СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА Й ЗАКОНУ




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА Й ЗАКОНУ



Питання щодо співвідношення права й закону викли­кає сьогодні багато суперечок в юридичній літературі. Щоб зрозуміти їх суть, необхідно врахувати, що термін "закон" достатньо багатозначний. У вузькому розумінні— це акт вищої юридичної сили, який прийнятий органом законодавчої влади або шляхом всенародного голосування, в широкому — будь-яке джерело права. У визначенні К. Маркса і Ф Енгельса, в якому право розглядається як воля, зведена в закон, аналізуючий термін, вжитий в ши­рокому розумінні, включає в сгбе і нормативний акт, і судовий прецедент, і санкціонований звичай. Звести волю в закон —значить надати їй загальнообов'язкового зна­чення, юридичної сили, забезпечити державний захист. Суперечка про те, чи співпадає право і закон, буде дореч­ною тільки в тому випадку, коли термін "закон" ро­зуміється в широкому значенні.

Бажання ототожнити права й закон має відповідну основу: в цьому випадку межі права суворо формалізу­ються, правом визначається лише те, що зведено в закон; поза законом права немає і бути не може. Слід зауважи­ти, якщо під правом розуміти тільки норми права, то висновок щодо тотожності права й закону неминучий, оскільки поза джерелом права оридичні норми не існу­ють. Проте право не слід зводити до норм. Крім норм, воно (повторимось) включає в себе соціальне - правові домагання (природне право) і суб'єктивні права. Призна­чення норм полягає в тому, щоб соціальне - правові до­магання трансформувались в суб'єктивні права — "юридичну комору" найрізноманітніших духовних і ма­теріальних благ. Отже, право охоплює не тільки сферу нормативних і індивідуальних приписів і рішень, але й реальне використання юридичних можливостей, реальне виконання обов'язків. Право, окрім цього, є і регулятор, і юридична форма суспільних відносин, які змальовують суспільне буття.

При такому широкому роз) мінні права стає очевид­ним, що його зміст створюється суспільством і лише на­дання цьому змісту нормативно'І форми, тобто "зведення його в закон", здійснюється державою. Формула — "право створюється суспільством, а закон — державою" найбільш точно виражає розмежування права й закону. Тут не слід забувати про єдність правового змісту і правової форми і можливі протиріччя між ними. Правовий зміст, не зведе­ний в закон, не має гарантій реалізації, а значить не є правом у точному розумінні цього слова. Закон може бу­ти неправовим, якщо зміст його стає-свавіллям державної влади. Подібні закони слід визначити як формальне пра­во, тобто право з точки зору форми, але не змісту. Жит­тя показує, що і законодавство в цілому може не мати нічого спільного з правдивим правом.

Розмежування права й закону має великий гуманний зміст, оскільки право тоді розглядається як критерій якості закону, встановлення того, наскільки останній виз­нає право людини, її інтереси, свободу, потреби.

§4. РОЛЬ І СУТНІСТЬ ПРАВА У РЕАЛІЗАЦІЇ ЗА­ГАЛЬНОСУСПІЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ

Сьогодні ми здебільшого звертаємо увагу на пози­тивні якості права, називаємо його ознакою цивілізова­ності суспільства, втіленням справедливості і моральності, вищої суспільної доцільності тощо. Проте за всіх часів противники існуючого ладу, особливо революціонери й бунтівники різного гатунку, досить скептично ставилися до чинного права, називали його фікцією, небезпечним обманом більшої частини суспільства, знаряддям насиль­ства, палицею в руках правлячої верхівки. "В цісарських законах бідному, як рибі в ятері" ,— стверджувала давня українська приказка. Аналогічні вислови можна знайти у фольклорі майже кожного народу світу. Хто ж має рацію — захисники права чи його про гивники?

Справа полягає в тому, що право має своєрідну двояку природу. Так само як і держава, воно є знаряддям політичної влади, котра, з одного боку, забезпечує

здійснення спільних інтересів с\спільства, а з іншого служить насамперед найвищим верствам, які схильні вида­вати за загальносуспільні саме свої власні групові чи кла­сові інтереси. Отже, серед правових норм майже завжди можна знайти такі, що мають іагальносоціальний харак­тер, і такі, що запроваджені в інтересах конкретної со­ціальної групи. У процесі досягнення справжньої демокра­тизації суспільства і реального народовладдя неухильно має зростати роль права у реалізації саме загально­суспільних інтересів. У цьому, як вважають деякі дослідники, і полягає суть сучасного права/

Право побудовано на трьох "китах". Це — мораль, держава і економіка. Право виникає на грунті мораль­ності як відмінний від неї метод регулювання; держава надає праву офіційності, гарантованості, сили; економіка — основний предмет регулювання, першопричина виник­нення права, оскільки це сфера, де моральність як регуля­тор виявила свою неспроможність.

Мораль, держава і економіка — зовнішні умови, які спричинили право до життя як нове соціальне явище. Специфіка права полягає в тому, що в центрі його зна­ходиться окрема людина з її інтересами і потребами, її свободою. Зрозуміло, що свобода людини історично підготовлюється всестороннім розвитком суспільства, важ­ливих його сфер -£- духовної, економічної, політичної. Проте якраз в праві і через право свобода закріплюється і доводиться до кожної особи, до кожної організації.

Викладене дозволяє зробити висновок, що право має загальносоціальну сутність, служить інтересам всіх і кож­ного зокрема, забезпечує організованість, законність, упо­рядкованість, стабільність і розвиток соціальних зв'язків.

Коли люди вступають у відносини між собою як суб'єкти права, це означає, що за ними стоїть авторитет суспільства і держави, і вони можуть діяти вільно, без страху за непередбачені наслідки в соціальному плані.

Загальносоціальна сутність права конкретизується в його розумінні як міри свободи. В межах своїх прав гро­мадянин вільний у своїх діях, суспільство в особі держави

стоїть на сторожі цієї свободи. Таким чином, право не просто свобода, а свобода, гарантована від посягань, за­хищена свобода. Добро захищено від зла. Завдяки праву * добро є нормою життя, зло — порушенням цієї норми.

§5. ПРИНЦИПИ ПРАВА

Серед важливих компонентів права важливе місце і значення мають принципи права. Принципи права — це керівні ідеї, які характеризують шіст права, його сутність і призначення в суспільстві. Зодного боку, вони виража­ють закономірності права, а з іншого — являють собою найбільш загальні норми, які діють у всій сфері правово­го регулювання і поширюються на всі суб'єкти. Ці норми або чітко сформульовані в законі, або виводяться з за­гального змісту законів.

Принципи права виступають в якості своєрідної несу­чої конструкції, на якій базуються і реалізуються не тільки окремі норми права, інститути і галузі права, але й вся система права. Вони служать основним орієнтиром всієї правотворчої, правозастосовчої і правоохоронної діяльності державних органів. Від ступеня їх дотримання в прямій залежності знаходиться рівень складності, стабільності і ефективності правової системи. Маючи за­гальнообов'язковий характер, принципи права сприяють зміцненню внутрішньої єдності і взаємодії різних галузей і інститутів права, норм правя і правових відносин, суб'єктивного і об'єктивного права.

Принципи права є не тільки орієнтиром у форму­ванні права, а й керівним нача Іом при розв'язанні кон­кретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії закону у випадках наявності прогалин в законо­давстві. Принципи права об'сктивно обумовлені еко­номічним і соціальне - політичним устроєм суспільства, який існує в тій чи іншій кра'їні, соціальною природою держави і права, характером пануючого в країні політич­ного і державного режиму, основними принципами побу-

дови і функціонування політичної системи того чи іншого суспільства.

На нашу думку, немає необхідності доказувати, що принципи побудови і функціонування, скажімо, феодаль­ного права докорінно відрізняються від принципів побу­дови і функціонування рабовласницького чи іншої систе­ми сучасного права. Властиво, очевидною є різниця принципів таких, наприклад, сучасних правових систем, як романо - германська правова система, яка охоплює країни, в яких юридична наука і практика склалася ви­ключно на законах римського права, і система мусуль­манського права, яка склалася на підвалинах мусуль­манської релігії.

Принципи права далеко не завжди лежать на по­верхні і носять відкритий характер. Проте вони прита­манні будь-якій правовій системі. Як правило, вони за­кріплюються або прямо в законодавчих актах (статтях, преамбулах, конституційних чи звичайних законах) або заповнюють собою зміст правових норм.

В якості прикладу прямого закріплення принципів права в законодавстві можна послатися на проголошення принципу народовладдя в конституціях багатьох сучасних держав.

Так, Конституція нашої держави 1996 року проголо­сила, що "носієм суверенітету і гдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого са­моврядування" (ст 5). Конституція Китайської Народної Республіки 1982 року проголошує, що вся влада в країні «належить народу . . . народ у відповідності з положенням закону різними шляхами і в різних формах управляє дер­жавними, господарськими, культурними і суспільними справами» (ст. 2).

Принцип народовладдя відкрито проголошується і за­кріплюється в конституціях і звичайних законах багатьох інших країн.

Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають най­суттєвіші риси права, є «обличчям» права.

Значення принципів права полягає в тому, що вони:

— здійснюють узагальнене закріплення основ суспільного ладу;

— забезпечують єдине формулювання правових норм;

— забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.

В залежності від характеру, типу і сфери розповсюд­ження принципи права поділяються на різні групи.

Так, в залежності від типу правових систем вони кла­сифікуються на принципи права, які властиві всім право­вим системам певного історичного типу. Виділяються, властиво, і принципи права, які притаманні перехідним правовим системам від одного типу до іншого.

В залежності від свого характеру, принципи права діляться на соціальне - економічні, політичні, ідеологічні, релігійні, естетичні і спеціально - юридичні. Особливість останніх полягає в тому, що вони, згідно з установленою думкою, відповідають на питання, як відображається в праві його соціальна основа, яка структура права і який характер правового регулювання суспільних відносин1 .

Очевидним є те, що спеціально - юридичні принципи

— це ті самі його соціальні принципи, але переведені на мову права, юридичних конституцій, правових засобів їх забезпечення.

До спеціально - юридичних принципів, як правило, відносять наступні основні начала сучасних правових си­стем чи їх вихідні положення:

1. Принцип загальнообов'язковості правових норм для всього населення країни і пріоритет цих норм над всіма іншими соціальними нормами.

2. Принцип несуперечності правових норм, які скла­дають діючу правову систему держави, і пріоритет закону над іншими нормативно - правовими актами.

'Явич Л.С. Общая теория права. — Л., 1976 — С. 153

3. Принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між правовими нормами і правови­ми відносинами, між правом і його виконанням.

4. Принцип поділу правової системи держави на са­мостійні галузі і інститути.

5. Принцип соціальної своооди, який виражений в системі суб'єктивних прав субЧ ктів суспільних відносин, рівність перед законом і судом.

6. Принцип законності і юридичної гарантії прав і свобод особи, зафіксованих в законі, пов'язаність нормами законодавства діяльності всіх посадових осіб державних органів. Зміст принципу законності полягає в тому, що, як записано в ст. 8 Конституції України, "в Україні виз­начається і діє принцип верховенства права".

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і сво­бод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується".

7. Принцип справедливості, який виражає загально-соціальну сутність права, прагнення до пошуку компро­місу між учасниками правових зв'язків, між особою і суспільством, громадянином і державою. Справедливість вимагає відповідності між діями і їх соціальними наслідками.

8. Принцип юридичної відповідальності тільки за ви­ну і протиправну поведінку.

9. Принцип презумпції невинності особи (особа вва­жається невинною доти, поки її вину у вчиненні правопо­рушення не встановлено судом або іншими компетентни­ми органами держави у визначеному законом порядку).

10. Принцип недопустимості зворотної дії законів. "Закони та інші нормативне - правові акти не мають зво­ротної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. . ." (ст. 58 Консти­туції України).

ЗО

11. Принцип правосудця виражає гарантії захисту суб'єктивних прав у судовому порядку. В ч. 1 ст. 55 Кон­ституції України зазначено: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом . ."

12. Принцип рівності означає перш за все рівність усіх перед законом, тобто рівність прав та обов'язків. В ст. 24 Конституції України зазначено: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пе­реконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. . ."

Окрім названих, принципи права поділяються на гру­пи в залежності від того, поширюються вони на всю си­стему права, на декілька галузей чи на окрему галузь права.

Відповідно до цього критерію принципи права, які поширюються на всю систему права і окреслюють її ха­рактер, зміст, найбільш важливі її риси, називають за­гальними принципами.

Дати вичерпний перелік загальних принципів права неможливо, бо вони не завжди мають достатню чіткість і стабільність змісту.

Назвемо головні з них:

— принцип поваги до прав Іюдини;

— принцип свободи;

— принцип гуманізму;

— принцип справедливості;

— принцип рівності;

— принцип законності в процесі створення і реалізації правових норм;

— принцип демократизму;

— принцип єдності юридичних прав і обов'язків;

— загальна обов'язковість норм права з поєднанням переконання і примусу для забезпечення його виконання:

— відповідність права загальнолюдським цінностям;

— відкритість законів;

— логічність і несуперечливіеть норм права;

— принцип взаємної відповідальності держави і осо­би.

Сьогодні принципи права розглядаються насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини.

Поряд із загальними принципами в юридичній літе­ратурі виділяють також галузеві і міжгалузеві принципи права. Галузеві принципи притаманні конкретній галузі права (наприклад, рівність сторін в майнових відносинах в цивільному праві), міжгалузеві — кільком спорідненим галузям права (наприклад, Іласність судочинства у кримінально-процесуальному і цивільне - процесуальному праві). На міжгалузеві принципи повністю накладаються і загальноправові принципи. В ко/кній окремо взятій галузі права вони набувають своєї специфіки.

Серед основних принципів права виділяють правові презумпції і аксіоми. Правові аксіоми — це такі ідеї, по­ложення, які сприймаються без доведення. Правові пре­зумпції — це такі ідеї, які припускають їх істинність без доведення, іншими словами — цс припущення. Аксіоми і презумпції дуже важко відрізнити. Серед них можна виділити такі:

—право існує в трьох формах: нормативні акти, пра­вовідносини і правосвідомість;

—закон зворотної сили не має, якщо інше не встано­влено законом;

—закон, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність, зворотньої сили не має;

—незнання закону не звільняє від відповідальності;

—презумпція невинності: ніхто не може бути визна­ним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до відповідальності інакше, як за вироком суду;

—ніхто не зобов'язаний сам себе звинувачувати;

—ніхто не може бути суддею в своїй справі;

—не може бути два покарання за одне й те ж саме правопорушення;

—закон хоч і суворий, але закон;

—нема права без обов'язків, як і обов'язків без пра­ва;

—хай буде вислухана інша сторона при здійсненні правосудця.

Зрозуміло, що ці знання основних принципів, пре­зумпцій, аксіом дозволяє майбутнім юристам і всім гро­мадянам краще орієнтуватися в чинному законодавстві і вирішувати справи, особливо ко.Іи потрібно застосовувати аналогічні права.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.015 с.)