Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правова ідеологія — це сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, які в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність.

Поиск

'Див.: Ошеров М. С, Спиридонов Л. Й Общесівепное мнение и право. —Ленинград: ЛГУ, 1985; Оснований } головно-правового запрета (крнминализация и декриминалпзация) — М, 1982; Антоняп Ю. М., Бородин С. В. Преступпость и психнческне аномаліш.— М., 1987.

У порівнянні з правовою психологією, первинною «субстанцією» якої виступають психологічні переживання людей, ідеологія характеризується цілеспрямованим, як правило, науковим або філософським осмисленням права як цілісного соціального інституту не в окремих його проявах (наприклад, у вигляді тих чи інших норм, судо­вих рішень і т. д.), а в якості самостійного елемента суспільства (культури, цивілізації).

У сфері ідеології і через ідеологію знаходять відо­браження потреби і інтереси перш за все соціальних груп, нородів, держав, світового співтовариства в цілому. Зви­чайно, елемент індивідуального, особистісного присутній в ідеологічному відображенні правової дійсності: та чи інша ідеологічна доктрина створюється і формується, як прави­ло, окремими людьми — вченими, філософами, політич­ними діячами, а далі стає надбанням багатьох конкретних людей, які досягають у своїй свідомості системного цілісного відображення держави І права.

Проте правова ідеологія чначно перевершує право­ву психологію за ступенем і характером пізнання права. Якщо правова психологія фіксуг в більшості зовнішній, часто поверхнево-чуттєвий аспею, зріз правових явищ, які сповна вміщуються в повсякденний життєвий досвід, то правова ідеологія прагне до виявлення сутності, соціаль­ного розуміння, природи права, робить спробу, як прави­ло, уявити його у вигляді закінченої культурно-історичної філософії і догми.

Прикладом правової ідеології як засобу правового усвідомлення дійсності може слхжити гегелівська філосо­фія права, природно-правова, позитивістська, марк­систська доктрини держави і прдва, багато сучасних кон­цепцій праворозуміння. Крім цього, сфера найбільшого «застосування» правової ідеолої ії — не індивідуальні і стихійно-масові відносини людей, що характерно для пра­вової психології, а націлювання на вираження інтересів, потреб достатньо оформлених, інституціоналізованих со­ціальних товариств: політичних партій, громадських рухів, держави, міждержавних об'єднань.

Так, ті чи інші політичні організації, які беруть участь у сучасних владних відносинах, створюються, як правило, на основі певної політико-правової ідеології — ліберальної, консервативної, християнської, марксистської і т. п. В цьому випадку правова ідеологія виконує своє основне призначення: вона служить своєрідним соціальним планом — програмою діяльності організованих в партії рухів, в цілому політичною системою людей, дозволяє їм поступати усвідомлено і доцільно для досягнення відповідних соціальних і правових ідеалів.

Прикладом конкретної, надто складної, суперечливої діяльності всієї спільноти людей може служити поступовий процес формування в Україні правової держави, яка повинна відповідати як загальнолюдським, так і національним уявленням про демократію, забезпечення прав людини, гуманному і справедливому правопорядку. В цьому випадку доктрина правової держави служить ідеологічною основою для розвитку української державності.

Наявність демократичної і соціальне, культурно, історично обгрунтованої державно-правової ідеології є життєво важливою умовою діяльності будь-якого суспільства. Так, одним з фундаментальних висновків вже семирічного періоду реформ в Україні є те, що країна не може жити без ясної і усвідомленої національної державно-правової ідеології. Понад сімдесят років диктату однієї — комуністичної — ідеології породили нігілізм стосовно ідеології взагалі, створили ілюзію, що деідеологізація є корисною для суспільства, політики, права.

Внаслідок механічної деідеологізації виникло небезпечне, навіть в порівнянні з наслідками економічної кризи, посилене відчуття духовної порожнечі, безперспективності, безглуздості, тимчасовості всього, що робилося. Все це охоплює все нові й нові верстви населення. В нашій «деідеологізованій» свідомості посилювалась тенденція до соціального примітивізму,

втраті і без того слабких імунітетів від харазматичного, національного популізму.

На такому хибкому духовному грунті неможливо будувати правову державу і міцний правопорядок. Тому сьогодні наростає суспільна потреба в новій, демократичній державно-правовій ідеології для України, яка буде згуртовувати народ наш в боротьбі за свою гідність, за історичне місце в світовому співтоваристві.

Однією з особливостей ідеологічної ситуації в Україні є те, що після порушення монології більшо­вицької ідеології на суспільну свідомість дуже активно розгорнувся процес створення політичних партій і форму­вання їхніх ідеологій. При цьом> кожна політична партія думала і думає в першу чергу про своє власне, а не дер­жавне становлення, про свою власну, а не державну ідео­логію. Це явище нормальне і закономірне з точки зору становлення плюралістичної політичної системи. Але міжпартійні чвари і ідеологічна невизначеність держави поглиблюють кризу свідомості с\спільства, котра негатив­но впливає на всі інші сфери суспільного життя.

Тому в нинішніх умовах тільки держава як над-партійна і позапартійна система може і повинна сформува­ти загальнодержавну ідеологію через систему своїх ідео­логічних установ.

Звертаючись до досвіду сучасних розвинутих країн світу у сфері формування державних ідеологічних систем, можна виділити декілька принципово важливих умов, зав­дяки реалізації яких ідеологія виступала і виступає засо­бом консолідації народу на шляху до вирішення еко­номічних і політичних проблем. Які ж це умови?

По-перше, життєздатною і плідною державною ідеологією може бути лиаіе та, яка формується на основі реального життя відповідного суспільства, традицій і мен­талітету його народу, а не ідеологічних міфів, запозиче­них у інших народів.

По-друге, державна ідеологія повинна віддзеркалю­вати тільки загальносуспільні, а не соціально-групові інте­реси.

По-третє, державна ідеологія не повинна намага­тися давати відповіді на всі проблеми суспільного життя а лише на ті, котрі мають загальносуспільне значення.

По-четверте, державна ідеологія відкрита для кри­тики з боку різних політичних партій, суспільних рухів і громадських формувань, а також окремих громадян.

По-п'яте, державна ідеологія повинна мати відповідну державну організаційну структуру і матеріальну базу, бо вона тільки тоді може бути життєздатною і плідною, коли про неї буде пікл\ватися сама держава

Виходячи з сучасного стану суспільної свідомості народу України, можна виділити такі напрямки ідеології роботи держави.

1. Визначення і реалізація системи організаційних і ідеологічних заходів щодо формування правової свідомості громадян.

2. Чітке визначення позиції держави стосовно за­гальнолюдських цінностей і прав людини в контексті су­часного стану України і світової цивілізації.

3. Ідейно-теоретичне дослідження і обгрунтування принципів і механізмів взаємодії громадського і націо­нального, етнічного і соціального в сучасному державно­му будівництві.

4. Розвиток і утвердження у свідомості людей мо­ральних цінностей і моральних оцінок їхньої діяльності, повернення до духовних скрабниць людства як глибини джерел сили народної.

5. Формування міжнародного іміджу України.

6. Ідеологія повинна спиратися на принципи зміцнення і захисту Української держави, яка повинна бу­ти демократичною, силовою і не стояти над суспільством.

Таким чином, правова психологія і правова ідео­логія — це структурні компоненти правової свідомості суспільства. Кожна своїми засобами служить здійсненню функцій правосвідомості в правовому регулюванні і в цілому правової культури суспільства.

ВИДИ ПРАВОСВІДОМОСТІ

Для розуміння того, що таке правосвідомість, є смисл розглянути її різновиди. Підставою поділу право­свідомості на види можна взятії рівень усвідомлення не­обхідності права, глибину проникнення в сутність права і правових явищ в суспільстві, які дозволять дати його, так би мовити, якісну характеристику. За даними критеріями правосвідомість ділиться на три рівні.

Перший рівень — буденна правосвідомість. Цей рівень притаманний основній масі членів суспільства і формується на базі повсякденного життя громадян у сфері правового регулювання. Люди так чи інакше стикаються з правовими приписами: деяку Інформацію отримують із засобів масової інформації; спостерігають юридичну діяльність державних органів, посадових осіб і т. п. Для людей з цим рівнем правосвідомості характерні знання загальних принципів права, тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки (наприклад, під час навчання в юридичному закладі), в процесі здійснення юридичної діяльності. Суб'єкти цього рівня володіють спеціалізованими, деталізованими знаннями чинного законодавства, вмінням і навичками його застосування. Формуванню професійної правосвідомості в сучасних умовах повинна бути приділена особлива увага.

Третій рівень — це наукова, теоретична правосвідомість. Вона характерна для наукових працівників, які займаються питаннями правового регулювання суспільних відносин

За суб'єктами (носіями) правосвідомость можна поділити на індивідуальну і колективну.

Одним з видів колективної правосвідомісті є групова правосвідомість, тобто правові уявлення і відчуття тих чи інших соціальних груп, прошарків, професійних товариств. У ряді випадків правосвідомість однієї соціальної групи може суттєво відрізнятися від

правосвідомості іншої. Наприклад, можна побачити різницю в правосвідомості вікових верств населення в суспільстві, в професійній свідомості юристів різної спеціалізації — працівників суду, прокуратури, адвокатури, осіб, які працюють в системі МВС.

Групову правосвідомість необхідно відрізняти від масової, яка характерна для нестабільних, тимчасових об'єднань людей (демонстрації, страйки. бунтівний натовп).

Для характеристики маїчроколективів (населення країни, континенту. Історичної епохи) використовується поняття «суспільна правосвідомість». Надзвичайно

важливою формою відображення правових явищ є система права, законодавства і підзаконних нормативних актів. Дуже мало спеціалістів відносять цю систему до структурної частини суспільної правосвідомості. Разом з тим система права і законодавства є результатом функціонування суспільної правосвідомості, її суб'єктів: Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів, юридичної науки і народу в цілому, особливо під час референдумів і загальнонародних обговорень проектів законів. Між суспільною правосвідомістю, системою права і законодавства існує тісний взаємозв'язок, оскільки суб'єкти суспільної правосвідомості повинні знати і поважати діючу систему права і законодавства.

Суть суспільної правосвідомості зводиться до правового пізнання і відображення політичних, економічних і соціальних закономірностей розвитку громадянського суспільства і держави, оформлення їх в системі діючого права і законодавства.

Суть суспільної правосвідомості виявляється в її функціях:

— пізнання;

— відображення правових явищ;

— регулюючій;

— охоронній;

— прогнозуючій;

— конструктивній;

Е комунікативній; правового мислення; емоційній;

— мотиваційній;

— оціночній.

Ці функції дуже тісно пов'язані із функціями юридичної науки права, держави й інших суб'єктів суспільних відносин. Важлива роль суспільній правосвідомості належить і в правотворчому процесі, реалізації і застосуванні правових норм.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 354; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.24.228 (0.01 с.)