Соціальна цінність і функції права

Цінність є основою вибору, суб'єктом цілей, засобів, результатів та умов діяльності, що відповідають на запи­тання: "В ім'я чого здійснюєі ься ця діяльність?" Спе­цифіку цінності, що становить основу життєдіяльності, можна пояснити давньою байкою. Мандрівник запитує у трьох робітників, які возять цеглу: "Що ви робите?" один відповідає: "Цеглу вожу", — інший: "На хліб заробляю", —а третій: "Собор будую". Дії однакові, а ціннісні орієн­тації— різні. (Філософія. — К., 1995).

Зрозуміти соціальну цінність права — значить уяснити, розкрити його позитивну роль для особи і суспільства. Соціальна цінність права полягає в наступному.

По - перше, за допомогою права забезпечується за­гальний і стабільний порядок у суспільних відносинах.

По - друге, завдяки праву досягається відповідність¹, точність в самому змісті суспільних відносин. Правове ре­гулювання спроможне охопити соціальне корисні форми правомірної поведінки, відмежувати їх від свавілля і не­свободи.

По - третє, право забезпечу* можливість нормальних активних дій особи, оскільки недопускає незаконних втру­чань у сферу його правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності і інших примусових заходів.

 

По - четверте, право у цивільному суспільстві забезпе­чує оптимальне поєднання свободи і справедливості.

По - п'яте, на правовій основі формується інститут громадянського суспільства: ринкова економіка, багато­партійність, демократична виборча система, незалежність засобів масової інформації і правова держава. В Україні ще не має ні громадянського суспільства, ні правової держави, отож і право не в змозі проявити свої ціннісні властивості.

Сутність і соціальне значення права проявляються в його функціях. Вони відображають основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяє дати узагальнюючу характеристику "праці" юридичних норм.

Перш за все право впливає на різні сфери життя суспільства — економіку, політику, духовні відносини, а значить, виконує загальносоціальні функції — економічну, політичну і виховну. Тут вони діють разом з іншими со­ціальними інститутами, проте своїми, специфічними засо­бами.

Окрім соціального, право має функціональне призна­чення. Воно виражається в том\, що право виступає ре­гулятором суспільних відносин. Ці основні функціональні призначення права проявляються в більш конкретних функціях.

1. Регулятивна функція — це функція, яка спрямована на позитивний правовий вплив в упорядкуванні суспіль­них відносин шляхом встановлення заборон, дозволів то­що.

__________________ РІЗНОВИДИ РЕГУЛЯТИВНОЇ ФУНКЦІЇ: _________________

Статична

функція упорядкування відносин шляхом закріплення існуючих зв'язків і порядків (напр., фіксу­вання правомірностей власника на володіння, користування і розпо- рядження). _______

Динамічна

функція забезпечення активної поведінки суб'єктів права (напр., пок Іадання обов'язків сплачувати под.І гки).

Статична функція найповніше відображає природу права: громадянам і організаціям надаються повноважен­ня, в межах яких вони діють вільно, на свій розсуд. В подібних випадках суб'єкти права самі за власною ініціа­тивою проявляють правову активність.

Динамічна функція визначає, якою повинна бути майбутня поведінка громадян. Вона здійснюється за до­помогою зобов'язуючих норм. Наприклад, законодавець поклав обов'язки виконувати військову повинність, дотримуватись трудової дисципліни.

2. Охоронна функція виділяг право від інших систем соціальної регуляції, оскільки здійснюється органами дер­жави, які приймають індивідуально - владні рішення, ви­конання яких гарантується державним примусом. Охорон­на функція права реалізується шляхом застосування спе­ціальних охоронних норм, а також діючих в охоронному режимі регулятивних норм. Останні мають місце при по­рушенні суб'єктивних прав і зверненні для їх захисту в компетентні державні органи. Охоронна функія спрямова­на на захист позитивних суспільних відносин шляхом усу­нення соціальне шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

3. Виховна функція — це функція виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту, тлумачення в преамбулах мети закону. Правова вихованість кожної людини — це високий рівень право­свідомості, це ставлення до права, яке виявляється не тільки в законослухняності, але й правовій активності, у прагненні в будь - якій справі затвердити правові начала як найвищі цінності цивілізації.

4. Оцінююча функція дозволяє виступати праву в якості критерія правомірності чи неправомірності тих чи інших рішень і вчинків. Особливу роль в реалізації оціночної функції відіграють охоронні і заохочуючі нор­ми, в яких у загальному вигляді вміщена негативна чи по­зитивна оцінка тих чи інших можливих дій. В процесі застосування цих норм конкретизується нормативна оцін-

ка вчинків, визначається індивідуальна міра юридичної відповідальності чи заохочення (наприклад, покарання за вироком суду, нагородження орденом "За мужність").

Функції, роль права в Україні пов'язані з умовами переходу до ринкової економіки, побудови правової дер­жави. При цьому варто звернути увагу на вдосконалення регулювання відносин щодо власності, приватизації, поси­лення боротьби зі злочинністю, зміцнення дисципліни та правопорядку, вдосконалення бюджетно-фінансової, банківської системи, політики ціноутворення, оподаткуван­ня, упорядкування платні, захис гу малозабезпечених гро­мадян, інвалідів, пенсіонерів і т. І.

§7. ПРАВО — СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Стосовно розвитку українського права як суспільного явища слід зауважити наступні характерні риси, тенденцій', суперечності, притаманні йому сьогодні. Сутність українського права залежить головним чином від сутності нинішньої Української держави. Якщо спробувати розкри­ти її сутність у стислій дефініції, можна запропонувати таке: Українська держава — це організація політичної вла­ди більшості населення — трудящих, яка, керуючи суспіль­ством в її інтересах, забезпечує поступовий перехід до створення умов, потрібних для повного й безперешкодного здійснення основних прав людини, прав націй, народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості, солідарності. Отже, з точки зору загальноісторичної со-ціальнозмістовної типології держав Україна належить до типу перехідних держав, зорієнтованих на соціальну демо­кратію.

До відповідного перехідного типу слід, мабуть, віднести й право сучасної УкраІ'ни. Йдеться не про за-гальносоціальне, а про так зване "об'єктивне" юридичне право. Тобто право як систем} формально обов'язкових правил фізичної поведінки, які мають загальний характер, встановлені або санкціоновані державою, зорієнтованою на

соціальну демократію, виражають волю більшості населен­ня кра'їни — трудящих, спрямовані на регулювання відно­син відповідно до цієї волі та загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

"Перехідність" права України зумовлюється в першу чергу тим, що воно опосередковує радикальні зміни в та­ких сферах:

а) державному статусі України внаслідок державо­творчих процесів, що нині в ній відбуваються;

б) політичній системі суспільства та формі його дер­жави;

в) правовому статусі людини, громадянина.

Аналіз стану українського права протягом останніх років дозволяє констатувати як певні типологічні тен­денції його розвитку (які тією ми Іншою мірою властиві усім правовим системам зазначеного типу), так і тенденції конкретно - історичні (тобто притаманні лише даній пра­вовій системі).

До типологічних тенденцій в розвитку українського права як суспільного явища, мабуть, слід віднести: гу­манізацію права, соціалізацію права, наближення його до особи, етнізацію та інтернаціоналізацію права.

До конкретно - історичних тенденції розвитку права України як суспільного явища можна віднести: формуван­ня нових галузей та інститутів права та законодавства, інтенсифікацію законодавчої діяпьності, насамперед з пи­тань державотворення, економіки, прав та соціального захисту громадян, урізноманітнення форм (джерел) права внаслідок збільшення видів суб'єктів правотворчості в економічній сфері (наприклад, нормативне - правові акти господарських об'єднань трудових колективів), зменшення рівня формалізованості права, суворої визначеності його змісту в результаті розширення, використання у ряді галу­зей декларативних положень, опійних і подібних до них понять, збільшення сфери загальнодозволеного регулюван­ня тощо.

Проте право, як і кожне суспільне явище, характери­зується не тільки позитивними тенденціями в його розвит-

ку, але і деякими негативними тенденціями. Так, можна констатувати, що дія всіх зазначених позитивних тенден­цій послаблюється, гальмується, а іноді й паралізується такими явищами (які у деяких випадках теж набувають значення тенденцій - "протилежних", деструктивних, нега­тивних): деформація конституцій!юсті або, так би мовити, "девальвація" Конституції України, нестабільність, "плинність" ряду законодавчих га інших правових норм, надто часта їх змінюваність, "співіснування" суперечливих, неузгоджених між собою правових норм, зниження рівня здійснення й ефективності права.

Саме таким бачиться право України сьогодні як одне із найважливіших явищ суспільства. Цілком зрозуміло, що в період формування нової правової системи України не­обхідно посилювати позитивні тенденції розвитку права та усувати, в міру можливості, негативні тенденції. Тільки тоді право забезпечуватиме якісне формування держав­ності та суспільства в цілому, забезпечуватиме та гаран­туватиме права та інтереси кожної особи.