Відмінність адміністративного судочинства від конституційного, цивільного, господарського та кримінального судочинства.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Відмінність адміністративного судочинства від конституційного, цивільного, господарського та кримінального судочинства.



Відмінність адміністративного судочинства від конституційного, цивільного, господарського та кримінального судочинства.

Розмежовуються по завданню. Кожен вид судочинства спрямований на досягення властивого лише йому специфічного завдання, яке підпорядковане загальному завданню судочинства, тобто захист прав, свобод та інтересів особи: - конституційного: контроль за конституційністю актів вищих органів влади; - кримінального: встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні злочину, захист прав, свобод та інтересів суспільства, держави від злочинних посягань; - цивільного(господарського): вирішення приватно-правових спорів сторін; -адмінстративного –захсит свобод, інтересів особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів влади.

Забезпечення доступності адміністративного судочинства.

Доступність правосуддя — це нормативно закріплена і реально забезпечена можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Основними елементами (одночасно і гарантіями) доступності правосуддя є: 1) організаційно-правові — судоустрій та судочинство; 2) матеріальні (економічні).

На доступність правосуддя в адміністративному судочинстві можуть реально впливати такі чинники:

- відповідність національного правосуддя певним міжнародно-правовим стандартам доступу до правосуддя;

- забезпечення будь-якій особі, права та свободи якої порушені, ефективних засобів правового захисту від органів публічної влади незалежно від їх рівня;

- забезпечення державою зацікавленій особі, яка не має коштів на оплату послуг представника, безкоштовної юридичної допомоги;

- створення такої системи адміністративної юстиції, яка б не вела до перевантаження судів (суддів) справами;

- встановлення чіткої (в певних випадках спрощеної) процедури розгляду адміністративних спорів (справ);

- визначення і встановлення достатніх, але нетривалих термінів розгляду справ;

- територіальна наближеність адміністративних судів до населення;

- організація підготовки кадрів для адміністративних судів з метою забезпечення їх висококваліфікованими спеціалістами;

- встановлення чіткого порядку порушення адміністративних справ у суді, порядку їх розгляду та оскарження судових рішень;

- забезпечення реального виконання судових рішень;

- забезпечення достатнього фінансування адміністративних судів з метою забезпечення їх незалежності від виконавчих та інших органів публічної влади;

- збереження (в розумних межах) системи адміністративно-юрисдикційних органів для розгляду певних категорій адміністративних справ до набуття адміністративним судочинством можливостей розгляду всіх адміністративно-правових спорів (справ) та чіткого визначення процесуальних механізмів їх вирішення.

Характеристика принципів адміністративного судочинства.

Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства

1. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх

обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду;

Система адміністративних судів в Україні. Місцеві і окружні адміністративні суди. Вищий адміністративний суд України.

Адміністративний суд- суд загальної юрисдикції, до компетенції якого віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Тобто це: -місцевий загальний суд при розгляді і вирішенні ним адміністративних справ; - окружний адміністративний суд; - апеляційний адміністративний суд; - Вищий адміністративний суд України; ВСУ при перегляді ним судових рішень в адміністративних справах

Юридична природа та види процесуальних строків в адміністративному процесі.

Інститут строків має дуже важливе значення, оскільки він сприяє досягенню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Процесуальні строки - це строки вчинення процесуальних дій в адміністративному суді (окрім зверення до адміністративного суду з позовною заявою). Вони визначаються в КАСУ. Глава 8 регулює строки зверення до адміністративного суду, визначає порядок обчислення строків, встановлює наслідки пропущення строків зверення до адміністративного суду.

Процесуальніс троки можуть класифікуватись за різними підставами: - ті, що обчислюються роками(на сьогодні немає); -місяцями(строк розгляду адмінстративної справи); -днями(); вказівкою на поді, яка повинна неминуче настати(до одержання результатів експертизи); Законодавець вживає поняття негайно, невідкладно. Також вживає поняття розумний строк- найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Залежно від субєкта, що встановлює строки: - встановлені законом; - встановлені судом.

Завдання адміністративного судочинства.

Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства

1. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією
чи законами України встановлено інший порядок судового проваджен­ня.

3. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повно­ важення надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законодавство про адміністративне судочинство.

Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Склад суду при здійсненні адміністративного судочинства. Відводи судді.

Стаття 23. Здійснення адміністративного судочинства суддею одноособово

1. Усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Стаття 26. Незмінність складу суду

1. Склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний.

Роль Верховного Суду України у забезпеченні правосуддя в адміністративних справах.

Стаття 235. Перегляд судових рішень Верховним Судом України

1. Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Предметна підсудність.

Стаття 18. Предметна підсудність адміністративних справ

1. Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

2. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

4. Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи:

1)щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

5. У разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

 

Стаття 65. Свідок

1. Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі.

2. Не можуть бути допитані як свідки:

1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

2) представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах - про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

3. Фізична особа має право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

Стаття 66. Експерт

1. Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

3. Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.

8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

10. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження; 2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків; 3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання; 4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження; 5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; 6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України "Про судову експертизу".

Стаття 67. Спеціаліст

1. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

Стаття 68. Перекладач

1. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту.

 

 

Стаття 50. Сторони

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Ознаки сторін:

1) Мають юридичний інтерес у вирішенні справи (матеріальний і процесуальний) Матеріально-правова заінтересованість – це особиста ознака суб’єкта правовідношення (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомогою судової діяльності отримати для себе поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права, законного інтересу, тобто отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини, або ж навпаки, не допустити їх порушення. Матеріально-правовою заінтересованістю наділені виключно суб’єкти спірних матеріальних правовідносин.
Процесуальна заінтересованість – це функціональна ознака суб’єкта цивільного процесуального правовідношення (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення, що відповідає функціональному призначенню участі даного суб’єкта у розгляді та вирішенні справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб’єкти матеріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного процесу, які беруть участь у справі для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.;

2) Процес у адмін. справі ведеться від імені та в інтересах даних осіб,навіть коли справу порушила інша особа;

3) Поширення на сторін всіх процесуальних наслідків судового рішення;

4) Несення сторонами судових витрат.

Неналежними слід вважати сторони, які не є суб’єктами спірних публічно-правових відносин, що становлять предмет розгляду в суді. Якщо позивач помилково визначив себе або відповідача суб’єктом спірних правовідносин,то застосовуються правила заміни неналежної сторони.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Стаття 56. Представники

1. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

2. Представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

3. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.

4. Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

5. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

6. Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників.

7. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

8. Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

9. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.

Стаття 50. Сторони

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Цінка доказів.

Стаття 86. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім пе­реконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,повному та об'єктивному дослідженні.

Стаття 69. Поняття доказів

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

1. Фактичні дані, є ні чим іншим, як відомостями про факт, тобто це інформація, за допомогою якої можна пізнати (з'ясувати) сам факт. Відомості про факт (інформація) подається до суду для аналізу адміністративним судом такої інформації про певні події, дії або стан (юридичні обставини), і цю функцію здійснюють суб'єкти, які беруть участь у розгляді справи. На підставі цієї інформації в суді складається враження про правовідносини, які стали передумовою звернення до суду. Інформація може мати правдоподібний і явно неправдивий характер. У цьому контексті постає необхідність в з'ясуванні того, яким є факт. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності.

Інші обставини, що мають значення для правильного виріщення справи». Це може бути інша інформація, яка підтверджує або заперечує позовні вимоги.

Для з'ясування припису закону «ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів», необхідно звернутися до перерахованих джерел доказів, з яких суд отримує фактичні дані (докази). Під джерелами доказів слід розуміти те джерело, від якого надходить інформація про фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи. До них належать: пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Зазначений перелік джерел доказів є вичерпним.

2. Це означає, що законодавчий припис, хто може надавати суду докази, а також повноваження суду щодо надання або витребування додаткових доказів як за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, так з власної ініціативи. У цьому контексті необхідно зазначити, що суд повинен сприяти особам, які беруть участь у доведенні шляхом уточнення, з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно довести та запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони самостійно не мають можливості надати суду певних доказів.

 

 

Територіальна підсудність.

Стаття 53. Треті особи

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Задоволен­ня адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.

Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

1. Характерною ознакою цього виду третіх осіб є не наявність самостійних прав на предмет спору, які можуть бути визначені тільки судовим рішенням під час розгляду справи по суті, а заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, яка пред'являєть­ся у їхній справі. Ця характеристика третіх осіб є визначальною.

Слід зазначити, що треті особи завжди мають відповідний юридичний інтерес в результатах розгляду конкретної адміністративної справи судом. Звісно, що таке їхнє становище пов'язано з тим, що рішення, прийняте адміністративним судом у конкретній справі, може вплинути на правове становище зазначених осіб. Крім того, відповідне положення третіх осіб у справі також обумовлене тим, що вони завжди прагнуть досягти того, щоб суд постановляв таке рішення у справі, яке б відповідало їхнім інтересам, що залежать від існуючих між ними і сторонами право­відносинами, або зміною таких правовідносин на свою користь.

Відмежувальними ознаками третіх осіб, які заявляють самостійні Вимоги є: 1) що вони заявляють самостійні вимоги на предмет спору; 2) що вони вступають у процес, який вже порушено сторонами; 3) що їх інтереси є повністю або частково протилежними до інтересів однієї або обох сторін; 4) що вони втручаються в спір між сторонами, що вже виник; 5) що вони вступають у справу, заявивши адміністративний позов до однієї або до обох сторін.

Отже, треті особи, які відповідно заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити в адміністративну справу за своїм ба­жанням у будь-який час до закінчення судового розгляду справи, тобто до постановлення судового рішення у справі. Тому вони, як вже було зазначено, пред'являють адміністративний позов до сторін або до сторони. Проте законодавець прямо не визначає, до однієї чи до обох сторін може бути пред'явлено позов третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Як свідчить практика, що це питання вирішується альтернативно, з огляду на конкретні обставини вправи. Інакше кажучи, адміністративний позов треті особи, які заявляють самостійні вимоги, як вже зазначалося, можуть пред'явити як до однієї, так і до обох сторін.

2. Підставами вступу або залучення цих третіх осіб до процесу в конкретній адміністративній справі є: 1) те, що рішення між сторонами може вплинути на права та інтереси третьої особи; 2) мета захисту особистих прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин; 3) процесуальний зв'язок третьої особи з однією із сторін адміністра­тивної справи, в яку вона вступає.

Виступаючи на стороні позивача чи відповідача, треті особи без самостійних вимог не повинні погоджувати свою діяльність зі стороною, на чиєму боці вони виступають, оскільки у процесі вони діють самостійно, тобто незалежно від сторін. Не може до цих осіб бути пред'явлений зустрічний позов. Щодо матеріальних наслідків набрання рішенням за основним позовом законної сили, то вони не поширюються на третіх осіб без самостійних вимог як на співучасників, а саме: співпозивачів та співвідповідачів. Крім того, необхідно зазначити, що статус третьої особи без самостійних вимог може бути змінений самою третьою особою на статус третьої особи з самостійними вимогами. Проте позивач і третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору можуть змінити свій статус на відповідача у справі. Зокрема це може бути, коли в справі було отримано достатньо доказів, які свідчать про незаконні дії третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, то за заявою позивача або третьої особи з самостійними вимогами статус третьої особи може бути змінений на відповідача.

Питання про передачу адміністративної справи суд вирішує ухвалою, яку може бути оскаржено.

4. Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задово­лення.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

1. Дослідження доказів є стадією процесу доказування, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, вивченні судом інформації про факти, що містяться у передбачених законом джерелах доказів. Дослідження доказів здійснюється під час судового розгляду справи. Ознайомлення із змістом доказів зовні процесу не має ніякого значення. Судове рішення є обґрунтованим, якщо воно ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. З ст. 159 КАС України). Дослідження доказів повинно відповідати вимогам безпосередності, всебічності, повноти та об'єктивності (див. коментар до ст. 86 КАС України). Оскільки дослідження доказів проводиться під час судового розгляду справи, в якому беруть участь (мають право брати участь) всі особи, які беруть участь в справі, останні є і учасниками дослідження доказів, безпосередньо сприймаючи разом з судом зміст доказів, зібраних по справі.

2. Частина 1 коментованої статті містить нормативне визначення предмета доказування — тих обставин, які необхідно встановити при ухваленні судового рішення у справі (більш докладно — див. коментар до ст. 69 КАС України). Ці обставини встановлюються лише з визначених у законі джерел, які перелічені у ч. 2 коментованої статті.

Стаття 161. Питання, які вирішує суд при прийнятті постанови

1. Під час прийняття постанови суд вирішує:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

Стаття 163. Зміст постанови

1. Постанова складається з:

1) вступної частини із зазначенням: дати, часу та місця її прийняття; найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; предмета адміністративного позову;

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження;

 

 

Примирення сторін.

Право сторін на закінчення справи примиренням є одним з найважливіших диспозитивних прав, оскільки дає змогу сторонам самостійно врегулювати спір на основі компромісів. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. Якщо у справі беруть участь також треті особи і умови примирення тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів, то суд не може визнати умови примирення сторін без згоди на це третіх осіб. Так само суд не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси будь-яких інших осіб.

В адміністративному судочинстві передбачено обов'язок суду роз'яснити сторонам можливості щодо примирення. Для цього він може запропонувати сторонам можливі варіанти примирення, які б компромісно відповідали інтересам обох сторін. За клопотанням сторін суд може навіть зупинити провадження в адміністративній справі на час, необхідний їм для примирення.

Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу під час: 1) підготовчого провадження та судового розгляду справи у суді першої інстанції; 2) апеляційного провадження; 3) касаційного провадження; 4) провадження за винятковими обставинами; 5) провадження за нововиявленими обставинами.

Визнавши умови примирення сторін, суд закриває провадження у справі. До того ж умови примирення фіксуються в ухвалі суду. Тобто форма примирення не має значення - досягнуто воно усно або викладено у письмових заявах сторін чи у спільній заяві. На відміну від цивільного судочинства, де визнану судом мирову угоду можна виконати примусово, в адміністративному процесі невиконання умов примирення однією зі стор



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.50.33 (0.021 с.)