Види тлумачення права за суб'єктами

Діяльність державних органів, громадських організа­цій і окремих осіб щодо роз'яснення норм права — друга сторона процесу тлумачення. В залежності від юридичних наслідків, до яких призводить роз'яснення, розрізняють: офіційне і неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те суб'єктами — державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, воно закріплюється в спе­ціальному акті і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права.

Офіційне тлумачення правових норм за характером і юридичними наслідками поділяється два види — норма­тивне (загальне) і казуальне (індивідуальне).

Нормативне (загальне) тлумачення не призводить до створення нових правових норм, воно лише з'ясовує і роз'яснює зміст існуючих. Суть ного полягає в тому, що воно є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів.

Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми недосить досконалі?а своєю формою, мають незрозуміле текстове розуміння при невірній і суперечли­вій практиці їх застосування. Воно покликано забезпечити одноманітність в розумінні і застосуванні норм права.

Серед офіційного нормативного тлумачення слід виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, яким створена дана норма права. Воно є найбільш ком­петентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є те, що будь - якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів йому не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції.

Суб'єктами такого тлумачення можуть бути всі пра­вові органи, наприклад, Верховна Рада України.

Юридична практика знає і інший вид нормативного роз'яснення — легальне тлумачення. В цьому випадку тлу­мачення правових норм дається спеціально на те уповно­важеним органом (наприклад, тлумачення, яке дається у постановах Пленуму Верховного Суду). На Конституцій­ний Суд України відповідно до Конституції України по­кладено обов'язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативне - правових актів (актів Вер­ховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147, 150).

Відомче тлумачення - здійснюється керівництвом цент­ральної установи того чи іншого відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування і застосування окре­мих повноважень урядових нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності цього відомства.

Казуальне тлумачення — це таке тлумачення, коли норми права роз'яснюються щодо конкретної справи, тобто уточнюються суб'єктивні права і обов'язки та інші юри­дичні факти і обставини в рамках конкретних правовідно­син. Воно поширює свою дію тільки на конкретну ситуа­цію, хоча І може враховуватись при вирішенні ана­логічних справ. Найбільш поширине таке офіційне тлума­чення в рішеннях Верховного Суду України щодо кон­кретних справ. Казуальне тлумачення є обов'язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлума­чення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз'яснив, що договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Недодержання нотаріальної форми, якщо відсутні підстави, передбачені ч. 2. ст. 47 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди.¹

Неофіційне тлумачення — це роз'яснення норм права, яке дається неуповноваженими суб'єктами, і тому позбав­лене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Сила і значення неофіційного тлумачення в пе­реконаності, обгрунтованості, науковості, в авторитеті тих суб'єктів, якими воно дається. Воно може виражатися в усній або письмовій формі. Його також поділяють на доктринальне, компетентності і буденне. Його суб'єктами можуть бути громадяни, вчені-юристи, практичні працівники, наукові, громадські організації.

¹ Див: Практика судів України в цивільних справах Ч1-К, 1995. - С. 20

Доктринальне (наукове) тлумачення — це наукове роз'яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, яке подається в теоретичних планах, в ході наукового аналізу права в монографіях вчених, науково - практичних коментаріях, на лекціях, конференціях. Його значення визначається переконливістю і авторитетом тих суб'єктів, які здійснюють це тлумачення. Базується воно на знаннях закономірностей впливу права на суспільні відносини, створенні законодавства, на узагальненні практики засто­сування правових норм. Таке тлумачення здійснює знач­ний вплив на правове життя суспільства.

Компетентне (професійне) тлумачення дається фахівця-ми-юристами і грунтується на професійних знаннях в га­лузі права, як правило, юристів - практиків: посадових осіб державного апарату, прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакцій юридичних ви­дань, радіо і телебачення, що ведуть спеціальні юридичні огляди та консультації.

Буденне — це тлумачення норм права, яке може здійснювати будь-який суб'єкт права. Його точність зале­жить від рівня правосвідомості суб'єкта, життєвого до­свіду, фактів повсякденного життя. Причому від характеру такого "життєвого" тлумачення в більшості залежить стан законності, оскільки він є базою юридичної діяльності громадян, їх правомірної поведінки. Особливо це чітко проявляється під час всенародного обговорення того чи іншого нормативного акта, референдумів. Таке тлумачення має велике значення для дотримання громадянами забо­рон, виконання юридичних обовязків, а також при здійсненні ними суб'єктивних прав.

СПОСОБИ ТЛУМАЧЕННЯ

Спосіб тлумачення являє собою сукупність прийомів і засобів, які дозволяють з'ясувати зміст норми права і ви­раженої в ній волі законодавця з метою їх реалізації.

Кожен з них відрізняється від іншого своїми специфічни­ми особливостями і засобами з'ясування правової норми.

Основні способи тлумачення: граматичний, логічний, систематичний, істерико - політичний, спеціально - юридич­ний.

І. Граматичний спосіб тлумачення — це з'ясування змісту правової норми шляхом граматичного аналізу її словесного формулювання на підставі лексичних, морфо­логічних, синтаксичних норм мовознавства. Іноді для цьо­го тлумачення вживають визначень "словесне", "філософське", "мовне", "текстуальне". Всі ці терміни хоч і близькі, але за своїм змістом різні. Наприклад, термін "текстуальне" означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлума­чення. В окремих випадках спеціалісти пропонують вжи­вати термін "мовний спосіб тлумачення". Такий підхід, на нашу думку, не зовсім вдалий, тому що всі способи і ви­ди тлумачення здійснюються засобами мови. У зв'язку із цим доцільно зберегти назву даного способу тлумачення як "граматичний".

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови, оскільки законодавець в процесі правотворчої діяльності використовує офіційну державну мову, яка склалася історично і офіційно закріплена в За­коні " Про мови" і Конституції України (ст. 10.)

Та, на жаль, виходить навпаки: термінотворення за власним мовним досвідом, звичкою чи навіть інтуїцією стало "справою мільйонів". Результат не забарився: сьо­годні синонімія, тобто паралельне використання двох і більше слів для означення того самого поняття — звичне явище в українській правничій термінології. Мирно співіснують, навіть у межах одного правничого тексту, термінологічні дуплети на кшталт "вогнепальна зброя" та "вогнестрільна зброя", "крайня необхідність" та "крайня потреба", "строк" і "термін" тощо. Як бачимо, проблема існує, а тому інтерпретатор повинен знати добре синтак­сис, морфологію, літературну мову, практику слововжи­вання. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правничу термінологію, теорію права і окремих галузей правих

Слід мати на увазі, що, окрім викладених вище пи­тань розбудови правничої терміносистеми, якнайктивнішо-го вирішення потребує і проблема унормування українського правопису.

Разом з тим фахівцями, які вивчали проблеми тлума­чення норм права, сформулював деякі загальні правила граматичного тлумачення.¹ До них слід віднести такі правила:

— словам і формулюванням закону слід надавати то­го значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретаціі;

— значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна поширювати на інші галузі;

— якщо в законі не визначено тим чи іншим спосо­бом значення юридичних термінів, то їм слід надавати того значення, в якому вони встановлюються в юридичній практиці і науці;

— ідентичним формулюванням в рамках одного і то­го ж акту не можна надавати різного значення, якщо цей акт не передбачає іншого;

— не слід без належних підстав різним термінам на­давати одного й того ж значення;

— словам і виразам закону потрібно надавати того значення, в якому вони вживаються в період видання за­кону;

— слід враховувати сучасні тенденції розвитку прав­ничої системи, які дістануть відображення і в термінології закону;

— з метою ліквідації синонімії для означення одного поняття пропонується тільки один термін, який найбільш точний за змістом та природний за формою;

— перевагу слід віддавати українським словам, найбільш відповідним за формою та чіткими за змістом.

¹ Недбайло П.Е. Прнменение советских правовьіх норм — М., 1960. — С. 364 - 378; Чердницев А. Ф. Толковапне советского права. — Сверд-ловск, 1972.— С. 39-43.

II. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що тлумачення правового акта здійснюється з використанням різних логічних прийомів, законів формальної логіки. Якщо граматичне тлумачення має своїм завданням вияснити буквальний зміст того, що закріплено безпосередньо в тексті, то логічне має за мету, застосовуючи правила формальної логіки, виявити те. що законодавець прагнув висловити в тексті закону, але не" висловив. Зрозуміло, що для цього інтерпретатор повинен знати закони логіки, різні логічні прийоми, зокрема:

1. Логічні перетворення. Вони виникають із особли­востей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст. 141 ч. І КК України зазначено: "Відкрите викрадення індивідуального майна громадян (грабіж) — карається поз­бавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк від одного до двох років". Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив, Тому не­обхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила це пра­вопорушення, підлягає покаранню за ч. І ст. 141 КК України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній знаходять відображення заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зробивши логічне перетворення, ми будемо мати: "Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викра­дення майна громадян, буде зобов'язана понести покарання згідно зі ст. 141 ч. І КК України".

Необхідність логічних перетворень пояснюється внутрішньою структурою правової норми. Іноді внутрішня структура норми права не співпадає з зовнішньою фор­мою, яка виражена в статті нормативного акта.

Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.

2. Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм у

випадку прогалин у праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Напри­клад, якщо суб'єкт С знаходиться в умовах У. то повинен здійснювати дії Д.

На основі цього можна вивести такі правила тлума­чення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, яка призводить до цієї цілі; кому заборонена дія, тому забо­ронена і ціль, до якої вона призводить, якщо не можна досягти її іншим шляхом; хто \ повноваженні! щодо цілі, той уповноважений і щодо дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим слід пам'ятати, що одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3. Висновки " а їогііогі" (лат — тим більше, поготів). Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповно­важений або зобов'язаний до більшого, той уповноваже­ний або зобов'язаний до меншого; б) кому заборонено менше, тому заборонено більше. Ці правила запозичені з римського права і традиційно їх відносять до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов'язаний керу­ватись тими ж оцінками, що і законодавець.

4. Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв'язки, які включають в себе: зв'язки елементів власного змісту, зміс'І даного поняття з його об'ємом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття — це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки — розвернення його до детальних суджень. При цьому відбуваються аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими поняттями, операції, індукції, умовисновки.

5. Висновки за аналогією. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при про­галині в праві, але і як прийом тлумачення. Інтерпрета­тору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законодавстві даєт ься перелік подій стихій-

ного лиха: заноси, паводки, повені і т. п. У цьому випад­ку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не зазначені в статті нормативного ак­ту. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

6. Висновки від протилежного. Це правило побудоване за логічним законом протирічя. Наприклад, два проти­лежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов'язково буде неправильним. Інтерпретатор повинен вияснити і усунути неправильне судження.

8. Використовується такий прийом, як доведення до абсурду. Наприклад, при аналізі поняття "джерело підви­щеної небезпеки" можна визнати таким не тільки авто­мобіль, але й велосипед, гужовий транспорт. У даному випадку помилковість тези доказується шляхом доведення її до абсурду.

III Систематичний спосіб тлумачення. Цей спосіб обумовлено самою системою права. Системність обумовлює з'ясування змісту конкретних норм шляхом співставлення їх з іншими нормами. Норми права не існують незалежно одна від другої, тому для глибокого і всебічного з'ясування змісту норми недостатньо її внутрішнього аналізу, а потрібне дослідження її змісту, зв'язків з іншими нормами. Наприклад, нам потрібно розтлумачити норму права, яка міститься в ч. 2 ст. 206 КК України. Читаємо: "Злісне хуліганство, тобто ті ж дії, що визначаються за своїм змістом винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю...". Виникає питання, які ж це "тобто ті ж дії"? Звернемося до ч. І цієї ж статті КК України. В ній вказано на них. Йдеться про хуліганство, тобто умисні дії, що грубо порушують громадський поря­док і виражають явну неповагу до суспільства. Для того, щоб відокремити хуліганство, яке карається в криміналь­ному порядку, від дрібного хуліганства, яке карається в адміністративному порядку, слід співставити ст. 206 КК України і Указ Пленуму Верховного Суду України "Про посилення відповідальності за X) піганство", який визначає дії, які складають дрібне хуліганство.

У ч. II ст. 206 КК України вказані обставини, які складають злісне хуліганство, зокрема — особою, раніше судимою за хуліганство. Для з'ясування змісту ст. 206 КК України стосовно суб'єкту хуліганства потрібно звернутись до ст. 10 КК України, в якій зазначено, що суб'єктом хуліганства є особа, яка досягла 16-ти років, а суб'єктом ч. II, III цієї ж статті — особа, яка досягла 14-ти років.

Як бачимо, такий спосіб найбільш повно проявляєть­ся при співставленні норм Загальної частини галузі права з Особливою частиною.

IV. Істерико - політичний спосіб тлумачення. За допо­могою цього способу ми встановлюємо зміст норми пра­ва, виходячи із соціальне - економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтер­претатор посилається на факти, пов'язані з історією ви-некнення норм, які підлягають тлумаченню. Таке тлума­чення необхідне в умовах, коли закони застаріли і не відображають об'єктивних умов часу їх застосування. Цей спосіб тлумачення дозволяє аналізувати різні джерела, які знаходяться за межами права: матеріали обговорення і прийняття проектів нормативних актів, початкові проекти, матеріали всенародного обговорення, різні виступи, думки тощо.

Історико-логічний спосіб тл> мачення дозволяє виявити такі правові норми, які хоч і формально не відмінені, але фактично вже не діють, тобто відсутні ті суспільні відно­сини, які регулювала норма.

Все це сприяє більш точному встановленню змісту правової норми.

V. Спеціально-Іориднчне тлумачення — з'ясування змісту норми, яке грунтується на професійних знаннях юридичних наук і законодавчій техніці. Таке тлумачення передбачає дослідження техніко - юридичних засобів і прийомів виразу волі законодавця. Воно розкриває зміст юридичних термінів, конструкції! тощо. Це обумовлено тим, що в сфері законодавчої стилістики існує своя "мова" законів як особливий стиль мовлення. Перш за все це терміни і конструкції, специфічні для законотворчості.

Тому, щоб правильно здійснити правову кваліфікацію об­ставин справи, дати їм юридичну оцінку, необхідно роз­крити своєрідність "мови" законів, тобто з'ясувати зміст власне юридичних понять, категорій, конструкцій.

Цей спосіб обумовлений і тим, що наука може фор­мулювати нові юридичні поняття і категорії, які викорис­товуються законодавцем. Інтерпретатор вимушений звер­татися до наукових джерел, де шаходить готовий аналіз тих чи інших термінів норм права, оціночних понять (тяжкі наслідки, неустойка, штраф, і. т. д.), які впливають на практику рішень конкретних справ.

В процесі тлумачення правових норм можуть врахо­вуватись логіко - семантичні форми результату тлумачення: критерії істиності і правильності результатів тлумачення; об'єм тлумачення; обов'язковість тлумачення та інші пи­тання.

§ 4. ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВА ЗА ОБСЯГОМ ЙОГО ЗМІСТ>

Тлумачення правових норм має за мету вияснити дійсний зміст норми, який мав на увазі сам законодавець. Свою волю законодавець формулює засобами мови. Тому словесний вираз його волі може не завжди співпадати з її справжнім змістом.

Результатом тлумачення повинна бути однозначність і повна ясність змісту норми права. Особливість тлумачення за обсягом обумовлена його зв"язком з кінцевим резуль­татом з'ясування і роз'яснення змісту правових норм, від яких залежить практичний ефекг тлумачення. Результати використання цих способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом — це з'ясування співвідношення буквального тексту і дійсного змісту юри­дичних норм. В залежності від результату, розподіляють тлумачення буквальне, розширювальне, обмежувальне.

Буквальне тлумачення — найбільш типовий вид тлу­мачення, при якому дійсний зміст правової норми відпо­відає буквальному тексту — ''букві" закону; "дух" і

"буква" закону збігаються. Наприклад, ст. 129 Конституції України зазначає, що "'Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються лише закону..." Як бачимо, зміст і письмовий виклад цієї норми співпадають.

Проте так буває не завжди. В силу об'єктивних чи суб'єктивних причин словесний вираз волі законодавця і фактичний зміст цієї волі, яка виражена у правовій нормі, можуть не співпадати. В таких випадках, як виключення, можуть застосовуватися розширене чи звужене тлумачен­ня.

Розширене тлумачення — цс таке Ілумачення, при якому дійсний зміст норми права ширший, ніж букваль­ний текст; "дух" закону ширший за його "букву".

Це означає, що норма права викладена дуже лаконіч­но, і необхідні додатктові засоби, щоб правильно зро­зуміти її зміст. Наприклад, за договором доручення (ст. 386 ЦК України) одна сторона (повірений) зобов'язується виконувати від імені й за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. В даному випадку роз­ширеному тлумаченню підлягають терміни "повірений" і "довіритель", оскільки не вказано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає термін "певні юридичні дії", тобто дії, які передбачені Цивільним кодексом України відповідно до правоздатності і дієздатності суб'єктів даного договору. Розширене тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік обставин, умов реалізації норм права. Такий пе­релік, як правило, завершується виразами "і тому подіб­не", "інші", "в аналогічних випадках".

Розширене тлумачення можливе і без відповідної вказівки в законі. Зокрема, ст. 442 ЦК України передба­чає відповідальність за шкоду, "заподіяну громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб..." Чи будуть відшкодовані збит­ки, якщо шкода заподіяна не громадянину, а іноземцю або особі без громадянства? На нашу думку, тут слову "громадянин" слід надавати розширеного тлумачення.

Обмежувальне тлумачення відбувається тоді. коли зміст норми права вужчий за її буквальне значення. На­приклад, ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України зазначає, що "майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою..." Проте трапляють­ся випадки, коли подружжя, не розриваючи шлюб}, про­живають окремо. Чи буде за таких обставин нажите ними майно спільною власністю? В цьому випадку необхідно норму права тлумачити обмежувальним способом, (а саме, не будь-яке майно, нажите під час шлюбу, є спільною власністю).

Як бачимо, норми права, шо тлумачаться буквально, обмежувальне і розширено, як правило, — виняток з за­гального правила. Властиво, ці види тлумачення є рез>ль-татом недосконалості законодавства, наявністю прогалин, незрозумілих формулювань тощо.

ФУНКЦІЇ ТЛУМАЧЕННЯ

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є не­обхідною умовою існування і розвитку українського пра­ва. Воно виконує наступні функції:

1. Пізнавальна функція. Вона випливає з самого. змісту, сутності тлумачення, під час якого суб'єкти пізна­ють право, зміст правових приписів.

2. Конкретизаційна функція. При тлумаченні правові приписи, як правило, конкретизуються, уточнюються з врахуванням конкретних обставин.

3. Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення неначе завершується процес нор­мативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни і організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керува­тися не тільки юридичними нормами, але й актами їх офіційного тлумачення.

4. Правозабезпечувальпа функція. Деякі акти тлума­чення видаються для забезпечення єдності і ефективності

правозастосовчої практики. Таким є, наприклад, роз'яснення Центральної виборчої комісії щодо порядку застосування норм закону про вибори.

5. Сигналізуюча функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їх недоліки технічного і юридич­ного характеру. Це є "сигналом" для законодавця про не­обхідність удосконалення норм.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність є запорукою забезпечення законності і підви­щення ефективності правового регулювання. В сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки українське законодавство грун­товно оновилось, в ньому появились нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, екологічне, космічне право). Правотворчість сьогодні здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни і кон­струкції, цілком інший тип регулювання. В законодавчій практиці все ширше використовується зарубіжний досвід. В цих умовах тлумачення і повинно відігравати свою місію як важливий інструмент пізнання, реалізації і удо-фоналення права.

Д Інтерпретаціііні акти. Щоб отримати обов'язковий ха­рактер, результати офіційного Ілумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що вміщують ре­зультати офіційного тлумачення.

У першу чергу слід відзначити, що дані акти є пра­вовими. Вони видаються компетентними державними ор­ганами і мають обов'язковий характер, формально за­кріплені, їх реалізація забезпечу! ться державою. В цьому полягає їх схожість з іншими правовими актами (нормативними і казуальними) За іншими ознаками інтерпретаційні акти суттєво відрізняються від норма­тивних і правозастосовчих.

1. Інтерпретаційні — правові акти, які мають норма­тивний характер, є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки вони виходять від

імені держави. Акти казуального тлумачення мають обов'язковий характер тільки для даної конкретної си­туації або справи.

2. Ці акти мають певну форму, як і інші правові ак­ти: постанови, укази, накази, положення, інструкції.

3. Такі акти мають певну систему і ієрархічність. Во­ни мають різну юридичну силу, яка визначається юри­дичною силою суб'єктів правотворчості.

4. Ці акти не замінюють нормативно-правових актів, а є лише допоміжними правовими актами, спрямованими на розуміння змісту норм права при їх застосуванні.

5. Такі акти діють на протязі часу дії нормативно-правових актів. Вони можуть відмінятись і змінюватись залежно від конкретних ситуацій, в тому числі без зміни нормативно-правових актів.

6. Інтерпретаційно-правові акти мають письмову форму виразу і публікуються в офіційних джерелах. На­приклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду України видаються в формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в "Бюлетнях Верховного Суду України". Конституційний Суд видає свої акти в формі висновків та рішень, які публікуються у "Віснику Конституційного Су­ду України".

Інтерпретаційні акти можна класифікувати за різними критеріями:

1. За зовнішньою формою вони можуть бути письмо­вими або усними. Письмові акти тлумачення мають відповідну структуру, тобто в них повинні виділятися певні реквізити: хто видав цей акт. коли, до яких норм права (інституту, галузі, нормативного акту) він відно­ситься, коли набрав чинності.

2. За юридичною значимістю розрізняють акти нор­мативного тлумачення і казуального.

Акти нормативного тлумачення поширюють свою дію на невизначене коло суб'єктів і розраховані на застосу­вання кожний раз, коли реалізується норма, яка тлума­читься. В цьому розумінні вони носять загально­обов'язковий характер.

Казуальні акти відносяться до конкретного випадку і стосуються конкретних осіб; з цієї точки зору їх можна назвати індивідуальними.

3. За суб'єктами їх прийняття можуть бути: акти тлумачення виконавчо-розпорядчих, судових, проку­рорських органів державної влади.

4. У залежності від того, хто видав акт тлумачення і нормативне - правовий акт, вони можуть бути аутентич­ними та легальними. Якщо акт приймає і дає тлумачення один і той ж суб'єкт, тоді це аутентичне (авторське) тлу­мачення.

Якщо норму права тлумачить суб'єкт, який на це уповноважений і якому це право делеговано (дозволено) законом (наприклад. Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України), це легальне тлумачення.

5. За галузевою приналежністю норми, яка тлума­читься, розрізняються акти тлумачення кримінального, конституційного, адміністративного, цивільного права то­що.

6. Залежно від сфери дії акти тлумачення можуть дія­ти на території всієї держави і мати локальний характер.

Все сказане дозволяє зробити висновок, що тлума­чення права і його результати відіграють важливу роль в правореалізаційному процесі. Воно завершує процес пра­вового регулювання суспільних відносин і робить правові норми готовими до реалізації різними суб'єктами.