Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.

(ст. 171) 1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

2. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

4. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

5. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

6. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

7. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

8. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

9. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

10. Постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

11. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

12. Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовому акту вищої юридичної сили постало під час розгляду іншої адміністративної справи.

 

Вимоги, яким мають відповідати судові рішення адміністративних судів.

Стаття 159. Законність і обґрунтованість судового рішення

1. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

3. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Важливою умовою чинності судових рішень, постановлених адміністративними судами, є їх відповідність низці вимог матеріального та процесуального характеру. Так, для того щоб рішення адміністративного суду мало юридичну силу, необхідно, аби воно було: законним, обґрунтованим, повним, безумовним та безальтернативним, ясним (зрозумілим), точним, виконаним у передбаченій КАС України процесуальній формі (дотримання процесуальної форми).

Отже, для того щоб судове рішення могло виконувати функцію захисту порушених прав чи інтересів, які охороняє закон, воно має відповідати певним вимогам, тобто має бути правосудним.

Відповідно до КАС України, судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Власне ці дві вимоги, які пред'являються до судових рішень і утворюють поняття правосудності.

Так, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення адміністративним судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Також визнано, що законність необхідно трактувати як не суто формальне дотримання вимог закону, а у більш широкому значенні – у світлі верховенства права.

З вказаною вище думкою слід погодитися, оскільки Конституція передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Причому ці докази мають бути отриманими у визначеному законом порядку, неприпустимо витребувати і залучити до справи матеріали на підтвердження висновків і мотивів рішення після його постановлення.

Повнота судового рішення полягає у тому, що суд у ньому дає вичерпну відповідь на ті питання, які було винесено на обговорення і вирішення у залі судового засідання.

Безумовність рішення означає, що в його резолютивній частині не допускаються умови, із виконанням яких пов'язується виконання рішення адміністративного суду; виконання рішення суду не має залежати від настання чи ненастання певних умов. У рішенні в категоричній формі мають бути вказані дії-обов'язки, які покладено на учасників спірних правовідносин.

Безальтернативність, як вимога, що пред'являється до судового рішення, не допускає можливості вибору різних способів виконання такого рішення. Особа, на яку судовим рішенням покладено виконання певного правового обов'язку, відповідно до цієї вимоги, може виконати це рішення виключно одним, зазначеним цим рішенням, способом.

Ясність (зрозумілість) рішення означає, що рішення викладається чітко, однозначно і зрозуміло. Зрозумілість полягає у тому, що висновки суду у судовому рішенні обов'язково мають прямо випливати із мотивації, а також не допускати неоднозначного трактування.

Точність (чіткість) рішення означає, що воно має бути викладене без помилок у назвах, датах, описок, із дотриманням правил граматики. Дотримання процесуальної форми рішення суду. Суть цієї вимоги полягає у тому, що і ухвали, і постанови адміністративних судів, за своїм змістом і зовнішнім оформленням, мають відповідати вимогам, закріпленим у КАС України.

Крім зазначених вимог, які пред'являються до судових рішень, вони також мають бути доступними для широкого кола громадян. Вільний доступ до судових рішень, зокрема адміністративних судів, є законодавчою гарантією законності та гласності діяльності цих судових органів, об'єктивного і справедливого здійснення ними правосуддя в адміністративних справах.

 

Апеляційне провадження.

Судом апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства – з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються в письмовій формі.

Якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були наданіДо заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги додаються їхні копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції після одержання всіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Отримавши апеляційну скаргу, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження:

• з’ясовує склад учасників адміністративного процесу;

• надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копіями заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов’язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу;

• з’ясовує обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

• з’ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються особами, що беруть участь у справі;

• пропонує особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи;

• вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі;

• вирішує питання про можливість письмового провадження у суді апеляційної інстанції;

• вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

Усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі. Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати до адміністративного суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом встановленого судом апеляційної інстанції строку.