Поняття і загальна характеристика правової культури

Для розкриття сутності зазначеної проблеми не­обхідно розглянути вихідні передумови і принципи фор­мування теорії правової культури, проаналізувати остан­ню як об'єкт вивчення, визначити типи знань про цей об'єкт, коло досліджених питань правових

культурологічних знань, зупинитися на існуючих концепціях і підходах.

Мова піде не стільки про конкретні явища правової культури, скільки про узагальнену

характеристику процесу формування знань щодо правових культурних ціностей, аналіз тієї системи засобів, завдяки якій реалізуються цінності в умовах становлення громадянського суспільства і правової держави.

Звернувшись до огляду сучасної культури, можна відразу зауважити, що сьогодні, напевно, важко знайти інше явище, яке б породило таку кількість суперечливих тлумачень і інтерпретацій, як культура.

У той же час соціологічні і філософські дослідження, які мають відношення до питання, яке розглядається, дозволяють визначити головні напрямки правової культорології, зосередити увагу на динаміці всього соціального організму правової культури.

Наукові погляди на культуру дають можливість звести її до трьох груп:

— антропологічної;

— соціологічної;

— філософської.

При антропологічному аналізі культура розуміється як сукупність всіх благ, які створені людиною, на відміну від природних. Соціологічний підхід трактує її у вигляді суми духовних цінностей: тут культура виступає як компонент суспільного життя. І, нарешті, при філософському погляді культура розглядається серед явищ, які виділяються чисто аналітичне, не пов'язано з суспільним розвитком.

Позитивні якості антропологічного підходу полягають в широті аналізу, оскільки культура розглядається як^ прояв найрізноманітніших сфер суспільного життя. Його позитивна ознака стає ще більш очевидною при порівнянні з доволі розповсюдженою і сьогодні практикою вузького і в більшості випадків ситуаційного вживання понять «культура» і «правова культура».

Проте при такому підході зустрічаємося з серйоз­ними недоліками. Зокрема, він орієнтований лише на су­марну, механічну фіксацію, об'єктивовану у відповідних продуктах результатів людської діяльності. Окрім того,

характеризуючи ці результати як цінності, пропонований погляд не дозволяє сформулювати чіткі критерії для визначення того, що слід рахувати цінностями. Обмежуючись даною точкою зору, неможливо виділити правові цінності, без яких неможливо зрозуміти правову культуру.

Відіграючи позитивну роль в процесі розвитку ціннісних уявлень про культуру, зазначений підхід повинен бути доповнений двома іншими способами аналізу даного явища. Один з них реалізується в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності, інший — як специфічного способу людської праці. В першому випадку культура аналізується через процеси духовного виробництва, функціонування і удосконалення людини.

Прихильники другої концепції пропонують загальну модель культури як універсального явища суспільного життя.

Різні цілі, досягнути яких прагнули представники кожної з цих позицій, обумовили як особливості наукових пошуків, так і своєрідність практичної орієнтації. Особистісний план аналізу культури закономірно визначив тяжіння до аксиологічного підходу — першочергова увага у сфері ідеології, людяності.

Особистісний план розгляду культури, на наш погляд, закономірно обумовив основні напрямки української культурології, стимулював дослідження проблеми правової культури особи¹.

Прихильники третьої концепції культури як універсального суспільного життя зосередили свою увагу на аналізі функціонування і розвитку всього соціального організму. Цей підхід дозволяє глибше усвідомити суть культурологічного феномену в творчій діяльності людини.

¹ Днв.. Сливка С. С, Культурологія права // Право та культура теорія і практика (матеріали міжнародної науково-практичноі конференції 15-16 травня 1997 року). — К., 1997.

Розгляд культури через призму творчої діяльності характерний для авторів, які спеціально займаються проблемами особи.

Зроблений висновок, на наш погляд, має методологічне значення для розхміння правової культури особи. Він орієнтований на виділення двох параметрів правової культури — творчого і особистісного, завдяки яким встановлюються критерії вичленування правової культури з-поміж всього комплексу соціального життя. Такий підхід дає можливість охарактеризувати правову культуру через міру гуманізації людини і суспільства, і відповідно, виділити правову культуру особи і правову культуру суспільства.

Правова культура — це особливе соціальне явище, яке може бути сприйнято як якісний правовий стан і особи, і суспільства, що складається з духовних та матеріальних цінностей, які належать до правової дійсності. Комплексне використання накопиченого в теорії правової культури матеріалу необхідне перш за все для того, щоб забезпечити всебічне вивчення проблеми.

Правова культура немислима без людини і її діяльності, без прогресивної спрямованості цієї діяльності. Вона виступає як соціальне явище, яке має чітко окреслену мету, що охоплює сукупність компонентів правової реальності в її фактичному функціонуванні і розвитку.

При цьому важливо зробити акцент на призначення юридичних засобів — прогресивний розвиток особи і суспільства. Правова культура в повній мірі може бути зрозуміла лише в загальному контексті соціального прогресу. Справжня правова культура не є життєздатною без успадкованого всього ліпшого з минулої історії. Згадаймо хоча б такий документ, як перше писане право нашої держави — «Руська Правда».

Поняття «правова культура суспільства» характеризує більше всього ціннісний зріз правової реальності, рівень її поступового розвитку, включаючи в неї досягнення цивілізації. Правова культура суспільства є

умовою забезпечення свободи і безпеки особи, прав людини, гарантом її правової захищеності і громадянський активності, зобов'язує владу надати правовому статусу громадян юридичної значимості — рівності перед законом і судом (у Конституції України (ст. 24) записано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом»).

Правова культура особи, будучи компонентом правової культури суспільства і залежною від неї величиною, відображає ступінь і характер її розвитку, так чи інакше забезпечуючи соціалізацію особи і правомірну діяльність індивіда. Правова куїьтура — це свого роду багатство, виражене у досягн) гому рівні регулятивних якостей права, накопичених правових цінностей, юридичної техніки, тобто усього того, що стосується правового прогресу. Показниками правового прогресу є високий рівень правової культури, яка передбачає:

— правові знання;

— добровільність виконання вимог правових норм;

— престиж, авторитет юридичної науки;

— участь громадян в управлінні державою;

— реальність прав і свобод громадян:

— якість роботи правоохороних органів;

— ефективність правового регулювання;

— належне правове виховання;

— належний рівень розвитку всієї системи юридичних актів;

—стан законності в суспільстві, тобто якою мірою суб'єкти правовідносин дотримуються юридичних норм, що діють у суспільстві.

Таким чином, правова культура особи — необхідна передумова і творче начало правового стану суспільства, його мета і складова частина. Разом з тим це ступінь і характер правового розвитку самої особи, які знаходять свій вираз у рівні її правомірної діяльності. Будучи обумовленою до певної міри правовим станом суспільства, вона лежить в його основі, створюючи цілісне ядро.

г

Правова культура особи передбачає її позитивну правову свідомість в дії. Це творча діяльність, яка відповідає прогресивним досягненням суспільства в правовій сфері, завдяки якій відбувається постійне правове збагачення індивіда.

Правову культуру особи і суспільства можна розглядати як одну з категорій загальнолюдських цінностей, як найважливіший результат загальногуманних завоювань, вона стає невід'ємним компонентом цивілізова­ного громадянського суспільства

Прийняття в Україні Конституції, створення відповідно до неї правових законів є суттєвим фактором подальшого піднесення української культури. Вона формує громадянську, політичну і правову свідомість особистості, сприяє розвиткові загальної культури нації в демократич­ному і гуманістичному напрямках, утвердженню в свідо­мості людей поваги щодо соціальної справедливості.

Конституцію України можна розглядати як юри­дичну форму основ культури українського суспільства, його окремих прошарків та громадян.