ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Схеми та визначення до розділу 2 ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ



Система нормативного регулювання — це

сукупність соціальних норм, які регулюють поведінку людей в суспільстві, відносини між особами і їх організаціями, а також регламентують їх відносини з природою.

Система норман ивного регулювання

Соціальні норми

правові

моральні

корпоративні

звичаєві

релігійні

політичні

інші

Соціально-технічні норми

— правила експлуатації'

технічних засобів __ санітарно-гігієнічні

— агрономічні ____інші

Способи вста­новлення і забезпечення

Класифікація соціальних норм

правові норми

моральні норми

звичаї

корпоративні

норми

релігійні норми

інші

ПОЛІТИЧНІ

організаційні

етичні

естетичні

ІНШІ

- стихійний

_ СВІДОМИЙ

— усний

_ письмовий

СПІЛЬНІ РИСИ ПРАВА І МОРАЛІ

є надбудовою над економічним базисом

мають нормативний зміст

регулюють суспільні відносини

базуються на загальних соціально-економічних інтересах

реалізуються в більшості випадків добровільно

внутрішній гарант реалізації— совість людини

ВІДМІННІ РИСИ ПРАВА І МОРАЛІ

ПРАВО МОРАЛЬ

виникає разом з державою складається з правових норм

- характеризується великою мірою точності та конкретності забезпечується можливістю

державного примусу

- заздалегідь регламентовані конкретні заходи і форми примусу

- зазначає всебічну оцінку по­ведінки тільки правопорушника

— виникає раніше держави

— має більш складну структуру

— характеризується більш широким змістом

— іабезпечується звичкою або Інлою громадського впливу

— форми і заходи примусу Іаздалегідь не регламентовані

— оцінює всебічно поведінку кожної особи

Корпоративні норми— норми, встановлені корпо­раціями чи іншими громадськими об'єднаннями для своїх членів.

Норми права і корпоративні норми

спільні риси

— вміщують чіткі, конкретні правила

поведінки _ закріплені в спеціальних актах

норми систематизовані

відмінні риси

ступінь забезпечення форми примусу пріоритет норм права

Політичні норми— соціальні норми, які регулюють відносини між різни ми соціальними групами, їх участь в організації та здійсненні державної влади,

відносини держави з Іншими елементами політичної системи суспільства.

Організаційні норми— соціальні норми, які закріплюють структуру, порядок створення і діяльності державних органів і об'єднань громадян.

Естетичні норми— різновид соціальних норм, які містять правила поведінки людей у зв'язку з загальними законами творчого пізнання дійсності.

Релігійні норми— норми, які регулюють поведінку і специфічні культові дії, засновані на вірі в існування бога. Вони викладені в «Біблії», «Корані» тощо.

Технічні норми— правила необхідного, доцільного користування предметами природи, знаряддями праці та іншими технічними засобами.

ПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЙ ТА РОЗДУМІВ:

1. Яке значення нормативного регулювання суспільних відносин? В чому його відмінність від інших регуляторів суспільного життя?

2. Основні родові ознаки соціальних норм.

3. Критерії класифікації соціальних норм.

4. Види соціальних норм: єдність, різниця і взаємодія.

5. Технічні юридичні норми і їх специфіка.

РОЗДІЛ З НОРМИ ПРАВА

БЕЗ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРАВА НЕ МОЖНА Й НАРОДУ ЗБАГАТИТИ

І. Посошков

§ 1„ ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ НОРМИ ТА її ОЗНАКИ

Норми права — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частина права, яка відноситься до нього як частина до цілого. Було до­ведено, що норма права — це і не форма, і не зміст ціло­го права, а саме його частина Вона володіє змістом і формою і в системотворчих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права, як частині системи, в тій чи іншій мірі властиві ознаки, які має право, тому їй можна дати виз­начення ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права — це обов'язкове, встановлене або санк­ціоноване правило поведінки, яке охороняється державою і виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю і інтереси на)) од у, активно впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Будь - яке державне організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачає вияснення притаманних нормі права специфічних ознак.

1. Норма права — це відхилення (відвернення) від ознак індивідуалізації; норма права вказує лише на ті ха­рактерні риси поведінки, які розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені в текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.

У процесі купівлі - продажу суттєвим є те, скільки разів "прицінювався" покупець, вибираючи ту чи іншу

річ, скільки часу він на те затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна вважати договір купівлі -продажу укладеним, коли право власності на ту чи іншу річ переходить від продавця до покупця.

2. Норма права є наказовою незалежно від того, який вона має характер: заборона, дозволеність і т. ін. Наказ (розпорядження) в будь - нкому випадку знаходить­ся під охороною держави. Оскільки він нею встановлений, то передбачені і певні заходи що ю його порушення.

3. Норма права — певний метод впливу на регулюючі відносини. Зокрема, метод включає умови, при яких засто­совується норма, коло учасників, які регулюються нормою відносин, взаємні права і обов'я ;ки, санкції за невиконан­ня обов'язків.

4. Норма права — загальнообов'язкове правило по­ведінки. Воно має значення не для окремого індивіду, а для всіх категорій людей (суспільства в цілому), які стають можливими (або реальними) учасниками конкретного виду суспільних відносин.

Норма права розрахована на певне коло уповноваже­них осіб. Це пояснюється тим, що норма права як аб­страктна модель поведінки передбачає її неодноразову дію, отже і "захопити" в коло свого притягання вона може кожного члена суспільства. ,-—-

5. Абстрактність норми права не означає невизначе­ності її змісту. Навпаки, норма права тому є тжою, що складає конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 442 Цивільного Кодексу України зазначає: "Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і гро­мадських організацій, а також службових осіб при вико­нанні ними службових обов'язків у галузі адміністра­тивного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом". За шкодч, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встано­вленому законом. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного права, який визначає повноту і точність наказу на ознаки правил поведінки. Кожний

І

окремий (індивідуальний) випадок потрапляє під вплив цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивіду­альні відносини даного виду. Завдяки тому, що вона по­стійно діє на цей вид відносин, її вимоги реалізуються всіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодувань, без персонального вказування, для кого саме. Таким чином, норма права як загальне правило по­ведінки регулює вид суспільних відносин (який повто­рюється), оскільки не вичерпує одноразової реалізації, а також усі можливі індивідуальні випадки. В силу цього норма — загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.

6. Зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на впорядку­вання яких вона спрямована. Він формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і право­вої культури, орієнтацій держави та інших факторів. Тому зміст норми в основному визначається змістом регулюю­чих відносин.

Норма права — правова реальність навіть в тому ви­падку, коли вона ні разу не використовувалась для регу­лювання фактичних відносин. Наприклад, в недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР. Визнання цього права було пере­думовою для визначення правового статусу союзної рес­публіки і для державне - політичної практики. Можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосову­ються безпосередньо і опосередковано — через інші норми.

Норма права — це загальне (спільне) правило, яке вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспіль­ства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого. Норма права є моделлю суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.

Спільне (загальне) в праві є вираження того реально­го спільного (загального), що об'єктивно існує в багато-чисельних окремих матеріальних відносинах даного виду, які є виробничими відносинами.

У сучасних умовах вдосконалення норм права відбу­вається за двома основними напрямками: покращення змісту норм, упорядкування їх стрхктури і системи в цілому.

Перший шлях характеризує'! ься тенденцією до більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдоскона­лення змісту стосується всього комплексу норм — тих, що зобов'язують, забороняють і дозволяють. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефек гивні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Головними умовами, які до Іволяють домагатися удо­сконалення норм права, є:

— точне відображення в правових документах зако­номірностей державно-правової надбудови;

— відповідальність норм права вимогам моралі і справедливості;

— дотримання вимог системності тих чи інших зако­номірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

— урахування в процесі нормотворення загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Таким чином, підведемо підсумки:

а) норма права може бути визначена в якості загаль­нообов'язкового правила поведінки, яке виходить від держави, охороняється нею, закріплює за учасниками суспільних відносин даного виду юридичні права і покла­дає на них юридичні обов'язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поведінки людей, їх колективів;

в) правова норма — правило абстрактного, узагальне­ного характеру; первинний елемент права як системи;

г) правова норма — державно - владний наказ (розпорядждення);

д) правова норма — явище широке, багатопланове і в той же час конкретне за змістом

СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ

Для правової норми характерні єдність, цілісність, не­подільність, особлива структура. Аналізуючи структуру норми права, слід виходити із філософського розуміння цієї категорії. Під структурою розуміємо будову і внутрішню форму організації системи, яка виражає як єдність зв'язків між її елементами, так і закони цих взаємозв'язків.

Будучи складовою частиною більш широкої пробле­ми, питання про структуру правової норми має своє са­мостійне значення. Як зазначаї С. Алєксєєв, це мікро­структура права, в якій на відміну від макроструктури — розподіл права на галузі та інститути (системи права) — не так рельєфно видно соціальне - політичні особливості правового регулювання. Водночас у структурі норми про­являються ті специфічні функції', що виконують правові норми як первинна ланка структури права: забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин.

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконуватиме роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагу­вати на умови реального життя, в яких вона формується, враховувати їх суспільні властивості, в іншому випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо, у нормі повинно бути передбачено і примусове здійснення наказу (розпорядження), інакше вона буде не нормою права, а побажанням.

Тому норма права — це єдність елементів, які повинні виконувати усі вказані вище функції.

Традиційно вважається, що правова норма має тричленну структуру. У її зміст входять:

а) гіпотеза — наказ конкретних фактично життєвих умов, події, дія людей, сукупність дій, тобто фактичний склад, за якого така форма вступає в дію;

б) диспозиція — "серцевина" норми права, тобто на­каз на правило (правила) поведінки, якому повинні

підкорятися суб'єкти, якщо бони виявилися причетними до умов, передбачених гіпотезою:

в) санкція__вид і захід можливого покарання, якщо

суб'єкти не виконують розпорядження диспозиції. Тому призначення санкції — спонукати суб'єктів діяти відповідно до розпорядження норми права.

Зміст норми права єдиний, її елементи не ізольвані, а складають ціле, в якому гіпотеза, диспозиція і санкція пе­редбачають один одного, є взаємно зумовленими.

Структура норми права — це і є зв'язок між її еле­ментами. Іншими словами, гіпотеза обов'язково зв'язана з диспозицією, а остання — із санкцією і навпаки.

На перший погляд може здатися, що в багатьох нормах права санкції безпосередньо немає. Такі норми є у конституційному, адміністративному, трудовому, проце­суальному і деяких інших галч зях права. Але за тими нормами стоїть можливість державного примусу. Пере­важно санкцію слід шукати в нормах адміністративного, а в деяких випадках — кримінального права, тому що ці га­лузі немов би "спеціалізуються"' на регулюванні відпо­відальності за порушення встановленого державного по­рядку стосунків у багатьох сферах суспільного життя. Якщо слідчий або суддя порушили порядок справи, то будуть застосовані санкції норм адміністративного, а не процесуального права. Якщо здійснені правопорушення передбачені нормами земельного права, то застосовуються санкції норм адміністративного, а в деяких випадках і кримінального права. Так і буде в тому випадку, коли посадова особа виправно - виконавчого закладу порушить встановлений законодавством режим відбування кримінального покарання засудженим. Причини такого структурного розчленування норм права кореняться в си­стемному характері, залежать від способу викладання змісту норми права в статті нормативне - правового акту.

Коли стверджують, що санкція не обов'язковий еле­мент правової норми, то плутають різні речі. Не потрібно змішувати питання про добровільне виконання норм пра­ва більшою частиною членів суспільства з питанням про

примусово - обов'язковий характер кожної норми, про пе­редбачену в ній можливість державного примушення.

Проблема структури норми права відноситься до чис­ла дискусійних. Думки розділились: одна група авторів (П. Недбайло. В. Горшенев та Ін.) вважають, що норма права має три елементи, інша (Н. Томашевський, А. Чер-данцев) - два.

С. Алєксєєв пропонує пронести розмежування між логічними нормами і нормами наказу (припису). Якщо логічна норма має три елементи, то норма наказу (припису) - два: або гіпотезу і диспозицію, або гіпотезу і санкцію.

На наш погляд, тричленна структура норми права — це об'єктивна реальність, внутрішньо притаманна їй влас­тивість. Але є спроби подальшої деференціації її еле­ментів. Так, А. Братко, аналіз} ючи заборони, виділяє в них не 3, а 4 елементи, тому що. на його думку, гіпотеза складає два елементи: гіпотезу диспозиції і гіпотезу санкції. Цим пояснюється структура забороняючої норми: умови застосування заборони - заборона, умови застосу­вання санкції - санкція.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.185.97 (0.022 с.)