ПОНЯТТЯ, СУТЬ І СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ ПРАВА



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПОНЯТТЯ, СУТЬ І СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ ПРАВА



§ 1. РОЗУМІННЯ ПРАВА У СВІТОВІЙ І ВІТЧИЗ­НЯНІЙ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ

Право, як і держава, є продуктом суспільного розвит­ку. Юридичне воно формується в державне організовано­му суспільстві як основний нормативний регулятор суспільних відносин. Звичаї, моральні і релігійні норми первісного ладу відходять на другий план, нпцаючи пере­вагу правовому регулюванню суспільних ві^ьосин. Погля­ди на право, його походження місце і роль у системі нормативного регулювання змінювались в міру розвитку самого суспільства, зрілості науково-правової думки, впливу об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Право настільки унікальний, складний і суспільне не­обхідний феномен, що на протязі всього періоду його існування науковий інтерес до нього не згасає, а навпаки постійно зростає.

В юридичній літературі існують багато наукових ідей, напрямків і точок зору з приводу визначення права. Роб­лячи спробу зрозуміти, що таке право і яка його роль в житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що право не можна зрозуміти, посилаючись на ту чи іншу ознаку, значення. Право, писав один з них (Павло), вживається в декількох значеннях. По-перше, право озна­чає те, що «завжди є справедливим і добрим», — таке природне право. В іншому значенні право — це те, що

«корисне всім і багатьом в тій чи іншій державі, — таким є цивільне право»1 .

Слід відзначити, що знаменитий Кодекс Наполеона 1804 року був підготовлений на основі глибокого вив­чення і широкого використання римського права. Під впливом принципів і різних інсі итутів римського права у ньому особливо виділялось право власності, закріплюва­лись шляхи і способи набуття власності. Встановлювалось, зокрема, що «власність на майно набувається і передаєть­ся шляхом успадкування, шляхом дарування між живими або згідно з заповітом і в силу обов'язків" (ст. 711)2.

У цьому юридичному акті особлива увага приділялася договірним зобов'язанням, які мали велике значення для розвитку як майнових, так і не майнових відносин.

Слід відзначити, що багато інститутів римського пра­ва в якості першоджерел постійно використовувались і використовуються при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів у багатьох країнах.

Такий вплив римського права на правові системи інших країн позначився на характері і змісті цих систем, а також на формулюванні самого поняття права.

У повній мірі зберегли свою значимість і акту­альність, наприклад, положення, які сформульовані древ-ньоримськими і древньогрецькими юристами стосовно не­розривного зв'язку права і справедливості, права і добра.

Будучи «регулюючою нормою політичного спілку­вання» право, як відзначав древньогрецький мислитель Арістотель, повинно служити «критерієм справедли­вості». Для того, щоб знати, що таке право, писав древньоримський юрист Ульпіан, слід зрозуміти, з чим, з якими явищами воно пов'язано і звідки воно походить3.

1 Теория государства й права. Под ред. VI. Н. Марченко. — М., 1997.—

С. 273.

2. Там же.

3 Аристотель. Политика Соч. Т. 4. — М., 1988.

Слід пам'ятати, перш за все, що «воно отримало свою назву від ]изїіІіа — правда, справедливість», що Право є «мистецтво добра», «рівності і справедливості».

Недивлячись на суперечливість і різні наукові уявлен­ня про право, всі ці вчення мають низку загальних поло­жень:

— право є соціальне явище, без якого неможливе існування цивілізованого суспільства;

— право в нормативній формі повинно відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтере­сам суспільства в цілому, а не окремим його класам чи соціальним групам, відображати інтереси і потреби особи як найвищої соціальної цінності;

— право приватної власності є основою всіх прав людини;

— право є мірою поведінки, яка встановлена і охо­роняється державою.

Найбільш поширений погляд на право полягає в тому, що воно є нормою свободи.Таке розуміння права випливає з твердження, що для суспільства в такій же мірі характерна свобода, в якій для природи характерна необхідність. Право є сукупністю правових норм, які, з одного боку, надають, а з іншого — обмежують зовнішню свободу осіб у їх взаємних стосунках. Мати право на щось — означає володіти свободою, бути вільним у здійсненні тих чи інших дій і вчинків. Це означає мати свободу, отримувати, здійснювати що-небудь, вимагати що-небудь, користуватися і розпоряджатися чим-небудь, свободу пропонувати що-небудь іншим людям тощо. От­же, право визначає свободу людей, міру, кількість їх сво­боди. А свобода — це найважливіша якість, якою во­лодіє людина, що живе у суспільстві. А тому правові норми і вимоги (домагання, повноваження) повинні фор­мулюватися в законі, закріплюватися силою закону, охо­ронятися примусовою силою держави. Закон повинен служити свободі, праву. Держава і її закони необхідні для права. Проте, якщо закони не іахищають, а зневажають

свободу, якщо влада встановлює закони необгрунтовані, то такі закони не можна назвати правовими, правом. Сутність права — це свобода, а не насильство. Примус у суспільстві необхідний задля захисту права від порушень, а не для придушення свободи. Властиво, право має пріо­ритет перед законом, і закони називаються правом не тому, що це формально коректні акти, які спираються на примус, а тому, що вони наділені правовим змістом, га­рантують свободу людей. Тому слід розрізняти право і закон, правові і неправові закони.

Звідси, право — це норми і вимоги (домагання, пов­новаження) свободи людей, У цивілізованому суспільстві, що перебуває на високому щабчі розвитку, свобода лю­дини є не тільки напрямком, метою, але й засобом його прогресивного руху. Об'єктивні закономірності цього процесу виявляються через діяння членів суспільства, які є умовою, процесом і результатом його життєдіяльності.

Гегельписав, що грунтом права, його необхідним пунктом є необмежувана воля, сніт духу, породжений ним самим як деяка інша природа1 .

Наші сучасники також приходять до висновку, що в суспільному житті свобода людини виступає як право, тобто нормована, врегульована правовими засобами сво­бода2 .

Праворозуміння неможливе без висвітлення історич­них аспектів виникнення, становлення і розвитку права, але різноманіття тлумачень сутності права, його змістових характеристик накладає свій відбиток і на проблеми пра-воутворення.

Праворозуміння — це наукова категорія, яка відобра­жає процес і результат цілеспрямовленої розумової діяль­ності людини, яка включає в себе пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

'. Див.: Гегель Г.-В.-Ф. ФІшософия права — М., 1990 —С 67 2. Див.: Загальна теорія держави і права —К., 1997.— С. 111

Суб'єктом праворозуміннязавжди є конкретна люди­на, зокрема: а) громадянин, наді Іений мінімальним право­вим світоглядом, який зіткнувся ; проблемами прав вза­галі; б) юрист - практик, який має достатній багаж знань про право, спроможний застосовувати і тлумачити пра­вові норми; в) вчений, людина , абстрактним мисленням, який займається вивченням праьа. наділений сумою Істо­ричних і сучасних знань, спроможний до інтерпретації не тільки норм, але й принципів права, який володіє відповідною методологією дослідження. Праворозуміння завжди суб'єктивне, оригінальне, хоча саме уявлення про право може співпадати у групи осіб, класів, прошарків.

Об'єктом праворозумінняможуть бути право в плане­тарному масштабі, право конкретного суспільства, галузі, інституту права, окремі правові норми. При цьому знан­ня про окремі структурні елементи екстраполюються на право в цілому. Слід відзначи'йти, що важливе пізна­вальне навантаження тут несуть середовище і взаємодіючі з правом суспільні явища.

Зміст праворозумінняскладають знання суб'єктів про свої права і обов'язки, конкретні і загальні правові до­зволи, заборони, а також оцінка і ставлення до них як справедливих чи несправедливих.

В залежності від рівня культури, методичної забезпе­ченості суб"єкта і вибору предмета вивчення праворо­зуміння може бути повним або неповним, правильним або викривленим, позитивним або негативним.

Звичайна людина розуміє право так, як це дозволяє їй власний розум відповідно до культурологічних традицій існуючої епохи і суспільства. Для неї розуміння права у часовому масштабі обмежене рамками його життя. Проте це не означає, що після її смерті праворозуміння зникає зовсім. Такі елементи правороз\ уііння, як знання, оцінка, можуть передаватися іншим людям, а дослідники-вчені залишають після себе окрім цьоіо письмові уявлення про право.

При розгляді різних теорій і поглядів щодо права слід враховувати наступні обставини:

по-перше,історичні умови функціонування права і межі культури, в яких жив і працював «дослідник»;

по-друге,те, що результати праворозуміння завжди залежать від філософської, моральної, релігійної, ідео­логічної позиції суб'єкта, який пізнає;

по-третс, те,що береться за основу тієї чи іншої кон­цепції (джерело правоутворення чи суть самого явища), що розуміється під джерелом права (людина, Бог чи Космос) і під його сутністю (воля класу, міра свободи людини чи природний егоїзм індивіда);

по-четверте,тривалість концепцій в одних випадках і їх динамічність, спроможність адаптуватися до відносин, що розвиваються, — в інших.

Сучасний рівень розвитку гуманітарної науки і мето­дологія дослідження соціальних явищ дозволяє системати­зувати різні погляди щодо права на підставі відповідних критеріїв. Зокрема, це визначає вже саме відношення до права, його ролі, той факт, позитивне значення воно має для суспільства чи негативне, виступає як самостійне со­ціальне явище чи як елемент іншої системи регулювання, виявляє протилежні думки. Так, представники ряду філо­софських течій розглядали право як частину моральності (Шопенгауер) або як нижчу ступінь моральності і запере­чували соціально-ціннісний характер права (Л. Толстой, В. Соловйов). Негативне ставлення до права висловлювали анархісти; проблеми відмирання права з побудовою ко­мунізму активно обговорювались в рамках марксистське -правової теорії.

При вирішенні основного питання філософії щодо співвідношення буття і свідомості виділяються ідеалістич­ний і матеріалістичний підходи до вивчення права. Для першого характерні теологічні вчення про право. Фома Аквінський стверджував, що право має не тільки боже­ственне виникнення, але й божественну суть. Позитивне право (людські закони) є лише засобом здійснення цілей, які накреслені Богом для людини.

Послідовники Аквінського -- неотомісти — роблять спробу пов'язати релігійну с\ть права з природно-

правовими началами І оцінками суспільних відносин з метою обгрунтувати більш життєспроможні і реалістичні варіанти його вчення.

На іншому полюсі, в рамках матеріалістичного підхо­ду, розробляється марксистська теорія права, основними постулатами якої виступають: обумовленість права еко­номічним базисом суспільства, класовий характер права, жорстка залежність права від держави, забезпеченість його примусовою силою держави.

В залежності від того, що розглядається в якості джерела праворозуміння, — держава чи природа людини — розрізняють природно-правову і позитивістську теорії права.

Природно-правові поглядиберуть свій початок ще в Древній Греції і Древньому Римі. Вони пов'язані з імена­ми Демокріта, Сократа, Платона і відображають спроби виявлення моральних, справедливих начал в праві, які за­кладені самою природою людини. «Закон, — підкреслює Демокріт, — прагне допомогти життю людей. Проте він зможе цього досягнути тільки тоді, коли самі громадяни бажають жити щасливо: для тих, хто кориться закону, закон— тільки свідчення їх власної доброчесності"1.

Природно-правова теорія пройшла складний шлях розвитку, її популярність завжди була пов'язана з бажан­ням людей змінити своє життя на краще — це і епоха Відродження, і епоха буржуазних революцій, і сучасна епоха переходу до правової держави.

Позитивне значення природі ю-правової теорії полягає в наступному:

по-перше,вона утверджує ідею природних, невід'ємних прав людини;

по - друге,завдяки цій теорії почали відрізняти право і закон, природне і позитивне право;

по-третс,вона концептуально з'єднує право і мораль.

Критичні зауваження на адресу даної теорії можуть полягати в тому, що не завжди уявлення про право як

'ЛурьеС.Я. Демокрит—Л., 1970. —С. 361.

справедливе чи несправедливе можна об'єктивно розгля­нути в правовій дійсності.

Позитивна теорія права(К. Ьерібом, Г. Щершеневич) виникла значною мірою як опозиційна «природному пра­ву». На відміну від природно-правової теорії, для якої основні права і свободи первинні стосовно законодавства, позитивізм вводить поняття «суо'єктивне право» як таке, що походить від об'єктивного права і встановлюється державою. Держава делегує суб'єктивні права І вста­новлює юридичні обов'язки в ііормах права, які склада­ють закриту удосконалену систему. Позитивізм ототожнює право і закон.

Позитивним тут слід визнані можливість встановлен­ня стабільного правопорядку, детального вивчення догми права-структури,норми права, підстав юридичної відпо­відальності, класифікації норм і нормативних актів, видів інтерпретацій.

До негативних моментів теорії слід віднести введену нею штучну обмеженість права як системи від фактичних суспільних відносин, відсутність можливості моральної оцінки правових явищ, відмову лід досліджень змісту пра­ва, його цілей.

У залежності від того, в чому вбачалась основа (базовий елемент) права — норма права, правосвідомість, правовідносини, — сформувались нормативна, психологічна і соціологічна теорії.

Нормативна теоріязаснована на тому, що право — це сукупність норм, зовнішньо виражених в законах і інших нормативних актах. Автором цієї концепції вважа­ють Г. Кельзена, на думку якого, право — це злагоджена з логічно взаємопов'язаними елементами ієрархічна піра­міда, основою якої є правова норма. Юридична сила і законність кожної норми залежить від «вищої» в піраміді норми, яка наділена більш вищою юридичною силою. Сучасне розуміння права в рамках цієї теорії можна ви­разити наступною схемою:

а) право — це система взагмозв'язаних і взаі модпо-чих норм, які викладені в нормативних актах (текстах)-

б) норми видаються державою, і в них виражені! во ля держави;

в) норми права регулюють найбільш сажли* суспільні відносини;

г) саме право і його реалізація забезпечуються в не­обхідних випадках примусовою силою держави;

д) від норм залежить виникнення правовідносин, формування правосвідомості, правова поведінка суб"єктів.

Позитивне значення нормативного підходу полягає в тому, що:

по-перше,дозволяє створювати І удосконалювати си­стему законодавства;

по-друге,забезпечує відповідний режим законності, однакове застосування норм і індивідуально-владних велінь;

по-третє,сприяє формуванню «нормативного» уявлен­ня про право як формально-логічну основу правосвідо­мості громадян;

по-четверте,забезпечує формальну визначеність права, що дозволяє чітко визначити права*і обов'язки суб'єктів, фіксувати заходи і засоби державного примусу;

по-п'яте,дозволяє абстрагуватися від класово-політичних характеристик права, що особливо важливо під час застосування права.

Недоліки нормативного підходу насамперед поляга­ють в тому, що він заперечує обумовленість права потре­бами суспільного розвитку, ігнорує природні і моральні начала в праві, роль правосвідомості в реалізації юридич­них норм, абсолютизації державного впливу на правову систему.

Психологічна теорія,представником якої є Л. Петражицький. визнає правом конкретну психологічну реальність — правові емоції людини. Останні носять імпе-ративно-актрибутний характер і поділяються на:

а) переживання позитивного права, яке встановлене державою;

б) переживання інтуїтивного, особливого права.

Інтуїтивне право виступає регулятором поведінки людини, тому розглядається як реальне, дієве право.

Позитивним тут є те, що теорія звертає увагу на од­ну з важливих сторін правової системи — психологічну. І це відповідає дійсності, адже неможливо готувати і вида­вати закони, не вивчаючи рівень правової культури і правосвідомості в суспільстві, не можна і застосовувати закони, не враховуючи психологічні особливості індивіда.

Недоліками цієї теорії, на нашу думку, є її односто­ронній характер, відрив від об'єктивної реальності, не­можливість в її рамках структурувати право, відрізняти його від інших соціально-регуляї ивних явищ.

Соціологічна теорія правазародилась в середині XIX ст. її представниками були Л. Дюгі, С. Муромцев, Є. Ерліх, Р. Паунд. Соціальна теорія розглядає право як емпіричне явище. Основний аргумент її полягає в тому, що «право слід шукати не в нормі чи психіці, а в реаль­ному житті». В основу права покладено суспільні відно­сини, які захищені державою. Норми закону, право­свідомість не заперечують, проте і не визнаються правом. Вони є ознаками права, а само право — це порядок в суспільних відносинах, в діях людей.

Виявити суть такого порядку, вирішити спір в тій чи іншій конкретній ситуації покликані судові чи адміністра­тивні органи.

Позитивними в даному випадку можна визнати на­ступні положення:

а) суспільство і право розглядаються як цілісні, взаємопов'язані явища;

б) теорія доказує те, що вивчати потрібно не тільки норми права, які встановлюються державою, але і всю сукупність відносин, що склалися у суспільстві;

в) вчення підкреслює роль права як засобу соціально­го контролю і досягнення соціальної рівноваги; воно підвищує роль судової влади.

Критично, на наш погляд, слід сприймати заперечення щодо моральності як досить важливої властивості права,

недооцінку в праві морально-гуманних начал, зміщування одного з факторів утворення права — зацікавленості — з самим правом.

Кожна з названих теорій має свої переваги і не­доліки, їх поява і розвиток обумовлені природним ро­звитком людського суспільства і засвідчують необхідність і соціальну цінність права в житті людей. Слушно зазна­чив відомий український правийк XX ст. Л. Окіншевич: «Ми, в нашому суспільному житті і в нашому житті з суспільством, здебільшого так призвичаїлись до існування правил і норм, які регулюють нашу поведінку і наші взаємовідносини з іншими, що не думаємо про них і часто не помічаємо їх, виконуючи їх, чи підлягаючи їм та керуючись ними раз у раз цілком механічно»1.

1 Див: Л. Окіншевич. Вступ до науки про право і державу. — Мюнхен, 1987, —С. 10.

ПОНЯТТЯ ПРАВА



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.227.34 (0.013 с.)