На основі цього виділяються наступні види соціальних

норм:

1. Норми права — це норми, які встановлюються та охороняються державою.

2. Норми моралі (від лат. тагаїіз - моральний) — це норми, принципи, правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до зумовлених економічним базисом уявлень людей про добро і зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

3. Політичні норми регулюють відносини між со­ціальними групами, націями, народностями, їх участь в органах державної влади та організації держави, відноси­ни держави з іншими елементами політичної системи суспільства.

4. Економічні норми реї ламентують відносини у сфері економіки.

5. Норми об'єднань громадян (корпоративні норми) — це норми, які встановлюються та охороняються певними об'єднаннями громадян. Деяким з них держава надає юридичну обов'язковість (наприклад, нормам профспілок і кооперативних організацій).

6. Релігійні норми — це норми, що регулюють по­ведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів). Вони відображаються в статутах, "священих" книгах, інших релігійних актах.

7. Естетичні норми встановлюють правила поведін­ки людей згідно з уявленням про красу, які склалися в суспільстві.

8. Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення та діяльності державних органів і об'єднань громадян.

9. Культурні норми визначають правила поведінки людей, зумовлені рівнем і традиціями матеріальної та ду­ховної культури суспільства.

10. Звичаї — це норми, які склалися історично, закріплені у суспільній практиці внаслідок багаторазового застосування певного роду відносин.

Дуже близькі до звичаїв традиції — способи по­ведінки людей, соціальних груп, які склалися в суспільстві і передаються від покоління до покоління.

11. Соціально-технічні норми — норми, які регу­люють ставлення людей до знарядь виробництва, д^ прак­тики. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне по­водження людини у природномх середовищі, використан­ня багатств і явищ природи, досягнень науки і техніки. Наприклад. правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин та механізмів. Як тільки технічні норми стають загальними правилами поведінки, вони набувають соціального значення. Наприклад, прави­ла гігієни — технічні норми, що мають соціальне значен­ня.

Крім того, соціальні норми поділяють на усні та письмові, свідомі та стихійні, а також залежно від того, чим забезпечується їх виконання (внутрішнім переконан­ням суб'єктів, об'єднаннями громадян, суспільством чи державою). Можна також вирізнити соціальні норми, що притаманні певним історичним епохам (суспільно-економічним формаціям, цивілізаціям тощо).

Власне, така широка палітра соціальних норм різних видів свідчить, що в арсеналі соціального регулювання завжди можна знайти засіб, найбільш відповідний для регулювання тих чи інших конкретних відносин.

Правові норми, до речі, не завжди є найдоцільнішими засобами соціального регулювання. Іноді воно краще здійснюється за допомогою моральних, релігійних чи інших норм (особливо у сфері особистих, інтимних людських стосунків). Звісно, усі ці соціальні норми взаємодіють з нормами права і не повинні їм суперечити. Разом з тим, заі либлюючись у людські стосунки, норми моралі, релігійні норми, звичаї, знаходимо у праві одну з необхідних форм їх існування, тобто ряд цих норм стають правовими, використовуються при виданні юридичних норм. Наприклад, сьогодні ми офіційно відзначаємо релігійні свята — Різдво Христове,

Пасху. Завдяки точності, конкреіності норми — звичаї без особливої нормотворчої роботи стають нормами права Активно впливають на норми права норми, моралі. Ряд правових норм має моральний зміст, а тому все право (в широкому розумінні) являє собою моральне явище.

Право, в свою чергу, впливає на норми моралі, релігійні норми, норми-звичаї. Право, зокрема, є способом усунення перешкод на шляху розвитку нових моральних норм: в умовах розвитку ринкових відносин воно стверджує почуття господаря, приватного підприємця — все те, що стає змістом відповідних нових законів.

Отже, правові норми с різновидом соціальних. Вони мають всі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання.

§2. СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ ПРАВА І НОРМ МОРАЛІ

Яке ж співвідношення норм моралі і норм права? Що являє собою право і мораль, які їх характерні риси як особливих норм поведінки, що займають важливе місце у суспільному житті?

Згадаємо, що під нормою права розуміємо загаль­нообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою.

Мораль — це погляди, уявлення і правила, які виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді категорії справедливості і несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов'язку і т. д.

Взаємодія права і моралі у суспільстві — це складний, багатогранний процес Активно впливаючи на мораль, право сприяє більш глибокому її вкоріненню у суспільстві, в той же час воно під впливом морального фактора постійно збагачується: підвищується авторитет, зростає його роль як соціального регулятора суспільних

відносин. Таким чином, вплив права на мораль супроводжує процес зворотного нпливу моралі на право.

Право і мораль — засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного, їх взаємодія носить конструктивний характер. В реальній дійсності право і мораль функціонують в єдності, переплітаючись між собою, доповнюючи одне одного.

Найбільш характерною рисою взаємодії права і моралі є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їх впливу на суспільство. У процесі спільного регулювання суспільних відносин виникає морально-правовий вплив. Право і мораль, як складові частини цього явища, не втрачаючи своїх індивідуальних якостей, в сукупності створюють соціальну цінність, що реально існує і активно впливає на практику.

Характерною рисою права повинна бути його моральна обумовленість, тому що збереження моральних відносин є не тільки право Іаконодавця, але і його обов'язок.

У чому ж конкретно виявляється зростання морального фактора?

По-перше, у змісті права;

по-друге, зростає значення моралі при застосуванні правових норм, канали посилення її впливу— підвищення культурного рівня працівників відповідних органів, підвищення їх професійної майстерності і т. п.

Право і мораль мають як спільні риси, так і відмінні, їх єдність полягає в тому, що ці обидва засоби соціального регулювання:

— є соціальними нормами;

— є надбудовою над економічним базисом суспіль­ства;

— існують у реальній поведінці людини;

— мають нормативний зміст і покликані бути ре­гулятором поведінки людини, суі пільних відносин;

— протидіють свавіллю т.І беззаконню;

— засновані на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості.

— певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Право і мораль мають свої відмінні риси і власти­вості.

1. Якщо право виникає разом з державою, то мо­раль народжується задовго до виникнення державне ор­ганізованого суспільства.

2. Право складається з норм, встановлених і санк­ціонованих в певному порядку компетентними держав­ними органами і зафіксованих в юридичних актах. Мо­раль включає не тільки норми, але й уявлення, почуття, тобто мораль за своєю структурою є більш складною.

3. У нормах права виражається і закріплюється во­ля народу, а у моралі воля виступає у формі суспільної думки. Окремі принципи і норми моралі можуть бути си­стематизовані, але в цілому моральні погляди (переконання), уявлення виражаються у суспільній думці, передаються нею. Ось що писав про велику суспільну ко­ристь створення морального кодексу Ж.- Ж. Руссо в листі до Вольтера 18 серпня 1756 рок):

«Я хотів би, щоб в кожній державі існував мо­ральний кодекс, це щось на зразок сповідування грома­дянської віри... Цей кодекс... був би найбільш корисною книгою з будь-коли написаних і, може, єдиною, не­обхідною людям».

4. Зміст норм права характеризується визначеністю, конкретністю. В них передбачені права і обов'язки сторін, риси взаємовідносин. Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом. Наприклад, мораль засуджує всі види обману (сюди входить і використання шпаргалок), у праві ж осудження вона конкретизується стосовно окремих видів обману (наприклад, шахрайство).

5. Відмінність норм права і моралі виявляється та­кож і в характері гарантії здійснення цих норм. Вимоги норм права і норм моралі виконуються більшістю наших

громадян добровільно в силу розуміння обов'язку. Норми моралі реалізуються в силу звички, внутрішнього спонукання. Внутрішньою гарантією моралі є совість людини, а зовнішною — сила с\ спільної думки. Право ж спирається на власний моральним авторитет, але в якості специфічної гарантії втілення його норм виступає авторитет і примусова влада дер/кави.

6. Право і мораль спираються на заходи примусу, але їх характер і спосіб здійснення різний. У сфері моралі примушування виступає у формі суспільної думки, рішення колективу. Громадськість в разі здійснення люди­ною аморального вчинку ви-.начає міру засудження, відповідного морального вплив) Моральні, норми зазда­легідь не регламентують конкретні форми і заходи при­мушування. Це може бути попередження. У випадку здійснення правопорушення відповідні державні органи повинні вжити заходів, передбачених законодавством.

7. Різниця між нормами права і моралі виявляється і в оцінці мотивів поведінки людини. Право передбачає необхідність всебічної оцінки поведінки людини, яка здійснила правопорушення, особ.Іиво злочин, але з право­вої точки зору немає різниці, якими мотивами керувалась людина в конкретному випадку, якщо її поведінка за своїми результатами є правомірною, законною. З мо­ральної точки зору важливо виявити мотиви, стимули людини у виборі певного варіанту поведінки, яка зовнішньо є правомірною і моратьною.

8. Різні і історичні долі права і моралі. Право відімре разом з державою, а норми моралі отримують свій дальший розвиток, збагачуються новим змістом, за­лишаються одним із основних видів регулювання поведін­ки людини в суспільстві.

Право і мораль знаходяться у тісній єдності і взаємодії. З допомогою норм права держава утверджує прогресивні норми моралі, які в свою чергу сприяють зміцненню морального авторитету права. Дотримання норм права входить у зміст морального обов'язку грома­дян у суспільстві. З розвитком моральної і правової

свідомості підвищується авторитет права, вдосконалюють­ся як норми моралі, так і норми права.

Для моралі і права характерна єдність, яка вияв-ля*ється в їх взаємодії і взаємопроникненні. Взаємопро­никнення виражається у тому, що право засновується на моралі і є однією із форм її існування, а взаємодія — в єдності дії обох видів соціальних норм. Це знаходить ви­раз в таких основних формах, як:

а) вплив моралі на формування права;

б) вплив права на формування моральних норм;

в) охорона правом моральних норм;

г) виконання моральних норм при застосуванні права.

Мораль — необхідне надбання будь-якого суспіль­ства, її значення з кожним днем зростає, при цьому потрібно постійно посилювати взаємодію правових і мо­ральних факторів у житті суспільства, забезпечувати їх взаємну допомогу. Між правом І моральністю можуть бу­ти і протиріччя, що відображають відсутність їх належно­го узгодження.

Протиріччя виникають час від часу між окремими правовими і моральними нормами, об'єктивно відображають діалектику розвитку правового і морального регулювання^ Цих протиріч можна уникнути як шляхом вироблення нових моральних принципів і норм в ході розвитку суспільства, так і шляхом внесення коректив в діюче законодавство.

Єдність соціальної сутності і змісту принципів права і моральних переконань веде до створення єдиної для всього суспільства моральної основи реалізації правових норм, оскільки всі його верстви глибоко зацікавлені у дотриманні закону, вважають, що зміцнення законності і правопорядку — моральний обов'язок кожно­го члена суспільства, суспільних організацій і держави в цілому.

Деякі правові норми спрямовані безпосередньо на охорону моральних інтересів суспільства. Такими є, на­приклад, норми цивільного і сімейного права щодо захис-

ту честі і гідності громадян і організацій, Інтересів пра­вильного виховання дітей в сім'ї, аж до позбавлення батьківських прав у випадку грубого порушення батьками своїх обов'язків чи аморальної поведінки і т. д.

Закономірність розвитку права і моральності полягає в тому, що на базі єдності правових вимог і моральних переконань всьої о суспільства постійно відбувається зближення цих важливих видів соціальних

норм.

Норми права грунтуються перш за все на поведінці усіх прошарків суспільства. Заходи ж державного примусу для охорони права застосовуються тільки щодо окремих осіб, а не соціальних груп. Том\ норми права набувають характеру загальноприйнятих норм поведінки. Моральні спонукання у суспільстві також стають міцним фактором, який визначає характер вчинків і поведінки людини.

Зближення права і моральності виражається у переплетенні методів впливу правових і моральних норм на стосунки людей у суспільстві. Зростання ролі переконання і виховання веде до того, що звужується сфера кримінального покарання.

Зближення права і моральності на сучасному етапі не означає послаблення примусово-обов'язкого аспекту дії правових норм. Правові норми обов'язкові для всіх, незалежно від моральних переконань кожної окремої людини. Якщо таких переконань недостатньо, щоб забезпечити дотримання закону, то державні органи зобов'язані вжити заходів-щодо гих, хто не дотримується закону. Перш за все це стосується осіб, які неодноразово порушували закон (їх повинні суворо покарати).

Не потрібно допускати того, щоб органи не приймали певних рішень щодо хуліганів, які роблять замах на громадян. Сьогоднішній хуліган, який завдає немало шкоди суспільству, завтра може стати ще більш серйозним злочинцем, якщо його завчасно не зупинити і не покарати.

Особливо слід сказати про моральні норми професійної діяльності юриста. Соціальні норми, які

регулюють діяльність людини, /Іе в чому залежать І від юриста.

Професія юриста має свої' специфічні особливості. Його покликання — здійснювати інтереси держави, виховувати у людини повагу до іншої людини,

перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, непідкупність, принциповість і справедливість — ось головні якості юриста. Він повинен не тільки добре знати право, але, головне, правильно його застосовувати. Потрібно підвищувати фаховий рівень юристів,

слідкувати за тим. щоб в судах, прокуратурі, органах внутрішніх справ і юстиції працювали бездоганні в моральному відношенні люди з високою професійною підготовкою. громадянською мужністю і почуттям справедливості.

Отже, в демократичному суспільстві мораль є опорою права на етапах його прийняття, функціонування, реалізації та захисту з боку держави. Рівень моральності права визначає рівень справедливості суспільства.

Визначення моралі як опори права неминуче призводять до висновку про необхідність підвищення моральної обумовленості правових норм, зняття тієї суперечності між правовими й моральними вимогами, яка нерідко спостерігається в реальному житті. Для досягнення такого результату вчені пропонують такі шляхи:

— визначення змісту паніг.ної моралі в суспільстві;

— встановлення рівня відповідності положень такої моралі поглядам і переконанням більшості населення дер­жави;

— дослідження відповідності змісту правових при­писів наявним моральним переконанням суспільства;

— аналіз впливу на процес правотворчості мо­ральних установок суб'єктів, що його здійснюють;

— визначення рівня відображення в суб'єктивних правах та юридичних обов'язках положень морального характеру;

— підвищення рівня свідомого виконання правових велінь суб'єктами права;

— реалізація принципу рівності суб'єктів та інших найважливіших моральних постулатів у сфері права;

— застосування до правопорушників найбільш гу­манних та оптимальних засобів юридичної відповідаль­ності та ін.

Йдучи зазначеними шляхами, можна підвищити моральну обумовленість права, а отже, і рівень його справедливості.

§3. КОРПОРАТИВНІ НОРМИ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ І

ЗНАЧЕННЯ

Невід'ємною частиною системи нормативного регулювання суспільних відносин є корпоративні норми (норми суспільних організацій). Вони виробляються на основі взаємодії індивідуальних велінь окремих членів різних суспільних організацій, їх злиття.

Норми суспільних організацій є одним з видів соціальних норм. Для виявлення їх співвідношення і специфіки першочергове значення має класифікація, критерієм якої у даному випадку є вид регулюючих суспільних відносин і форма забезпечення їх реалізації. Загальновідомим є поділ норм суспільних організацій на правові і неправові. З метою організації своєї діяльності, успішного вирішення внутрішніх завдань суспільними організаціями створюються корпоративні норми, які є нормами суспільних організацій. Особливість таких норм полягає у тому, що їх дія обумовлена рамками тієї чи іншої суспільної організації І внаслідок цього має локальний характер.

Корпоративні норми (норми суспільних організацій) — встановлені правила поведінки, виражені в статутах, положеннях, рішеннях суспільних організацій для реалізації і досягнення мети їх функціонування.

Корпоративні норми рег\'люють тільки внутрішні відносини: завдання і мету даної суспільної організації,

компетенцію органів, їх права і обов'язки, порядок вступу і виходу з даної організації, гарантії дотримання норм.

Такі норми, що мають правовий характер, можуть міститися в спільних актах державних органів і суспільних організацій, але набувають при цьому значення правового акту, оскільки виходять головним чином від держави. Усі суспільні організації можут ь брати участь у правотворчості, однак вони здійснюють свою функцію в різних формах. Формально-юридичне право видавати нормативно-правові акти закріплено в основному за профспілками і окремими видами кооперації. У зв'язку з цим слід розробити і прийняти Іаконодавчий акт, в який потрібно ввести питання правотворчої компетенції окремих видів суспільних організацій.

Механізм дії норм суспільних організацій подібний до правових. Вони мають політичний зміст, забезпечуються за допомогою організаційних санкцій і т. д. Однак слід вказати на ві {сутність безпосереднього зв'язку корпоративних норм з державною діяльністю. Ці норми поступаються правовим силою, сферою діяльності, категоричністю, але мають і переваги — вони виражають активність та ініціативу, є самодіяльними, поширюють свій вплив за межі правового регулювання.

Таким чином, спільні риси норм права і норм суспільних організацій такі: вони мають чіткі правила поведінки, закріплені в спеціальних актах, є системою норм. Відмінність між ними — у ступені забезпечення. Якщо норми права приймаються державою і забезпечуються примусовою силою, то норми суспільних організацій приймаються ними і ними ж, тобто силою суспільної думки даної суспільної організації, забезпечуються. Крім того, відзначимо певний пріоритет норм права, який визначається в нормах суспільних організацій.