Кодифікація — це форма систематизації шляхом об'єднання нормативного матеріалу в єдиний, логічно цілісний, внутрішньо узгоджений акт із зміною його внутрішнього змісту.

Кодифікація передбачає таке впорядкування законодавчого матеріалу, яке спрямоване на його доопрацювання шляхом виключення повторень, протиріч і т. д. Цим забезпечується внутрішня узгодженість, цілісність, системність і повнота правового регулювання суспільних відносин. Кодифікація є. по суті, законотворчістю з тією лише різницею, що чинне законотворення створює окремі акти з тих чи інших проблем, кодифікація ж впорядковує значну частину уже існуючого і діючого законодавства. змінюючи, доповнюючи і впроваджуючії його. У результаті здійснення кодифікації з'являються ґрунтовніші законодавчі акти, які регулюють значну частину суспільних відносин. На відміну від інкорпорації, в основу якої покладений добровільно вибраний критерій розташування

законодавчого матеріалу, кодифікація (в залежності від мети і призначення) зв'язана із системою права, хоча повністю з нею не співпадає. На практиці інколи виникає необхідність створення так званих «комплексних» кодифікаційних збірників, суть яких полягає в логічному об'єднанні правових норм декількох галузей або інсти­тутів права, які регулюють одне і те ж коло суспільних відносин (наприклад, морське або повітряне право, право власності).

Якщо система права в цілому, галузь права і його складові частини — інститути права мають об'єктивний характер, не залежать від волі законодавця (кодифікатора) і визначаються у кінцевом} результаті предметом правового регулювання, то кодифікація законодавства іноді порушує цю об'єктивність і здійснюється на основі суб'єктивного вибраного законодавцем (кодифікатором)

класифікаційного критерію. Якщо система права не виключає диференціацію, правові норми однієї галузі права (інституту) виявились в іншій, то при кодифікації правові норми різних галузей права (інститутів) групуються в єдиний комплекс. Система законодавства через те не може у всіх випадках (або повністю) співпадати із системою права. Але система права, відображаючи об'єктивні закономірності суспільного життя в тій мірі, в якій вони проявляються в праві і визначають його, є основою для кодифікації

законодавства, для класифікації, логічного оброблення і розміщення законодавчого матеріалу в певному порядку, який необхідний практиці.

Слід відзначити, що інкорпорація може бути офіційною, коли інкорпораційний збірник видається уповноваженим на це державним органом (і тоді набуває юридичне обов'язкової сили), і неофіційною, коли складається приватними особами. На відміну від цього кодифікація законодавства завжди має офіційний характер.

Таким чином, систематизація законодавства необхідна з метою його впорядкування, класифікації, надання йому стабільності, завдяки чому полегшується реалізація норм права.

Зростаючий об'єм законодавства породжує його повторюваність, ускладнює його використання не тільки громадянами і посадовими особами, але й спеціалістами-юристами. Враховуючи цю обставину,законодавці в останні роки інтенсивно шукають виходу із цієї ситуації. Для швидкого впорядкування і скорочення об'єму діючого законодавства здійснюється його консолідація, тобто об'єднання багатьох законодавчих актів в єдиний акт. Даний вид систематизації законодавства не має самостійного значення, оскільки є етапом в переході від інкорпорації до кодифікації. Окремі автори помилково називають його кодифікацігю або формальною кодифікацією. Від надлишку законодавчих акгтів страждав колишній СРСР. Уже в перші роки радянське» влади була розгорнута широка кодифікаційна діяльність. Так, у

1918 р. були прийняті Конституції РРФСР, Кодекс законів про працю і т. д. З 1920 до 1926 року були видані Загальний статус залізниць, Кримінальний,

Громадянський, Земельний, Виправно-трудовий та інші кодифікаційні збірники. В останні роки кодифікаційні роботи здійснювались менш інтенсивно. В даний час в Україні гостро стоїть питання про необхідність кодифікації діючого законодавства у зв'язку з широко розгорнутою роботою щодо створення нових законів. Організація кодифікаційної діяльності і послідовність її здійснення обумовлюють різні види систематизованих актів як інкорпоративних, так і кодифікованих.

Велике значення для систематизації має юридична техніка, яка забезпечує максимально повну і точну відповідність форми нормативних актів їх змісту.

ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА

Юридична техніка — це сукупність засобів і прийомів, які використовуються у відповідності з прийня­тими правилами при виробленні і систематизації правових (нормативних) актів для забезпечення їх досконалості (довершеності).

Технічними засобами є способи нормативної і си­стемної побудови, юридичні консультації правових норм. До технічних прийомів слід віднести методи галузевої типізації, методи словесно-документального викладення змісту нормативно-правових актів (текст документу з його реквізитами: назвою, датою прийняття, підписами), структурну організацію (загальна і особлива частини, преамбула, стаття з її підрозділами, включаючи абзаци, пункти, частини).

Законодавчі акти переважно поділяються на статті, підзаконні акти — на пункти До статей законів, як правило, даються заголовки, в яких визначається предмет правового регулювання. Великі за об'ємом акти діляться на розділи, частини. Деякі з них мають додаток.

Один із способів нормативної побудови акту є абстрактний, коли правило поведінки викладається в загальній формі. Виділяють також казуїстичний спосіб, при якому реалізація конкретного правила поведінки зв'язується з наявністю певних умов.

За характером викладу елементів юридичної норми розрізняють прямий, посилочний і бланкетний способи.

Необхідно зауважити, Ідо рівень розвитку юридичної техніки завжди служить надійним показником рівня розвитку правової культури суспільства. Безсумнівним є і те, що юридична техніка не чисто технічна,' прикладна проблема, а критерій визначення сутності права, критерій спрямованості політичної волі законодавця.

Правила підготовки проектів нормативних актів надто різноманітні і численні.На звемо найбільш загальні з них:

— конкретність, якість і вичерпна повнота правового регулювання;

— логіка викладення тексту документа і зв'язок нормативних приписів між собою;

— відсутність суперечностей, прогалин, колізій як в нормативному акті, так і в усій системі законодавства;

— якість, простота застосування і розуміння термінів, змісту норм права;

— загальна визначенність, тобто вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону;

— стабільність і доступність.

Від правил юридичної техніки слід відрізняти правила оформлення нормативного акту. Це специфічні норми, які фіксують офіційні реквізити і структурні частини нормативного акту. Так, всі конституції завжди мають преамбулу (вступну частину), а кодекси складаються, як правило, з загальної і особливої частини, нумерація статей в кодексі суцільна і при включенні в нього нової норми їй присвоюють індекс («позначку»), яка не порушує нумерацію, що була до цього.

До реквізитів нормативного акту, підтверджують його офіційний характер, відносяться:

— дата і місце його прийняття;

— підписи посадових осіб:

— заголовок (повний і скорочений);

— вказівка на адресатів юридичного документу.

які

Схеми та визначення до розділу 4

ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

Правотворчість

Форми права — це зовнішнє оформлення змісту за­гальнообов'язкових правил поведінки, що офіційно встановлені (санкціоновані) державою або загальновизнані в суспільстві.

Джерела права

Як матеріальне джерело права — матеріальні умови життя

суспільства, які визначають державну владу (судові органи, правові концепції, референдуми, звичаї народу і т. ін.).

Як формальне джерело права — спосіб вираження змісту

правил поведінки, що вста­новлюється державою (правовий прецедент, правовий звичай, нормативно-правовий акт). Як історичні пам'ятки права — історичні документи, що

колись мали значення діючого права («Руська Правда», зако­ни XII таблиць)

Правовий звичай — це санкціоноване (забезпечуване) державою звичаєве правило поведінки загального харак­теру.

Правовий прецедент — це рішення суду чи ад­міністрації з приводу конкретної справи, що розглядається вперше і має загальнообов'язковий характер для вирішення аналогічних справ.

Нормативно-правовий договір — це така форма права, згідно з якою два і більше суб'єктів суспільних відносин домовилися про взаємні права і обов'язки щодо економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі.

Нормативно-правовий акт — це юридичний доку­мент, що приймається органами державної влади, містить загальні правила поведінки і охороняється держа­вою від порушень.

Види нормативно-правових актів в Україні

закони

підзаконні акти

Закон — це нормативний акт, прийнятий представницьким органом державної влади в особливому порядку або шляхом безпосереднього волевиявлення населення (референдуму), який регулює найважливіші відносини і має найвищу юридичну силу щодо інших нормативних актів.

	ТС ґ+\'
	ф
		|
за юридичною	за сферою	за суб"єктом	за термі-
силою	Дії	правотворчості	ном дії
Констигуція	— основні	— прийняті в резу-	— постійні
України		льтаті референ-
	звичаєві	думу
Конституція		— прийняті орга-	^ґ~ тимчасо-
Автономної	— надзвичай-	нами влади	ві
Республіки	ні
Крим (діє
на території
Криму)!

вміщують норми багатьох галузей права

за зовнішньою формою виразу

конституція

кодекс

постанова

положення

регламент

закон

щодо кола осіб

громадяни іноземці

особи без громадянства

Нормативно-правові акти діють

з часу їх прийня­ття або офіційно­го опублікування

з часу, який пря­мо вказаний у са­мому НПА або в іншому акті, що визначає порядок введення в дію нового акта

з моменту отри- '— зміна мання їх адреса- обставини тами

закінчення строку дії призупинення дії

пряма відмова

ПРАВОТВОРЧІСТЬ

Правотворчість — діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу щодо встановлення, зміни або санкціонування юридичних норм.

Принципи правотворчості

законність

збереження наці онального і Інтер національного

сувора диференціація правотпорчих повноважень

Правотворчий процес

1. Стадія підготовки

2. Стадія прийняття

^

1.1 прийняття рішення про необ­хідність проекту НПА

1.2 підготовка проекту

1.3 обговорення проекту

1.4 узгодження проекту ' 1.5 доробка проекту

1.6 винесення проекту на обговорення

1.7 обговорення проекту

1.8 голосування проекту

1.9 підписання акту

1.10 опублікування (дове­дення до виконавців)

Правотворча техніьа (склад)

правотворча техніка правотворчі конструкції правотворчі презумпції правотворчі фікції правотворча стилістика

засоби організаційно-документального оформлення нормативні І-правових актів

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЙ ТА РОЗДУМІВ:

1. Нормативно-правовий акт в системі інших джерел права.

2. Від чого залежить юридична сила акта?

3. Ознаки закону.

4. Загальна характеристика конституційного закону.

характеристика в Уряді Конститу-

5. Класифікація і коротка підзаконних нормативних актів.

6. Особливості нормотворчого процесу України.

7. Суб'єкти законодавчої ініціативи за цією України.

8. Поняття систематизації законодавства.

9. Чи є нормативним актом:

а) правила дорожнього руху;

б) правила користування метрополітеном;

в) розпорядження Кабінету Міністрів про створення акціонерного товариства «Укррічфлот». Чому ви так вважаєте?

10. З яких, на ваш погляд, питань мають право видавати підзаконні нормативні акти Міністерство охоро­ни здоров'я і Міністерство внутрішніх справ?

11. Які види обліку діючого законодавства ви знаєте?