Інститут права - це сукупність відокремлених взаємозв'язаних правових норм певної галузі права, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.

Декілька однорідних інститутів права, що регулюють більш вузьку групу суспільних відносин, ніж галузь права, утворюють підгалузь права.

Підгалузь права - це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду.

Якщо система права - це внутрішня організація та побудова права, то система законодавства - це зовнішня форма виразу та закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Система права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма, тобто законодавство є основною формою вираження права. Право і законодавство взаємопов'язані, але не тотожні явища. Між ними існують деякі відмінності.

По-перше, первісним елементом побудови системи права виступає норма права, а первісним елементом побудови системи законодавства -нормативно-правовий акт.

По-друге, за обсягом система законодавства ширше, ніж система права, тому що змістовно включає в себе деякі ненормативні положення (програмні цілі, мотиви та причини прийняття документа, констатуючі положення).

По-третє, предмет системи права відрізняється більшим ступенем однорідності, ніж предмет системи законодавства.

По-четверте, галузі системи законодавства формуються лише за ознакою предмета правового регулювання і не мають єдиного методу.

По-п'яте, у системі права не враховується юридична сила правового матеріалу.

Система законодавства - це сукупність упорядкованих певним чином норматнвно-правових актів держави, що є зовнішньою формою вираження права.

Розрізняють горизонтальну та вертикальну структуру системи законодавства.

Горизонтальна (галузева) структура законодавства передбачає поділ нормативно-правових актів за галузевою ознакою. Галузі законодавства - цс великі об'єднання нормативно-правових актів, які характеризуються єдністю змісту та форми.

Вертикальна (субординаційна, ієрархічна) структура

законодавства передбачає розташування нормативно-правових актів в залежності від юридичної чинності і місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчнх органів.

Законодавство складається з великої кількості нормативних актів, прийнятих державними органами в різні історичні періоди, у зв'язку з чим виникають неузгодженості між новим і старим законодавством. Тому час від часу виникає необхідність приведення його в чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і доповнень, тобто здійснювати систематизацію законодавства.

Систематизація законодавства - це діяльність компетентних державних органів щодо впорядкування та вдосконалення нормативно-нравових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та "їх збірників.

Традиційно в юридичній літературі розрізняють три основні форми систематизації: інкорпорацію, кодифікацію та консолідацію.

Інкорпорація - це об'єднання нормативно-правових актів без зміни їх змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку.

Інкорпорація може бути офіційною, тобто здійснюватися від імені компетентних державних органів, або неофіційною, яка проводиться видавництвами, науковими установами, навчальними закладами, окремими спеціалістами. В першому випадку збірники нормативних актів є офіційною формою їх оприлюднення і тому на них можна посилатися при вирішенні юридичних справ, в другому - вони мають тільки довідково-інформаційний характер.

Кодифікація - це змістовна переробка (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) нормативно-нравових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання і створення зведеного нормативного акту.

Цей вид систематизації може здійснюватися тільки державою. У результаті кодифікації створюється єдиний законодавчий акт, який завжди має офіційний характер.

Консолідація - це створення, на основі кількох нормативно-правових актів, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки, але без зміни змісту.

Метою консолідації є усунення множинності нормативних актів, їх уніфікації, створення у структурі законодавства великих блоків нормативного матеріалу як вихідною бази для проведення кодифікаційної роботи.

 

Правові норми: поняття, ознаки та структура

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є первинним елементом системи права. Відмінність правових норм від усіх інших соціальних норм характеризують такі ознаки:

1) державно-владна природа. тобто норми права або встановлюються державою (наприклад, шляхом прийняття закону), або санкціонуються (визнаються) нею (наприклад, шляхом ратифікації міжнародного договору). Крім того, виконання норм права забезпечується силою державного примусу:

2) загальнообов'язковий характер, тобто норми права поширюються на всіх учасників суспільних відносин незалежно від їх волі і бажань;

3) формальна визначеність, тобто у правовій нормі однозначно закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також санкції, що застосовуються у випадках порушень настанов норми;

4) системність, тобто кожна правова норма має особливу структуру, вона нерозривно пов'язана з іншими, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права.

Норми права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми, згідно з якої елементами норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза - це складова частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, вказані в диспозиції цієї норми.

Диспозиція - це складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки суб'єкта при наявності вказаних у гіпотезі обставин.

Санкція - це складова частина норми права, яка передбачає юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, вказаного у диспозиції.

Всі елементи норми права логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему.

 

Правові відносини. Юридичні факти.

Суспільні відносини регулюються різними нормами: релігійними, моральними, економічними та іншими відносинами. Значна частина суспільних відносин будується на підставі норм права і тому їх називають правовими відносинами, або правовідносинами. У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного і передбаченого характеру.

Правові відносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Структуру правовідносин становлять такі елементи: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин.

Суб'єкти правовідносин - це учасники правових відносин, які мають суб'єктивне право та здатні виконувати юридичні обов'язки. Суб'єктів правовідносин повинно бути як мінімум два. Один з них є управомоченою особою (носієм права), інший — зобов'язаною особою (носієм обов'язку).

До суб'єктів правовідносин належать:

1) фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни чи піддані, особи без громадянства);

2) юридичні особи (підприємства, організації та установи різних форм власності);

3) державні та громадські організації;

4) соціальні спільності (народ, нація, населення відповідного регіону, територіальні громади та інші).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії. Правосуб'єктність - це складна юридична властивість, яка містить два елементи: правоздатність і дієздатність.