Нормативні акти України: Поняття, види, значення та межі їх дії

Реформація нашого суспільства відбувається у несприятливих умовах. Нам конче потрібна державно-правова стабільність, гарантом якої є Конституція України, в якій закладено принципи розбудови незалеж­ної, демократичної, правової держави.Також першочерго­вою умовою розвитку юридичної науки, подолання її відставання є визначення методології наукових досліджень, забезпечення розробки фундаментальних наукових ідей, усунення проявів догматизму і коментування, відриву юридичних наукових досліджень від потреб практики.

Основні зусилля науковців-юристів у сучасний період мають бути зосереджені на теоретичній розробці проблем побудови Української правової держави.

Немаловажну роль має відіграти прийняття нових, вкрай необхідних законів, які б регулювали весь спектр суспільних відносин у державі.

Нормативно-правовий акт — це юридичний доку­мент, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, спрямований на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей. Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів.

Правових актів досить багато, і їх потрібні відрізняти один від одного. Термін «правовий акт» в правознавстві має три значення: по-перше, це правило правомірної дії — юридичний факт; по-друге, результат правомірних дій як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис-акт), акт автономного регулювання); по-третє, юридичний документ.

Правовий акт — це письмовий документ, який належним чином оформлений і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнює практику.

Нормативно-правові акти неоднозначні з огляду на їх формувальну обов'язковість, зокрема, тому, що вони приймаються різними суб'єктами. Ця властивість актів відображається поняттям їх юридичної сили. Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Види нормативно-правових актів за юридичною силою: закони, підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення

Та втілює основні права людини І Інші загальнолюдські цінності і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Всі закони поділяються на три великі групи залежно від їх юридичної сили, за значенням і місцем в системі законодавства:

1. Конституційні закони або основні: Конституція (Основний закон) України, Закон «Про громадянство», Закон «Про Президента України», закони про вибори тощо;

2. Звичайні або поточні закони, які регулюють інші важливі суспільні відносини. Наприклад, Закони «Про статус суддів», «Про підприємництво»;

3. Надзвичайні закони, які приймаються в не­обхідних випадках, передбачених Конституцією. Україна поки що таких законів не має.

За суб'єктами видання закони поділяються на за­кони, які прийняті Верховною Радою України; закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, що не регламентовані законами України і не суперечать Конституції і законам України¹.

Підааконні нормативно-правові акти — це такі акти, які прийняті компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання.

Основні види підзаконних нормативно-правових активів державних органів:

— укази й розпорядження Президента України;

— постанови Верховної Ради України та інші акти;

— акти Автономної Республіки Крим;

— постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

¹ Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР» від 12 ве-ресня!991 р. //Голос України. -1991, 24 вересня.

— міжнародні договори України; укладені і належним чином ратифіковані (схвалені, санкціоновані, затверджені) Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм цього законодавства. Юридична сила таких договорів визначається тим, яким органом вони ратифіковані¹.

— інструкції, вказівки і нормативні накази керівників міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю;

— інструкція та нормативні накази міністерств, керівників відомств СРСР щодо питань, поки що не врегульованих відповідними нормативно-правовими актами України;

— нормативні акти відділів, інших служб місцевих органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю, які торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер;

— постанови правління Національного банку України;

— рішення сільських, селищних, районних у містах, обласних і районних Рад.

Види специфічних юридичних актів в Україні, які можуть набувати нормативно-правового значення:

— акти прямого волевиявлення населення, що фіксують результати всеукраїнського або місцевих (локальних) референдумів;

— акти Конституційного Суду України, якщо через них втрачають чинність певні нормативно-правові акти;

— деякі рішення певних громадських об'єднань (акти делегованої або санкціонованої державою правотворчості таких об'єднань);

¹ Див. Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р.

— деякі рішення трудових колективів (рішення зборів і рад трудових колективів);

— протести органів прокуратури з приводу незаконності нормативних актів, якщо цими протестами припиняється дія таких актів;

— судові рішення, якими визнаються нечинними, як такі, що суперечать закону, нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та місцевого (регіонального) самоврядування.

Юридичні властивості нормативно-правових актів;

— такі акти є формально-обов'язковими волевияв­леннями держави;

— містять правила поведінки загального характеру;

— приймаються тільки певними органами держави (або у деяких випадках, передбачених законом, іншими суб'єктами);

— мають точно визначені зовнішні реквізити (ознаки);

— поблікуються у спеціальних (офіційних) виданнях;

— поширюють свою чинність на певний час, певну територію, певне коло суб'єктів.

Термін, протягом якого нормативно-правовий акт зберігає свою чинність, може визначатись вказівкою певного календарного періоду, позначенням певної дати, вказівкою на конкретні події, з перебігом або настанням яких закінчується, вичерпується чиність цього акта.

Конституція України, яка прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, є Основним Законом і актом вищої юридичної сили, що обумовлює прийняття законів та інших нормативно-правових актів на основі Конституції і у повній відповідності з нею.

Укази і розпорядження Презедента України за своєю юридичною природою діляться на нормативні і не нормативні (наприклад, нагородження відзнакою конкретної людини). Ненормативні укази не містять норм права і відносяться до числа актів застосування права. За допомогою указів законодавчого характеру Президент в

разі необхідності вносить зміни до діючих законодавчих актів. Всі укази за юридичною силою стоять після законів.

Укази і розпорядження Президента набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні¹.

Ухвалені Урядом України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази Президента України з економічних питань, не врегульованих законами (до 28 червня 1999 р.), набирають чинності через ЗО календарних днів (за винятком днів міжсесійного періоду) після подання, одночасно з виданням таких указів. Укази і розпорядження Президента є обов'язковими до виконання на території України.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституційний <жлад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки. Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою в п'ятиденний термін, підписуються Головою Верховної Ради України, після чого передаються на підпис Президенту України.

Президент України підписує закон разом з законом або Постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію і приймає їх до виконання. Закон, переданий

¹ Ч. З ст. 57 Конституції України, ст 4 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р, №503/97.

Президенту України, повинен бути підписаний ним протягом 15 днів з дня отримання і не пізніше 24-х годин направлений для реєстрації і опублікування.

Якщо Президент України протягом встановленого терміну не повернув закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію на повторний розгляд Верховній Раді або не направив їх Конституційному Суду України як такі, що не відповідають Конституції чи іншим законам, закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію вважаються підписаними Президентом України і публікуються.

У випадках, коли Президент України використав право відкладального вето, закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію повертаються в секретаріат Верховної Ради із зауваженнями і можливими пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою. Відкладальне вето Президента України скасовує результати голосування в цілому відповідно за закон або закон чи постанову Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Повторний розгляд закону (разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію), повернутого Президентом України, є невідкладним. Зауваження Президента України щодо повернутого ним закону (закону чи постанови Верховної Ради про порядок введення його в дію) розглядаються за процедурою внесення змін і доповнень, скасування законів з новим голосуванням щодо закону в цілому. Розгляду підлягають структурні частини закону, щодо яких Президент України зробив зауваження, а також пов'язані з ними. Голосування проводиться поіменно. Наслідки повторного розгляду закону визначаються Конституцією України.

Якщо Верховна Рада вносить сформульовані нею поправки до закону, який був повернутий їй. Президент України може знову повернутії виправлений закон до Верховної Ради з новим зауваженням. Якщо Верховна Рада приймає закон (чи відповідну постанову) у

незмінному вигляді або із сформульованими Президентом України пропозиціями чи поправками, Президент повинен підписати його.

Підписані Президентом закони України набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими законами, але не раніше дня їх опублікування. Вони підлягають офіційному опублікуванню протягом 13-ти днів після підписання і прийняття до виконання Президентом України. Офіційним (щодо законів України, а також інших актів Верховної Ради України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України) є опублікування тільки в таких друкованих виданнях: «Голос України», «Урядовий Кур'єр», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України».¹

Закони та інші акти Верховної Ради можуть бути опубліковані в інших засобах масової інформації, оприлюднені по телебаченню, радіо, передані телеграфом, розіслані відповідним державним органам, установам, органам місцевого і регіонального самоврядування, об'єднанням громадян. Голова Верховної Ради України, його заступники видають розпорядження, комітети і тимчасові комісії Верховної Ради, приймають рішення, рекомендації, висновки.

Постанови та інші акти Верховної Ради України нормативного характеру набирають чинності через 10 днів після їх офіційного оприлюднення, якщо інше не визначено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

¹ Див:. Ст. 57, ч. 2 1 5 ст. 94 Конституції' України, ст. 20 Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р.

П. Іст. 6.10.3 Регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 р.

Ст. І Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р., № 503/97.

Всеукраїнський референдум призначається

Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією. Всеукраїнський референдум прої олошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Закони, інші рішення, прийняті референдумом, оприлюднюються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів Верховної Ради України та місцевих Рад і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший термін. Датою прийняття закону, рішення вважається день проведення референдуму¹.

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради Міністрів не може суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим. Нормативно-правові акти публікуються в тому ж порядку, що і закони та інші акти України.

За мотивами невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових

'Див.: Ст. 44 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референ­думи» від 3 липня 1991 р.

актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (ст. 137 Конституції України).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем'єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації.

Постанови Кабінету Міністрів України переважно носять загальний характер і є нормативно-правовими актами, а розпорядження, як правило, приймаються з конкретних питань і не мають нормативного характеру. У зв'язку з тим, що Кабінет Міністрів є вищим органом державної виконавчої влади, його акти в ситемі законодавства стоять за юридичною силою після актів Верховної Ради і Президента України. Разом з тим вони мають переважаюче значення стосовно нормативно-правових актів інших органів, тобто обов'язкові до виконання на всій території України. Всі акти підвідомчих Кабінету Міністрів України органів повинні відповідати його нормативно-правовим актам.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які не визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній термін набрання ними чинності не передбачений цими актами.'

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, які визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності з дня, передбаченого цими актами,

¹ Ст. 5 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюд­нення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р., № 503/97.

але не раніше з дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Міжнародні договори України набирають чинності в порядку, передбаченому для інших нормативно-правових актів України, а саме: договори, які потребують ратифікації згідно зі ст. 7 Закону «Про міжнародні договори України», — в порядку, передбаченому для законів України; договори, які не потребують ратифікації, приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені України, — в порядку, передбаченому для указів Президента України. Зазначені договори публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», в газеті Верховної Ради України та у «Зібранні чинних міжнародних договорів України»; договори, які не потребують ратифікації, приєднання до яких або прийняття яких провадиться від імені Уряду України, — в порядку, передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України. Зазначені договори публікуються у «Зібранні постанов Уряду України» (випуск цого видання з 1997 року припинено) та в газеті Уряду України; договори, які укладаються від імені міністерств або інших центральних органів державної виконавчої влади України, — з моменту їх підписання або з моменту їх затвердження міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані. Ці договори публікуються у «Зібранні чинних міжнародних договорів України».'

При розгляді даного питання у системі нормативних актів на особливу увагу заслуговує питання про співвідношення законів України та актів міжнародного права. У міжнародній практиці визнається

¹ Пп. 2-7,9 Положення про порядок укладання, виконання та денонсації міжнародних договорів міжвідомчого характеру, затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р., №422.

пріоритетне значення щодо законів країни

загальновизнаних норм міжнародного права, а також норм міжнародних договорів, ратифікованих найвищими органами держави. Це положення після проголошення незалежності визнано і в ряді законодавчих актів України. Так, Конституція України (1996 р.) встановила пріоритетність загальновизнаних норм міжнародного права як одну з основ конституційного устрою України. Закон «Про Конституційний С\д України» включив до компетенції Конституційного Суду встановлення

відповідності або невідповідність законів України визнаним нею актам міжнародного права з випливаючими з прав Конституційного Суду наслідками.'

Необхідність включення ратифікованих Україною норм міжнародного права в систему національного права, а також їх пріоритетність в системі її законів, хоч і з ступенем повноти і чіткості, визнається і в інших нормативних актах. Разом з тим сам факт ратифікації норм міжнародного права не повинен суперечити Конституції України. Закріплення в законодавстві України пріоритетності норм міжнародного права сприятиме розвитку в ньому принципів демократизму, гуманізму, верховенства загальнолюдських цінностей і тим самим підвищить як якісну цінність цього законодавства, так і його міжнародний авторитет.

Постанови та інші акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, видані для службового користування або з грифами секретності, офіційно оприлюднюються шляхом розсилки відповідним державним органам і органам місцевого самоврядування та доведення ними до відома підприємств, установ, організацій і осіб, на яких поширюється їхня дія. Вони набирають чинності з моменту отримання їх зазначеними державними органами або органами місцевого

Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 33. - Ст. 471.

самоврядування, якщо органом, який їх видав, не встановлений інший порядок набрання ними чинності.

Накази, положення, інструкції. правила, інші нормативні акти міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, видаються на підставі виконання законів і актів держави, які розповсюджуються на галузь. Разом з тим деякі з них мають міжгалузеве значення, наприклад, нормативні акти міністерства фінансів. Накази бувають як нормативні, так і індивідуальні. Нормативними наказами переважно затверджуються постанови і положення про підвідомчі установи, організації, правила Ііяльності підконтрольних даному відомству. Інструкцї є нормативно-правовими ак­тивами. У них переважно встановлюються приписи з реалізації нормативно-правових актів Президента, Верхов­ної Ради України або Кабінету Міністрів, даються вказів­ки, як потрібно застосовувати той чи інший нормативний акт.

Нормативно-правові акти вищих органів держави регулюють найбільш важливі відносини у сфері охорони громадського порядку, загальні, принципові питання діяльності органів внутрішніх справ, визначають місце цих органів в системі державного апарату, їх функції і взаємодію з іншими органами. На діяльність органів внутрішніх справ у деяких випадках поширюються норма­тивно-правові акти інших міністерств і відомств (наприклад, міністерство фінансів в межах своєї компе­тенції видає акти, обов'язкові для виконання всіма міністерствами, відомствами і іншими організаціями), на місцях нормативно-правові акти місцевих Рад народних депутатів з питань охорони громадського порядку.

Нормативно-правові акти, які видає Міністерство внутрішніх справ, — різновидність відомчих підзаконних нормативно-правових актів. [х основна мета — конкретизація і деталізація законів і постанов держави та Уряду, галузеве і оперативне керівництво у питаннях

боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку. Вони видаються на підставі і відповідно до закону, указів Президента України, а також постанов Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Нормативно-правові акти МВС видаються міністром, його заступниками. Вони, як правило, містять норми, обов'язкові для всіх працівників міністерства, всіх його підрозділів. Однак ці акти можуть мати норми, які регулюють діяльність окремого структурного підрозділу міністерства.

Нормативно-правові акти даного виду набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений більш пізній термін набрання чинності, але не раніше їх офіційного дня оприлюднення. '

Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів державної виконавчої влади, господарського управління і контролю, які торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, яка здійснюється управлінням юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, якщо в них не передбачено більш пізній термін набрання чинності, але не раніше дня їх офіційного оприлюднення.

Постанови правління Національного банку України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є фізичні особи, набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не встановлений більш пізній термін набрання чинності, але не раніше дня їх офіційного оприлюднення. Вони не можуть мати зворотної сили.

¹ Ст. 57 Конституції України, ст. 1-3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 р.

Постанови правління Національного банку України, що регулюють відносини, суб'єктами яких є не фізичні особи, набирають чинності в термін, встановлений цими постановами, а якщо такий термін не встановлено, то з дня прийняття, і не можуть мати зворотної сили.¹

У ст. 144 Конституції України записано, що органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. До форм права відносяться ті рішення, які містять в собі правові норми. Органи місцевого самоврядування здійснюють на місцях всю повноту державної влади в межах встановлених для них Конституцією України. Дія нормативних рішень місцевих Рад поширюється на територію, підвідомчу даній Раді. Акти місцевих органів самоврядування повинні бути видані на підставі і відповідно до законів України. Велике значення серед них мають нормативні акти, які спрямовані на охорону громадського порядку.

В даний час, у зв'язку з активізацією діяльності місцевих Рад, підвищується і роль їх актів у врегулюванні суспільних відносин. Все більшого поширення серед нормативно-правових актів держави набувають санкціоновані ними нормативні акти громадських організацій. Це обумовлюється підвищенням ролі громадських організацій у системі суспільства. Громадські організації у своїй діяльності видають різні акти. Одні з них носять громадський, інші в результаті санкціонування їх державою в особі певних органів — набувають державного, загальнообов'язкового характеру, стають нормативно-правовими актами. Таким чином, правотворча діяльність громадських організацій відбувається тільки в результаті санкціонування їх державою. При цьому розрізняють попереднє санкціонування. Воно означає, що держава попередньо визначає певний перелік громадських

¹ Див. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 бе­резня 1991 р.-Ст. 16.

організацій, які мають право регулювати ті чи Інші суспільні відносини і їх акти мають юридичну силу. Подальше санкціонування. Воно означає, що нормативний акт громадської організації стає юридичним при затвердженні його відповідним органом держави. Так, статут спілки селян приймається на загальних зборах членів спілки. Потім він реєструється у районній Раді і тоді набуває нормативно-правового характеру. Нормативно-правові акти громадських організацій — свідчення широкої участі населення у вирішенні державних питань.

Рішення Ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу Ради. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської Ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні Ради, і враховується його голос.

Рішення Ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Рішення сільської, селищної, міської Ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної Ради із обгрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий термін повторно розглянути рішення. Якщо Рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу Ради, воно набирає чинності.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районої у місті (у разі її створення) Ради у межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті Ради.

У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районного у місті) Ради з рішенням

виконавчого комітету Ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням га внести це питання на розгляд відповідної Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної Ради у межах своїх повноважень видає розпорядження.

Рішення виконавчого комітету бувають

нормативними і індивідуальними, розпорядження — в основному індивідуальні акти. Як виняток (стихійні лиха, епідемії, ешзотії) виконкоми місцевих Рад (крім селищних, сільських і районних у містах) мають право приймати рішення, що встановлюють адміністративну

відповідальність за порушення їх приписів

Керівники відділів і управлінь виконкомів видають в межах своєї компетенції нака?и. Нагляд за законністю рішень місцевих Рад здійснюють місцеві Ради, що мають вищий статус. Верховна Рада України, які вправі їх відмінити. Виконкоми названих Рад мають право лиш призупинити дію таких рішень Нагляд за законністю рішень і розпоряджень виконкомів місцевих Рад, актів керівників відділів і управлінь здійснює прокуратура. Рішення виконавчого комітету Ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів Ради, можуть бути скасовані відповідною Радою.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Рішення сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних Рад набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо Радою не

встановлено більш пізній термін введення цих рішень в дію.¹

Нормативно-правові акти керівників підприємств, установ і організацій. Керівники підприємств, установ і організацій у межах своєї компетенції і відповідно до діючого законодавства мають право видавати накази як індивідуального, так і нормативного характеру. Наказами затверджуються посадові інструкції, різні положення. Вони регламентують переважно питання праці і заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці і матеріального заохочення на підприємстві, в установі і організації. Багато з них приймаються адміністрацією за погодженням з профспілками. Такі акти є локальними, оскільки зона їх дії обмежена рамками відповідного підприємства, установи і організації.

Нагляд за законністю нормативних актів керівників підприємств, установ і організацій здійснює прокурор. Незаконні акти відміняються як самим керівником, так і вищими органами управління. Місцеві Ради мають право відміняти у необхідних випадках акти підлеглих їм підприємств, установ, організацій, а також призупинити акти підприємств вищого підпорядкування.

Протест на акт, що суперечить закону, вноситься прокурором, його заступником по органу, який його видав, або до вищого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, відновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його

¹ Див. Ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р.//Голос України.- № 102.

надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же термін повідомляється прокурор.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заява до суду може бути подана протягом 15 днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом терміну для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.¹

Згідно з Законом «Про Конституційний Суд України» він уповноважений за ініціативою передбачених цим законом суб'єктів або з власної ініціативи встановлювати відповідність законів Конституції України. У разі виявлення суперечності законів або їх окремих частин Конституції Конституційний Суд має приймати рішення про нечинність цих законів або їх окремих частин з моменту введення їх у дію. Його рішення є остаточними й не підлягяють оскарженню.

Правова держава неможлива без гарантій основних прав і свобод громадян, розподілу влад, справжнього парламентаризму, верховенства права, незалежності судової влади тощо. Сьогодні слід розуміти і робити належні висновки з того, що ми успадкували фактично розвалену правову систему.

Принцип верховенства права — це принцип, головним чином, природного права як сукупності ідеальних, духовних і, у найвищій мірі, справедливих понять про право. Але в державі реально діє не ідеальне, а позитивне право, виражене у законах та інших його джерелах. Воно є результатом державної правотворчої діяльності. Формальна визначеність у законодавстві — обов'язкова властивість позитивного права, оскільки вона дозволяє внести чіткість у суспільний порядок. Якість нормативного регулювання суспільних відносин, отже, безпосередньо залежить від якості нашої системи законодавства і взаємоузгодженості її складових елементів.

¹ Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. —Ст. 21.

Вершиною цієї системи, як відомо, є закон. Ним регулюються найважливіші суспільні відносини, він за Конституцією України наділений найвищою юридичною силою. Принцип верховенства закону має самостійне і істотне значення для побудови правової держави, встановлення належного правопорядку в країні.

Відхід від цього принцип} призводить до того, що в реальному житті посадові особи нерідко віддають перевагу відомчим інструкціям, а не закону. Під цим же кутом зору продовжує штучно знецінюватися принцип законності. Його знову дехто намагається підмінити принципом політичної чи іншої доцільності. Легковажне ставлення до законів виявляється з боку не тільки їх виконавців, а й творців. Про це, зокрема, свідчить проведене у Верховній Раді України обговорення питання про порушення багатьма депутатами положень Закону України «Про статус народного депутата України» щодо суміщення депутатських обов'язків з посадами на виробництві та в органах виконавчої.влади.

Авторитет нашого закону потерпає й від так званого делегованого законодавства. Ця практика набула значного поширення у сфері регулювання економічних відносин, не врегульованих законом. Кількість делегованих актів, прийнятих органами виконавчої влади, невпинно зростає. Це у ряді випадків є фактором дисгармонії у розвитку системи законодавства, збалансованому регулюванні суспільних відносин.

Ми маємо усвідомити нову роль і нове місце не тільки судової, а в першу чергу законодавчої влади в системі органів державної влади. Це означає посилення ролі закону в суспільстві, зміцнення підвалин представницької демократії, конкретизацію функцій і посилення тим самим ролі Верховної Ради. Відомо, що прийняті за останні роки в Україні закони ще недостатньо виконуються як з об'єктивних, так і суб'єктивних причин. До об"єктивних чинників слід віднести протиріччя перехідного суспільства, загострення економічної кризи. До суб'єктивних чинників слід

віднести низьку якість самих законів, а також недосконалість організаційно-правового механізму їх реалізації, включаючи низьку ефективність контролю з боку держави. Якщо парламентський контроль, хоч і несистемний, здійснюється щодо діяльності центральних органів державної виконавчої влади, то щодо місцевих органів він поки що відс\ гній. Ще недостатньо практикується розгляд виконання¹ того чи іншого закону на засіданнях Верховної Ради. Подальший розвиток української державності вимагає посиленого наукового обгрунтування розвитку законодавства як центрального еле