Зміцнення юридичних гарантій реалізації та охорони прав і свобод громадян.

Отже, зв'язок політичної системи і законодавства має взаємозумовлений характер. Політичний фактор формує потреби і визнає їх через правові норми, їх ефективність безпосередньо впливає на вдосконалення політичних відносин. Підвищення авторитетч законодавства дає мож­ливість політичним структурам чітко і своєчасно вирішу­вати назрілі соціальне - політичні проблеми. Реалізація норм права є однією з основних умов функціонування політичної системи, а застосування державне - правової відповідальності гарантує належну поведінку учасників політичного процесу, суб'єктів політичних відносин, ефек­тивну організацію роботи державних та громадських ор­ганізацій, реалізацію політичних прав і свобод громадян. Проте без скоординованої системи органів, що виконують політичні функції їх діяльності в межах компетенції, не­можливе створення ефективної системи законодавства.

Фактором, який суттєво впливає на побудову і розви­ток законодавства, виступає форма державного устрою, що зумовлює певні взаємозв'язки органів держави як цілого з органами її складових частин.

Унітарна держава є монодержавою з єдиною систе­мою вищих органів влади та єдиною системою законо­давства. Вона має у своєму складі лише адміністративно -територіальні одиниці, які приймають певні нормативні рішений, що регулюють питання місцевого значення, не поширюючись на решту території і не впливаючи суттєво на функціонування системи законодавства загалом. На відміну від унітарної федеративна держава має у своєму складі самостійні і наділені національним і державним су­веренітетом утворення. Національний суверенітет відпо­відає здійсненню права на утворення національної держа­ви, а державний — принципам неподільності, незалежності й верховенства влади. Реалізація цих суверенітетів озна­чає, що у федеративній державі водночас із вищими ор­ганами влади і законодавством федерації існують органи влади і законодавства суб'єктів. Як складне соціальне утворення, законодавство федерації має загальні й особ­ливі риси. Втілюючи основні принципи спільного існуван­ня, законодавство федерації є загальним. Законодавство її суб'єктів, відображаючи національні, економічні, історичні особливості, є особливим. Саме тому дослідження питань побудови і структури системи законодавства неможливе без аналізу форми Української держави.

§ 6 ПРАВНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ ЯК НЕОБХІДНА ПЕ­РЕДУМОВА ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Уявімо неможливе — в Україні раптом зникло про­тистояння гілок державної влади, представників та при­хильників різних політичних угрупувань. Гадаємо, що й за цих умов наше суспільство виявилося б поділеним на два непримиренні табори: Іих, хто вважає, що українським відповідником до російського терміну

"должностное лицо" є "посадова особа", і тих, хто, крім " службової особи", нічого чути не хоче. Ця суперечність точно віддзеркалює сьогоднішній стан української правни­чої терміносистеми.

А тому назріла необхідність дослідження проблеми мови закону. Завдяки мові думка законодавця визначаєть­ся зовні, формулюється, стає можливою для користування, досяжною для конкретних суб'єктів. Мовне втілення нор­мативного акту надає волі законодавця цілісності, закін­ченості форми, забезпечує його загальнодоступність, мак­симальні зручності для вивчення та застосування.

Мова безпосередньо не впливає на зміст законо­давства, проте ступінь досконалості, точність і якість за­кону залежить від мови, якою він написаний. Як відомо, право виконує важливу функцію в суспільному житті і надає суб'єктам юридичні права та обов'язки, вста­новлює міри юридичної відповідальності. Саме тому зако­нодавство використовує головним чином загальнопошире-ну термінологію. Іншою особливістю мови законодавства є її специфічність.

Мові закону властива послідовність викладу. Вона характерна, наприклад, для Цивільне - процесуального ко­дексу України, де логічно викладені питання провадження в суді першої інстанції, починаючи з підсудної й закін­чуючи порядком винесення ухвал у касаційній та нагля­довій інстанціях, виконання судових рішень.

Важливою особливістю мови законодавчого акту є формалізація, що означає використання певних слів у певній послідовності для вираження певної думки. В тексті акту вживаються стандартні терміни, стабільні мовні конструкції.

Отже, враховуючи важливість мовних засобів оформ­лення закону, розроблений та прийнятий нормативний акт не повинен викликати зауважені, з точки зору загальної та спеціальної лінгвістики.

Є кілька шляхів вирішення проблеми мови законо­давства:

— потреба у введенні обов'язкового спеціального мовного та стильового редагування;

— можливість введення до штатів установ, що вико­нують правопідготовчу діяльність та в юридичні служби міністерств, відомств посади літературних редакторів з правових питань;

— надсилання важливих проектів нормативних актів на рецензування до спеціальних мовних науково -дослідних установ;

— створення комісії Верховної Ради України з мов­них проблем, котра б виробила рекомендації щодо їх розв'язання, сформулювала основні вимоги до мовного оформлення правотворчих рішень.

Однією з характерних рис юридичної термінології є її системність. Терміни, поєднанні складною органічною системою, перебувають між собою в різноманітних зв'язках.

Все щойнозгадане дає можливість не лише визначити недоліки чи упущення у використанні юридичної терміно­логії в законодавчих актах, а й сформулювати шляхи поліпшення та вимоги до вживання юридичної терміно­логії. Серед них можна зазначити такі:

1. Вживання термінів у їх прямому значенні, даному в тексті акту.

2. Недопустимість використання незрозумілих, нечітких термінів.

3. Доступність розуміння термінів.

4. Відмова від вживання застарілих слів, канцеля-ризмів.

5. Стабільність у використанні термінів, яка природно не відхиляє заміни застарілих та невдалих термінів.

6. Відмова від надмірного вживання скорочень.

7. Максимальна точність і гдність уживаної юридич­ної термінології.

8. Точне розуміння юридичних термінів успішно дося­гається завдяки їх чіткому визначенню у нормативних ак­тах.

9. Злагоджена робота Української комісії з питань правової термінології.

10. Уніфікація і стандартизація існуючої в законодав­чій системі України термінології, що є важливою пере­думовою підвищення формальної визначеності права, ліквідації суперечностей у правових текстах, забезпечення їх доступності та зрілості.

11. Використання електронної техніки для аналізу мо­ви нормативних актів.

Зазначені шляхи забезпечення належного рівня юри­дичної термінології є однією з необхідних вимог складан­ня проектів нормативних актів.

Треба зазначити ще одну рису юридичної терміно­логії — системність, тобто внутрішню узгодженість та єдність. Юридичні терміни не існують ізольовано, вони тісно пов'язані між собою.

Загалом мова нормативного акту має відповідати та­ким вимогам, як: 1) чіткість правових положень та відсутність як надміру загальних, так і вкрай деталізова­них приписів; 2) відповідність викладу; 3) відсутність су­перечностей; стислість і компактність викладу загального змісту акта; логічність, послідовність викладу; 4) точність формувань і термінів.

Усе це вимагає серйозного опрацювання питань си­стематизації, зокрема такого її виду, як кодифікація. Основними етапами кодифікаційної роботи є визначення обсягу законодавчого матеріалу, що підлягає опрацюван­ню.

Кінцевим підсумком законотворчості виступає закон. Врешті - решт, держава та влада просто не можуть пов­ноцінно функціонувати, якщо вони неспроможні ясно і зрозуміло висловити свою волю, надати їй відповідного правничого та мовного оформлення.

г