Обов'язковість судових рішень.

Під принципами здійснення правосуддя в адміністративних справах слід розуміти найбільш абстрактні правила (основні вимоги, засади) щодо справедливого розгляду і вирішення в суді адміністра­тивних справ. Поняття «принципи правосуддя в адміністративних справах» - це основа, початок, основоположні, найбільш абстрактні правила (основні вимоги, засади), що виступають в якості незаперечних вимог, покладених в основу діяльності адміністративного суду щодо справедливого вирішення в ньому підсудних йому справ.

1) Верховенство права. Цей принцип належить до конституційних (ст. 8 Конституції України) і означає пріоритет права та свобод людини, справедливість і гуманізму діяльності адміністративних органів. Відповідно до розуміння Конституційного Суду «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Отже, принципом верховенства права є сукупність засад (поло­жень), ідей, тобто вимог, що ґрунтуються на природних правах особи та її індивідуальної автономії відносно держави. Він повинен втілюватися через діяльність судової влади.

2) Законність. Цей принцип виражений утому, що адміністративний процес є діяльністю суто юридичною, яка здійснюється тільки на основі юридичних норм. Державні органи діють в адміністративному процесі у межах закришеної за ними компетенції. Законність випливає з принципу верховенства права і як загальна засада судочинства покладає на суд обов'язок розглядати і вирішувати судові справи на підставі вимог закону з урахуванням його цілей й у встановленому ним порядку. Принцип законності означає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

3) Рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом (дійсної самостійності суб'єктів процесуальних відносин). Цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків. Зміст цього принципу обумовлюється характером адміністративних правовідносин, підвідомчих адміністративному суду, і є відображен­ням загальноправового, закріпленого Конституцією України, принципу рівності усіх громадян перед законом і адміністративним судом. Визначивши процесуальну рівноправність сторін, адміністра­тивне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування та сприяння адміністративному суду.

4) Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясуван­ня всіх обставин у справі. Отже, змагальність реалізується передусім у процесі доказування, тобто у підтвердженні сторонами тих обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, певними доказами. Саме сторонам найкраще відомі обставини у справі, адже вони найкраще знають, якими доказами ці обставини можна підтвердити.

Диспозитивність полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь в адміністративній справі, можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в адміністративному суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Іншими словами, це означає можливість суб'єктів самостійно упорядковувати (регулювати) свої відносини, діяти на власний розсуд: вступати у правовідносини чи ні, визнавати їх зміст, здійснювати свої права або утримуватися від цього, з кількох запропонованих законом або договором варіантів поведінки вибирати оптимальний з погляду власних інтересів. Отже, цей принцип покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд позбавлений можливості ініціювати судове провадження, інакше він перетворився б з органу правосуддя у контролюючий орган. За загальним правилом адміністративний суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і він не повинен виходити за межі цих вимог (ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України). Інакше кажучи, суд зв'язаний предметом і розміром заявлених вимог.

Принцип диспозитивності характеризується такими положеннями:

1) хто хоче здійснити своє право, повинен про це сам потурбуватися;

2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись;

3) нікого не можна примушувати пред'явити заяву проти своєї волі;

4) адміністра­тивний суд не повинен виходити за межі вимог сторін, за винятками, встановленими законом;

5) правом розпоряджатися об'єктом процесу.

Офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Принцип офіційності, як обмеження змагальності, характеризується тим, що: 1) суд визначає обставини, які необхідно встановити для ви­рішення спору, а також з'ясовує, якими доказами сторони можуть об­ґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; 2) у разі потреби суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у конкретній справі, доповнити чи пояснити певні обставини справи, а також надати суду додаткові докази, означивши їх; 3) у разі необхідності суд з власної ініціативи повинен виявити і витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає; 4) суд також може визнати обов'язковим з'явлення сторони (чи сторін) або третьої особи, якщо виникне необхідність заслухати її особисто; 5) суд може визнати за необхідне дослідити докази щодо обставин, які визнаються сторонами, якщо у нього може виникнути сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; 6) під час допиту свідка в суді суддя (судді) може задавати йому питання в будь-який час, а не лише після закінчення допиту його особами, які беруть участь у справі, як це прийнято у цивільному судочинстві.

5) Гласність і відкритість адміністративного процесу Гласність судового розгляду означає відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть у ній участь, обов'язкове їх інформування про час і місце судового засідання і виконання окремих процесуальних дій. Гласність у судочинстві - це і право вміщувати звіти та повідомлення про судові процеси у ЗМІ, обговорювати матеріали справи у трудовому колективі для з'ясування громадської думки, яка доводиться до відома суду.

Відкритий розгляд адміністративних справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою адміні­стративного суду, що в свою чергу підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення адміністративних справ.

6) Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду. Розгляд адміністративних справ у апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійсню­ватиметься адміністративним судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Справи у порядку повторної касації розглядатимуться складом суддів відповідної судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.

До суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені б апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Це насамперед ті ухвали, що перешкоджають провадженню у справі.

Касаційне оскарження починається з подання скарги до суду касаційної інстанції на судові рішення суду апеляційної інстанції, а при потребі - і суду першої інстанції з мотивів неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питання права) і вирішується цією інстанцією. Тобто касаційне оскарження може стосуватися лише питань права. Також касаційним оскарженням є подання скарги до Верховного Суду України за винятковими обстави­нами, однак таке касаційне оскарження обмежене двома винятковими, найбільш принциповими для національної судової системи, підставами і здійснюється після «звичайного» касаційного провадження.

Право на оскарження судових рішень мають особи, які беруть участь у справі.

7) Обов'язковість судових рішень. Відповідно до Конституції України судові рішення є обов'язковими до ви­конання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнано однією з основних засад судочинства. Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

 

4) Особлива природа і винятковість справ за зверненнями суб'єктів владних повноважень.

Коло таких справ повинно бути чітко визначено КАСУ, недоліком є те, що перелік відкритий.

Відповідачами у таких справах можуть бути громадяни України, особи без громадянства, іноземці, обєднання громадян, юридичні особи, які у цих правовідносинах не є субєктами владних повноважень.

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. (припинення державної реєстрації юридичної особи у разі провадження ним діяльності, що заборонена законом, арешт коштів на рахунку платника податків за позовом податкового органу)