Предмет та метод конституційного права.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет та метод конституційного права.



Предмет та метод конституційного права.

відносини, які опосередковують основоположні засади
функціонування держави.

суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функ­ціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і грома­дянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади та місцевого само­врядування

Основними методами, що використовуються у конституцій­ному праві, є:

припис (позитивне зобов'язання). Цей метод знаходить свій вияв у правовідносинах, в яких на одну сторону поклада­ється юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну мож­ливість забезпечити виконання юридичного обов'язку

заборона. При застосуванні цього методу правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утри­матися від учинення певних юридично значущих дій в умовах, передбачених відповідною нормою.

дозвіл. Даний метод передбачає юридичний дозвіл учи­нити ті або інші юридично значущі дії в умовах, передбачених певною нормою, або утриматися від їх учинення на свій розсуд. Метод дозволу є основним при регулюванні прав та свобод лю­дини і громадянина (хоча в деяких випадках права та свободи формулюються через імператив), іноді застосовується при ви­значенні повноважень державних органів. Інколи дозволи фор­мулюються шляхом надання суб'єкту права вибрати варіант належної поведінки1

Система конституційного права.

Система конст права – це структурована динамічна система з притаманним їй законами принрципами побудови та функціонування елементами такої системи є принципи конст права конституційно-правові інститути та норми.

Принципи конституційного права — це основні засади, ви­ражені в змісті даної галузі права, відповідно до яких вона будується як система правових норм, а також здійснюється консти­туційно-правове регулювання суспільних відносин1. Вони регу­люють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

У конституційному праві виділяють:

1) загальні принципи, що декларуються конституціями: на­родний суверенітет, народне представництво, розподіл влади, рівноправ'я, невідчужувані права. Ці принципи не формулюють конкретних прав та обов'язків і не завжди забезпечені правови­ми санкціями, однак вони мають визначальне значення для ба­гатьох конституційно-правових норм;

2) принципи, що мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: неза­лежність депутатів від виборців, судовий захист конституцій­них прав тощо2.

Інститут конституційного права — це основний складо­вий елемент системи конституційного права, який об'єднує від­носно відособлену групу взаємообумовлених та взаємопов'я­заних норм конституційного права, що регулюють конкретні сторони чи елементи суспільних відносин, урегульованих кон­ституційним правом3.

Як правило, до конституційно-правових інститутів відно­сять інститути:

—основ конституційного ладу;

—громадянства;

—основ правового статусу людини і громадянина;

—територіального устрою;

—виборчого права;

—системи державної влади;

системи місцевого самоврядування

Місце і роль конституційного права в системі права ви­значається перш за все тим, що воно регулює основні суспільні відносини, а його норми є основоположними для всіх інших га­лузей права та визначають процес створення права.

Поняття, ознаки та види норм конституційного права.

Конституційно-правова норма— це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або держа­вою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведін­ки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конститу­ційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що пе­редбачені чинним законодавством3.

Особливостями норми конст права є: особливості структури цих норм. Для структури конституційно-правових норм характерною е відсутніть санкцій та часто відсутніть гіпотези. Особливіть змісту. яка полягає у тому що багато норм конст права закріплені як норми-принципи, або як норми-дефініції

норми конст права класифікують:

  1. за обьєктом правовго регулювання. виділють норми щодо основ кност ладу норми щодо громадянства номи щодо статусу особи щодо форми правління і територ устрою держави норми щодо системи та діяльності рганів держ влади та органів місцевого самовряд
  2. за роллю механізмів правового регулювання. Виділяють загальні норми що встановлюють вихідні засади правового регулювання вони підлягають обовьязковому врахуванню при застосованні конкретних норм які безпосередньо встановлюють права та обовьязки субьєктів та умови їх реалізації
  3. за характером обовьязковості примусів що містяться у нормі. Імперативні норми, диспозитивні норми що допускають варіанти поведінки субьєкта визначені самою нормою,
  4. за характером основно призначення приписів що в них містяться норми поділяються на: уповноважуючі, зобовьязуючі і забороняючі.
  5. за територією дії: загальнодержавні норми що діють на територіх всієї держави і є загальнообовьязковими для всіх субьєктів права. місцеві(локальні) норми іх дія поширюється на територію певною адмін-терит одиниці.

Реалізація та тлумачення норм конституційного права.

Під реалізацієюнорм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яку переслідували при їх ви­данні.

Кожну конституційно-правову норму можна вважати чин­ною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прий­няття і набула законної сили.

Залежно від характеру правозастосовчих дій суб'єкта права виділяють чотири основні форми реалізації правових норм:

1) здійснення (використання);

2)виконання;

3)дотримання;

4)застосування.

Здійснення (використання) норм права виражається в ре­алізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних від­носин відповідними нормами права

Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єк­том права покладених на нього обов'язків

Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняю­чих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-пра­вових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досяга­ється шляхом утримання від учинення заборонених законом дій

Застосуванняявляє собою діяльність органів держави або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, вида­ють акти індивідуального значення на підставі норм права, ви­рішуючи тим самим конкретні питання життя суспільства

Офіційне тлумачення норм конституційного права може бу­ти нормативним та ненормативним.

В Україні офіційне нормативне тлумачення Конституції України та законів України здійснює Конституційний Суд Украї­ни

Прогалини та аналогія

Прогалини в праві— це прогалини у змісті чинного права щодо факторів суспільного життя, які знаходяться у сфері пра­вового регулювання.

Наявність прогалин у праві тісно пов'язана з проблемою аналогії.

Розрізняють:

аналогію закону, тобто застосування норми права до випад­ків, що нею не передбачені, однак аналогічні випадкам, які регу­люються цією нормою;

аналогію права, тобто застосування для вирішення відпо­відного питання загальних засад та принципів правового регу­лювання, що притаманні певній галузі права.

У конституційному праві можливе застосування як аналогії закону, так і аналогії права, що зумовлено традиційно слабкою деталізованістю його положень, а також порівняно невеликим досвідом застосування новітніх законів

Аналогія КП не може застосовуватися якщо:

  1. очевидно можна встановити норму що стосується питання яке підлягає регулюванню
  2. у змісті норми прямо вказано що вона застосовується у конкретних випадках
  3. якщо прогалина в праві що зумовлює застосування аналогії може бути усунута у процесі вирішеня
  4. якщо норма містить словосполучення типу „та ін.” Або в аналогічних випадках застосування аналогії не можливе оскільки йдеться про кнкретно визначені ситуації

 

 

Джерела КПУ

джерело права— це нормативний акт, в якому містяться конституційно-правові норми

До загальних ознак джерел конституційного права України можна віднести такі:

1) ці джерела видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості;

2) вони мають відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими суб'єктами правотворчості;

3) нормативний акт набуває загальнообов'язкової сили, як правило, за умови його оприлюднення або через іншу форму доведення до відома виконавців

До спеціальних ознак джерел конституційного права Украї­ни належать ознаки, за якими джерела цієї галузі права відме­жовуються від джерел інших галузей права:

1) за своєю сутністю джерела конституційного права об'єк­тивно відображають волю Українського народу (як на загально­державному, так і на локальному рівні) та політику держави і безпосередньо виражають зміст владних відносин у суспільстві та державі;

2) за змістом джерела конституційного права мають загально­обов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-право­вих відносин і є основою для формування інших галузевих дже­рел права;

3) за формою об'єктивації джерела конституційного права є зовнішньою формою вираження об'єктивно існуючих конститу­ційно-правових норм;

4) за суб'єктами правотворчості конституційно-правові нор­ми можуть бути встановлені чи санкціоновані виключно суб'єк­тами конституційної правотворчості: Українським народом, дер­жавою чи суб'єктами місцевого самоврядування.

Множинність джерел конституційного права передбачає необ­хідність їх класифікації,що здійснюється за певними критеріями. /. За сутністю:

1) джерела, що є безпосереднім волевиявленням усього Україн­ського народу — акти всеукраїнського референдуму (первинні);

2) ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади (похідні);

3) волевиявлення територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

//. За змістом (за юридичною силою):

1) конституційні акти (Конституція України, акти всеук­раїнського референдуму щодо внесення змін до Конституції України);

2) законодавчі акти (розрізняють: конституційні, органічні, звичайні закони та особливі різновиди законів (закони про рег­ламенти, чинні міжнародні договори України), декларації, акти, конституційні договори).

За часом дії:

1) постійні акти, якими є більшість джерел конституційного права, вони приймаються на невизначений термін;

2) тимчасові акти, що приймаються на визначений період та діють за визначених умов, після чого їх чинність припиняється.

VI. За чинністю:

1) чинні джерела (діючі);

нечинні (історичні) джерела

За формою вираження:

  1. Законами
  2. постановами
  3. указами
  4. рішеннями
  5. розпорядження...

Правова охорона Конституції

Правова охорона конституції є неодмінною умовою забезпе­чення її верховенства і стабільності. Вона здійснюється у двох основних формах — конституційний контроль та конституційний нагляд.

контроль — це така система відносин між органами пуб­лічної влади, за якої контролюючий орган має право скасовува­ти акти підконтрольного органу, а нагляд — така система відно­син, за якої наглядовий орган має право лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку та найбільше — зупини

ти дію його акта, але скасовувати або змінювати акт повинен сам піднаглядний орган

контроль — це перевірка діяльності підконтрольного ор­гану, що проводиться контролюючим органом або вибірково, за пласною ініціативою, або за якимось сигналом, а нагляд — по­стійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу

під конституційним контролем ми будемо розумі­ти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а також об'єднань громадян, що здійснюють публічні функції або створені для участі у здійс­ненні публічних функцій.

Необхідність конституційного контролю обумовлена тим, що конституція в державі має вищу юридичну силу, а отже всі правові акти повинні їй відповідати або не суперечити

Статтею 148 Конституції України встановлено, що Консти­туційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Кон­ституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Конституційний контроль поділяється на видиза такими критеріями:

І) за часом здійснення:

• попередній контроль, за якого акт перевіряється до набрання
ним чинності. Можливість здійснення попереднього консти­
туційного контролю передбачена ст. 159 Конституції України;

• наступний контроль, який поширюється на чинні, принаймні
офіційно опубліковані, акти. Можливість здійснення наступ­
ного конституційного контролю передбачена ст. 150 Консти­
туції України;

2) за місцем здійснення:

• внутрішній контроль — проводиться самим органом, який видає акт;

• зовнішній контроль — проводиться іншим органом (напри­клад, главою держави, якому на підпис або для промульгації надійшов закон);

3) за правовими наслідками:

• консультативний контроль, що не має обов'язкової юридич­ної сили;

• постановляючий контроль, за якого, якщо акт визнано не­конституційним, він утрачає юридичну силу або поверта­ється на розгляд органу, який його видав. Конституційний контроль в Україні є постановляючим, оскільки відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд Украї­ни» рішення і висновки Конституційного Суду України од­наковою мірою є обов'язковими до виконання;

Предмет та метод конституційного права.

відносини, які опосередковують основоположні засади
функціонування держави.

суспільні відносини, що забезпечують організаційну і функ­ціональну єдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людини і грома­дянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади та місцевого само­врядування

Основними методами, що використовуються у конституцій­ному праві, є:

припис (позитивне зобов'язання). Цей метод знаходить свій вияв у правовідносинах, в яких на одну сторону поклада­ється юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну мож­ливість забезпечити виконання юридичного обов'язку

заборона. При застосуванні цього методу правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утри­матися від учинення певних юридично значущих дій в умовах, передбачених відповідною нормою.

дозвіл. Даний метод передбачає юридичний дозвіл учи­нити ті або інші юридично значущі дії в умовах, передбачених певною нормою, або утриматися від їх учинення на свій розсуд. Метод дозволу є основним при регулюванні прав та свобод лю­дини і громадянина (хоча в деяких випадках права та свободи формулюються через імператив), іноді застосовується при ви­значенні повноважень державних органів. Інколи дозволи фор­мулюються шляхом надання суб'єкту права вибрати варіант належної поведінки1



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.243.21 (0.012 с.)