Поняття, предмет та методи муніципального права

Муніципально-правові норми та муніципально-правові інститути.

Система муніципального права

Муніципально-правові норми - це встановлені державою, територіальною громадою або органами місцевого самоврядування правила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення місцевого самоврядування та виконання яких забезпечується примусовою силою держави.

У своїй сукупності муніципально-правові норми становлять галузь муніципального права. Їм притаманні загальні риси, що характерні для всіх правових норм. Разом з тим муніципально-правові норми мають і певні особливості, що пов’язані:

1) з предметом правового регулювання - його становить особливе коло суспільних відносин - відносини, що складаються в процесі організації та здійснення особливої форми публічної влади (місцевого самоврядування);

2) з формою виразу цих норм - значна частина муніципально-правових норм міститься в актах локальної нормотворчості (актах місцевих референдумів та органів місцевого самоврядування);

3) з їх полівалентним характером - муніципально-правові норми одночасно виступають нормами інших галузей права (конституційного, адміністративного, земельного, фінансового тощо);

4) з їх логічною структурою - переважна більшість муніципально-правових норм не містить санкцій.

В юридичній літературі пропонуються різні підстави класифікації муніципально-правових норм, зокрема, об’єкт правового регулювання, характер припису, ступінь визначеності, територія дії, джерела тощо.

Крім того, за функціональною спрямованістю муніципально-правові норми поділяються на:

регулятивні (правоустановчі) - спрямовані на регулювання муніципально-правових відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання обов’язків;

охоронні - які регламентують засоби юридичної відповідальності і порядок застосування санкцій.

А за функціональним призначенням можна виділити такі дві групи муніципально-правових норм:

1) спеціалізовані (вихідні ) - норми, що мають найбільш загальний характер, найвищу форму абстрагування і містять у собі вихідні начала, основи правового регулювання муніципально-правових відносин та які, у свою чергу, поділяються на:

дефінітивні (норми-дефініції) - містять визначення правових категорій та понять муніципального права (наприклад, нормативне визначення місцевого самоврядування міститься в ст. 140 Конституції України);

декларативні (норми-принципи) - закріплюють вихідні принципи муніципального права (наприклад, у ст. 7 Конституції України закріплено принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування);

оперативні - норми, які відміняють дію інших норм, поширюють їх дію на нове коло суспільних відносин або пролонгують дію цих норм (наприклад, норми, що містяться в п. 8 Перехідних положень Конституції України);

2) норми-правила поведінки - безпосередньо регулюють поведінку суб’єктів муніципально-правових відносин.

Муніципально-правові норми систематизуються за муніципально-правовими інститутами - відповідними сукупностями норм, що регулюють певну групу взаємопов’язаних однорідних суспільних відносин у межах галузі муніципального права.

У сучасній літературі, з позиції системного підходу, виділяють три різновиди правових інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові[3], що може бути використано й при систематизації муніципально-правових інститутів.

Так, загальні муніципально-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, що регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об’єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них, наприклад, можна віднести інститут основ місцевого самоврядування.

Головні муніципально-правові інститути в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються більш вузькою предметною й функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального муніципально-правового інституту основ місцевого самоврядування входять такі головні інститути: правові основи місцевого самоврядування, матеріальна та фінансова основи місцевого самоврядування, територіальна основа місцевого самоврядування тощо.

Початкові муніципально-правові інститути (субінститути) у межах головних інститутів об’єднують невелику кількість муніципально-правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування входить початковий інститут цільових фондів місцевого самоврядування.

Муніципально-правові норми та муніципально-правові інститути одночасно виступають структурними елементами системи галузі муніципального права - внутрішньої організації цієї галузі права, яка обумовлена, з одного боку, основами місцевого самоврядування, що закріплені Конституцією та законодавством України про місцеве самоврядування (тобто структурою базового Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), з другого - потребами практики розвитку місцевого самоврядування, яка впливає на формування інститутів муніципального права, уточнює їх роль та значення у здійсненні місцевого самоврядування.

У зарубіжній літературі обґрунтовуються пропозиції щодо виділення в системі муніципального права двох основних частин - Загальної та Особливої[4]. При цьому до Загальної частини відносять приписи, що стосуються територіальної громади в цілому, а до Особливої - приписи, що стосуються компетенції, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, процедури їх діяльності, статусу та порядку діяльності інших суб’єктів місцевого самоврядування тощо.

Згідно з цією концепцією до Загальної частини муніципального права можна було б віднести такі загальні муніципально-правові інститути:

• принципи місцевого самоврядування;

• організаційно-правова основа місцевого самоврядування;

• матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування;

• гарантії місцевого самоврядування;

• відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно, до Особливої частини віднесено муніципально-правові інститути, що регулюють повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організаційні та правові форми їх діяльності тощо.

РОЗДІЛ 2.

ПОНЯТТЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Історико-теоретичні основи місцевого самоврядування

РОЗДІЛ 3.

ПРАВОВІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Закони України та підзаконні нормативні акти,

РОЗДІЛ 4.

СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.

ОРГАНИ ТА ПОСАДОВІ ОСОБИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.

 

Поняття та види органів місцевого самоврядування. Представницькі органи місцевого самоврядування

Обласні та районні ради

Обласні та районні ради мають іншу, ніж сільські, селищні, міські ради природу. Вони не виступають представницькими органами обласних та районних громад.

Конституція України не передбачає існування таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єктів місцевого самоврядування, відповідно, обласні, районні ради конституйовані як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Загальний склад обласної, районної ради визначається відповідною радою самостійно в межах, визначених статтею 16 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Вибори депутатів районної, обласної ради до прийняття Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» проводилися у відповідності до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» за мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Норми Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» передбачили, що починаючи з 2006 року вибори до районної та обласної ради проводяться за пропорційною системою.

Очолює обласну, районну раду її голова, який обирається відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням. Повноваження голови ради можуть бути припинені радою достроково, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

Голова ради працює в раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Обласна, районна рада може утворити президію (колегію) ради, яка є дорадчим органом, в складі голови ради, його заступника, голів постійних комісій ради, уповноважених представників депутатських груп, фракцій ради. Президія (колегія) ради попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд ради, вона може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

Обласна, районна рада не утворює власних виконавчих органів, а відповідні повноваження делегуються нею обласній, районній державній адміністрації.

Організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів, здійснює виконавчий апарат ради, який утворюється відповідною радою. Він сприяє здійсненню відповідною радою взаємодії і зв’язків з територіальними громадами, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Виконавчий апарат ради за посадою очолює голова відповідної ради.

Робота у виборчому окрузі

Робота у виборчому окрузі характеризує відносини депутата з виборцями.

По-перше, він розглядає пропозиції, заяви і скарги громадян, які надійшли до нього, вживає заходів до їх своєчасного, обґрунтованого вирішення; вивчає причини, які породжують скарги громадян, і вносить свої пропозиції щодо їх усунення до органів місцевого самоврядування, до місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян; систематично веде прийом громадян.

По-друге, працюючи у виборчому окрузі, депутат реалізує право звернення. Депутатське звернення - це викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов’язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк.

По-третє, депутат періодично, але не менш як один раз на рік, звітує про свою роботу перед виборцями відповідного виборчого округу, об’єднаннями громадян. Рада визначає орієнтовні строки проведення звітів депутатів місцевої ради перед виборцями.

Звіт депутата місцевої ради повинен містити відомості про його діяльність у раді та в її органах, до яких його обрано, а також про його роботу у виборчому окрузі, про прийняті радою та її органами рішення, про хід їх виконання, про особисту участь в обговоренні, прийнятті та в організації виконання рішень ради, її органів, а також доручень виборців свого виборчого округу.

Звіт депутата місцевої ради може бути проведено в будь-який час на вимогу зборів виборців за місцем проживання, трудової діяльності або навчання, а також органів самоорганізації населення.

Депутат місцевої ради також має право:

• на невідкладний прийом посадовими особами місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, з питань депутатської діяльності та на одержання необхідної інформації;

• у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.

Виборці можуть давати своєму депутатові місцевої ради доручення на зборах під час його звітів чи зустрічей з питань, що випливають з потреб відповідного виборчого округу чи територіальної громади в цілому. Доручення виборців не повинні суперечити законодавству України, а їх виконання має належати до відання місцевих рад та їх органів.

Депутат місцевої ради бере участь в організації виконання доручень виборців як одноособово, так і в складі постійних і тимчасових комісій ради або в складі утвореної з цією метою депутатської групи, може залучати до їх виконання органи самоорганізації населення, а також виборців відповідного виборчого округу.

Контроль за виконанням доручень виборців здійснюється відповідними радами, їх органами та депутатами місцевих рад. Органи, які в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію доручень виборців, один раз на рік інформують раду про хід їх виконання.

 

Поняття, предмет та методи муніципального права

Вже сьогодні муніципальне право можна розглядати як самостійну галузь національного права України. На користь такого висновку свідчать, насамперед, положення Конституції України, де міститься велика кількість норм (викладені більш як у двадцяти статтях), в яких закріплюються основні принципи організації та функціонування місцевого самоврядування. Зокрема, Конституція України фіксує принципи визнання та гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), підзаконності місцевого самоврядування (ст. 19), вона визначає статус органів місцевого самоврядування як самостійного виду органів публічної влади (вони не входять до системи органів державної влади - ст. 5) та службу в органах місцевого самоврядування як самостійний вид публічної служби (ст. 38), дає визначення місцевого самоврядування як права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення тощо.

Проте обґрунтування муніципального права як самостійної галузі права не вичерпується посиланням на значну кількість конституційних норм, що регулюють питання місцевого самоврядування. Воно відповідає всім основним вимогам до галузі права, що сформульовані загальною теорією держави та права.

Як і інші галузі права, муніципальне право являє собою підсистему національного права, що характеризується специфічним режимом правового регулювання й охоплює відносно самостійний комплекс однорідних суспільних відносин і відрізняється від інших галузей права предметом, методами регулювання та джерелами, має власну систему.

Як і будь-яка інша галузь права, муніципальне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють певний комплекс суспільних відносин. У силу цього, для визначення муніципального права (як і визначення будь-якої іншої галузі права) першочергове значення має встановлення предмета правового регулювання - кола суспільних відносин, що регулюються муніципально-правовими нормами.

Водночас у вітчизняній та зарубіжній (зокрема, російській) юридичній літературі висловлюються різні підходи до окреслення предмета муніципального права, що не могло не привести до різних варіантів визначення цієї галузі. Так, у підручнику з муніципального права під редакцією В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького [1] до його предмета відносять «відносно самостійний вид суспільних відносин, пов’язаний з організацією і здійсненням місцевої влади, тобто публічної влади, влади народу в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць».

На нашу думку, такий підхід не достатньо чітко відокремлює групу суспільних відносин, що становлять предмет самостійної галузі права. Тому що,

по-перше, сам термін «місцева влада» не має законодавчого визначення і в юридичній літературі вживається досить довільно, наприклад, для позначення різних суб’єктів влади на регіональному та місцевому територіальних рівнях - як органів місцевого самоврядування, так і місцевих органів виконавчої влади;

по-друге, «місцева влада» - це публічна влада, що здійснюється на місцевому і регіональному рівнях, а участь у її здійсненні, з урахуванням існуючої в Україні системи територіальної організації влади, беруть як територіальна громада, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, так і органи виконавчої влади. А що стосується останніх, то їх діяльність регламентується швидше нормами конституційного та адміністративного, ніж муніципального, права і подібне тлумачення предмета муніципального права може привести до його невиправданого розширення.

З огляду на зазначене, слід підкреслити, що предмет муніципального права охоплює лише суспільні відносини, що складаються у зв’язку з організацією і здійсненням місцевого самоврядування (відносини місцевого самоврядування), що дозволяє характеризувати муніципальне право як право місцевого самоврядування.

Предмет муніципального права є досить специфічним - його становлять суспільні відносини, що виникають не в окремій сфері суспільних відносин, а в різних сферах життєдіяльності суспільства - політичній, економічній, соціальній, духовній, тобто там, де реалізують свої повноваження територіальні громади та інші суб’єкти місцевого самоврядування. Об’єднує ці відносини те, що всі вони пов’язані з організацією та здійсненням особливої форми публічної влади - місцевого самоврядування, тобто муніципальне право - це за своїм предметом право безумовно публічне, хоча це не виключає і наявності в його структурі і приватноправових норм та інститутів (вони регулюють відносини в тій сфері, де суб’єкти муніципального права виступають як приватноправові утворення, наприклад, діяльність комунальних підприємств, оренда нерухомості, що перебуває у комунальній власності, тощо).

Для визначення кола цих відносин принципове значення мають положення статті 140 Конституції України, згідно з якою до відання місцевого самоврядування віднесене вирішення питань місцевого значення. Звичайно, це конституційне формулювання є досить розпливчастим і невизначеним - можна навести багато прикладів таких питань, що мають місцеве значення, але згідно з чинним законодавством не віднесені до компетенції територіальної громади чи її органів (наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати на державних підприємствах, що розташовані на території громади), і, навпаки, є багато питань, що мають як місцеве, так і загальнодержавне значення.

Певною мірою ця конституційна невизначеність компенсується встановленням предметів відання органів місцевого самоврядування в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», проте питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, не можна зводити лише до предметів відання органів місцевого самоврядування і, в силу цього, можна констатувати наявність прогалини в законодавчому визначенні сфери компетенції місцевого самоврядування. Крім того, значне коло питань, що, безумовно, мають місцеве значення, віднесені чинним законодавством (Закон України «Про місцеві державні адміністрації») до сфери компетенції органів виконавчої влади.

Наслідком зазначеного є неможливість чіткого та вичерпного визначення предмета муніципального права. Можна лише вказати на локальний характер відповідних суспільних відносин та окреслити групи однорідних відносин, що регулюються нормами муніципального права і до яких слід віднести відносини, пов’язані:

· з організацією та функціонуванням системи місцевого самоврядування;

· із визначенням територіальної та фінансово - економічної основи місцевого самоврядування;

· із гарантуванням місцевого самоврядування;

· із відповідальністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

· із взаємовідносинами органів місцевого самоврядування з органами державної влади.

Запропонована структура предмета муніципального права має загальний характер, вона охоплює великі масиви суспільних відносин, на які регулюючий вплив здійснює місцеве самоврядування. В свою чергу, вони можуть бути деталізовані. Наприклад, відносини, що виникають у зв’язку з організацією та функціонуванням системи місцевого самоврядування, складають таку систему:

• відносини, пов’язані з безпосереднім здійсненням територіальною громадою місцевого самоврядування (місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори);

• відносини, пов’язані з участю громадян у здійсненні місцевого самоврядування (місцеві ініціативи, громадські слухання, громадські роботи тощо);

• відносини, пов’язані з організацією та діяльністю органів місцевого самоврядування і органів самоорганізації населення;

• відносини, пов’язані з розподілом повноважень у системі місцевого самоврядування та їх реалізацією тощо.

Для визначення муніципального права важливе значення має також його комплексний характер - воно не належить до основних галузей національного права України. Муніципальне право формується на стику конституційного, адміністративного, земельного, господарського, фінансового, цивільного права внаслідок розвитку місцевого самоврядування та законодавства про місцеве самоврядування, що, власне кажучи, і спричинило відокремлення відповідних правових норм у самостійну галузь права.

Комплексний характер муніципального права знаходить прояв й у тому, що муніципально-правові норми та інститути носять міжгалузевий характер - вони одночасно є нормами (інститутами) основних галузей права - конституційного, адміністративного тощо.

У рамках власного предмета регулювання, муніципальне право використовує тіж методи регулювання, що й інші галузі публічного права.

Під методами правового регулювання слід розуміти способи впливу правових норм на суспільні відносини в системі місцевого самоврядування.

Науковці серед основних методів виділяють:

1) Імперативний (публічно-правовий) метод передбачає владний вплив на учасників муніципальних правовідносин і має пріоритетне значення, що обумовлене публічним характером галузі муніципального права (так звані відносини «влади-підпорядкування»).

2) Диспозитивний (приватноправовий метод) - це спосіб регулювання відносин між такими учасниками муніципально-правових відносин, які є рівноправними сторонами. Він може бути застосований, наприклад, при регулюванні діяльності органів місцевого самоврядування, пов’язаної з реалізацією ними самоврядних повноважень.

Як і в конституційному праві, в муніципальному праві використовується метод гарантій. Його розкривають російські вчені О.Є. Кутафін та В.І. Фадеєв і зводиться він, зокрема, до забезпечення державою мінімальних місцевих бюджетів на основі нормативів мінімального бюджетного забезпечення. Ці ж автори виділяють також метод рекомендаційного регулювання [2]. Дійсно, в муніціпальному праві, як і в конституційному праві, адміністративному праві містяться норми, виконання яких є бажаним, але не обов’язковим, що ще раз підкреслює самостійність місцевого самоврядування.

З урахуванням викладеного можна сформулювати таке визначення, муніципального права:

Муніципальне право України - це комплексна галузь національного права України, яку становлять правові норми, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією та здійсненням місцевого самоврядування, закріплюючи при цьому цінності, принципи, вихідні категорії місцевого самоврядування, основи місцевого самоврядування, компетенцію та гарантії місцевого самоврядування, відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.