ЗАКОННІСТЬ ЯК ОДНА З ВАЖЛИВИХ ПРАВОВИХ КАТЕГОРІЙ




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЗАКОННІСТЬ ЯК ОДНА З ВАЖЛИВИХ ПРАВОВИХ КАТЕГОРІЙ



Законність — фундаментальна категорія всієї юридич­ної науки і практики, а її рівень і стан віддзеркалюють правове життя суспільства і його громадян.

Право є великою цінністю і фактором соціального життя. Проте його реальність визначається не тільки тим, що воно знаходить свій вираз у формальних нормативно-правових актах — законах, указах, постановах, кодексах і інших систематизованих збірниках. Право реальне перш за все тому, що владна воля, яка відображена у законах, втілюється в поведінці людей — громадян, які виконують закон, осіб, які вступають у відносини шляхом укладання договорів, суддів і інших посадових осіб, які застосову­ють закон. Право за своєю природою таке, що не може існувати поза втіленням правових відносин.

Навіть найдосконаліший закон живе тільки тоді, коли він виконується, впливає на суспільні відносини, на свідомість і поведінку людей. Властиво, ця сторона права, яка пов'язана з життям закону, його дійсністю, і характе­ризується поняттям "законність".

Проблема законності — одна з центральних в теорії держави і права. Актуальність її очевидна як в теоретич­ному, так і практичному плані.

В юридичній науці склалася традиційна концепція за­конності, суть якої полягає у суворому і неухильному дотриманні і виконанні чинного законодавства усіма суб'єктами права. А з точки зору функціональної ролі законність розглядається як принцип, як метод здійснення

влади, як режим суспільного життя, як система вимог, які пред'являються до особи.

Як стійке явище суспільного життя, законність вини­кає і формується в умовах цивілізованого суспільства, яке спроможне забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються рин­ковими відносинами, при яких свобода приватної влас­ності є рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виробництва матеріальних благ, поставити вироб­ників в однакові умови — головне завдання правової дер­жави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини. А тому до тих пір, поки в суспільстві існує нерівне стано­вище людей у сфері виробництва матеріальних, духовних цінностей, не можна говорити про їх рівність перед зако­ном і, відповідно, про законність

Вимога додержуватись виданих державою законів сформована давно. Ще римські юристи говорили про без­умовну необхідність дотримання законів (закон суворий, але це закон — сіига Іех, зесі Іех).

Система римського права є юридичною базою закон­ності у сфері регулювання майнових відносин, яку в подальшому перетворено в більш цивілізовані форми, по­ступово забезпечуючи реальною рівністю перед законом всіх учасників суспільних відносин.

У суспільстві, яке функціон>є в режимі міцної закон-несті, реально існує чітке розмежування і гармонійна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади. Руссо, наприклад, бачив головне завдання законності в тому, щоб забезпечити щастя і благо всім громадянам, свободу і рівність перд законом для всіх Ці загальні ідеї, вислов­лені не тільки Руссо, але й багаїьма іншими мислителями минулого, знаходять своє втілення в сучасному цивілізо­ваному світі.

Законність виражає загальний принцип відношення суспільства до права в цілому. Тому її зміст слід розгля­дати у трьох аспектах:

а) в плані "правового" характеру суспільного життя;

б) з позиції вимоги загальної поваги до закону і обов'язків його виконання всіма без винятку;

в) під кутом зору домагання реального захисту і за­безпечення прав, інтересів громадян і охорони правопо­рядку в цілому від будь-якого свавілля.

Отже, зміст законності пов'язаний як з поведінкою суб'єктів, що реалізують право, так і з діяльністю дер­жавних органів, які забезпечують її формування, реаліза­цію і захист.

У недалекому минулому вітчизняна наука аналізувала законність переважно в іншому аспекті і тлумачила її як вимогу бездоганного додержання норм права всіма його суб'єктами. За своєю сутністю це правильне розуміння, проте воно однобічно відображає зміст цього явища. В цьому випадку вимоги законності поширюються лише на громадян і їх організації, органи, які безпосередньо реалізують свої права і обов'зкп. Діяльність органів, які забезпечують правове регулювання (правотворчих і право-застосовчих), знаходиться поза її змістом.

Зазначене розуміння однобічно орієнтувало і юридич­ну практику. Забезпечення законності зводилось, головним чином, до роботи контрольне - наглядових і правоохорон­них органів — виявлення порушників правових приписів і їх подальшого покарання. Результатом цього і став обви­нувальний ухил в їх діяльності. Навіть суд розглядався як правоохоронний орган, а не орган правосуддя, який га­рантує захист прав і свобод громадян та їх об'єднань.

Таке розуміння законності, яке задовільняло потреби тоталітарного режиму, зовсім не забезпечувало нормаль­ного функціонування суспільства в умовах демократії і, тим більше, не сприяло формуванню і зміцненню правової держави і суспільства.

Подібне трактування законності є результатом ото­тожнення права і закону, коли будь-який нормативний акт, що виходить від держави (навіть антигуманний, ре­акційний), являє собою "право" і відповідно вимагає реалізації.

Проте ці акти не забезпечують мети правового регу­лювання, законності. Навпаки, вони породжують со­ціальну напругу, обмежують свободу громадян, їх при­родні права, припускають беззаконність і свавілля в діяльності посадових осіб. Крім цього, неважко зауважи­ти, що при такому розумінні законності акцент робиться лише на виконанні норм права, а питання щодо змісту цих норм, які, як відомо, в більшості носять вольовий ха­рактер, залишається поза увагою.

Розглянута з найширших позицій, законність є ком­плексним політико-правовим явищем, яке відображає пра­вовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави. Не випадково раніше теорія правової держави носила іншу назву — "планування права".

ЗМІСТ ЗАКОННОСТІ

Аналіз законності, в широкому розумінні слова, до­зволяє розрізняти в її змісті самостійні моменти діалекти­ки — правові, юридичні і державно-політичні.

Законність не відокремлена від загальнообов'язковості права.Власне цей момент отримав найбільше відображен­ня в науці, в більшості визначень законності. В такому випадку законність характеризує право, взяте під кутом зору його здійснення. Головне тут — вимога бездоганного втілення в життя законів і нормативних актів, які базу­ються на них. Іншими словами, законність в подібному розумінні вимагає відповідності поведінки суб'єктів суспільних відносин приписам правових норм, тобто за­безпечення реальної правомірної поведінки всіх його учас­ників. Цей аспект законності випливає з самого факту існування права як системи загальнообов'язкових правил. З цих позицій про законність можна говорити як про умову життя державне організованого суспільства.Інша грань явища, яке досліджується, ототожнюється з ідеєю законності,під якою розуміється ідея, що формується в

суспільній правосвідомості щодо доцільності і необхідності такого реального стану, коли не залишиться місця для свавілля, буде фактично досягнута загальність права, дійсна реалізація прав і свобод. Не випадково законність трактується як принцип права, який концентровано відо­бражає основні особливості останнього, його властивості, які розглядаються в дії, в процесі реалізації. Внаслідок цього і право аналізується як сила, яка забезпечує ор­ганізованість суспільних відносин. Будучи загальноправо-вим принципом, законність проникає в плоть правової матерії, визначає її формування, функціонування, розвиток і, зокрема, таку ознаку права, як верховенство закону і піднормативність правозастосовних актів.

Законність, яку розуміємо як метод державного керів­ництва суспільством, передбачає, що свої функції держава здійснює виключно правовими засобами — шляхом прий­няття нормативних актів і забезпечення їх бездоганної реалізації. А оскільки правове регулювання поширюється на різні сфери суспільного життя, необхідна достатня повнота його регламентації. При цьому держава не тільки формально закріплює правові норми, але й забезпечує (політичними, організаційними, правовими засобами) їх реалізацію і захист прав.

У такій державі неможливе свавілля в діяльності по­садових осіб, виключається прийняття суб'єктивних рішень, рішень політичних питань силовими методами. Особливе місце в діяльності держави відводиться законо­давчим і судовим органам.

У цей же час законність є принципом діяльності дер­жави.Держава, всі її органи, організації і установи пов'язані правовими нормами, діють в рамках і з метою їх реалізації. Законність, яка розглядається з цієї точки зору, служить принципам не будь-якої, а лише демокра­тичної держави.Інакше кажучи, законність є антиподом свавілля і беззаконня і перш за все беззаконності самої державної влади і її посадових осіб. Найбільш яскраво цей принцип проявляється в правовій державі, обумовлюючи

її сутність. Таку державу можна визначити і як державу суворої законності.

Разом з тим вимоги реалізації права щодо втілення правових приписів в життя — не формальна вимога, не самоціль, а умова нормального функціонування суспіль­ства і держави, забезпечення порядку, організованості і дисципліни. Завдяки законності в суспільстві впроваджу­ються ідеї справедливості, гуманізму, особистої і суспіль­ної свободи. Тому в широкому соціально-політичному ро­зумінні законність можна рахувати режимом суспільно-політичного життя. Це режим, при якому діяльність всіх суб'єктів базується на законі, а ідея права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності панує над осо­бистими, груповими інтересами. Режим законності — така морально-політична атмосфера, при якій у суспільному, житті панують ідеї права, гуманізму, справедливості, коли точне і неухильне виконання законів, реальність і непо­рушність прав людини є основою життя суспільства, його громадян.

Ще Арістотель вважав законність ознакою найкращої державної форми — політики. Регель також протиставляв істинно демократичну державу, де панує закон і свобода особи, деспотії — "стану беззаконності, в якому особлива воля як така, чи то воля монарха, чи народу (охлократія), має силу закону чп, точніше, заміняє собою закон"1.

Отже, законність — це такий політико-правовнн ре­жим, такі умови життя, така правова атмосфера, які за­хищають особу від свавілля, масу людей — від анархії, суспільство в цілому — від насильства, хаосу, безпорядку.

'. Гегель Г. —В. —Ф. - Философня права -М, 1990. - С. 302.

\

ОСНОВНІ ВИМОГИ ЗАКОННОСТІ

Термін "вимога законності" грунтовно прижився в науковій і навчальній юридичній літературі. В його зміст вкладаються ті принципові положення правового життя суспільства, без яких реальна законність неможлива. В своїй основі вимоги законності співпадають з принципами права, оскільки їх реалізація створює оптимальний режим регулювання суспільних відносин

І все ж таки приписи права і вимоги законності не­однозначні. Остання є засобом реалізації приписів права, співпадаючи з ними в формулюваннях. Вимоги закон­ності— це лише юридичний інструмент втілення в життя загальних приписів права (справедливості, гуманізму, со­ціальної рівності). Більш того, сама законність є одним з провідних принципів права.

Законність виступає як необхідність, що виражена в системі відповідних об'єктивних вимог, які пред'являються всім суб'єктам, учасникам суспільного життя, урегульова­них правом. Одна частина даних вимог звернена до гро­мадян, організацій, інша — до різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової).

Розглянемо названі вимоги більш детально.

1. Втілення ідеї панування права в життя суспільства, держави.Цю ідею висунув ще Арістотель, вважаючи, що в демократичному суспільстві закон повинен панувати над усіма. Мова йде про те, що в режимі законності саме праву відводиться основна роїть в регулюванні суспільних відносин. Властиво воно, а не особисті, ідеологічні, політичні і інші подібні мотиви лежать в основі соціаль­ного регулювання.

Висловлена думка аж ніяк не нав'язує до запровад­ження тотальної правової регламентації всіх сфер життя. Право повинно регламентувати тільки ті відносини, які об'єктивно цього потребують. Причому законодавство по­винно бути досконалим з технічної сторони, достатньо чітким, визначеними, не допускати свавільного тлумачен­ня і застосування, наявності прогалин. Проте це лише

один аспект проблеми. Підкреслюючи панування закону, слід пам'ятати, що закон і право ідентичні поняття. Політична практика показує, що, наприклад, при то­талітарних режимах, деспотичних формах правління самі закони виступають виразником свавілля.

В законодавстві повинно бути закріплено гуманне, справедливе рішення (ця вимога законності визначає та­кож термін "правозаконність"). Тільки при наявності за­конодавства, яке адекватне об'єк гивній природі суспільних відносин, основним правовим принципам, ідеям свободи, гуманізму і справедливості, забезпечується режим закон­ності.

2. Верховенство закону.Закон — акт вищих органів державної влади, який безпосередньо виражає волю наро­ду, інтереси громадянського суспільства. Тому законність пов'язується перш за все з пануванням законів.

Найвищу юридичну силу має конституція — основний закон держави. Тому в змісті законності як один з важ­ливих компонентів виділяється конституційна законність.

Верховенство закону проявляється у верховенстві не тільки законодавчого змісту, але й форми. Це означає, що нормативні акти повинні прийматися у суворо встановле­ному законом порядку і формі. Тільки тоді вони більш повно будуть втілювати волю народу, інтереси суспіль­ства, основні ідеї і принципи права, забезпечувати режим дійсної законності.

3. Рівність усіх перед законом.Перед законом усі по­винні бути рівні. У всіх повинні бути рівні обов'язки до­держання правових приписів, в рівних умовах усі повинні бути наділені рівними правами і не мати переваг, усі права повинні бути однаково захищені. Цей принцип проповідував ще Ціцерон, який стверджував, що "під дію закону повинні підлягати усі"1.

4.Бездоганне додержання (виконання) правових актів усіма суб'єктами права.У цій вимозі диктується не­обхідність реалізації державно-владних приписів

'. ЦІщерон. Диалогп о государстве., о законах. - М., 1966. - С. 139.

(зобов'язань і заборон), їх обов'язковість для усіх суб'єктів права.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.01 с.)