ТГ ЩО ЗАВЖДИ СПРУВГДЛИВЕ І ДОБРЕ, Є ПРАВОМ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ТГ ЩО ЗАВЖДИ СПРУВГДЛИВЕ І ДОБРЕ, Є ПРАВОМ



П. Юлій

Поява правових норм свідчить, що в суспільстві є політичні відносини, є держава (прадержава). Але. як і будь-які регулятивні норми, пранові відносини з точки зо­ру суспільства є виявом справедливого і належною. Не­випадково слово «право» в українській мові мас спільний корінь Із словами «правда». '(правильно»,

«справедливість». Цікаво, що перший збірник законо­давства на території нашої батьківщини мав назву «Руська правда».

Слово «право» в українській мові пов'язане з осо­бистістю (сукупністю людей), її (їх) можливостями, її (їх) поведінкою.

В сучасній юридичній науці термін «право» викорис­товується в декількох значеннях.

По-перше,правом називають соціально-правові дома­гання людей, наприклад, право ІІодипп на життя, право народів на самовизначення тощо. Ці домагання обумо­влені природою людини і суспільства і рахуються при­родними правами.

По-друге,під правом розуміється система юридичних норм. Це— право в об'єктивному розумінні, через те що норми права створюються і дчоть незалежно від волі окремих осіб.

По-третє,цим терміном визначають офіційно визнані можливості, якими користуються фізичні або юридичні особи, організації. Так, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров'я, майна і т. д.. організації користуються правами на майно, на діяльність у відповідній сфері державного і с\ спільного життя і т. д. У всіх цих випадках мова йде про право в суб'єктивному

розумінні, тобто право, яке належить окремій особі — суб"єкту права.

По-черверте,термін «право» використовується для позначення системи всіх правових явищ, включаючи при­родне право, право в об'єктивмом> і суб'єктивному ро­зумінні. Тут його синонімом виступає термін «правова система». Наприклад, існують гакі правові системи, як англосаксонське право, романо-І ерманське право, мусуль­манське право, національні правові системи.

Слід пам'ятати, що термін «право» вживається і в неюридичному розумінні. ІснуюгІ ь моральні права, права членів громадських об'єднань, партій", союзів, рухів, пра­ва, які виникають на підставі Івичаїв тощо. Тому дуже важливо дати точне визначення поняття права, встанови­ти ознаки і властивості, які відрізняють його від інших соціальних регуляторів.

В юридичній науці існує ба І ато визначень права, які різняться в залежності від того, що власне в правових явищах розуміється за головне, найбільш суттєве. В таких випадках мова йде про визначення сутності права.

В навчальних цілях значну цінність являють собою визначення, в яких формулюються специфічні ознаки пра­ва. З їх допомогою право виділяється поміж інших со­ціальних явищ. Разом з тим для більш глибокого ро­зуміння права необхідно також уяснити неспецифічні ознаки, які тотожні для права і суміжних з ним фено­менів.

Право має закономірні зв'язки з економікою, політи­кою, державою. Всі ці зв'язки Іак чи інакше виражені в його ознаках.

Слід розмежовувати ознаки і властивостіправа. Ознакихарактеризують право як поняття, властивості— як реальне явище. Ознаки і Іпасіивості знаходяться у відповідності, тобто властивості відображаються і вира­жаються в понятті права в якості його ознак. Філософи не без підстав стверджують, що будь-яке явище дійсності

-кількісно властивостей. Тому в

ТС • ' .гСЬКн

'"ЧД '-ШИЙ ШСТИИТМЕТОД ;ч«ИЙ КнШЕТ

ІгіВ.Ій.........

ГАНГ БІБЛІОТЕКА

ЮРВДНЧНОГОШСППТТУ

поняття включаються ознаки, які відображають найбільш суттєві його властивості. Які властивості слід рахувати суттєвими? Це залежить від позиції конкретного автора.

Широко відоме визначення права, яке дали К. Маркс і Ф. Енгельс в «Маніфесті Комуністичної партії». Звер­таючись до класу буржуазії, вони писали: «Ваше право є лише воля, зведена в закон вашим класом, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу»1 . Інакше кажучи, воля пануючого в економіці і політиці класу нав'язується як чакон всьому суспільству. При такому розумінні право з необхідністю припускає безправність інших, непануючих прошарків населення, і розцінюється ними як інструмент пригноблення і експлуа­тації. Обмеженість класового підходу полягала в тому, що історично минущі сторони змісту права приймались за його сутність, а саме: право отримало негативну оцінку як інструмент насильства, як соціальне зло, яке належить знищити.

Принципово іншим є підхід, коли визнається загаль-носоціальна сутність і призначення права, коли воно розглядається як вираз компромісу між різними соціаль­ними спільнотами, прошарками суспільства. В найбільш розвинутих правових системах (англосаксонське і романо-германське право) пріоритет відданий людині, його сво­боді, інтересам, потребам. Властиво, дійсна сутність права полягає в тому, що воно відображає нормативно-визначену, гарантовану державою міру свободи особи.

На основі визнання загальносоціальної сутності права можна сформулювати наступне визначення.

Право — це соціальний регулятор відносин, побудова­ний на уявленні про справедливість, яка є в даний момент у конкретному суспільстві і має загальнообов'язковий, формально-визначений, нормативний характер, санкціонова­ний і гарантований державою.

' Маркс К., ЗнгельсФ. Соч. Т. Ч.—С. 443.

Розглянемо найважливіші властивості (ознаки) права, які характеризують його як специфічну систему регулю­вання суспільних відносин.

1. Право встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою.Воно є єдиним різнови­дом норм, що розробляються та приймаються за певною процедурою державою. У випадку існування інших норм соціального характеру, що справляють значний вплив на поведінку суб'єктів, держава затверджує їх шляхом санк­ціонування. Цим. вона надає нормам юридичного харак­теру і бере на себе обов'язок охороняти їх засобами при­мусу.

2. Відповідність права ідеалам справедливості і свободиозначає, що право з достатньою повнотою втілює основні права і свободи людини і громадянина, визнані в світо­вому співтоваристві, є мірою свободи і рівності людей, встановленої державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободу іншого. І цією мірою є справед­ливість. Зрозуміло, що не кожне право може бути спра­ведливим. Основними завданнями права є: регулювання відносин, що склалися в суспільстві; надання стійкого стану існуючому суспільному устрою, котрий оцінюється загалом як справедливий, і відображення справедливих відносин між суб'єктами; захист правомірної поведінки від неправомірного впливу. Недаремно про це римські юристи писали: зиз езї агз Ьопі еі аециі — право є мис­тецтвом добра і справедливості.

3. Нормативність.Право має нормативний характер, що ріднить його з іншими формами соціального регулю­вання — моральністю, звичаями і т. д.

Права, якими наділена кожна людина чи юридична особа, не довільні, вони чітко визначені у відповідних чинних нормах. Цінність цієї властивості полягає в тому, що в суспільне життя вносяться суттєві елементи єдності, рівності, принципової однаковості. Норму права слід розцінювати як «робочий інструмент», за допомогою яко­го забезпечується свобода людини і долається соціальний антипод права— свавілля і беззаконність.

Значення нормативності в правовій сфері — це не лише формування типового пр.Івила, а дещо більше — гарантія здійснення суб'єктивного права. Володіючи суб'єктивним правом, ми не просто вільні в сво'І\ діях, наша свобода забезпечена, захищена загальнообов'язковою нормою, за якою стоїть міць держави.

Нормативність права в найбільшій мірі виражає його функціональне призначення бути регулятором поведінки людей, суспільних відносин. Право, завдячуючи юридич­ним нормам, несе кожному громадянину, організації інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні. Якщо людина діє в рамках права, то вона відчуває себе впевнено і вільно, знаходиться під захистом суспільства і держави. Право, таким чином, визначає сфе­ру свободи людини і цим самим регулює її поведінку. Якщо людина ігнорує регулятивний вплив права, вона не є вільною.

4. Інтелектуально-вольовий характер права.Право — виявлення волі і свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що вона є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин — предмета правового регулювання

У праві відображаються і виражаються потреби, інте­реси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Історич­но у праві йде боротьба двох тенденцій, оскільки його витоки знаходяться в суспільстві і державі. Становлення права завершується лише за умови гармонізації зв'язків між ними. Тоді право стає роз\ мним, набуває інтелекту­ального характеру.

Формування і функціонування права як виразника свободи, справедливості і розуму можливі тільки в суспільстві, в якому індивіди мають економічну, політичну і духовну свободу. Реально втілити це можна лише в розвинутому громадянському суспільстві і правовій дер­жаві.

Право є виявленням не тілі.ки інтелекту, але й волі людей. Вольовий початок права слід розглядати в декількох аспектах.

По-перше,основу змісту права складають соціально-правові домагання окремих осіб їх організацій і соціаль­них груп, і в цих домаганнях виражена їх воля.

По-друге,державне вигнання цих домагань здійснюється через волю компетентних державних органів, тобто формування права опосере уковується волею суспіль­ства і держави.

По-третє,регулююча дія права можлива лише на підставі свідомості і волі осіб, які реалізують юридичні норми.

5. Забезпеченість можливістю державного примусу.Це специфічна ознака права, яка відрізняє його від інших форм соціального регулювання і моральності, звичаїв, корпоративних норм і т. д. Державна охорона правових норм включає в себе державний примус, різні організа­ційні, організаційно-технічні, виховні та попереджувальні заходи державних факторів щодо дотримання та виконан­ня громадянами юридичних норм. Властиво, тільки дер­жава надає праву найвищі цінні властивості: стабільність, суворе визначення і забезпеченії гь «майбутнього», яке за своїми характеристиками наближається до «сущого» і стає ніби частиною існуючого.

Державний примус реалізується у двох напрямках.

По-перше,він забезпечує захист суб'єктивного права і має на меті примусити правопорушника до виконання обов'язків в інтересах потерпілої о (наприклад, повернення боргу).

По-друге,у відповідних випа исах винний притягається законом до юридичної відповідальності (наприклад, поз­бавлення волі, конфіскація майна, штраф і т. д.).

Державний примус — це фактор, який дозволяє чітко розмежовувати права і обов'язки, тобто сферу особистої свободи і її межі.

6. Формальна визначеність.(Глід зауважити, що фор­мальна визначеність права до певної міри властива і іншим нормативним системам. Гак, корпоративні норми закріплюються в статутах, положеннях і інших норма­тивних актах. Релігійні норми - заповіді сформульовані в

священних книгах. Як бачимо, відповідним правилам по­ведінки форма надається не державою, а іншими організа­ціями (громадськими, релігійними). Держава, на відміну від них, надає праву офіційну форму виразу.

Норми права офіційно закріплюються в законах, інших нормативних актах, які належать тлумачити одно­значно. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правил юридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомірної поведінки, свої права, свободи, обов'язки, міру і вид відповідальності за здійснене правопорушення.

Властиво, держава надає форму правовому змісту. Роль держави не слід возвеличувати і, наприклад, рахува­ти, що право — результат, продукт державної діяльності. Такі хибні уявлення довгий час панували у вітчизняній науці і практиці.

Зв'язок суспільства, держави і права в аспекті, який розглядається, можна описати формулою — «зміст права створюється суспільством, форма права — державою». Від способу участі держави у правотворчості залежать види форм (джерел) права: санкціонований звичай, судовий прецедент, нормативний акт.

7. Системність. Право — складне системне утворення. Сьогодні особливого значення набуває поділ права на три елементи: природне, позитивне і суб'єктивне. Перший елемент — природне право, яке складається з соціально-правових домагань, зміст яких обумовлено природою лю­дини і суспільства. Важлива частина природного права — права людини, або, інакше кажучи, можливості, які суспільство і держава спроможні забезпечити кожному громадянину. Другий елемент — позитивне право. Це — законодавство і інші джерела юридичних норм, в яких отримують офіційне державне визнання соціально-правові домагання громадян, організацій, соціальних груп. Третій елемент — суб'єктивне право, тобто індивідуальні можли­вості, які виникли на підставі норм позитивного права і задовольняють інтереси і потреби суб'єкта.

Відсутність хоча б одного з перерахованих елементів деформує право, і воно втрачає властивість ефективного регулятора суспільних відносин і поведінки людей. Нерід­ко право зводять до сукупності (системи) норм. При та­кому розумінні право стає зовнішнім для людину і нав'язується йому зверху. Зроіуміло, що така вузька трактовка спотворює зміст права. Для людини цінні не норми самі по собі, а ті реальні можливості і блага, які вони забезпечують. Блага (як матеріальні, так і духовні) людина має і здобуває сама. Зміст власне соціально-правових домагань полягає в тому, щоб вони отримали офіційне визнання, тобто трасформувались в суб'єктивні права. Інструментом, за допомога якого природно - пра­вові домагання перетворюються в суб'єктивні права, є норми позитивного права. Що для людини важливіше: гарантовані реальні блага чи інструмент їх гарантій (юридичні норми) ? Напевно, все ж таки благо, а не нор­ми, за якими воно відміряне і якими захищене. Зведення права до сукупності норм призводить до тотожності його з позитивним правом і ігнорування природного права. Справа в тому, що суб'єктивне право має два джерела — формальне (норми права, або позитивне право) і змістовне (природне право). Розрив зв'язків між ними по­роджує уявлення, а точніше ілюзію того, що суб'єктивне право — «дарунок» держави, законодавця, благо, надане зверху. Як бачимо, окрема людина стає залежною від за­кону і, насправді, безправною.

Основний зміст правового регулювання полягає в тарнсформації природного права в суб'єктивне, що здійснюється визнанням соціальне - правових домагань в джерелах права, тобто зведенням природного права в за­кон.

Системні зв'язки права розглядаються і в інших ас­пектах: право ділиться на приватне і публічне, на норми, інститути і галузі, включає в себе систему законодавства. Більш детальніше ці питання ми розглянемо в наступних розділах.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.0.150 (0.009 с.)