Розділ 5 система права і система законодавства

СВОБОДА ПОЛЯГАЄ В ТОМУ,

ЩОБ ЗАЛЕЖАТИ ТІЛЬКИ ВІД ЗАКОНІВ

Вольтер

ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ ПРАВА

Право, крім зовнішньої системи, має і внутрішню, під якою розуміємо його організацію, способи утворення як кожної окремої норми права, так і всіх норм в єдине ціле, в систему. Питання про систему права неодноразово було предметом дискусій серед широкого кола фахівців. Підвищений інтерес до цього питання пояснюється вели­ким теоретичним і практичним його значенням. Від пра­вильного його вирішення залежать напрямки кодифікації законодавства, проведення наукових досліджень у галузі юриспруденції, викладання юридичних наук.

Перша дискусія відбулася у 1938 - 1940 рр., в ході якої були вирішені корінні питання цієї проблеми. Друге обговорення було проведено у 1956-1958рр. на сторінках журналу "Радянська держава і право", де знову були підняті деякі питання першої дискусії, зокрема здійснено аналіз, чи виправдала себе система права, сформована в кінці 30-их років. Втретє журнал "Радянська держава і право" повернувся до цієї проблеми в 1982 р., опубліку­вавши матеріали засідань круглого столу, присвячені ви­рішенню цього питання.

Будь - яке право — це не механічна, хаотична су­купність правових норм, а визначена, внутрішньо узгод­жена система. Наука теорії держави і права, будучи за-гальнометодологічною дисципліною при висвітленні пи­тання про систему права, використовує категорії, опрацьо-ванні філософією.

Під системою розуміємо складноорганізоване ціле, яке включає окремі елементи, об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами. Елемент — це складова

•г-

частина складного цілого. Система припускає внутрішню будову, структуру, зв'язок, диференціацію. В той же час система — єдине ціле, яке складається із окремих еле­ментів, впорядкованих за певними законами або принци-ами.

Під системою права в теорії держави і права розуміємо внутрішню організацію чинних правових норм конкретної держави, яка передбачає наявність та певне взаєморозта-шування складових частин права, тобто поділ права на галузі, правові інститути і конкретні правові норми.

Система права відображає його внутрішню єдність, яка обумовлена системою суспільних відносин, її первин­ним елементом є норма права. Численність норм права, взаємодія між ними породжують нові якості, не прита­манні її окремим частинам. Ідеї загальної теорії системи можуть бути з успіхом застосовані при характеристиці системи права. Важливими її ознаками є, по - перше, цілісність, єдність норм права, по-друге, системність права.

Норми права повинні відповідати економічному бази­су суспільства, вони взаємозв'язані, взаємообумовлені. Вихідне методологічне значення для розуміння цієї особ­ливості права має те, що право повинно не тільки відпо­відати загальному економічному становищу, не просто бути його відображенням, але й внутрішньо узгодженим вираженням, яке не заперечувало б само себе в силу внутрішніх протиріч. Отже, системність можна визначити як внутрішню властивість системи права, її важливі якості: несуперечливість, відсутність положень, які не були б узгоджені.

Найбільш важливі спільні (загальні) риси права як си­стемного явища виражені у тому, що воно належить до числа особливих системних об'єктів, рівень яких визна­чається розвиненістю права даної держави, обумовлений, зокрема, рівнем кодифікування законодавства. Право -функціональна система, її виникнення та існування підпо­рядковані або класовій меті, або загальнонародній; право - формалізована система, воно втілюється, виражається у

нормативних актах, право — складна багаторівнева струк­тура.

\/ Будь - яка система передбачає два основних компо­ненти: по - перше, структуру — обумовлення і "набір" сто­совно самостійних елемнетів в рамках єдиного (процесу, явища) і, по - друге, — взаємодію елементів структури.

Структура — стійка єдність елементів, закон зв'язку яких виражає впорядкованість, стійкість відносин, вона забезпечує зберігання цілісності, єдності явища як систе­ми, утворює її' каркас. При цьому єдність елементів пе­редбачає їх взаємодію між собою, що є способом існу­вання системи. Завдяки взаємодії кожний елемент набуває своєрідних властивостей, притаманних системі в цілому. Його функіонування без системи неможливе. -—— Зупинимося саме на цій рисі права як системного явища, розглянувши принцип побудови системи права. В історії першим розділив право на приватне і публічне римський юрист Ульпіан. Були й інші версії стосовно принципів побудови системи права. Так, професор М. Рейснер пропонував розділити право на пролетарське, се­лянське, буржуазне. Якщо проаналізувати правові системи попередніх епох, то кожне право мало свою систематику. Так, славнозвісна "Руська Правда" — найвідоміша збірка державного права мала свою систему, її вихідною (початковою) композиційною одиницею була не стаття, а розділ певного змісту, тобто використовувалась тематична систематизація.

Відповідно до ленінських установок в ході першої дискусії щодо системи радянського права її учасники прийшли до висновку, що для дуалістичної її побудови немає ніяких підстав, оскільки у нас не існує приватної власності на землю, води та інші засоби виробництва, радянське право є єдиним за своєю метою і завданнями.

В основу поділу права на окремі частини був покла­дений матеріальний критерій — характер суспільних відно­син, який лежить в основі правового регулювання. Поділ системи права на окремі частини залежить від того, яку сферу суспільних відносин регулюють ті або інші норми,

тобто критерієм виділення галузей в системі права стає передмет правового регулювання.

\І Окремі частини системи права, розмежовані за пред­метом правового регулювання, називаються галузями права, під якими розуміємо сукупність правових норм, що становлять самостійну систему права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим ме­тодом.

У ході першої дискусії було виділено 10 галузей пра­ва: державне, адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, колгоспне, трудове, сімейне, кримінальне, судове. У результаті другої дискусії з проблем побудови си­стеми права було зроблено висновок, що структура галу­зей права не потребує "докорінної перебудови", оскільки вона відповідає інтересам зміцнення законності і правопо­рядку, одначе потрібна подальша її конкретизація і уточ­нення. Перш за все мова йшла про деякі нові галузі (було виділено виправно-трудове право як підгалузь кримінального права, а судове право розділено на са­мостійні галузі — кримінально-процесуальне і цивільне -процесуальне), а також про наукове обгрунтування кла­сифікації галузей правам Було застосовано додатковий критерій для виділення галузей у системі права — метод як спосіб впливу права на певну сферу суспільних відно­син. Його називають юридичним критерієм виділення га­лузей права. До елементів методу правового регулювання слід віднести:

— характер загального юридичного розташування суб'єктів, тобто правоздатність, дієздатність, компетенція, відносини між собою;

— характер виникнення змін і припинення пра­вовідносин, тобто юридичні факти (договір, рішення суду з цивільної справи, вирок з кримінальної справи, який є основою для виникнення виправно - трудових право-повідносин, акти дії);

— характер юридичних наслідків для суб'єкта права (штраф, стягнення, пеня та інше).

Систему права потрібно розглядати як явище об'єктивне в тому розумінні, що вона складається не за дозвільним передбаченням, а передбачена характером ре­гулюючих суспільних відносин. Слід зауважити, що для визначення галузей у системі права не слід обмежуватись застосуванням матеріального критерію, тобто предмету правового регулювання. Лише в сукупності з юридичним критерієм — методом правового регулювання можна виділити галузі права.

Межі між окремими галузями права відносні. Не існує кордонів права єдиної правової системи, абсолютно ізольованих одна від другої. Правовий інститут — це основний елемент галузі права, первинний, самостійний структурний підрозділ галузі, де правові норми групують­ся за їх юридичним змістом. Юридичні норми створюють галузь не безпосередньо, а через правові інститути. Перш за все це стосується характеристики виду суспільних відносин, що дає підставу сформулювати таке визначення. \/ Правовий інститут — це система юридичних норм, що регламентують певну сторону однорідних відносин, які складають особливу частину галузі права. Кожний інсти­тут — це відносно обумовлений "блок" галузі. Тому для нього підходить поняття "підсистема". Наприклад, у ви-правно - виконавчому праві виділяють норми, які характе­ризують права і обов'язки засуджених. Це самостійний інститут виправне - виконавчого права. Головна функція правового інституту в межах своєї галузі суспільних відносин даного виду або роду — забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

Правові інститути можуть об'єднатися у підрозділи (підгалузь) права, для яких характерний високий ступінь спеціалізації норм, які до них входять. Наприклад, право власності — підгалузь цивільного права. До нього входять основний інститут, предметні інститути, регулюючі форми і види власності і три функціональні інститути, які регла­ментують набуття, захист і припинення права власності. Які можна зробити висновки із загального розуміння си­стеми права?

1. Систему права складають: побудова права, су­купність галузей, інститутів і норм, а також їх генетичний розвиток.

2. У системі права знаходить вияв єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів. За своєю природою вона об'єктивна, її побудова - результат об'єктивних факторів суспільного розвитку, вплив яких об'єктивується у гро­мадському пізнанні, коли держава своєю цілеспрямованою правотворчою діяльністю систематизує норми права в їх певній структурній упорядкованості. За механізмом свого становлення і розвитку система права суб'єктивна.

3. Система права — це і об'єднання галузей, і розподіл на галузеві права, тобто єдність поділу і визначення норм права.

4. Об'єктивність системи — домінуюча теза усіх робіт щодо системи права. Закономірність обумовленості права економікою повинна втілитись як внутрішня узгодженість права, яка є властивістю права в цілому, а не окремих його ланок. Ця узгодженість юридична, вона характеризує внутрішню організацію права. У сучасному українському суспільстві відбувається становлення ринкової економіки, формування громадянського суспільства, розвивається підприємництво. Це призведе до формування приватного права. Поділ права на приватне і публічне, як уже зазна­чалось, здійснено в Стародавньому Римі. Причиною цього стало виникнення товарного виробництва. Загальновідо­мо, що Рим завоював світ три рази: перший раз — силою зброї, другий раз — силою релігії, третій — силою права.

Серцевиною приватного права є цивільне право, яке враховує досягнення сучасної цивілізації: свободу особис­тості як власника і ринкові відносини. Якщо публічне право охоплює сферу державних справ, виражає загально­державні інтереси (у кожній державі воно своє), володіє інколи неповторюваними якостями і властивостями, то приватне право має міжнародний характер, будується на єдиних принципах, виступає важливим фактором, який стимулює світовий правовий процес, значно випереджаю­чи публічне право. У приватному праві особистість з її

правами на свободу, рівність перед державною владою, правом персоніфікованої власності є рівноправним парт­нером держави.

З розвитком соціального прогресу і цивілізації суспільство навчилось зберігати найбільш цінні якості і властивості права, що знаходять своє відображення і в системі права українського суспільства у сучасних умовах.

/ § 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗЕЙ ПРАВА

V-—

Традиційні правові норми поділяють на норми публічно­го та норми приватного права.

ПУБЛІЧНЕ ПРАВО - це система норм, що вре­гульовують відносини між державними органами та між дер­жавою і особою (суспільством).

Саме тому до публічного права можна віднести такі га­лузі права, як конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне і деякі інші.

ПРИВАТНЕ ПРАВО - це система норм, що врегульову­ють відносини між приватними фізичними і юридичними осо­бами.

Це такі галузі права, як цивільне, сімейне тощо. Але та­кий поділ правових норм для правової системи України не є характерним, оскільки тут традиційно галузі права розрізня­ють за предметом правового регулювання і, зокрема, з цих позицій серед галузей права України розрізняють:

конституційне (державне) право, що врегульовує відноси­ни, які складаються в процесі організації і здійснення держав­ної влади;

адміністративне право, що регулює відносини, які скла­даються у сфері управлінської діяльності державних органів, та визначає діяння, що визнаються адміністративними право­порушеннями і стягнення, які належить застосовувати до осіб, що їх скоїли;

фінансове право, що регулює відносини, які складаються в процесі фінансової діяльності державних органів, тобто мобілізації, розподілу, перерозподілу і витрачання державних коштів їх споживачами;

цивільне право, що регулює майнові і особисті немайнові відносини, що пов'язані як з майновими відносинами, так і не пов'язані з ними;

трудове право, що врегульовує відносини, в які вступають особи з приводу праці;

сімейне право, що врегульовує сімейно-шлюбні та прирівняні до них відносини;

кримінальне право, що визначає діяння, які визнаються злочинами, і міри покарання, які належить застосовувати до осіб, що їх скоїли;

земельне право, що врегульовує відносини, які склада­ються в процесі використання землі;

екологічне право, що врегульовує відносини, які склада­ються в процесі природокористування;

цивільно-процесуальне право, що регулює порядок розгляду судом цивільних справ і виконання судових рішень;

кримінально-процесуальне право, що врегульовує відно­сини, які складаються в процесі провадження у кримінальних справах, тобто визначає порядок досудового слідства і су­дового розгляду кримінальних справ;

виправно-трудове право, що врегульовує відносини, які складаються в процесі відбуття кримінальних покарань, тоб­то визначає порядок відбуття кримінального покарання і звільнення від нього.

Наведений перелік галузей права не е вичерпним, можна назвати й інші галузі права, наприклад, господарське, житло­ве, колгоспне право тощо.

Слід мати на увазі, що система права кожної держави, яка відображає характер і особливості суспільних відносин у цій державі, як і самі суспільні відносини, є динамічною і по­стійно змінюється, розвивається. Тобто, якщо виникають нові суспільні відносини, які потребують правового врегулювання і врегульовуються правовими нормами, то це зумовлює ви­никнення нових правових норм, правових інститутів і навіть галузей права. Наприклад, не так давно виникло екологічне, атомне, космічне право. З цивільного права виділились такі галузі, як господарське, житлове право тощо.

А оскільки окремі 'суспільні відносини можуть припиня­тися, то це зумовлює відпадання потреби в окремих правових інститутах або галузях права. Наприклад, зі зникненням кол­госпів відпадає потреба в колгоспному праві. Історії права відомі такі правові інститути, як рабовласницьке, кріпосне право тощо.

Треба підкреслити і умовність будь-якого поділу право­вих норм на галузі, оскільки кожна галузь права £ відносно самостійною системою норм, тому що вона тісно взаємодіє з іншими галузями права, що й призводить до появи таких по­нять, як "комплексна галузь права" або "міжгалузевий пра­вовий інститут". Саме тому всі галузі права конкретної дер­жави і утворюють правову систему цієї держави.

Єдність усіх галузей права обумовлюється соціально-економічними і правовими передумовами.

Соціально-економічними передумовами цієї єдності є насамперед однорідність соціально-економічної системи, що обумовлює характер системи права. А правовими передумо­вами виступає єдність правових принципів, на яких базується система права. Ці принципи закріплені в конституції держа­ви, вони відображають його суть, єдність критеріїв, по­кладених в основу розмежування галузей права, та єдність функцій, які виконує кожна з галузей права. Слід враховува­ти, що існують і різні правові системи, наприклад:

континентальна, або романо-германська система права, яка сформувалася на основі римського класичного права і діє в країнах континентальної Європи, у тому числі і в Україні;

англосаксонська (прецедентів) система права, яка діє в англомовних країнах (Англії, США, Канаді);

система мусульманського права;

правова система Індії;

правові системи Далекого Сходу (Китаю і Японії);