Забезпечення належної реалізації прав і свобод. Ця



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Забезпечення належної реалізації прав і свобод. Ця



вимога звернена, насампед, до компетентних органів дер­жави. Недосить надати громадянам права. Важливим є створити умови, які забезпечать їх виконання, систему організаційних, юридичних заходів, які гарантують їх за­хист. Конституція України надала громадянам широке коло прав і свобод. Проте багато з них досі не забезпе­чені достатньо ефективним механізмом реалізації, інші не підкріплені економічно.

6. Належне та ефективне застосування права.Назване правило теж адресовано державним органам, до компе­тенції яких входить обов'язок забезпечити реалізацію норм права. Згадаймо, що застосування права — діяльність компетентних державних органів і посадових осіб. Справа не тільки в тому, що ці органи повинні діяти суворо в межах закону. Законність потребує ефективної правозасто-совної діяльності, що передбачає недопущення бюрокра­тизму, тяганини, байдужості до інтересів людей, своєчасну реакцію на будь-які заяви громадян щодо обмеження їх прав і свобод, видання ефективних правозастосовних актів.

7. Послідовна боротьба з правопорушеннями.За­конність вимагає, щоб будь-які відступи від приписів за­конів своєчасно викривалися, наслідки правопорушень усувались, а винні в їх скоєнні притягувались до відпо­відальності

8. Недопустимість свавілля в діяльності посадових осіб.Посадові особи, які приймають владні рішення, по­винні керуватися не особистими чи груповими інтересами, а конкретними правовими принципами і враховувати при цьому інтереси суспільства, держави, правові приписи і вимоги моралі. Це правило звернено не тільки до право-застосовних, але й до правотворчих органів, які повинні виключати прогалини і протиріччя в праві, що створю­ють умови для свавілля, суб'єктивізму, волюнтаризму.

З урахуванням сказаного можна дати наступне визна­чення законнності.

Законність — це суспільно-політичний режим точного неухильного здійснення законів та інших нормативних актів всіма суб'єктами суспільних відносин як усфері пра-вотворчості, так і в сфері реалізації правових норм; режим, яким забезпечується послідовна боротьба з правопорушен­нями і свавіллям в діяльності посадових осіб, всебічна охорона прав та інтересів особи, суспільства і держави.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЗАКОННОСТІ

Реальна (а не формальна) законність повинна будува­тися на відповідних принципах, основоположних началах, керівних ідеях, які забезпечують її демократичний, гуман­ний характер. Які ці основні принципи?

1. Верховенство права.В Україні діє принцип верхо­венства права (правового закону). Найвищу юридичну си­лу має Конституція України, норми якої мають пряму дію. Всі інші нормативні акти (включаючи Конституцію і нормативні акти Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції і законам України.

Органи державної влади та органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України, (ст. 8,18 Консти­туції України).

2. Єдність законності.При всій різноманітності чин­них законів і нормативних актів, при всіх місцевих особ­ливостях законність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння і застосування законів повинно бути однаковим на всій її території. Недопустимі спроби створення в кожній області, районі своєї законності, яка відмінна від загальнодержавної.

Єдність законності, проте, не означає шаблону в застосуванні правових актів, обмеження самостійності і інціативи на місцях. Мова лише йде про те, щоб не до-

пускали відхилення від загальних прав, щоб врахування своєрідності місцевих умов не було спрямоване в обхід за­кону.

3. Загальність законності.Цей принцип характеризує дію законності на певне коло осіб. Законність не може бути виборною, її вимоги звернені до всіх суб'єктів без винятку. Правові приписи повинні виконувати окремі громадяни і їх об'єднання, посадові особи, державні ор­гани, політичні партії.

4. Реальний характер законностімає місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й виконують­ся, впрваджуються в життя на ділі.

5. Забезпечення прав людини і громадянина.Одним з важливих принципів законності с ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України і деталізуються у поточному законо­давстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини у всіх сферах її життєдіяльності.

6. Невідворотність відповідальності за правопорушення.Кожне скоєне правопорушення повинно потягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб вин­ний був тяжко покараний за скоєне правопорушення, а те, щоб ні одне правопорушення не лишалося не розкри­тим.

7. Доцільність законності.Критерієм оцінки ролі за­конності повинно бути те, як вона сприяє досягненню мети держави і суспільства, наскільки вона забезпечує вирішення завдань соціального прогресу, захисту прав і свобод громадян.

Доцільність законності випливає перш за все з цінності самого права як виразника свободи, рівності, відповідальності, справедливості як засобу забезпечення правопорядку, організованості і дисципліни.

Властиво в праві, в законі виражена найвища со­ціальна доцільність.

Викладене дозволяє говорити про презумпцію доцільності виданого нормативного акта. Ця презумпція в

свою чергу диктує необхідність точної і неухильної реалізації правових приписів, неіалежно від суб'єктивного відношення суб'єктів реалізації права до його норм. Тільки політико-правовий режим законності, який засно­ваний на доцільності, може захистити суспільство від ви­падковостей, валюнтаризму і суб єктивізму окремих осіб.

Інакше кажучи, з точки зору цілей правового регу­лювання в будь-якій ситуації доцільно додержуватись приписів закону, відступ від них завжди недоцільний.

Законність завжди доцільна, і доцільність виступає як принцип, основа законності.

Дещо по-іншому доцільність знаходить вияв в процесі застосування права, де урахування користі, ефективності, наслідків рішення, яке приймається, не тільки допустиме, але й необхідне. Проте і тут доцільність повинна досяга­тися в межах законності.

Окремі автори, розглядаючи принципи законності, в якості таких називають " зв'язок законності і культур­ності", "єдність законності і справедливості" і т. д. Не за­перечуючи подібної єдності, підкреслимо, що зв'язки за­конності з іншими явищами не можуть виступати в якості принципів. Крім того, всі вони охоплюються змістом принципу доцільності.

Тут важливо відзначити, що завдяки своїм принципам законність виступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим суспільно-політичного життя, а будь-який відступ від цих принципів, їх недооцінка призводять до порушення законності, приниження її соціальної цінності, ефективності правового регулювання в цілому.

Потрібно розрізняти законність як систему формаль­них вимог і реальну законність. На практиці вимоги за­конності до тієї чи іншої міри порушуються, часто спо­стерігається відступ від правових приписів. Отже, реальна законність має кількісні показники, які визначають її рівень в конкретному суспільстві.

ГАРАНТІЇ ЗАКОННОСТІ

Питання про гарантії — складна і самостійна пробле­ма в рамках єдиної теорії законності. Це той її елемент, який переводить ідею законності з галузі наукових досліджень у практичну сферу діяльності людини, суспіль­ства і держави. Не дивлячись на свою значимість, вимоги законності не втілюються в жштя автоматично, стихійне Щоб правові приписи не залишились на папері (і тиі^ більше не порушувались), необхідні відповідні умови і визначений комплекс організаційних. Ідеологічних, політичних, юридичних заходів, які забезпечують реаліза­цію, тобто гарантії законності.

Гарантії законності — це об'єктивні умови і суб'єктивні фактори, а також спеціальні засоби і заходи,за допомогою яких забезпечується режим законності.

Серед названих гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умови і спеціальні засоби та заходи.

Загальні умови— суто об"єктивні (економічні, політичні і т. д.) умови суспільного життя, в яких здійснюється правове регулювання. Ці умови створюють макросередовище реалізіції права, його функціонування, зумовлюючи при цьому і спеціальні засоби щодо зміцнення законності.

Нерідко в літературі загальні умови як гарантії за­конності трактуються доволі широко. Під екомічними га­рантіями розуміється існуюча система господарства, фор­ми власності, під політичними - політична система, під соціальними — класова структура суспільства і т. п.

На нашу думку, таке розуміння гарантій не може за-довільняти потреби практики, тому що їх вплив на стан законності неоднозначний, деколи вони впливають на неї негативно. Тому загальні умови необхідно розглядати конкретно, виділяючи в них факюри, які позитивно впли­вають на реалізацію права.

Важливою передумовою найкращого використання сприятливих умов в діяльності щодо зміцнення законності є їх максимально можлива конкретизація. Економічний

лад, політична система, пануюча Ідеологія навряд чи мо­жуть розглядатися як фактори, які забезпечують за­конність. Проаналізуємо це положення на прикладі влас­ності. Довгий час вважали, що соціалістична власність (на відміну від приватної) сама по собі є умовою забезпечен­ня законності. Такий висновок грунтувався на припу­щенні, що вона породжує у людини відчуття господаря, власника засобів виробництва, сприяє їх збереженню, за­хисту. Проте, як ми всі переконались, соціалістична власність стала причиною породження і інших, сторонніх від законності явищ — безгосподсірності, розкрадання і т. п.

Мова йде про те, щоб виділити з умов суспільного життя ті, які сприяють зміцненню законності, створити передумови для їх розитку і впливу на людей, в тому числі і шляхом використання організаційних заходів, спе­ціальних засобів для нейтралізації' дії негативних факторів.

Розглянемо ці загальні умови, які виступають гаран­тами законності.

Економічні умови.Це стан розвитку суспільства, організація системи господарювання і т. п. Умовами, які забезпечують законність, тут виступають такі фактори, як ступінь організованості в економічній сфері, ритмічна і злагоджена робота господарського організму, постійне зростання продуктивності праці, стабільна грошова систе­ма і т. п. Подібні фактори найбезпосереднішим чином впливають на рівень законності. Так, в умовах не­стабільності економіки, спаду виробництва, розриву госпо­дарських зв'язків, росту цін, нестримної інфляції зростає соціальна напруга в суспільстві, що, як відомо, призво­дить до анархії, дезорганізації, зростання кількості зло­чинів, причому не тільки господарських.

Політичні умови.Основною політичною умовою стабільної законності є сильна державна влада. Сила дер­жавної влади визначається не величиною армії, не по­тужністю репресивного апарату. Сильна державна влада — це стійка, легітимна влада, яка користується підтримкою суспільства, спроможна забезпечити реалізацію приписів,

які вона приймає. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу зі злочинністю, корупцією і Іншими антисоціальними явищами.

В умовах дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу, неспроможності держави забезпечити реалізацію рішень, які приймаються, низького рівня вико­навчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції за­конність не тільки не підвищується, а й знижується, причо­му до небезпечної межі. Важливою умовою зміцнення держави, забезпечення законності і правопорядку є демо­кратія. Демократична держава — не слабка аморфна вла­да. Це система сильної і в той же час цілком відпо­відальної перед народом влади, яка заснована на демо­кратичних принципах формування і функціонування (розподіл влад, парламентаризм, гласність, верховенство конституції т. п.)

Ідеологічні умови.Стан законності багато в чому визначається рівнем політичної, правової і загальної куль­тури населення. Законність передбачає такий рівень пра­вової культури, коли повага до права, закону стає осо­бистим переконанням людини, причому не тільки рядово­го громадянина, а в першу чері у державного службовця, законодавця.

Необхідний рівень культури забезпечується організа­цією правової пропаганди, чіткою системою виховання у громадян рисоких моральних якостей, відповідальності, патріотизму, відчуття права і законності.

В умовах руйнації системи виховання ідеологічний вакуум заповнюється сторонніми суспільству поглядами, які негативно впливають на стан дисципліни, організова­ності, законності (поширення порнографії, насильства, жорстокості, культ сили та ін.), сприяють росту правопо­рушень, злочинності, ставлять під загрозу режим закон­ності.

Соціальні умови.Законослухняність громадян, їх по­вага до закону, реалізації його приписів багато в чому залежить від становища, яке склалося в соціальній сфері.

Падіння життєвого рівня населення, ріст безробіття, вар­тості життя, соціальних послуг безпосереднім чином відби­вається на рівні законності, провокує громадян на пошук шляхів незаконного збагачення, обхід законів, породжує національні і соціальні конфлікти і т. п Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної' стабільності, впевне­ності громадян у непорушності своїх соціальних прав і свобод.

Правові умови.Стан законності як політико-правового явища обумовлений етаном самого права, си­стемою законодавства. Чинне законодавство повинно бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватись високим рівнем юридичної техніки, необхідними механізмами реалізації і охорони. Важливе значення для реалізації пра­ва і рівня законності мають правові засоби, методи, спо­соби і типи правового регулювання , які використовують­ся законодавцем, принципи, на яких будується законодав­ство країни. Законодавство, яке відстає від динамічного розвитку суспільних відносин, ускладнює боротьбу зі зло­чинністю.

Гарантіями законності є також відповідні суб"єктивні фактори. Серед них слід відзначити стан правової науки, повноту і розвиток в ній проіресивних гуманних ідей, положень, науково-теоретичних конструкцій. Безпосередній вплив на рівень законності мають пануючі в науці науко­во-теоретичні концепції, доктрини. Наприклад, ігноруван­ня таких "буржуазних" (так їх називали до недавнього часу) теорій, як ідея правової держави, розподіл влад, парламентаризм і т. п. Насправді науково - теоретична розробка ідей правової держави, впровадження основних її положень в законодавчу і правозастосовну практику дозволяє зміцнити законність в діяльності державних ор­ганів.

Рівень законності визначається і ефективною діяльністю політичного керівниціва, правильно вибраними лідерами пріоритетами при прийнятті політичних рішень, готовністю і вмінням відповідних органів вести боротьбу за зміцнення законності.

Спеціальні засоби забезпечення законності — це юри­дичні і організаційні засоби, які призначені виключно для забезпечення законності.Серед них можна виділити юри­дичні і організаційні гарантії (засоби).

Юридичні гарантії— це обумовлена особливостями економічного і суспільного лад) система умов і засобів, яка закріплена в діючому законодавстві і безпосередньо спрямована на забезпечення законності, безперешкодне здійснення, захист прав і свобод.

На підставі викладеного можна визначити загальні риси юридичних гарантій. Вони обумовлені соціально-економічним і державно-правовим розвитком суспільства і природою законності.

Вони носять безпосередній і цільовий характер; за­кріплені в діючому законодавстві; нормативно-юридичною основою їх застосування є право

Серед юридичних гарантій розрізняють наступні.

1. Засоби виявлення (розкриття) правопорушення.До них відноситься діяльність прокуратури, органів поперед­нього слідства, Конституційного Суду і т. п. Ці гарантії пов'язані з роботою компетентних державних органів, яка спрямована на виявлення правопорушень з метою припи­нення і ліквідації їх наслідків. Деякі гарантії пов'язані з діяльністю громадян. Наприклад, конституційне оскаржен­ня незаконних дій посадових осіб у суді.

2. Засоби попередження правопорушень.Це закріплені в праві засоби, які дозволяють запобігти можливим пра­вопорушенням. Наприклад, ст. 36 К 3 п П України перед­бачає підстави припинення трудового договору з ініціати­ви власника або уповноваженого органу (ст. 40, 41 КЗпП) тільки за попередньою згодою профспілкового органу.

Дана згода має єдину мета — попередити можливе порушення адміністрацією трудових прав громадян, не допустити незаконного звільнення. Попереджувальну роль відіграють і такі засоби, як огляд багажу, митний огляд і т. п.

3. Засоби припинення правопорушень.До них відно­сяться засоби, які спрямовані на припинення, недопущен-

ня правопорушень, порушення прав, свобод громадян і організацій. Це — затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд, інші заходи припинення, відміни незаконних актів.

4. Заходи щодо захисту і відновлення порушених прав, ліквідація наслідків правопорушень.Такими є примусове стягнення засобів на утримання дитини (аліментів), вінди­кація (примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння) і інші.

5. Юридична відповідальність.Під нею ми розуміємо покарання особи, яка винна в скоєнні правопорушення. Цей засіб є важливим і необхідним для зміцнення закон­ності, причому його ефективність визначається не жор­стокістю, а невідворотністю.

6. Серед юридичних гарантій особлива роль належить процесуальним гарантіям,тому що процес є формою жит­тя, матеріального права. Формально закріплені права мо­жуть отримати реальне життя лише маючи процесуальне забезпечення. Сьогодні ми справедливо можемо гордитися широтою правового статусу особи, який закріплений в Конституції України.

Проте це не дає підстав закривати очі на надоліки правового механізму, реалізації цих прав, їх забезпечення і захист. Юридичний механізм реалізації правових норм передбачає наявність чіткої, розгалуженої нормативної ба­зи. Конституційні норми, які закріплюють права і свобо­ди, достатньо визначені, хоча багато з них не підкріплені чинним законодавством, чітким юридичним механізмом реалізації, що утруднює їх виконання.

7. Важливою гарантією законності є правосуддя —діяльність судів, яка здійснюється шляхом розгляду і ви­рішення цивільних і кримінальних справ з метою всебіч­ного зміцнення законності.

Під організаційними гарантіямирозуміються різні за­ходи організаційного характеру, які забезпечують зміцнен­ня законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав людини, громадянина. Сюди слід віднести кадрові, ор­ганізаційні заходи щодо створення умов для нормальної

роботи юрисдикційних і правоохоронних органів, на­явність в структурі останніх спеціальних підрозділів (для боротьби з організованою злочинністю, корупцією і т.

п.)

Підкреслюючи роль юрисдикційних і правоохоронних органів щодо забезпечення законності, не слід перебільшу­вати, абсолютизувати їх значення, тому що ефективність їх праці переважно визначається об'єктивними умовами. Проте нерідко відповідальність за стан законності, за ріст злочинності в регіоні, в країні покладається лише на ор­гани прокуратури, МВС, СБУ Проблема боротьби зі злочинністю нерідко зводиться лише до заміни керів­ництва цих органів без суттєвої зміни умов, що не може забезпечити належної гарантії законності.

Тільки цілеспрямована праця щодо удосконалення об'єктивних (загальних) умов, ефективність застосування спеціальних засобів, постійний розвиток законодавства дозволить забезпечити стабільну законність і стійкий пра­вопорядок — основу нормального життя суспільства.

ПРАВОПОРЯДОК

З законністю тісно пов'язане інше правове явище — правопорядок (правовий порядок). Поняття

"правопорядок" широко використовується в діючому за­конодавстві, охорона правопорядку — важлива функція держави. Незважаючи на це, в вітчизняній науці до цього часу не вироблено єдиного визначення даного феномена.

Звернемось до етимології слова " правопорядок". Перш за все, правопорядок — це порядок, організованість, стійкість. Отже, правопорядок характеризує ступінь впо­рядкування суспільних відносин, виступає антиподом хао­су, анархії, неорганізованості. Правопорядок — це право­вий порядок, стан суспільних відносин, які запрограмовані правом. Правовий порядок можна розглядати як мету правового регулювання, створення за допомогою права і правових засобів такого порядку і такої врегульованості

суспільних відносин, які служать зберіганню і зміцненню існуючого ладу.

Виходячи з цього, правопорядок можна визначити як засновану на праві і законності організацію суспільного життя, яка відображає якісний стан суспільних відносин на відповідному етапі розвитку суспільства та на вимозі дотримання діючих правових норм.

Розглянемо особливості даного явища.

1. Правопорядок — це стан упорядкованості, ор­ганізованості суспільного життя.

2. Це порядок, який передбачений нормами права.

3. Правопорядок виникає в результаті фактичної реалізації правових норм, втілення їх в життя, він є підсумком правового регулювання.

4. Він забезпечується державою.

Як відомо, далеко не всі норми реалізуються повсюд­но, часто трапляються і відступи від вимог правових норм, — правопорушення. Тому необхідно розрізняти ре­ально існуючий правопорядок (підсумок правового регу­лювання) і правопорядок, досягнення якого прагнув зако­нодавець на тому чи іншому етапі розвитку суспільства (мета правового регулювання). Перший залежить від ста­ну суспільних відносин в конкретних умовах, рівня політичної і правової культури суспільства, стану законо­давства, характеру законності тощо. Отже, правопорядок має не тільки якісні, але й кількісні характеристики. Тому не випадково в сфері функціонування держави можна відзначити напрямки діяльності щодо зміцнення (удосконалення, забезпечення, охорони) правопорядку.

Правопорядок — це фактичний стан упорядкованості правовідносин, а тому його можна охарактеризувати як систему правових відносин.

Які ж принципи правопорядку? Преш за все це виз­наченість, єдність, системність, гарантованість з боку дер­жави, організованість, стійкість.

В силу зазначених особливостей правопорядок можна охарактеризувати як порядок, який забезпечує стабільність суспільного життя і соціальний прогрес.

Оскільки він визначається правом і забезпечується держа­вою, то закріплює найбільш важливі риси і сторони со­ціально-економічного ладу, систему пануючих в країні політичних відносин.

Отже, правопорядок включає в себе не тільки відно­сини людей у сфері громадянського суспільства, але й ор­ганізацію власне політичної влади, яка базується на нор­мах права, тобто державу. На цей бік правопорядку звер­тав увагу ще Ціцерон, наголосуючи: "Та і що таке дер­жава, як не загальний правопорядок?1

Кант також розглядав державу як "об'єднання вели­кої кількості людей, які підпорядковуються правовим за­конам"2

Інакше кажучи, держава — важливий елемент і не­обхідна умова правопорядку. З одного боку, конститу-ційована правом і функціонуюча в суворо встановлених рамках, держава складає важливу ланку правопорядку, з іншого — вона владний суб'єкт, який забезпечує і охоро­няє правопорядок.

Таким чином, правопорядок можна розглядати як єдність права і влади. Найбільш адекватною формою ре­альності подібного правопорядку виступає правова держа­ва.

Правопорядок не самоціль, а соціальне і історично обумовлений загальний засіб і форма виразу, запровад­ження організації свободи, а також справедливості в суспільних відносинах.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.027 с.)