Щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

1. Таким чином, під компетенцією адміністративних судів необхідно розуміти підвідомчість справ, що виникають із конституційних зовнішньоекономічних, фінансових, податкових, будівельних, екологічних, транспортних, військових, промислових, соціальних та Інших публічно-правових відносин. Отже, до юрисдикції адміністра­тивних судів належать правові спори, з тією особливістю, що вони мають публічний характер, тобто це спори з правовідносин, що виникають у сфері публічної адміністрації. Це свідчить про те, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто обов'язковою стороною у таких спорах має бути представник публічної Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох, при допущенні вибору заявника, за згодою сторін, і недопущення такого підвідомчість можна поділяти на такі види: виключну, альтернативну, договірну, імперативну (умовну).

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються адміністративними судами. Поняття «публічної служби * в цьому Кодексі розкривається через перелік різновидів цієї служби. Під публічною службою необхідно розуміти діяльність на державних політичних посадах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу державну службу, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності з п. З ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів, відносяться до компетенції адміністративних судів. Під такими спорами необхідно розуміти спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністра­ції), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них (як позивачем, так і відповідачем) є суб'єкти владних повноважень.

У відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори за зверненням суб'єкта владних повно­важень у випадках, встановлених законом, відносяться до компетенції адміністративних судів. Розгляд цих справ віднесено до компетенції адміністративних судів у зв'язку з тим, що названі спори виникають із суто публічно-правових відносин. У цьому аспекті згідно зі статтею 50 цього Кодексу до таких справ належать: 1) справи про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) справи про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) справи про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) справи про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) та інші справи у випадках, встановлених законом.

У відповідності з п. 5 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим проце­сом чи процесом референдуму, віднесені до компетенції адміністратив­ного суду. Такі спори за своєю правовою природою є конституційно-правовими, оскільки законодавство про вибори і референдум належить до конституційного права. Суд при вирішенні зазначених спорів повинен враховувати вимоги матеріального законодавства. Виходячи з того, що адміністративний процес не може регулюватися іншими законами, крім цього Кодексу, то порядок звернення до адміністра­тивного суду і розгляду та вирішення адміністративним судом виборчих спорів не може встановлюватися законодавством про вибори і референдум.

Строки звернення до адміністративного суду. Загальні і спеціальні строки. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду

1. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.

2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав,свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислю­ються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

4. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Загальні і спеціальні строки?????????????????????????

Стаття 100. Наслідки пропущений строків звернення до адміністративного суду

Пропущений строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.

Якщо суд визнає причину пропущений строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

1. Це означає, що внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду наступають негативні юридичні наслідки.

Пропущення строку звернення до відповідного адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, проте умовою такого рішення певного суду є відповідна заява іншої сторони, яка повинна бути зроблена на ім'я суду і з якої суд може дійти висновку, що сторо­на наполягає на такій підставі відмови у задоволенні позову. Ця заява може бути письмовою або усною.

2. Це означає, що Кодекс адміністративного судочинства України надає право стороні, яка пропустила строк на звернення до суду поновити пропущений строк у разі, якщо причини, які його спричинили, були поважними. У цьому випадку суд розглядає відповідне клопотання, за результатами якого суд постановляє ухвалу. Ця ухвала суду може бути про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку. Ця ухвала суду може бути оскаржена особами, які беруть участь у розгляді адміністративної справи.

3. Це означає, що певний адміністративний суд зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду, а вже потім вирішити питання щодо вимог, які зазначені в ній на підставі чинного законодавства.

Треті особи в адміністративному процесі: поняття, ознаки, види.

Стаття 53. Треті особи

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволен­ня адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.

Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

1. Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням під час розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, яка пред'являєть­ся у їхній справі. Ця характеристика третіх осіб є визначальною.

Слід зазначити, що треті особи завжди мають відповідний юридичний інтерес в результатах розгляду конкретної адміністративної справи судом. Звісно, що таке їхнє становище пов'язано з тим, що рішення, прийняте адміністративним судом у конкретній справі, може вплинути на правове становище зазначених осіб. Крім того, відповідне положення третіх осіб у справі також обумовлене тим, що вони завжди прагнуть досягти того, щоб суд постановляв таке рішення у справі, яке б відповідало їхнім інтересам, що залежать від існуючих між ними і сторонами право­відносинами, або зміною таких правовідносин на свою користь.

Відмежувальними ознаками третіх осіб, які заявляють самостійні Вимоги є: 1) що вони заявляють самостійні вимоги на предмет спору; 2) що вони вступають у процес, який вже порушено сторонами; 3) що їх інтереси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; 4) що вони втручаються в спір між сторонами, що вже виник; 5) що вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін.

Отже, треті особи, які відповідно заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в адміністративну справу за своїм ба­жанням у будь-який час до закінчення судового розгляду справи, тобто до постановлення судового рішення у справі. Тому вони, як вже було зазначено, пред'являють адміністративний позов до сторін або до сторони. Проте законодавець прямо не визначає, до однієї чи до обох сторін може бути пред'явлено позов третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Як свідчить практика, що це питання вирішується альтернативно, з огляду на конкретні обставини вправи. Інакше кажучи, адміністративний позов треті особи, які заявляють самостійні вимоги, як вже зазначалося, можуть пред'явити як до однієї, так і до обох сторін.

2. Підставами вступу або залучення цих третіх осіб до процесу в конкретній адміністративній справі є: 1) те, що рішення між сторонами може вплинути на права та інтереси третьої особи; 2) мета захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин; 3) процесуальний зв'язок третьої особи з однією із сторін адміністра­тивної справи, в яку вона вступає.

Виступаючи на стороні позивача чи відповідача, треті особи без самостійних вимог не повинні погоджувати свою діяльність зі стороною, на чиєму боці вони виступають, оскільки у процесі вони діють самостійно, тобто незалежно від сторін. Не може до цих осіб бути пред'явлений зустрічний позов. Щодо матеріальних наслідків набрання рішенням за основним позовом законної сили, то вони не поширюються на третіх осіб без самостійних вимог як на співучасників, а саме: співпозивачів та співвідповідачів. Крім того, необхідно зазначити, що статус третьої особи без самостійних вимог може бути змінений самою третьою особою на статус третьої особи з самостійними вимогами. Проте позивач і третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору можуть змінити свій статус на відповідача у справі. Зокрема це може бути, коли в справі було отримано достатньо доказів, які свідчать про незаконні дії третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, то за заявою позивача або третьої особи з самостійними вимогами статус третьої особи може бути змінений на відповідача.