ЗАСТОСУВАННЯ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПРАВА: ПОНЯТТЯ І РИСИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЗАСТОСУВАННЯ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПРАВА: ПОНЯТТЯ І РИСИ



Як уже зазначалося, норми права спрямовані на регулювання суспільних відносин у відповідності з зав­даннями та функціями держави на даному етапі її розвит­ку. Ця мета може бути досягнута лише в тому випадку, якщо норми права будуть реалізуватися на практиці та здійснювати реальний вплив на відповідні суспільні відно­сини. Деякі правові норми для своєї реалізації вимагають правозастосувальної діяльності державних органів і упов­новажених на це державою органів громадських об'єднань.

Застосування правових норм — це здійснювана компетентними органами або об"єднаннями організаційно-правова діяльність, результатом якої є підтвердження, встановлення, зміна юридичних прав і обов'язків відповідних суб'єктів реалізації цих норм1 . ;

У юридичній науці існують і інші тлумачення цього поняття. Зокрема, застосування норм права — це

1 . Рабіновнч М. П. «Основи загальної теорії права та держави». Посібник для студентів. —Бородянка, 1()93.— С. 90.

державно-владна діяльність державних органів, а у деяких випадках — і громадських об'єднань, посадових осіб щодо реалізації норм права у конкретному випадку1 .

Застосування норм права державними органами має особливе значення, оскільки, по-перше, ця форма реалізації норм права є важливим засобом здійснення ни­ми керівництва суспільством; по-друге, лише державні ор­гани мають право застосовувати санкції до порушника вимог норм права2 . Порушення вимог правових норм створюють у відповідних органів держави право притягти порушників до відповідальності, а у останніх, звичайно — можливість понести покарання. • Специфічним для органів держави при цьому є те, що їх права щодо інших суб'єктів права постають відповідно до їх обов'язків перед державою в цілому. Якщо деякі суб'єкти права можуть в принципі і не скористатися своїми правами, то державні органи у всіх випадках зобов'язані здійснити свої права щодо інших суб'єктів права.

Застосування норм права державними органами є основою для утвердження поширеної в юридичній літературі точки зору, згідно з якою застосовують норми права лише органи держави' , і ця їх діяльність виражається у виданні індивідуальних актів владного характеру — правозастосувальних актів, на основі яких у відповідних учасників суспільних відносин виникають їх суб'єктивні права та обов'язки.

При цьому особливо виділяється діяльність у цій галузі органів правосуддя — судових та арбітражних, які будучи найбільш специфічними юридичними органами, не тільки застосовують норми права, але й з метою охорони правопорядку та прав суб'єктів правовідносин при

'. Бабаєв В. К. Теория современого совстского права. — Н. Новгород, 1991 — С. 94.

2.Теория государства й права. Учебник. Й щ. 2.—Ленинград, 1987. -С. 467. 3. ТаІ^же. — С.467.

необхідності опрацьовують правоположення, що

заповнюють прогалини у законодавстві.

Застосування права здійснюється в строго визначених законом процесуальних формах. І чим чіткіші, детальніші ці форми, чим ефективніше застосовується право, тим надійніші гарантії прав та свобод громадян, тим суворіший режим законності.

Застосування права не можна пов'язувати лише з притягненням правопорушника до відповідальності. В основному це правомірна організуюча діяльність. Це форма життя права. Такою є управлінська, господарська та багато інших видів діяльності. Реєстрація шлюбу в органах ЗАГСу, нарахування та виплата пенсій, усиновлення — все це приклади правозастосувальної діяльності. У зв'язку з цим слід розрізняти застосування диспозиції правової норми (при правомірній діяльності) та санкції правової норми (при здійсненні правопорушення).

Враховуючи сказане, ми можемо виділити основні риси застосування правових норм:

1) у передбачених законодавством випадках воно виступає необхідною організаційною передумовою реалізації правових норм, внаслідок чого його соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин;

2) це діяльність тільки державних органів і уповноважених на це державою органів, громадських об'єднань, оскільки вона мусить мати державно-владний характер;

3) набуває юридичне значущого характеру насамперед тому, що відно.сини, які виникають, змінюються або припиняються внаслідок такої діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків пев­них суб'єктів;

4) такі відносини, зв'язки встановлюються шляхом винесення (на основі правових норм і відповідно до конкретних життєвих ситуацій) індивідуальних формально-обов'язкових рішень. Прийняття таких рішень є

визначальним елементом, серцевиною змісту

правозастосувальної діяльності;

5) правозастосування відбувається тільки на підставі юридичних норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами;

6) це своєрідний процес, який регламентований спеціальними нормами і складається з певних послідовних стадій;

7) підпорядковується певним загальним вимогам, які забезпечують правомірність, справедливість та ефективність;

8) інтелектуально-юридичні результати правозастосування, тобто відповідні рішення, фіксуються, виявляються зовні у повній, встановленій законодавством формі — в актах застосування права'.

СТАДІЇ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВОВИХ НОРМ

Застосування норм права — це діяльність, яка включає в себе декілька етапів — стадій.

Звичайно виділяють три основні стадії процесу застосування права:

1) встановлення та аналіз фактичних обставин діла (фактична основа);

2) вибір норми права та її аналіз — перевірка справності та правильності тексту норми, аналіз її з точки зору законності, дії в часі, в просторі, тлумачення норм (юридична основа);

3) прийняття рішення у справі2.

Деякі науковці додають до них ще одну, заключну стадію — доведення змісту рішення до відома зацікавле­них осіб та організацій. Застосування права — це офіційна, процедурно-регламентована діяльність, і така

. Див. Рабінович П. М. Основи загальної Іеорії права та держави. Посібник для студентів. — Бородянка, 1993. — С. 90-91

• Див: Лазарев В. В. Применение советскої о права. — Казань, 1972 — С. 39. Дюрягин Й. Я. Применение норм советскої ч права, — С. 49. Алексеев С. С. Общая теория права — М., 1982.— С. 330.

його стадія є необхідною в умовах строгого режиму за­конності. В яких би формах вона не здійснювалася, вона завжди обов'язкова1 .

Важливо також підкреслити, що всі дії компетентного органу, які передують винесенню рішення, складають єдиний процес і виділити в ньому окремі стадії можна лише логічно.

М. Рабінович виділяє наступні основні стадії застосування норм права:

1) встановлення юридичне значущих фактів і пошук правової норми, яку належить застосувати до них;

2) перевірка справності та правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;

3) з'ясування змісту правової норми;

4) прийняття рішень у справі;

5) оформлення рішення у акті застосування правової норми.

Саме на цю класифікацію стадій застосування норм права ми і будемо орієнтуватися при їх розкритті.

Встановлення юридично значущих фактів.Встановлюються ті обставини, на наявність або відсутність яких розрахована правова норма. Наприклад, відповідно до сімейно-шлюбного законодавства усиновлення може бути скасоване, якщо рішення про усиновлення було здійснено на основі підроблених документів, або коли усиновитель був позбавлений батьківських прав, або визнаний в установленому законом порядку недієздатним, а також при фіктивному усиновленні. Суд, застосовуючи дану норму, повинен встановити вищезазначені обставини. Якщо мова йде про застосування норми кримінального права, то з'ясовуються обставини, сукупність яких створюють склад злочину. При встановлені фактичних обставин справи слід керуватися наступними вимогами: встановлюються лише факти, що

1 . Правоприменение в Советском государстве. — М.: «ЮрІІдическая литература», 1985. — С. 33.

Мають юридичне значення І стосуються даної справи; факти повинні встановлюватися об'єктивно і повно, сумнівів та недомовок при цьому бути не повинно; встановлені факти повинні бути істинними. Фактичні дані встановлюються в процесі доказування.

У процесі застосування права досліджуються та оцінюються два види фактичних обставин і даних. По-перше, ті, з якими норма зв'язує певні юридичні наслідки. Вони виступають в ролі юридичних фактів, або необхідних елементів складного фактичного змісту. По-друге, вивчаються та враховуються також ті фактичні обставини і дані, які не враховуються при юридичній оцінці випадку, що розглядається, але є суттєвими для прийняття рішення у межах, передбачених відповідною нормою.

Оцінка фактичних даних має за мету встановлення їх достовірності, визначення їх відношення до випадку, що розглядається, і значимості його для кінцевого висновку у справі. Велике значення для застосування права мають проблеми юридичних доказів. Докази необхідні лише там, де для рішення потрібно встановити факти, що мають юридичне значення.

Доказами у праві є будь-які дані, за допомогою яких правозастосувальний орган встановлює достовірність фактів, що служать основою у вирішенні справи, подій, ознак, явищ, які в свою чергу виступають джерелами інформації про такі факти. Види юридичних доказів досить різноманітні. До них відносяться предмети, покази свідків, документи.

Пошук правової норми, яку належить застосовувати до них.Встановивши фактичні обставини справи, що характеризують життєву ситуацію, необхідно відшукати норму, що передбачає цю ситуацію. Відношення даного життєвого випадку до певних юридичних норм — це і є кваліфікація. Кваліфікується, однак, не лише злочин або проступок. Кваліфікується будь-яка поведінка, що вимагає юридичної оцінки. Так, якщо виплачується квартальна премія робітнику тієї чи іншої галузі — це робиться на

основі відповідної норми; укладається шлюб — мається на увазі норма, що дозволяє це робити. У всіх таких випадках кваліфікації правомірної поведінки відбувається одна і та ж розумово-технічна операція — пошук необхідної норми та «підведення» під неї конкретного випадку.

Квалафікації підлягають. звичайно, і

правопорушення (злочини і проступки). У цьому випадку встановлений склад правопорушення співвідноситься з відповідною юридичною нормою. У випадку співпадання встановлених обставин з ознаками правопорушення, передбаченими нормою, і відбувається її подальше застосування. Встановивши, наприклад, що заволодіння майном було здійснено способом небезпечним для життя потерпілого, слідчий кваліфікує дії нападника не як пограбування, а як розбій.

Тісний взаємозв'язок та взаємозумовленість правових норм визначає необхідність вибору і аналізу ряду випадків не однієї, а декількох норм, які доповнюють, розвивають та уточнюють одна одну, лише в комплексі створюють правову основу у вирішенні справи. Важливо також врахувати при виборі норми загальні розпорядження та нормативні принципи відповідного правового інституту, галузі права, акти нормативного та казуального тлумачення.

Уміння вибрати відповідну норму передбачає перш за все знання норм діючого права, тих прав та обов'язків, які вони надають для суб'єктів права. А це в свою чергу вимагає знань специфіки правничої мови, термінології, яка застосовується у нормативних актах. Річ у тім, що хоча в основі правничої мови (норми) і лежить літературна мова, тим не менше ряд понять цієї мови, як і всякої спеціалізованої мови, має більш визначений зміст та чіткі ознаки (наприклад, не все те, що називається хуліганством в розмовній мові, визнається таким у праві).

Наступна, друга стадія застосовування норм права — перевірка достовірності і правильності тексту.

 

Після того, як ми відшукали потрібну норму, необхідно її перевірити. Перевіряючи юридичну норму, необхідно: 1) вияснити її достовірність (це підтверджується офіційним виданням, в якому вона вміщена; неофіційними передруками норм, де може бути перекручено її зміст, користуватися не слід); 2) встановити, чи діє дана норма, тобто чи вона не змінена, чи не відмінена.

Правильний вибір норми права передбачає уміння вибрати офіційний текст закону, уміння встановити юридичну силу норми в залежності від становища органу, що її видав, в системі інших органів держави. На практиці можливі випадки протиріч між нормами права, виданими різними органами. У випадку таких протиріч юридичну силу має норма, видана органом, що займає більш високе становище. Можуть також зустрічатися протиріччя між нормами, виданими у різний час одним і тим же органом. У такому випадку діє норма, видана пізніше в тій мірі, в якій її зміст не замінено нормою, прийнятою раніше. Зрештою, можуть бути випадки, коли формально продовжують зберігати юридичну силу норми, що є фактично замінені пізніше прийнятими нормами. У подібних випадках мають юридичну силу тільки ці останні1 .



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.96.184 (0.009 с.)