Змістовний модуль 1. Основі поняття про державу та теорії права



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Змістовний модуль 1. Основі поняття про державу та теорії права



Передмова

Входження України в освітній та науковий простір Європи неможливе без модернізації національної системи вищої освіти.

В умовах зменшення навантаження ефективність засвоєння знань студентами стає неприпустимо низькою. У зв язку з цим, організація навчального процесу з навчальної дисципліни «Правознавство» в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка здійсмнюється відповідно до програми курсу та положень Болонської декларації за модульним принципом і рейтинговою оцінкою знань і умінь студентів, що дозволяє підвищити якість навчання.

Метою навчальної дисципліни «Правознавство» є засвоєння студентами основних теоретичних положень і понять національного права України, розумяння ними Конституції та чинного законодавства України, закономірностей побудови правової держави, формування в них високого рівня правової свідомості та правової культури, вміння тлумачити іправильно застосовувати нормативно-правові акти в практичній діяльності, грамотно оцінювати юридичніфакти, вільно орієнтуватися в сучасному правовому полі.

Завданням навчальної дисципліни є надання студентам систематичних знань з юридичних наук, виховання в них поважного ставлення до Конституції, законів та підзаконних актів України. Засвоєння специфічної фахової термінології, певногоправового мінімуму знань з конституційного, цивільного, житлового,сімейного, трудового, адміністративного, кримінального і екологічного праваУкраїни – неодмінна передумова майбутньої професійної діяльності фахівця в особставинах сучасного економічного життя. Вивчення цього курсу є обов язковим елементом підготовки спеціаліста з вищою освітою незалежно від спеціальності.

У пропонованому навчально-методичному посібнику розкриваються основні фундаментальні положення теорії права, у стислій і доступній формі викладено зміст основних галузей законодавства.

Джерельною базою посібника послужила Конституція та закони України, ряд підзаконних актів Верховної Ради Укераїни, Президента України та Кабінету Міністрів України, а також підручники, навчальні посібники та науково-практичні коментарі до чинного законодавства.

 

Змістовний модуль 1. Основі поняття про державу та теорії права

 

Тема 1. Основні поняття про державу

 

Причини походження держави. Поняття держави. Походження держави за класовою, договірною, органічною, психологічною теоріям, теорії насильства. У чому подібність і принципова розбіжність у поглядах на походження держави? Ознаки держави, що відрізняють її від організації громадської влади родового устрою. Соціальне призначення держави в житті суспільства. Що таке тип держави? Поняття форми держави. Характерні риси монархічної форми державного правління. Різновиди й особливості республіканської форми державного правління. У чому полягають розбіжності парламентарної і президентської республік. Характерні ознаки унітарного державного устрою. Федеративна держава і її основні риси. Конфедеративна держава. Характеристика демократичного й антидемократичного режимів. Поняття й основні принципи демократичної держави. Основні напрямки діяльності сучасної держави. Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави. Дайте класифікацію і назвіть характерні ознаки органів держави. Поняття й основні частини політичної системи суспільства.

Тема 2. Основні поняття теорії права

Місце і роль права в системі соціальних норм. Поняття соціальних норм. Види соціальних норм. Право і мораль та їх відмінні ознаки.

Поняття права. Предмет і метод правового регулювання. Ознаки права. Сутність права. Зміст права та його види. Функції права. Джерела права та його форми. Закони і підзаконні акти.

Система права. Предмет та метод правовогорегулювання. Галузь права, інститут права, підгалузь права. Система законодавства. Поняття систематизації законодавства та його форми.

Поняття норми права. Ознаки правових норм. Структура норми права. Поняття гіпотези, диспозиції, санкції. Види норм права.

Правові відносини: поняття та структура. Суб єкти правовідносин. Правосуб єктність, правоздатність, дієздатність. Відмінність правоздатності та дієздатності фізичних і юридичних осіб. Об єкти правовідносин та їх види. Зміст правовідносин. Суб єктивне право та юридичні обов язки. Поняття юридичних фактів та їх види.

 

Тема 3. Основи правосвідомості та правової культури,

Правової поведінки та юридичної відповідальності

Поняття і види правосвідомості та правової культури. Ознаки правосвідомості. Поняття, ознаки і види правомірної поведінки. Правопорушення: поняття та види. Склад правопорушення та його ознаки. Поняття і основні ознаки юридичної відповідальності. Мета і функції юридичної відповідальності. Підстави притягнення і звільнення від юридичної відповідальності.

 

Змістовний модуль ІІ. Основи конституційного права

України

Тема 4. Основні засади конституційного ладу в Україні

Конституційне право як провідна галузь національногоправа України. Конституція України. Поняття та основні принципи конституційного ладу України. Державний устрій (лад) України. Територіальний устрій України. Правовий статус мов в Україні. Поняття і види основних прав, свобод та обов язків людини і громадянина. Гарантії та захист прав і свобод людини і громадянина.

Тема 5. Основи державної влади та місцевого самоврядування України

Поняття, система та види органів державної влади України. Конституційно-правовий статус Верховної Ради Українита її повноваження. Правовий статус народного депутата України. Конституційно-правовий статус Президента України. Поняття виконавчої влади і система її органів. Кабінет Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації.

Поняття, структура та повноваження місцевого самоврядування в Україні. Органи місцевого самоврядування та порядок їх формування. Органи самоорганізації населення в Україні.

 

 

Тема 6. Конституційні засади організації та

Здійснення правосуддя в Україні

Конституційний статус судової влади в Україні. Поняття правосуддя. Ознаки правосуддя. Принципи правосуддя.

Судова система України. Суди загальної юрисдикції. Місцеві суди. Апеляційні суди. Вищі спеціалізовані суди. Повноваження Верховного Суду України. Правовий статус суддів в Україні. Призначення та обрання суддів. Вища рада юстиції.

Конституційний Суд України. Завдання та повноваження Конституційного Суду. Призначення суддів Конституційного Суду.

 

 

Тема 7. Конституційні засади діяльності правоохоронних та правозахисних органів України

Правоохоронні органи України. Прокуратура та її місце в системі органів державної влади України. Функції прокуратури. Органи внутрішніх справ України. Поняття, структура і принципи діяльності міліції.

Правозахисні органи України. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Система органів юстиції України. Нотаріат в Україні. Адвокатура України.

 

 

Змістовний модуль Ш. Основні галузі права України

 

Тема 8. Основи цивільного права України

Поняття та предмет цивільного права України. Джерела цивільного права. Цивільний кодекс України.

Цивільно-правові відносини. Майнові та особисті немайнові відносини. Суб єкти та об єкти цивільно-правовий відносин. Фізичні особа. Цивільна правосуб єктність. Цивільна правоздатність та дієздатність. Види цивільної дієздатності.Юридична особа. Ознаки юридичної особи. Види юридичних осіб. Зміст цивільно-правових відносин.Захист цивільних прав людини.

Право власності. Форми власності. Суб єкти права власності в Україні.

Зобов язальне право. Форми власності. Система зобов язального права. Суб єкти та об єкти зобов язань. Зміст зобов язань. Підстави виникнення та припинення зобов язань.

 

Тема 1.Основні поняття про державу

План

1. Поняття та ознаки держави.

2. Основні теорії походження держави.

3. Функції держави.

4. Форма держави.

5. Поняття та ознаки правової держави.

Вчені виділяють такі чинники, що вплинули на виникнення держави:

1. Три суспільних поділи праці: поділ землеробства і скотарства, виділення ремесла, виділення торгівлі.

2. Виникнення в ході розвитку суспільного виробництва приватної власності на засоби виробництва, класів, системи експлуатації.

Використовуючи знання з історії, створимо “логічний ланцюжок”, що допоможе нам зрозуміти, як приватна власність породжує державу:

Покращення знарядь праці → підвищення продуктивності праці → поява надлишків продуктів, що виробляються → розшарування суспільства на соціальні групи (класи) → створення армії, поліції, суду, законів для захисту приватної власності → необхідність збирання податків для функціонування органів влади, управління, армії тощо → виникнення держави.

Завоювання одних народів іншими і, отже, нездатність родоплемінного ладу забезпечити панування над завойованими народами.

3. Демографічні чинники: збільшення чисельності і щільності населення, перехід від кочового до осілого способу життя.

4. Антропологічний чинник: державна форма організації коріниться в самій суспільній природі людини.

5. Психологічний чинник: держава – витвір людського розуму.

До розподілу суспільства на соціально неоднорідні верстви в період первіснообщинного ладу основою організації буврід –об’єднання людей за дійсною або гаданою кровною спорідненістю.

Рід виступав як:

• господарська одиниця;

• власник засобів виробництва;

• організатор спільної праці.

Усі найважливіші питання життя роду вирішувалися не одноосібно вождями або старійшинами, а зборами всіх членів роду.

Поступовий перехід від кровноспорідненої сім ї до екзогамної , перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду природили до активного спілкування мідокремими родами, внаслідок чого вони об єднувались у фратрії та племена. Такі об єднання здійснювалися на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади. Влада – це здатність владноможного суб єкта визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки.

Суспільна влада здійснюється суспільними об єктами. У родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду( чоловіки й жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені).На таких зборах обиралися старшини, вожді, керівники та ловчі. Ці особи були першими серед рівних, їхна влада базувалася виключно на авторитеті. Їх поважали всі члени роду, схолялися перед їхньою мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми,застосовувалися соціальні норми. Людське суспільство, як і будь-яка складна система, може нормальнофункціонувати й розвиватися лише спираючись на певні

Для регулювання суспільних відносин між людьми та їхніми об єднаннямив суспільстві формуються і в тій чи тій формі забезпечуються певні правила поведінки, що орієнтують людей на досягнення їх мети. Правила, покликані забезпечувати порядок і стабільність в суспільстві, називаються соціальними нормами. З їх допомогою здійснювалося соціальне регулювання відносин між суб єктами через:

1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися;

2) визначення умов , за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється;

3) визначення суб єктів, на які за цих умов поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою.

Суспільні відносини первісного суспільства регулювалися нормами первісної моралі, звичаями і традиціями, релігійними нормами та всілякими заборонами (табу). Гарантом їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед надприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов язаний з міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно «спостерігає» за життям на землі. Всяке порушення звичаїх могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людини чи навіть на цілу етнічну групу.

Первісні люди виконували соціальні норми добровольно, без спеціального примусу, що притаманнийдержаві.

Незважаючи на позитивну організацію соціальногожиття в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:

а) праця людей базувалася на примітивних засобах виробництва, давала мізерні результати й не задовольняла всіх потреб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до видобування їжі та одягу, влаштування примітивного житла, виготовлення деяких знарядь праці тощо.

б) роди і племена активно не спілкувалися між собою, не налагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто призводило до збройних сутичок і навіть війн;

в) численні забобони, відсутність освіти та писемності породжували жорстокість людей у ставленні одне до одного;

г) відсутність нормальнихумов життя робила людину беззахисною перед явищами природи та стихією, що скорочувало тривалість життя.

Розпад первісного родоплемінного суспільства, розвиток засобів виробництва, зміна соціальної структури суспільства призвели до зміни способу виробництва і споживання та до утворення політичної організації суспільства і держави.

Право, як і держава, виникло завдяки необхідності управляти соціальними процесами. В юридичній літературі є різні погляди на виникнення права. Залежно від цього розрізняють:

- право загальносоціальне, що включає в себе права людини, права нації, права народу, права обєднань та інших соціальних груп, права людства;

- право юридичне, що встановлюється чи санкціонується державою. Тобто юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.

Юридичне право – це задекларованідержавою правила поведінки суб єктів, щоб відображати правду, справедливість, добро тощо.

Держава з’являється внаслідок складних змін в економічному житті суспільства, поступового відокремлення прошарку людей, які зосередили у своїх руках управлінські функції.

 

Функції класової держави

 

Внутрішні Зовнішні
Основні Неосновні розв’язування загарбницьких воєн
охорона власності і системи експлуатації Екологічна економічна й політична експансія
утиск експлуатованих демографічна створення воєнно-політичних й економічних союзів
ідеологічна комунікаційна й ін. захист від нападів

 

Функції соціально орієнтованої держави

 

Внутрішні Зовнішні
· забезпечення й захист прав людини на началах свободи й справедливості; · владно-організаційна; · екологічна; · демографічна; · охорона конституційного устрою, законності й правопорядку · запобігання воєн; · забезпечення мирного співіснування націй, народів, держав; · захист прав людини на міжнародній арені; · міжнародне економічне, політичне, інтелектуальне співробітництво; · захист від нападу; · охорона міжнародного правопорядку

 

Під формою держави прийнято розуміти спосіб організації і здійснення державної влади.

Елементи форми держави

 
 

 


Форма правління Форма державного Політичний режим

(територіального)

устрою

 

Форма правління – це організація верховної влади держави, тобто устрій вищих органів державної влади, їх структура, порядок утворення і взаємин одного з одним, а також ступінь участі населення в їхньому формуванні.

 

Форми правління

 

Форма державного правління, за якої верховна влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави – монарха, влада якого передається в спадок у порядку престолонаслідування Республіка Форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональними представницькими закладами.

Монархія Республіка

 

АбсолютнаКонституційнаПрезидентськаПарламентська

(Саудівська (США, Аргентина, (Італія, Канада,

Аравія, (Іспанія, Монако, Бразилія, Мексика) Австралія,

Оман) Бельгія, Данія) Індія)

 

ДуалістичнаПарламентськаПрезидентсько-парламентська

(Йорданія, Кувейт, (Великобританія (змішана)

Марокко, Бахрейн) Швеція, Данія,Ісландія, (Франція, Україна, Росія)

Іспанія,Японія,Норвегія)

 

 

Абсолютна монархія :відзначається зосередженням усієї повноти верховної влади, в руках монарха і, як наслідок, відсутністю будь-яких органів, з якими монарх поділяв би свої повноваження.

Дуалістична монархія:

- разом з монархом, який зберігає юридичну і фактичну незалежність, функціонують представницькі заклади влади із законодавчими й контрольними функціями;

- монарх наділений переважно виконавчою владою і лише частково – законодавчою, іноді має право вето на рішення парламенту.

Парламентська монархія:

- уряд формується парламентом, а не монархом;

- уряд підзвітний парламенту, а не монарху. Влада монарха і в дуалістичній, і в парламентській монархії обмежена конституцією.

Республіканська форма правліннянасамперед характеризується відсутність інституту монарха, аверховна влада тут здійснюється виборним колегіальним органом, - парламентом, який обирається населенням країни на певнийтермін. Значну роль у здійсненні владних повноважень тут відіграють і президент і уряд, які разом із парламентом беруть участь у здійсненні державної влади та контролюють один одного. Такий контроль як засіб системи «смтримань і противаг» забезпечується, з одного боку, тим, що орган законодавчої влади регулярно заслуховує звіти уряду та має право висловити йому недовіру, що має наслідком його відставку; він має право усунення президента з поста в порядку особливої процедури _ імпічменту тощо. А з другогобоку – президент підписує закони, прийняті законодавчим органом, а в разі їх невідповідності основному закону держави (неконституційності) має право вето – відхилення таких законів із наступним поверненням на повторний розгляд парламенту та право розпуску парламенту відповідно до закону.

Залежно від способу формування цих вищих органів державної влади та особливостей розподілу повноважень між ними розрізняють парламентарну, президентську, напівпрезидентську і змішану (президентсько-парламентську або парламентсько-президентську) республіки.

Президентська республіка:

- наділення президента повноваженнями глави держави і глави виконавчої влади;

- вибори президента загальним голосуванням;

- відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом;

- уряд формується президентом;

- президент призначає на вищі посади і зміщує з посад в апараті виконавчої влади.

Парламентарна республіка:

- політична відповідальність уряду перед парламентом;

- уряд формується парламентом;

- прем’єр-міністр офіційно не є главою держави;

- президент обирається або парламентом, або зборами вибірників.

Змішана республіка:

- подвійна відповідальність уряду перед парламентом і перед президентом;

- уряд формується президентом і парламентом;

- президент обирається на загальних виборах і наділяється широким колом повноважень;

- президент здійснює загальне керівництво урядом, очолюваним прем’єр-міністром.

Форма територіального устрою держави– це спосіб її територіальної організації, який проявляється в особливостях її адміністративного устрою та поділу владних повноважень між центральними і місцевими органами влади.

Прийнято виділяти три різновиди форм державного (територіального) устрою:

1) унітарний;

2) федеративний;

3) конфедеративний.

Унітарна держава – форма національно-державного устрою, за якого територія держави підрозділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, округи, райони, департаменти тощо). В унітарній державі є одна конституція, один вищий представницький орган державної влади, один уряд. В окремих випадках до складу унітарної держави можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що користуються автономією (наприклад, Україна, Італія, Португалія).

Федерація – форма державного устрою, що являє собою складну (союзну) державу, що складається з державних утворень, що володіють юридично визначеною політичною самостійністю. Державні утворення (республіки, штати, землі, провінції тощо), що складають федеративну державу, є суб’єктами федерації і мають власний адміністративно-територіальний поділ. Федерація має дві системи вищих органів влади: федеративні органи й відповідні органи членів федерації. Федерація має єдину територію, що створюється внаслідок об’єднання держав, які входять до федерації. Загальнофедеративна конституція закріплює статус її суб’єктів, визначає компетенцію федерації і її суб’єктів. Для федерації характерна наявність єдиних збройних сил, єдиної системи податків (Росія, США, Німеччина).

Імперія– це держава, що складається з головної держави – метрополії та колоній, які були неюзавойовані. Верховні органи влади тут є лише у метрополії, а в колоніях діють місцеві адміністрації,які призначаються верховною владою метрополії. Наприклад, Візантійська, Римська, Російська імперії.

Конфедерація – це тимчасове об єднання суверенних держав для спільного вирішення ними конкретних питань: військових, економічних,політичних та інших. При цьому кожен суб єкт конфедерації у повному обсязі зберігає свою політичну правосуб єктність. Саме тому в конфедерації немає жидних ознак держави – ні спільної території, бо кожен суб єкт функціонує у межах своїх державних кордонів, ні спільних органів влади тощо. В конфедерації існують лише спільні координуючі органи з питань, заради спільного вирішення яких ці держави і об єдналися. Кожен суб єкт конфедерації є самостійним суб єктом міжнародних відносин, має право виходу з такого союзу. Як правило, це нестійке об’єднання держав, що або переросте у федерацію, або розпадеться. Найвідоміші конфедерації: Нідерланди (1579-1795 р.), США (1776-1787 р.), Швейцарська спілка (1291-1798, 1815-1848 р.), Німецька спілка (1815-18б6 р.).

Політичний режим – це сукупність засобів і методів здійснення державної влади, які відображають її зміст та характер взаємовідносин особи і держави.

Характер політичного режиму визначається рядом ознак – способом формування органів влади, можливістю реалізації волевиявлення народу в здійсненні держпвної влади, співвідношення органів, що здійснюють законодавчі, виконавчі і судові повноваження, особливосьями розподілу владних повноважень між центральними і місцевими органами, місцем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, правовим статусом особи тощо. Але основою характеру політичного режиму є система методів здійснення державної влади. А оскільки ці методи можуть бути демократичними або недемократичними, то відповідно і політичний режим може бути демократичним або недемократичним.

Демократичний режим.Слово «демократія» походить з грецької і означає народовладдя. Демократичний режим відзначається насамперед участю народу в здійсненні державної влади. В сучасному конституціоналізмі основною формальною ознакою демократизму є конституційне закріплення принципу, що носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади є народ, а фактичною ознакою – фактична міра реалізації цього принципу. Залежно від механізму участі народу в здійцсненні державної влади розрізняють безпосередньо (пряму) і представницьку (непряму) демократію.

Безпосередня демократія характеризується безпосередньою участю народу в здійсненні державної влади шляхом референдумів, виборів, зборів, сходів, віче тощо.

Представницька демократія відзначається тим, що державна влада здійснюється не безпосередньо народом, а через обраних ним представників до державних органів і насамперед до парламенту, в яких вони і представляють інтереси своїх виборців. В сучасних умовах демократичний режим є змішаним, оскільки передбачає і елементи прямої демократії, якими є референдум, вибори, збори, сходи тощо, і елементи непрямої демократії, якими є обрання представників народу до державних органів.

Ознаками демократичного режиму є:

- визнання особи найвищою соціальною цінністю;

- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

- рівноправність;

- багатопартійність;

- офіційне визнання принципу підпорядкування меншості та одночасним забезпеченням прав меншості і наявності механізмів запобігання свавіллю більшості;

- плюралізму в усіх сферах суспільного життя; наявність та гарантованість загальновизнаних прав і свобод;

- наявність і рівноправність різних форм власності;

- наявність офіційної і не забороненої опозиції державній владі тощо.

 

Тоталітарний режим - це крайній прояв авторитарного режиму, який передбачає повний (тотальний) контроль держпви над усіма сферами суспільного і особистого життя на поглинаннянею громадянського суспільства.

Основними ознаками тоталітарного політичного режиму є:

- зосередження неконтрольованої народом влади в руках правлячої верхівки – олігархії або однієї особи;

- єдина ідеологія та нетерпимість до політичного інакодумства;

- монополія однієї партії;

- відсутність політичної опозиції державній владі;

- монополія влади центральних органів;

- мілітарізація суспільного життя;

- легальне тотальне одержавлення всіх громадських організацій;

- монополія власності;

- фактичне обмеження загальновизнаних пра і свобод;

- волюнтаризм;

- розгнуздана популістська держпавна демагогія;

- крайній прояв відчуження держави і суспільства тощо.

 

 

Авторитарний режим – така сукупність засобів, прийомів, методів реалізації державної влади, за якої вона концентрується в руках правлячої верхівки; припускається деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи й об’єднання громадян відстоювати інтереси визначених прошарків населення, але коли опозиція починає чинити помітний вплив у суспільстві, включається механізм дії реакційних законів.

Деспотичний режим (тиранія)відзначається необмеженою владою і свавіллям правителя, який при її здійсненні спирається лише на каральні органи і здійснює свою волю грубими силовими методами. Прикладами деспотичних режимів є східні рабовласницькі деспотії – Вавілон, Єгипет, Мідія . Це історичний тип режиму. В сучасних умовах він практично неможливий, оскільки принципи відносин між владою і суспільством докорінно змінились.

Ліберальний режим - це перехідний тип політичного режиму. Історично він виникає в результаті боротьби проти абсолютизму, а тому на початковому етапі відзначається співіснуванням обмеженої влади монарха та окремих первинних демократичних інститутів: наявності предстаницького органу, конституції, запровадженням таких первинних прав і свобод, як право приватної власності, свободаконкуренції і ринку, скакуваням привілеїв дворянства і духовенства та допущенням до участі у здійсненні державної влади вихідців із третього стану – буржуазії.

В сучасних умовах це перехідний тип від тоталітарного до демократичного режиму.

У розвитку ідеї правової держави можна умовно виділити декілька етапів.

I етап.Античні мислителі (Платон, Аристотель, Полібій) вважали, що суспільство буде гармонійно розвиватися, функціонувати лише там, де “закон – владика над правителями, а вони його раби” (Платон), тобто там, де державна влада пов’язана правом. Цицерон обґрунтував ідею про те, що право – невід’ємна ознака держави.

ІІ етап. Представники школи природного права (Г.Гроций, Т.Гоббс, П.Гольбах, Т.Джефферсон) вважали, що природне право зумовлене (породжене) природою людини. Волевстановлене (позитивне) право вивідне (виходить) від держави; воно повинно відповідати природним і невідчужуваним правам людини (природному праву). Теоретично обґрунтувавши поділ влади в державі, представники політичної і правової думки XVIII в. Дж.Локк і Ш.Монтеск’є вбачали в цьому умову захисту особистості і свободи від сваволі з боку влади.

ІІІ етап.Видатні філософи Кант і Гегель добудували теорію правової держави, надавши їй завершеного характеру. Самий термін правова держава з’явився в працях німецьких юристів XIX в. К.Т.Велькера і Р. фон Моля.

Правова держава – це держава, що характеризується режимом конституційного правління.

Правова держава – це держава, обмежена у своїх діях правом, що захищає свободу і права особистості, що підкоряє владу волі суверенного народу.

Ознаки правової держави:

1) наявність розвинутого громадянського суспільства, тобто суспільства вільних, рівних працівників-власників;

2) обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, громадського порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності; відповідальність кожного за власний добробут;

3) правова рівність усіх громадян;

4) загальність права;

5) суверенітет народу;

6) принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову;

7) свобода і права інших людей – єдиний обмежувач свободи індивіда;

8) пріоритет у державному регулюванні цивільних відносин методу заборони над методом дозволу (“дозволене те, що не заборонено законом”).

Поняття громадянське суспільство і держава вживалися як синоніми. Для Дж.Локка, И.Канта, Ж.-Ж.Руссо ці поняття залишалися тотожними. Гегель же вважав, що громадянське суспільство охоплює сукупність приватних осіб, зв’язок (спілкування) між ними через систему потреб, поділ праці, правосуддя (юридичні заснування, правопорядок), зовнішній порядок (поліцію і корпорації).

Як цілісний соціальний інститут громадянське суспільство починає укладатися в Новий час (із XVII ст.), коли економічний і політичний устрій товариства, його соціальна і духовна сфери зазнають кардинальних змін. Основу економіки складають різноманіття форм власності, ринковий уклад, система приватного підприємництва.

У політичній галузі основу складають ідеї конституціоналізму, парламентської демократії.

Головною діючою особою громадянського суспільства виступає людська особистість із комплексом властивих їй особистих, політичних, соціально-економічних прав і свобод, гарантіями їхнього забезпечення.

Громадянське суспільство є сукупністю незалежних індивідів, які переслідують свої цілі, їхніх об’єднань, а також правових, моральних, релігійних і інших духовно-культурних і економічних відношень, що складаються на основі політичних. Громадянське суспільство формується не державою, а взаємодіючими між собою індивідами. Але громадянське суспільство не вільне від держави.

Умови побудови правової держави в Україні:

1) чітке, неухильне дотримання Конституції України, законів України;

2) приведення нормативно-правової бази держави, що стосується прав і свобод людини і громадянина, у відповідність із міжнародними стандартами, загальновизнаними нормами, зафіксованими в Статуті Організації Об’єднаних Націй, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права, Міжнародному пакті про цивільні й політичні права, Паризькій хартії для нової Європи, і забезпечення реального виконання цих прав;

3) удосконалювання економічних відношень на основі міцної нормативно-правової бази;

4) інтенсифікація процесу підвищення авторитету правосуддя і твердження його як самостійної гілки державної влади;

5) удосконалювання правоохоронної системи;

6) підняття рівня правової культури і правової свідомості тощо.

Право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин, виступають регулятором суспільних відносин та забезпечуються примусовою силою держави.

В юридичній літературі право розглядають як загальносоціальне явище і як волевиявлення держави, тобто юридичне явище (право).

Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою й обґрунтованістю поведінки людей, тобто загальними й рівними можливостями для всіх однойменних суб'єктів, 3 таких позицій існують: права людини; права соціальних спільностей; права нації, народу; права людства.

Юридичне явище - це складна система, яка складається із загальнообов'язкових принципів, прав і норм поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечуються державою.Право як соціальне явище становить єдність об'єктивного та суб'єктивного.

Кодифікація - це змістовна переробка (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) нормативно-нравових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання і створення зведеного нормативного акту.

Цей вид систематизації може здійснюватися тільки державою. У результаті кодифікації створюється єдиний законодавчий акт, який завжди має офіційний характер.

Консолідація- це створення, на основі кількох нормативно-правових актів, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки, але без зміни змісту.

Метою консолідації є усунення множинності нормативних актів, їх уніфікації, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідною бази для проведення кодифікаційної роботи.

 

Норми права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми, згідно з якої елементами норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.

Юридичні обов'язки - це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державним примусом міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб'єкта.

Зміст юридичних обов'язків включає:

1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;

2) утриматися від певних дій;

3) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій.

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідносин показує те, яквони відбулися у реальній дійсності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.97.64 (0.042 с.)