Об'єкт правопорушення — це ті соціальні цінності (матеріальні або духовні), які взяті під охорону правовою нормою і на які посягнув правопорушник.

Слід відрізняти поняття об'єкта правових відносини і об'єкта правопор>шення. Якщо об'єктом правовідносин можуть бути різні матеріальні і духовні предмети, то об'єктом правопорушення можуть бути тільки суспільні відносини, які охороняються нормами права, а матеріальні предмети і духовні блага можуть виступати як предмет правопорушення.

Розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкти правопорушення.

Загальний об'єкт правопорушення — це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде у кожному випадку різне і залежно від нього утворюється певний вид правопорушення. Наприклад, в загальний об'єкт кримінального правопорушення (злочину) входить одне коло суспільних відносин, в адміністративний проступок — інше.

Родовий об'єкт — це більш чи менш широке коло однорідних і взаємопов'язаних відносин громадянського суспільства, на яке посягає ці Іий ряд правопорушень. Наприклад, злочини проти жигтя. здоров'я свободи і

гідності особи, або адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення.

Безпосередній об'єкт — це конкретна суспільна цінність, проти якої безпосередньо спрямоване одне або декілька правопорушень. Наприклад, родовим і безпосереднім об'єктом тілесни^ ушкоджень є здоров'я людини.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішня сторона правопорушення, яку складають діяння (дія чи бездія)? викликані ним у суспільстві, небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням і його наслідками. Як і інші елементи, об'єктивна сторона чітко закріплена в законі. Наприклад, тілесні ушкодження можуть бути тяжкими, менш тяжкими, легкими. Кожне з них утворює самостійний склад злочину, який передбачений КК України.

Ознаки об'єктивної сторони правопорушення:

— дія чи бездіяльність:

— суспільно-небезпечні наслідки;

— причинний зв'язок між ними;

— місце, час, спосіб, знаряддя, обставини скоєння правопорушення.

"Дія — це активна поведінка людини, яка усвідо­млює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухові процеси тіла самої людини, а й процеси, що керуються людиною. Наприклад, хуліганство.

_ч Бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка проявилася в невиконанні особою тих дій, які вона по­винна і могла в даній ситуації здійснити, наприклад, не-надання лікарем допомоги хворому.

Думки, переконання, наскільки б вони не засуджу­вались морально, не є правопорушенням, оскільки вони _не є діянням — вчинком.

Наслідком правопорушення називають збиток, шкоду, яку наносить діяння об'єкту правопорушення.

Причинний зв'язок між суспільне шкідливим діянням і суспільне шкідливими наслідками його є

конкретним зв'язком між першим і другим в конкретному правопорушенні.

Причинний зв'язок існує тоді, коли, по-перше, причина (діяння) у часі передує наслідкам, по-друге, причина повинна ці наслідки викликати, по-третє, без даної причини (без даного діяння) конкретні насліки не настали б.

Кожне правопорушення скоюється в певному місці чи декількох місцях, в певний проміжок часу, за певних обставин, в той чи інший спосіб, тими чи іншими засобами. Всі ці ознаки є складовими частинами об'єктивної сторони складу правопорушення.

• Суб'єкт правопорушення — це осудна і дієздатна особа або організація, які скоїли правопорушення. У кримінальних, адміністративних та трудових правопорушеннях суб'єктами складу правопорушення є індивіди, тобто фізичні особи, які досягли певного віку і є осудними.

Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними. Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт. Наприклад, суб'єкт правопорушення закріплений в І іпотезі юридичної норми. Так, халатність (злочин, передбачений ст. 167 КК України) може скоїти тільки посадова особа.

Колективними суб'єктамь правопорушень можуть бути державні, обласні чи р,„,онні держадміністрації, чи органи місцевого самоврядування (наприклад Ради), громадські організації (напр 'к Іад, профспілки), юридичні особи.

Суб'єктивна сторош правопорушення — це внутрішння психічна діяльність особи, що вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета прапорушення.

• Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і

суспільне небезпечних наслідків у формі умислу чи необережності.

Умисел, як форма провини, характеризується ІІш, що особа, яка скоїла правопорушення, усвідомлювала протиправний характер свого діяння, передбачала можливість настання його суспільне небажаних наслідків і бажала або свідомо допускала їх настання. Залежно від вольового критерію, умисел поділяють на прямий і непрямий, на завчасно обдуманий, такий, що раптово виник, та неконкретизований.

Необережність при скоєнні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала суспільну небезпеку наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх відвернення (протиправна самовпевненість) або не передбачала можливості настання таких наслідків хоча повинна була і могла їх передбачити (протиправна недбалість).

У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа стосовно суспільне небезпечного діяння має намір, а відносно суспільне небезпечних наслідків — необережність.

Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають до скоєння правопорушення. Мотив близький до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета — це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи правопорушення. Мотив і мета близькі за значенням. Наприклад, убивство з корисливих мотивів або з метою приховати інший злочин.

Всі правопорушення, що скоюються у суспільстві, можна класифікувати на певні види. За ступенем суспільної небезпеки і шкідіивості правопорушення поділяються на:

— злочини (небезпечні правопорушення);

— проступки (шкідливі правопорушення);

Злочин — найбільш небезпечний вид порушення норм права. Ним є тільки така суспільне небезпечна по­ведінка, яка обумовлена кримінальним законодавством і тягне за собою застосування заходів кримінального пока­рання. Так, злочином є розкрадання державного чи ко­лективного майна шляхом крадіжки (ст. 81 КК України).

Кримінальний кодекс України дає поняття злочину: злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що по­сягає на суспільний лад України, її політичну і економічну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян, а також інше, передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

У свою чергу, залежно від ступеня тяжкості, розрізняють такі види злочинів, як:

а) особливо тяжкі;

б) тяжкі;

в) менш тяжкі;

г) злочини, що не являю І ь собою великої суспіль­ної небезпеки.

Не є злочином діяння, яке хоч формально і містить ознаки злочину, але в силу малозначущості не являє собою суспільної небезпеки.

Залежно від об'єкта посягання розрізняють злочини проти держави, проти власності, проти особи, господарські, військові та інші.

. Проступки — це усі правопорушення, не віднесені до злочинів. Проступки суспільне шкідливі, але не є небезпечні для суспільства та його членів. Зокрема, розрізняють такі, як:

— конституційні;

— дисциплінарні;

— адміністративні;

— цивільні;

Іноді виділяють процесуальні проступки (нез'явлення свідка до суду).

Кожен вид проступків посягає на конкретні, врегу-лювані правом суспільні відносини, має свої ознаки.

Об'єктом конституційного проступку є закріплені Основним Законом порядок організації та діяльності органів державної влади і глави держави, форма правління та устрій держави, отже, об'єктом такого проступку можуть ставати форма або апарат держави, ним можуть бути також конституційні права людини.

Дисциплінарний проступок — порушення норм чи правил, що встановлюють визначений порядок діяльності колективів, підприємств, закладів, організацій, навчальних закладів, тобто порушення трудової, виробничої, службової, навчальної дисципліни. Наприклад, запізнення на роботу, невиконання розпоряджень адміністрації, недотримання технології виробництва та ін.

Дисциплінарним проступком внутрішній порядок діяльності колективу підприємства, закладу, організації,

дезорганізація в діяльність колективу.

порушується конкретного вноситься Дисциплінарні

проступки тягнуть за собою застосування дисциплінарних покарань.

Адміністративний проступок — це суспільне небезпечна дія чи бездіяльність, що порушує порядок державного управління, встановлений нормами адміністративного, фінансового, земельного та інших галузей права. Наприклад, порушення правил вуличного руху, правил протипожежної безпеки, несплата податку та інші. Особа, яка здійснює адміністративний проступок, без поваги ставиться до суспільного порядку, не бажає рахуватися з правилами поведінки на вулицях, у видовищних закладах, громаїському транспорті, з санітарними, протипожежними та іншими правилами. Адміністративний проступок відрізняється від

дисциплінарного такими ознаками:

— його може скоїти громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, а дисциплінарний — тільки робітник, службовець, член спілки, тобто робітник конкретного підприємства, установи, організації;

— порушує порядок державного управління суспільних відносин, правил дорожнього руху, правил торгівлі, а дисциплінарний — внутрішній розпорядок підприємства, установи, організації;

— тягне за собою адміністративні санкції (штраф, адміністративний арешт та інші), а дисциплінарний про­ступок тягне за собою дисциплінарні санкції (зауваження, догану).

Цивільні проступки — це такі суспільне небезпечні, винні протиправні діяння, в яких проявляється неповага до майнових прав і законних інтересів організацій, грома­дян; ними заподіюється шкода приватній власності, пору­шуються особисті немайнові права громадян. Цивільні правопорушення тягнуть за собою застосування санкцій, встановлених нормами цивільного права. До проступків можна віднести і правопорушення, які полягають у ви­данні органами держави, громадськими організаціями не­законних актів і рішень. Наприклад, розгляд і прийняття постанови товариським судом у справі між громадянами, що йому непідвідомчі. Такі правопорушення, які посяга­ють на принцип верховенства закону в системі юридичних актів, тягнуть за собою застосування такої санкції, як відміна незаконного акту. У тяких випадках можливе і застосування передбачених законом засобів впливу на осіб, винних у виданні незаконних актів.

Слід зауважити, що всі види правопорушень дуже тісно пов'язані між собою і взаємозалежні. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, що призводить до беззаконності, як правило, є своєрідним стимулом підвищення суспільної небезпеки

правопорушника і його діянь.

Адміністративні проступки поступово переходять в злочини проти порядку, управління, цивільні правопорушення переростають в злочин проти власності, дисциплінарні проступки — в посадові злочини. Часто одним діянням людина скоює декілька правопорушень. Наприклад, порушення водієм автомаши-

ни правил вуличного руху може потягнути І адміністра­тивну, і цивільно-правову, майнову відповідальність.

Самостійний вид правопорушень утворюють дії державних органів, які уповноважені видавати правові акти, коли останні суперечать вимогам закону. Основою цього феномену служить порушення принципу верховенства закону і піднормативність правознавчих актів. Цей вид правопорушень тосі не отримав в науці достатньої розробки, хоча кількість нормативних актів (наприклад, актів міністерств і відомств), які суперечать закону, доволі значна. В умовах побудови правової держави, важливим принципом якої є верховенство права (ст. 8 Конституції України), подібні факти недопустимі, а тому проблема вимагає подальшого вивчення.