Звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

1. Дослідження доказів є стадією процесу доказування, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, вивченні судом інформації про факти, що містяться у передбачених законом джерелах доказів. Дослідження доказів здійснюється під час судового розгляду справи. Ознайомлення із змістом доказів зовні процесу не має ніякого значення. Судове рішення є обґрунтованим, якщо воно ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. З ст. 159 КАС України). Дослідження доказів повинно відповідати вимогам безпосередності, всебічності, повноти та об'єктивності (див. коментар до ст. 86 КАС України). Оскільки дослідження доказів проводиться під час судового розгляду справи, в якому беруть участь (мають право брати участь) всі особи, які беруть участь в справі, останні є і учасниками дослідження доказів, безпосередньо сприймаючи разом з судом зміст доказів, зібраних по справі.

2. Частина 1 коментованої статті містить нормативне визначення предмета доказування — тих обставин, які необхідно встановити при ухваленні судового рішення у справі (більш докладно — див. коментар до ст. 69 КАС України). Ці обставини встановлюються лише з визначених у законі джерел, які перелічені у ч. 2 коментованої статті.

Підготовче провадження: поняття та стадії.

Стаття 110. Підготовка справи до судового розгляду

1. Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

2. Суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходи для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може:

1) прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача;

2) прийняти рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи;

3) викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів;

4) прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

3. За обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає заходи щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу.

 

Процесуальний порядок ухвалення та зміст судових постанов.

Стаття 158. Види судових рішень

Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. В цьому процесуальному доку­менті адміністративним судом першої інстанції дається остаточна відповідь про задоволення або відмову повністю чи частко­во спору по суті.

Стаття 160. Порядок ухвалення судових рішень, їх форма

1. Суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

2. Постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

3. У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.

Стаття 161. Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови

1. Під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

Стаття 163. Зміст постанови

1. Постанова складається з:

1) вступної частини із зазначенням: дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову;

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження;

 

 

Примирення сторін.

Право сторін на закінчення справи примиренням є одним з найважливіших диспозитивних прав, оскільки дає змогу сторонам самостійно врегулювати спір на основі компромісів. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. Якщо у справі беруть участь також треті особи і умови примирення тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів, то суд не може визнати умови примирення сторін без згоди на це третіх осіб. Так само суд не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси будь-яких інших осіб.

В адміністративному судочинстві передбачено обов'язок суду роз'яснити сторонам можливості щодо примирення. Для цього він може запропонувати сторонам можливі варіанти примирення, які б компромісно відповідали інтересам обох сторін. За клопотанням сторін суд може навіть зупинити провадження в адміністративній справі на час, необхідний їм для примирення.

Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу під час: 1) підготовчого провадження та судового розгляду справи у суді першої інстанції; 2) апеляційного провадження; 3) касаційного провадження; 4) провадження за винятковими обставинами; 5) провадження за нововиявленими обставинами.

Визнавши умови примирення сторін, суд закриває провадження у справі. До того ж умови примирення фіксуються в ухвалі суду. Тобто форма примирення не має значення - досягнуто воно усно або викладено у письмових заявах сторін чи у спільній заяві. На відміну від цивільного судочинства, де визнану судом мирову угоду можна виконати примусово, в адміністративному процесі невиконання умов примирення однією зі сторін може мати наслідком поновлення судом провадження у справі за клопотанням іншої сторони і розгляд її по суті. Також примирення можливе навіть на стадії виконання судового рішення (ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України). Особливістю останнього є те, що воно відбувається у формі мирової угоди, укладеної між сторонами виконавчого провадження, або відмови позивача від примусового виконання. Ухвалу суду про визнання мирової угоди може бути виконано у примусовому порядку відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. З ст. 51 КАСУ сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. Це означає, що ще одним важливим правом сторін є можливість закінчити адміністративну справу на будь-якій стадії адміністративного процесу примиренням. Позивач та відповідач можуть дійти взаємної згоди в адміністративній справі та повністю або частково врегулювати спір на цій основі. Тобто це є двостороння угода між позивачем та відповідачем, під час укладення якої вони йдуть на компроміси, до того ж вони фактично знову визначають свої права та обов'язки у спірних правовідносинах. Таке примирення, як правило, не можуть укладати особи, які подають позовну заяву до суду в інтересах інших осіб, бо вони не є позивачами у справі та не захищають свої особисті права та інтереси. Таке примирення можуть укладати тільки сторони та треті особи з самостійними вимогами на предмет спору. У разі примирення сторін суд, згідно зі ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксується положення про закриття адміністративної справи.

Суд повинен перевірити, чи під час примирення не було погрози, тиску, омани, недобросовісних дій однієї зі сторін, що може суперечити Інтересам інших осіб та закону. Тому, виносячи ухвалу щодо закриття справи у зв'язку з примиренням сторін, суд має перевірити усі ці обставини. І якщо суд дійде висновку про необхідність їхнього врахування, то він постановляє ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі, а також роз'яснює сторонам наслідки такого накриття провадження.

З огляду на аналіз цієї норми та враховуючи те, що таке примирення стосується предмета спору, а за ст. 51 цього Кодексу, тільки позивач може змінити предмет позову, тобто саме позивач йде на компроміс з відповідачем, але відповідач теж має поступатися, що є достатньою підставою, на думку позивача, для закриття провадження в адміністративній справі.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Це означає, що розпорядження диспозитивними правами повинно перебувати під неухильним наглядом суду, оскільки спір між двома сторонами в публічно-правовій сфері може стосуватися інтересів як держави, так і територіальної громади, а також великого кола осіб, законні права та інтереси яких можуть бути порушені. Тому законодавець передбачив обставини, за наявності яких адміністративний суд не прийматиме відмови позивача від адміністративного позову, або визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін. Це може бути лише в тому випадку, коли зазначені процесуальні дії суперечать закону або порушують чиїсь права, свободи та інтереси. В цьому випадку суд продовжує розгляд адміністративної справи по суті.