституційного права є не лише об'єктивно існуюче і діюче конституційне право, а й його історія та перспективні тенденції роз-витку; по-друге, предметом правового регулювання галузі консти­туційного права є конкретний вид суспільних відносин, тоді як пред­метом наукових досліджень у конституційному праві є не лише пи­тання конституційної практики, а й теоретичні проблеми консти­туційного права. Для науки конституційного права цінними є навіть хибні дослідження в разі, коли вони сприяють відповідним науковим дискусіям; по-третє, наука конституційного права є єдиною юридич-ною галузевою наукою, тоді як предмет її подвійний і виходить за межі діючого конституційного права України²; по-третє, система

¹ БезугловА.А., Солдатов С. А. Конституционное право России: Учеб. в 3 т. — Т. 1. —
М., 2001. —С. 100.

² Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 2000. — С. 4.

3.1 Конституційне право як юридична наука

національної науки конституційного права також охоплює дослі-дження конституційного права зарубіжних країн і наддержавних ут-ворень (наприклад, конституційне право ЄС).

Водночас предмет науки конституційного права не може бути аб-страгованим від галузі конституційного права України, оскільки го-ловним завданням науки є науково-методичне забезпечення й оп-тимізація дії конституційного права України. Дослідження проблем конституційного права зарубіжних країн має здійснюватися з метою запозичення позитивного конституційного теоретичного і практич­ного досвіду в національну науку і галузь конституційного права й уникнення помилок і прорахунків, що існували в конституційному праві іноземних держав. Тому перспективним вбачаються наукові дослідження не лише у галузі конституційного права зарубіжних країн, а й у галузі порівняльного конституційного права.

Предмет науки конституційного права збігається із системою га­лузі в головному, але доволі часто виходить не лише за межі галузі конституційного права України та зарубіжних країн, а й за межі пред­мета цієї галузі права. Зазначена проблема для вітчизняного консти­туційного права не є новою. У 80-х роках ряд учених відстоювали «чи­стоту» предмета наукових досліджень права. Зокрема, А. Ф. Шебанов наголошував на негативних наслідках захоплення юристами пробле­мами, що виходять за межі вчення про державу та право і охоплюють питання філософії, наукового комунізму, соціології та політології то-що, і критикував «розмивання» предмету юридичної науки¹, а В. В. Копєйчиков висловлювався проти розширення предмета загаль-ної теорії права за рахунок політичних, соціологічних і управлінських проблем².

Безперечно, повна чи часткова підміна предмета науки консти­туційного права предметом будь-якої іншої, навіть спорідненої на­уки — філософії, соціології, історії, політології тощо — є недопусти­мою. У той же час справедливою була думка Д. А. Керімова, який на­голошував, що право неможливо зрозуміти із самого себе і говорив, що «надмірне відособлення юридичної науки може досягти такої

¹ Шебанов А. Ф. Повьішение творческой роли права — важнейшее направление
общетеоретических исследований // Актуальнне проблемьі теории социалис­
тического государства и права. — М., 1974. — С. 121.

² Копєйчиков В. В. О предмете юридической науки и науки общей теории государства
и права // Актуальньіе проблемьі теории социалистического государства и права. —
М., 1974. —С. 41.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

межі, що буде з часом вести ії до відриву від усього комплексу суспільних знань»¹. Справедливість цієї точки зору підтверджує появу таких юридичних наук, як філософія права, соціологія права та інших, а також розширення методологічної бази науки консти-туційного права за рахунок методів, першопочатково притаманних філософії, соціології, політології та теорії управління.

Предмет науки конституційного права тісно пов'язаний з ії мето-дологією. Методологія будь-якої юридичної науки — це вчення про метод и, які використовуються в цій науці для пізнання консти-туційно-правових властивостеи об'єкта юридичних наукових досліджень.

Свого часу Д. А. Керімов говорив про суперечливість детермінації категорії «методологія» в юридичній науці, відзначаючи, що методо­логія конституційного права відіграє не лише онтологічну, а й гносе-ологічну роль у дослідницькому процесі². На кожному історичному етапі свого генезесу наука конституційного права виробляла власні підходи до категорії «методологія», що зумовлювалося розвитком соціально-економічних відносин, науки та ії методологи в цілому й розвитком конституційного права як галузі.

Методологія конституційного права відзначається своєю ди-намічністю. У дорадянський період методологія науки вітчизняного конституційного права формувалася під впливом різноманітних на­укових шкіл (солідарістів, інституціоналістів, мінестеріалізму, юри­дичної школи та інших), що були поширені в Росії, Австрії, Польщі, Угорщині та Румунії.

У цей же період (в серєдині XIX ст.) зароджується марксистский напрям у дослідженні конституційного права. Марксистська наукова методологія була представлена здебільшого критичним і прогностич-ними методами. Представники марксистської школи критикували суспільний і державний лад буржуазно/ держави, прогнозували його кризу і загибель та зародження нового, більш досконального і соціально спрямованого соціалістичного ладу. Але марксистська ме­тодологія в науці тогочасного конституційного права, а тим паче в Ук-раїні не мала вирішального значення.

¹ Керимов Д. А. Общая теория государства и права: Предмет, структура, функції. —
М., 1977. — С. 36-37.

² Там само. — С. 83.

3.1 Конституційне право як юридична наука

За часів існування України у складі колишнього СРСР методологія радянського державного (конституційного) права грунтувалася на марксистсько-ленінській філософії¹, що сформувалося під впливом марксизму та більшовицької теорії й практики здійснення соціа-лістичної революції та розбудови соціалістичної держави. В основі марксистсько-ленінської філософії лежало вчення про політичну економію, філософію і теорію наукового комунізму, як головні скла-дові цієї філософії. Попри доволі досконалу для свого часу методо-логію марксизму-ленінізму, серед радянських правознавців не існува-ло єдності в поглядах на методологію науки конституційного права. Це питання в підручниках і навчальних посібниках або обходилося, або висвітлювалося в досить загальному вигляді.

Зокрема, на думку Є. I. Козлова методологія радянського держав­ного права — це відправні принципи пізнання та прийоми (методи) досліджень діючих інститутів і конституційно-правових відносин². Основну увагу Є. I. Козлов звертав на принципи методології науки радянського державного права — принцип об'єктивності, принцип пізнавальності, принцип детермінізму, принцип історизму, принцип єдності теорії й практики. Більшість із зазначених принципів методо­логії залишаються актуальними і в сучасній науці конституційного права.

Проголошення незалежності України створило передумови для формування нової методології науки національного конституційного права. Під методологією сучасної науки конституційного права вчені розуміють: вчення про методи пізнання, теоретичне обГрунтування використаних у науці методів і способів пізнання; теорію методів, су-купність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження явищ; систему певних теорій, гносео-логічних і онтологічних принципів, законів і категорій, які опосеред-ковують загальні властивості й зв'язки буття і наукового пізнання³. Ці визначення є здебільшого запозиченими із загальної теорії права і свідчать на користь відсутності єдиної думки щодо змісту правової категорії «методологія науки конституційного права».

¹ Советское конституционное право / Под ред. С. И. Русиновой и В. А. Рянжина. —
Л., 1975. — С. 33.

² Советское государственное право / Под ред. Б. И. Козлова. — М., 1983. — С. 29.

³ Конституційне право України/ За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — 2-ге вид. — К.,
2000. — С. 79.

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

Отже, методологія науки конституційного права — це вчення про методи, які використовуються в науці конституційного права для пізнання конституційно-правових властивостей об'єкта цих дослі-джень.

Формування сучасної наукової методології конституційного права в Україні відбувається кількома шляхами. По-перше, шляхом трансформації уже апробованих методів науки радянського державного права; по-друге, шляхом запозичення позитивно зарекомендованої наукової методології, яка не визнавалася в науці радянського держав­ного права, але практикувалася в зарубіжній науці конституційного права; по-третє, шляхом залучення до методологічного апарату науки конституційного права методів, що використовуються в інших на­уках — соціології, політології, психологи, статистиці, кібернетиці, теорії управління, синергетиці тощо.

Неоднозначно відбувається трансформація методології радянсь­кого державного права. У зв'язку з відмовою від марксистсько-ленінської методології, що десятки років домінувала в радянській на­уці взагалі й радянському державному праві зокрема автоматично відбулася і ревізія методологічного інструментарію марксизму Більшість учених вважають, що методи діалектичного матеріалізму та історичного матеріалізму вичерпали себе, оскільки розглядалися і за-стосовувалися раніше переважно як домінуючі методи, що підкрес-лювали протилежності в політичних процесах, вузькокласову орієнтацію правової системи та передбачали остаточну перемогу соціалізму, а далі — комунізму в усьому світі¹.

Але цілковита відмова від методу діалектики у науці консти­туційного права видається передчасним і популістським підходом. Використання діалектичного методу дає ефективні наукові результа­та за умови об'єктивної детермінації цієї правової категорії. Діалек-тичний матеріалізм слід розглядати як один із методів пізнання сучас-них конституційних процесів не лише у боротьбі їх протилежностей, а й у їх єдності та взаємозв'язку. Такий підхід дає змогу здійснювати наукові дослідження не з конфронтаційних, а з консенсуальних під-ходів. До того ж слід враховувати і той суб'єктивний чинник, що ук-раїнські вчені-конституціоналісти поколіннями використовували ме-

¹ Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 176; Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 30-31.

3.1 Конституційне право як юридична наука

тод діалектичного матеріалізму в своїх дослідженнях, а після прий-няття Конституції УРСР 1978 р., яка відмовлялася від тези про дикта­туру пролетаріату та поглиблення класової боротьби у зв'язку з побу-довою однорідного суспільства та соціалістичної держави, цей метод припинили застосовувати в вузькокласовому значенні. Фактично ме­тод діалектичного матеріалізму пройшов свій генезис з вузькокласо-вого і заідеологізованого методу юридичної науки до методу, який не суперечить загальнолюдським цінностям і уявленням.

Більш лояльно сучасні науковці ставляться до методу історичного матеріалізму, який визначався формаційним підходом до історії ста­новлення, розвитку і занепаду держав. Класова спрямованість цього методу в цілому залишається виправданою і на сьогодні, адже істо-ричний розвиток конституційного права у світі дійсно має фор-маційний характер, а основні віхи якісного розвитку конституційно­го права, пов'язані із соціальними перетвореннями, здебільшого ма-ють класовий або національний характер. Ці віхи позначилися буржу-азними, соціалістичними, народно-демократичними революціями, а також війнами за незалежність і національно-визвольними рухами.

На сьогодні метод історизму (історико-ретроспективний метод) у дослідженні конституційно-правових явищ, не зауважуючи на його матеріалістичній природі, визнається переважною більшістю вчених-конституціоналістів. У його основу покладено визнання причинно-наслідкових зв'язків у історичному розвиткові конституційних пра-вовідносин та інститутів конституційного права. Дослідження пере-думов і причин виникнення того чи іншого явища в конституційному праві України має опиратися на ретроспективний аналіз попередньо-го історичного досвіду конституційного будівництва як в Україні, так і зарубіжних країнах.

Сучасні теоретичні та практичні проблеми загальної теорії консти­туційного права, проблеми конституціоналізму, конституційної ре-форми в усіх її напрямах (парламентська, адміністративна, судово-правова і муніципальна реформи) вимагають від науковців надежно­го методологічного забезпечення, яке неможливе без історичного підходу до вирішення поставлених завдань. Історичний метод дає змогу уникнути завідомо програшних моделей вирішення поставле­них проблем.

Окрім зазначеного діалектичного методу, в науці радянського дер­жавного права застосовувалися і ряд спеціальних методів (порівняль-но-правовий, структурно-функціональний та інші), які за умови

I

Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна

відмови від їх марксистсько-ленінської заідеологізованості успішно застосовуються у сучасній науці конституційного права.

Методологія науки сучасного конституційного права формується і за рахунок методів, які раніше практикувалися лише у зарубіжних країнах і були здобутками різних правових шкіл. У перші роки неза-лежності України абсолютна відмова від радянської методології спри-яла масовому запозиченню зарубіжної методології, яке відбувалося спонтанно, без налєжного критичного переосмислення і в досить вільних інтерпретаціях. Як наслідок цього — застосування «новіт-ньої» методології без урахування предмета, завдань, функцій і струк-тури науки конституційного права, без урахування особливостей національної правової системи в цілому. Така ситуація сприяла появі ряду псевдоконституційних наукових досліджень, що мали відверто виражений схоластичний характер.

Згодом методологія певних філософсько-правових шкіл зазнала критичної оцінки і стала використовуватися помірковано, з урахуванням завдань науки конституційного права. Позитивізм, екзис-тенціалізм, персоналізм, біхевіоризм, нормативізм, детермінізм, соціологічна школа, психологічна школа тощо дійсно збагатили за-гальнолюдські уявлення про конституційне право. У гармонійному поєднанні з іншими методами методи цих шкіл сприяють формування комплексної методології науки конституційного права.

Методологія науки конституційного права має системний харак­тер. Система методології є комплексною і такою, що розвивається са­ма по собі. Останнім часом розвиток системи методології відбу-вається за рахунок використання методів, які притаманні іншим на­укам. Якщо спочатку використовувалися методи, що властиві філо-софії, політології, соціології та іншим гуманітарним наукам, то нині позитивно себе зарекомендували і методи теорії управління, кіберне-тики, статистики, математики тощо. Про це свідчить використання у сучасних дослідженнях конституційного права ряду системних ме­тодів, статистичного методу, методу абстрактного моделювання тощо.

Методологія має за основу систему різнопорядкових за змістом і формою методів. Першоосновою методології є метод. Термін «метод» походить від давньогрецького слова «:ХЬ@*@н», що означав «шлях пізнання». Метод науки конституційного права — це сукупність принципів, правил, прийомів і способів пізнання конституційно-правових явищ. Метод науки конституційного права є шляхом юридичного пізнання від об'єкта конституційного права до його предмета, від

3.1 Конституційне право як юридична наука