СПОСОБИ ВИКЛАДЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

СПОСОБИ ВИКЛАДЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ



Слід урахувати, що поняття "норма права" ("правова норма") і "стаття закону" не тотожні, бо правова норма — це теоретична конструкція норми, а стаття закону — це форма і спосіб фактичного викладу правової норми. Тому норма права може бути викладена у різних статтях зако­ну або навіть у різних правових актах.

Саме залежно від того, як окремі елементи правової норми викладені у статтях закону, розрізняють прямий, відсильний і бланкетний способиїх викладу.

При прямому способі викладувсі елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція і санкція) сформульовані в одній статті закону. Таке буває рідко. Наприклад, ст. 242 ККУ— "Самовільне залишення частини або місця служби в бойовій обстановці, незалежно від тривалості, — ка-

рається смертною карою або по їбавленням волі на строк від трьох до десяти років".

У даному випадку гіпотезою є умови бойової обста­новки, диспозицією — заборона самовільного залишення частини або місця служби, а санкцією — смертна кара або позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Прикладом прямого способ} викладу правової норми е і ст. 260 ККУ, яка передбачає відповідальність за маро­дерство і яка сформульована так: "Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих і поранених (мародерство), — карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років або смертною карою". Гіпотезою тут є поле бою і речі, що знаходяться при вбитих і по­ранених, диспозицією — заборона викрадення цих речей, а санкцією — позбавлення волі або смертна кара.

При відсильному способі викладуодні елементи пра­вової норми викладені у одній статті, а інші — у інших статтях цього ж нормативного акту, до яких і відсилає ця стаття. Наприклад, ст. 94 ККУ викладена так: "Умисне вбивство, вчинене без зазначених у статті 93 цьогоКодексу ознак, — карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років". Отже, ця стаття відсилає до ст. 93 ККУ, яка передбачає умисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Крім того, ця стаття відсилає і до глави 2 Кримінального кодексу — "Межі чинності кримінального кодексу", в якій сформульована гіпотеза даної норми.

При бланкетному способі викладуокремі елементи правової норми (як правило, гіпотеза і санкція) викладені в статті одного, а інші (як правило, диспозиція) — у стат­тях іншого нормативного акту. Наприклад, ст. 135 ККУ — "Порушення правил охорони праці" самих цих правил не називає, а відсилає до тих нормативних актів, якими вони передбачені. Такою ж є і ст. 215 ККУ — "Порушення правил безпеки р>ху та експлуатації тран­спорту особами, які керують транспортними засобами", яка названих правил не перераховує, а відсилає до нор­мативних актів, в яких вони викладені.

Перелічені три елементи має переважна більшість правових норм, але з цього правила винятки є, оскільки існують різні види правових норм. Наприклад, відомі норми - дефініції (визначення), норми - принципиі інші, які мають специфічну конструкцію. Прикладом цього можуть бути і норми Конституції, які не мають санкції, тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМ ПРАВА

Класифікація норм права ставить декілька питань, в тому числі виявлення їх різних регулятивних властивостей, визначення місця різних форм > механізмі правового ре­гулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв'язків. Найбільш загальними підставами кла­сифікації є їх поділ на наступні ознаки:

1. За галузевою ознакою, тобто за предметом і мето­дом правового регулювання, усі норми класифікуються за інститутами і галузями права. Відповідно до цієї об'єктивної різниці, законодавець видає кодифіковані акти, формуючи галузеві законодавства, які відповідають галу­зям права: норми констит\ цінного права, норми цивільного права, норми адміністративного права, норми кримінального права, сімейного права і т. д.

2. За характером правового акту, до якого належать норми, розрізняють норми законів і норми підзаконних актів, за цією ознакою можлива і подальша класифікація.

3. За ступенем спільності змісту норми права ділять на спільні (загальні) норми, норми - принципи і конкретні норми. Норми - принципи не містять явно виражених еле­ментів норм права, вони є результатом нормативних уза­гальнень, виражають соціальний зміст всіх норм права даної групи. У деяких галузях права норми - принципи дозволяють безпосередньо регулювати відносини, спе­ціально не урегульовані конкретними нормами. Так, на­приклад, принципи цивільного права є безпосередньою основою для застосування аналої ії права.

На відміну від норм - принципів загальні норми — це загальні (спільні) правила, які конкретизуються в інших

нормах. Так, положення ч. 1 от. 151 ЦК України, яка містить поняття зобов'язання і підстави виникнення, є за­гальною диспозицією до інших норм, які регулюють різні види зобов'язань, служить їх спільною частиною, а ч. 2 цієї ж статті встановлює, що зобов'язання, які виникають з договору або інших підстав, зазначених у ст. 4 цього Кодексу, є загальною нормою, тобто її гіпотезою для інших.

Загальною нормою є ст. 23 КК України, що визначає види покарань особам, які скоїли злочин. Серед загальних норм провідне значення належить конституційним нормам.

Близьким до поділу норм ;а ступенем формального визначення є їх поділ за форма Іьними ознаками на нор­ми закону і норми підзаконних актів. Законодавчі норми за своєю структурною організацією найбільш розвинуті. За ступенем узагальнення вони діляться на конституційні, кодифіковані і окремі.

4. За формою вираження припису правові норми поділяються на зобов'язуючі (дозволяють здійснення існуючих у нормі дій), забороняючі непрямою вказів­кою (наказом) на правило поведінки).

Ці види норм властиві різним галузям права. Перші дві групи — специфічно регулятивні з позитивного боку. В адміністративному, екологічному, виправне - виконавчому й інших галузях права переважають зобов'язуючі норми, а в цивільному - уповноважуючі. Але немає таких галузей права, зміст яких вичерпувався б однією групою норм. Навіть у кримінальному праві — системі забороняючих норм - необхідним компонентом є обов'язкові норми за­гальної частини, а норми про необхідну оборону і край­ню необхідність — управлінські.

Специфіка забороняючих норм полягає у тому, що вони прямо не встановлюють правил позитивної поведін­ки, що характерно для уповноважуючих норм. Вони вка­зують лише на ті дії, які не поірібно здійснювати, і цим диктують правила поведінки. Тому в забороняючих нор­мах немає прямо вираженої диспозиції. Статті криміналь­ного кодексу, які передбачають кримінальне карні дії, є

гіпотезами, які злилися з диспо >иціями. Але якщо брати їх разом з положеннями загальної частини, то характер диспозицій - заборон вимальовується повністю.

Наприклад, кримінальне покарання за крадіжку влас­ності означає заборонну дію. Як повинен вести себе суб'єкт, яким чином зорієнтувати себе у суспільній прак­тиці— він повинен вирішити Іам. Л. Явич, аналізуючи соціальну природу норм права, приходить до висновку про першочергове значення дозволів, але вони передбача­ють встановлення державою зобов"язань і заборон. Це означає, що всі ці способи регу Іювання складають сдин> систему, однак зміни в одній п норм права обов'язково зумовлюють коригування Інших.

1. Сабо вважає спекулятивною конструкцію, згідно з якою кримінальному праву виділяється якась основна (головна), хоча і не записана в законі, норма - заборона. З нею межує норма - санкція, яка включає і гіпотезу, і диспозицію. Але він тут же додає, що кримінальна - пра­вові норми мають абстрактну структуру, і відсутність в них заборони або наказу ускладнює їх вплив на поведін­ку людей.

А. Братко оцінює цю ситуацію простіше: всі особли­вості кримінального закону зводяться до того, що забо­рона в цьому словесне не сформульована, але в силу своєї загальновідомості логічно передбачається. У со­ціальному плані, вважає І. Сабо, домінуючий елемент пра­вової норми полягає в тому, що вона щось приписує, за­бороняє або дозволяє. Якщо норма, що приписує певну поведінку, одночасно щось забороняє і дозволяє вирішува­ти, найбільш суттєвим в ній є то, що вона приписує. Цей домінуючий елемент правової норми завжди можна виз­начити. Далі автор вірно виділяє два означення "дозволу": "дозвіл" в рамках обов'язкових або заборо­няючих норм і ''дозвіл", який міститься в управлінських нормах.1

Комаров С А Общая Іеорня гос\дарства її права - Ичд-во Мордсткою ун-кі 1994 — С 142

7!

Очевидна умовність поділу норм права на вказані види. У процесі їх реалізації діючі суб'єкти завжди співвідносяться один з одним як носії прав і обов'язків. Без такого зв'язку норми прана нездійсненні. Але цей поділ має і політичний, і правовий зміст. Звідси ре­альність існування обов'я жових., забороняючих, управлінських норм. Не потрібно переходити об'єктивні межі цього розмежування.

В адміністративному праві домінують обов'язкові норми, в цивільному, сімейному, трудовому і ряді інших регулятивних галузей — управлінські (виконавчі), в кримінальному — заборонні. Більшість норм кримінальне -процесуального законодавства є обов'язкові, але є немало і забороняючих; велику частину прав осіб, які відбувають покарання в місцях позбав Іення волі, складають управлінські норми. Для обов язкових і забороняючих норм характерний тісний взаємозв'язок, перехід одних в інші. Правомірність юридичних осіб за цивільним правом — це в той же час і обов'язки їх керівників за ад­міністративним правом. Для прикладу можна навести ст. 16 ВТК України, яка встановлює, що у виняткових ви­падках особи, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, які не є тяжкими, і яким відбування покарання призначено у виправне - трудових колоніях загального режиму, а також особи, вперше засуджені на строк не більше п'яти років за тяжкі злочини, можуть бути за їх згодою залишені в тюрмі чи в слідчому ізоляторі для ро­боти щодо господарського обслуговування.

Здається, що в даній статті є дві диспозиції, до того ж перша словесно відсутня, але логічно виражена в сло­вах "у виняткових випадках". Вона може бути сфор­мульована таким чином: "ЗалийІення засуджених до поз­бавлення волі у слідчому ізоляторі для роботи щодо гос­подарського обслуговування забороняється". Друга диспо­зиція — управлінська, але не обов'язкова, оскільки у ви­няткових випадках і при наявності згоди засуджених вони можуть бути залишені для роботи щодо господарського обслуговування.

У законодавстві в різних його галузях досить часто спостерігається використання таких смислових зворотів: "як правило, не дозволяється", "як правило, може бути вирішене", " у виняткових випадках", "як правило, по­винно бути..." і т. д. Подібні 'Іехнічні прийоми дозволя­ють охопити нормами права рі'ші відхилення від загаль­них правил, які інколи неможливо заздалегідь передбачи­ти у всіх деталях. Таким чином, розширюються межі пра­вової дії, забезпечується її гнучкість у різних ситуаціях.

І все ж таке з'єднання форм регулювання слід віднес­ти скоріше до недоліків, ніж до позитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються широкі можли­вості для їх вільного тлумачення спеціальними суб'єктами, які виконують норми, оскільки смисловий зміст потрібних висловлювань невизначений. Який випадок вважати ви­нятковим, а який ні — невідомо. Але не слід в цих технічних прийомах бачити промах законодавця. Компе­тентні органи свідомо ідуть на Іч використання в законо­давчій практиці, розраховують на юридичну кваліфікацію, на досить високий рівень загальної і правової культури тих, хто безпосередньо причетний до реалізації відповідних норм. Іншими словами, право не може по­стійно залишатися в тих самих традиційних формах ви­раження своїх норм. Ці форми необхідно збагачувати.

5. За ступенем активізації соціально - корисної діяль­ності суб'єктів права норми права умовно можна розділити на звичайні і заохочувальні. В принципі всі вони "заохочують" таку діяльність, але виділення заохо­чувальних норм доцільне томх. що останні спеціально спрямовані на стимулювання правомірної діяльності, та­кої, яку суб'єкти юридичне не зобоз'язані здійснювати. Це — правова сприятлива реакція на правомірне діяння, яке перевищує звичайні потреби поведінки (жінка, у якої 5 і більше дітей має право на пенсію при досягненні 50 -річного віку).

Заохочуючі норми мають чііко виражену елементарну структуру, диспозицією є заохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ.

Діапазон їх дії в праві з кожним днем розширюється. Заохочування нерідко передбачас ться і за звичайне вико­нання обовязків. Це дає можливість деяким вченим вба­чати в заохоченнях не особливі заохочувальні норми пра­ва, а лише "заохочувальні санкції" до діючих норм. Цей термін є метафорою, ухиленням від звичайного розуміння санкції в юридичному розумінні, переведенням у право загальносоціологічного розуміння санкції як відповідної реакції на будь-яку дію, що заслуговує уваги.

О. Іоффе і М. Шаргородський пишуть, що заохочу­вальні норми — норми права, які виступають не як пра­вила поведінки, а як державний заклик до певної по­ведінки. За відповідних умов у компетентного органу ви­никає право на застосування заохочення. Додамо, йдеться не лише про право, але іноді про обов'язок заохочувати.

6. За способом встановлення правил поведінки норми права поділяються на імперативні і диспозитивні.

Перші формулюють певне правило поведінки, виклю­чають будь-який вибір, хоч можуть встановлювати як за­борону зобов'язання, так і дозвочу; інші дають можливість суб'єктам самим визначати конкретний зміст своїх прав і обов'язків, в межах законних засобів врегулювати їх на свій розсуд. Наприклад, ч. 1 ст. 128 ЦК України визначає, що право власності у набувача майна за договором ви­никає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.

7. Залежно від характеру правовідносин, що вре­гульовуються правовими нормами, розрізняють норми ма­теріального і норми процесуального права.

Матеріально правові нормивизначають права і обов'язки учасників правовідносин. Це, наприклад, норми цивільного, кримінального, трудового права та ін.

Процесуальні нормивизначають порядок (процедуру) реалізації прав і обов'язків, встановлених матеріально правовими нормами. Наприклад, порядок розслідування і судового розгляду кримінальних справ, визначених нор­мами кримінально-процесуального права, порядок розгля-

ду цивільних справ — нормами цивільно-процесуального права тощо.

8. За суб'єктами правотворчості: норми глави держа­ви (президента); норми представницьких органів державної влади; норми органів державного управління; норми ор­ганів місцевого самоврядування: норми, встановлені гро­мадськими об'єднаннями, трудовими колективами, за­гальноукраїнським чи місцевим референдумом.

Наведений перелік видів правових норм не є вичерп­ним і їх класифікацію можна продовжити й за іншими ознаками. Наприклад, за обсягом чинності, що передба­чається їх гіпотезою, правові норми поділяються на за­гальні, тимчасові, місцеві, спеціальні та надзвичайні. Іноді розрізняють первинні і похідні норми та інші.

г



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.007 с.)