Поняття і необхідність тлумачення права

Тлумачення права — необхідний і важливий елемент правореалізаційного процесу, зокрема в правозастосуванні. Перш ніж застосувати ту чи іншу норму права слід з'ясувати її реальний зміст, а в деяких випадках і роз'яснити. Тлумачення — це складна і багатоаспектна діяльність різних суб'єктів, яка має інтелектуально - вольо­вий характер і спрямована на пізнання і пояснення змісту правових норм.

З приводу визначення і змісту тлумачення права в літературі існують різні думки. Одні автори розуміють під цим лише з'ясування, інші думають, що зміст тлумачення правових норм складає їх роз'яснення, треті визначають тлумачення як єдність того і іншого. Переконливою, на наш погляд, є третя точка зору, оскільки в першому і другому випадку очевидний односторонній підхід.

Тлумачення правових норм — це складний вольовий процес, спрямований на встановлення точного змісту, який вміщений в нормі права, розпорядженні, і оприлюд­нення його для загального відома.

Цей процес складається з двох частин (елементів):

а) з'ясування змісту правових норм;

б) роз'яснення змісту норм права.

Тобто "інтерпретатор" спочатку з'ясовує зміст право­вої норми для себе, як він буде діяти, а потім з метою встановлення однакового розуміння і застосування

роз'яснює зміст правового припису всім зацікавленим осо­бам.

Перша частина цієї діяльності — з'ясування. Воно ха­рактеризує гносеологічну природу тлумачення, яке спрямо­ване на пізнання права. Тлумачення - з'ясування виступає як внутрішній процес мислення, який не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Під час з'ясування інтерпретатор використовує різні способи і прийоми тлу­мачення, які забезпечують процес пізнання. З'ясування є необхідною умовою реалізації права у всіх формах: при дотриманні, виконанні і використанні.

Роз'яснення — друга частина єдиного процесу тлума­чення права. Вона не завжди наступає за з'ясуванням, проте є продовженням розумової діяльності на першому етапі. Ця сторона діяльності щодо тлумачення адресована вже не собі, як при з'ясуванні, а іншим учасникам відно­син.

При роз'ясненні об'єктивуються результати першої частини процесу. Така об'єктивізація знаходить свій ви­раз у письмовій формі: офіційний акт, документ, правовий акт — або в усній: порада, рекомендації.

Таким чином, роз'яснення норм права є не що інше, як пояснення і висловлювання змісту державної волі, яка відображена в нормативне - правових актах.

Взаємовідносини з'ясування, роз'яснення та акту тлу­мачення як основних елементів поняття тлумачення мо­жуть бути охарактеризовані н;І практиці взаємоз'язком філософських категорій змісту і форми. При цьому з'ясування і роз'яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, процес її об'єктивізації зовні виступає у вигляді специфічного змісту поняття тлумачення. В той же час акт тлумачення — це форма, в межах якої пізнається і роз'яснюється зміст правових норм.

Тлумачення права, взяте в єдності його змісту (з'ясування і роз'яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання і пояс­нення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення — це інтелектуально - вольова діяльність щодо з'ясування і роз'яснення змісту норм пра­ва з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знахо­дить відображення в особливому акті.

Більш глибокий аналіз дозволяє охарактеризувати тлумачення права як специфічн} діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування і розвитку права, необхідну умову пра­вового регулювання.

Необхідність тлумачення як процесу має місце і в деяких інших сферах людської діяльності, коли текст не може бути доступний, зрозумілий без відповідних опера­цій щодо інтерпретації термінів, мовних знаків (переклад текстів з однієї мови на іншу, інтерпретація нотних знаків, хімічних формул і т. д.).

На відміну від інших видів тлумачення, тлумачення права — особлива діяльність, його специфіка обумовлена цілою низкою факторів:

по - перше, ця діяльність пов'язана з інтерпретацією не довільних письмових джерел, правових актів, об'єктом її є право — специфічна реальність, яка наділена особли­вими ознаками, властивостями, принципами функціонуван­ня;

по - друге, тлумачення в праві має за мету реалізацію правових приписів, а також є необхідною умовою право­вого регулювання;

по - третє, у встановлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними орга­нами;

по-четверте, реалізація тлумачення, коли йому не­обхідно надати обов'язкового значення, закріплюється в спеціальних правових (інтерпретаційних) актах.

Особливий характер тлумачення в праві вимагає не тільки специфічних способів і технологій тлумачення, але й відповідного методологічного підходу.

Перш за все потрібно мати на увазі подвійну приро­ду цього явища.

Право в силу притаманної йому формальної визначе­ності вміщено в актах — формальних, письмових джере­лах. Із цих позицій тлумачення права відрізняється від тлумачення інших письмових документів. У всіх випадках читання будь-якого тексту зводиться до оволодіння цим текстом, до розуміння змісту, що міститься в ньому, ти­ми, хто його читає. Проте слід мати на увазі, що коли б тлумачення в праві зводилось тільки до розуміння текстів правових актів, воно б не мало особливого значення.

Особливістю права є його дійовий характер. Закон живе, коли він виконується, реалізується в поведінці лю­дей. Проте реалізація формального правового імператива можлива лише у випадку розуміння адресатом його змісту, переходу його у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. Не випадково для права, правового регулювання характерна презумпція знання закону — припущення, що суб'єкти права, його адресати "знають" (тобто, усвідо­млюють, розуміють) зміст правових приписів. А це неми­нуче припускає їх тлумачення.

Звісно, що з'ясування змісту правових приписів мож­ливе і поза зв'язком з їх реалізацією. Таким є наукове тлумачення древніх джерел права (законів Хаммурапі, "Руської Правди"). Проте таке з'ясування текстів норма­тивних актів нічим не відрізняється від розуміння змісту інших письмових джерел. Наприклад, закони XII таблиць, древня памятка римського права, їх вивчають і розуміють не за текстом самого акта, а за цитатами і переказами більш пізніх авторів. Таке тлумачення не може бути оха­рактеризовано як специфічна діяльність юристів.

Суть тлумачення як специфічної діяльності полягає в особливостях самого права як суспільного явища. Ці властивості такі, що викликають необхідність тлумачення. Це — нормативність, загальнообов'язковість, системність, формальна визначеність, державний примус.

Основу права складають норми — правила загального характеру. Причому нормативність права особливого ро­ду, оскільки це рівний масштаб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а

випадок, до якого він застосовується, — одиничний, суб'єкти, які його реалізують, — індивідуальні, необхідне тлумачення загальної норми, виявлення того, чи можливе використання її в конкретному випадку і стосовно кон­кретних суб'єктів.

Право являє собою специфічне громадянське явище, яке має свої закономірності розвитку, форми прояву і реалізації, структуру конструкцій, принципи, способи, ти­пи регулювання і т. д. Зазначені особливості водночас ви­магають особливої діяльності щодо вияснення змісту пра­ва. Мова йде не тільки про тлумачення розуміння спе­ціальних юридичних термінів, але й про врахування особливостей правового регулювання.

Необхідність тлумачення в праві викликана і можли­вими протиріччями між його формою і змістом. Зміст права знаходить свій вираз в нормативне - правових актах, які не завжди правдиво відображають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки технічного порядку призводять до проблем, протиріч, викривлення змісту права. В подібних випадках тлумачення — умова пізнання справжнього змісту юридичних приписів.

У літературі висловлювалась думка, що тлумаченню повинні підпадати тільки незрозумілі норми, зрозумілі ж не вимагають тлумачення. Такий підхід, на нашу думку, є спірним. Адже для визначення, чи є та чи інша норма зрозумілою, потрібно її з'ясувати, розтлумачити.

Тлумачення норм права обумовлено двома факторами. По - перше, необхідністю і потребами правозастосувальної діяльності державних і інших суб'єктів суспільних відно­син. По - друге, потребами навчального процесу в юри­дичних вузах і юридичною наукою, яка аналізує і уза­гальнює правові поняття.

У процесі тлумачення нормативне - правових актів встановлюється значення нормативних приписів, основна мета і соціальна спрямованість, місце в системі правового регулювання.

Тлумачення не вносить і не може внести поправки, доповнення чи зміни в інтерпретаційні правові норми.

Воно має на увазі існуючий конкретний правовий припис. Зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, в яких застосовується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість. Однак це не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціальне - еко­номічного і господарського розвитку, можна відходити від точного змісту правових норм, надавати нормам тако­го змісту, який би мав зовсім інше значення, ніж той, який вкладений в них законодавцем.

Розрізняють тлумачення індивідуального і загального правового регулювання.

Тлумачення актів індивідуального правового регулю­вання виражається у встановленні оригінального змісту, який є в конкретних рішеннях і констатаціях. Воно завж­ди стосується одиничних конкретних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так і іншими осо­бами.

Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає в першу чергу виявлення оригінального змісту і призначення, які є. в цих нормативних приписах, їх зв'язків і способів єднання, юридичної сили і природи.