Соціальне замовлення як найефективніший механіз розв’язання соціальних проблем

 

Соціальне замовлення – це комплекс заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на реалізацію загальнодержавних та місцевих цільових соціальних програм і соціальних проектів за рахунок бюджетних та інших коштів шляхом укладання соціальних контрактів на конкурсній основі.

По суті соціальне замовлення є механізмом виявлення й відбору ефективної, раціональної для розв’язання конкретних соціальних проблем громадської ініціативи та забезпечення її подальшої підтримки на основі контракту.

Кошти від держави надають після конкурсного розгляду послуг і спроможності НДО щодо вирішення визначених місцевих проблем. Відмінність цього механізму від прямих державних субсидій полягає у цільовому спрямуванні коштів на підтримку послуг організацій.

Соціальне замовлення виконують на підставі договору (соціального контракту), укладеного між замовником, яким виступає орган влади, і виконавцем – переважно не комерційною організацією. Контракт укладається на кілька років і закріплює зобов’язання щодо надання послуг відповідного змісту, обсягу та якості, показники результативності надання послуг. Це дає змогу контролювати якість і оцінити ефективність виконання замовлення. Такий механізм можна вважати поєднанням державних субсидій та закупівлі послуг.

Життєвий цикл соціального замовлення складається з кількох стадій, в ході яких виявляють соціальні проблеми, готують, формують і розміщують соціальне замовлення, а також реалізують його та оцінюють результати.

Стадії соціального замовлення:

1) виявлення та формулювання соціальної проблеми;

2) проведення конкурсу серед структурних підрозділів органів влади і некомерційних організацій на розробку найкращих варіантів цільової соціальної програми та на правої стати виконавцем розробленої і затвердженої соціальної програми;

3) укладання соціального контракту між замовником і виконавцем соціального замовлення;

4) здійснення виконавцем при відповідному контролі з боку замовника всіх необхідних процедур для виконання завдань, передбачених умовами соціального контракту;

5) здійснення замовником і виконавцем соціального замовлення моніторингу стану цільової соціальної групи.

Соціальне замовлення як механізм розв’язання соціальних проблем є найефективнішим у тих ділянках соціальної сфери, де гострота соціальних проблем є максимальною, і де участь недержавних організацій може бути найбільш корисною.

Зазвичай воно поширюється на ті напрями, які не забезпечені у громаді державними соціальними послугами. Найчастіше це стосується таких послуг, як психологічна допомога й підтримка, профілактична робота з групами ризику, робота із сім’ями дітей-інвалідів, організація притулків для бездомних, розподіл гуманітарної допомоги, робота на вулиці з бездомними і безпритульними, надання їм їжі та притулку, організація дозвілля дітей, молоді й інвалідів, активізація громади, робота клубів за інтересами, надання консультацій та інформації, підготовка волонтерів і т. ін.

Обсяг фінансової підтримки визначають залежно від прямих витрат на організацію та надання певного обсягу послуг, кількості клієнтів. В Україні розвиток механізму соціального замовлення було розпочато в Одесі, де у жовтні 1996 року відбулась міжнародна конференція з проблем соціальної допомоги, організована міським Центром соціальної допомоги.

Соціальне замовлення має забезпечити підвищення ефективності використання бюджетних і позабюджетних коштів, які спрямовуються на розв’язання соціальних проблем міста, сприяти залученню додаткових ресурсів до соціальної сфери, підвищенню адресності та доступності соціальних послуг, адекватному перерозподілу соціальної відповідальності між державою і суспільством, підвищенню довіри населення до влади.

Місцеві бюджети в Україні є, як правило, фінансово обмеженими, тому механізм соціального замовлення визнається більш ефективним та раціональним, ніж субсидії.

Переваги замовлення:

- гнучкість адміністративних та бюджетних регламентів,

- відносно низька собівартість,

- вища ефективність роботи з клієнтами.

Завдяки використанню механізму соціального замовлення досягаються економія адміністративних ресурсів та бюджетних коштів органів влади, адже створення та утримання нових інституцій та нового штату працівників обтяжує бюджети, а проста купівля послуг обходиться значно дешевше. Важливо й те, що, у разі не виконання умов чи низької якості послуг, контракт з недержавними надавачами можна розірвати (або подовжити у разі потреби), що неможливо зробити з державною установою.

В Україні лише починають впроваджуватися елементи соціального контракту, які діють у багатьох країнах, де робота в громаді давно стала складовою діяльності соціальних служб і соціальних працівників.

Перешкоди заключення соціального замовлення (контрактів):

- слабка методична база;

- відсутність цільового законодавства,

- недосконалість чинного законодавства: Закону «Про соціальні послуги», відсутність універсальних стандартів соціальних послуг; невизначеність Закону «Про соціальні послуги», що в першу чергу стосується забезпечення механізмів формування ринку соціальних послуг, зокрема відсутнє чітке визначення видів послуг і їх класифікація з урахуванням таких, які надають НДО;

- недостатній рівень знань і навичок стосовно організації та проведення конкурсів передставників органів влади та недержавних надавачів соціальних послуг;

- проблеми, пов’язані з вивільненням частини із тих коштів, які призначаються на соціальний захист і соціальне забезпечення, оскільки ці кошти прив’язані до утримання державних установ і закріплені у повноваженнях місцевої влади;

- недостатній професійний рівень діяльності недержавних організацій: у їх роботі спостерігається низька культура звітності та реалізації договірних зобов’язань, залучення недостатньої кількості кваліфікованих соціальних працівників та менеджерів

Пріоритетний розвиток закладів у громаді, що досягається відмовою від політики інституалізації, є стимулом для розвитку контрактного принципу відносин між державними органами та НДО у сфері надання соціальних послуг. Про це свідчить міжнародний досвід, однак, в Україні лише невелика кількість організацій справді готові виконувати соціальні контракти і ще менше НДО зможуть отримати соціальне замовлення від держави. Потреба в наявності постійного фінансування стала найбільш гострим і болючим питанням для вітчизняних НДО.

Також у законах містяться неоднозначні трактування професійної діяльності, визначення суб’єктів ліцензування та ін. Негативно впливає і відсутність універсальних стандартів надання соціальних послуг для забезпечення рівних і єдиних вимог для надавачів соціальних послуг, незалежно від їх форми власності. Чинні державні соціальні стандарти у сфері соціального захисту розроблені як нормативи забезпечення конкретних закладів системи Мінпраці або Мінсім’ямолодьспорту. Кошти плануються з урахуванням витрат, що йдуть на утримання цих закладів. Такі стандарти не передбачають їх застосовування суб’єктами недержавної власності.

Українській державі поки що складно прийняти НДО як повноцінних партнерів у сфері надання соціальних послуг та передати їм частину своїх повноважень разом з державними коштами. Водночас такий підхід поступово вичерпується, оскільки окремі недержавні організації вже встигли заслужити довіру та визнання як з боку влади, так із боку громадян-користувачів, а отже, можна говорити про формування нової тенденції до розширення впливу громадянського суспільства (інституціями якого є НДО) у сфері соціального обслуговування.

Найбільш прийнятною в сьогоденних українських соціальних реаліях є комплекснасхема, тобто поєднання надання державою соціальних послуг і делегування цього права (щодо окремих видів послуг) НДО на контрактній основі. У перспективі заклади, що перебувають у державній власності, зможуть перейти до комунальної власності, і соціальне замовлення зможе переважати.

Отже можемо зробити певні висновки. Україна постала перед необхідністю широкого залучення НДО до надання соціальних послуг. Для реалізації такого соціально-важливого завдання держава має здійснити певні кроки, які наблизили б Україну до європейського соціального простору. Суть цих кроків вбачається у: 1) державному сприянні активному та пріоритетному розвитку послуг у громаді; 2) делегуванні державних повноважень у сфері надання соціальних послуг НДО; 3) розширенні обсягів соціального замовлення; 4) терміновому розв’язанні великої кількості законодавчих колізій, пов’язаних з діяльністю НДО, та удосконаленні нормативно-правової бази; 5) запозичення міжнародного досвіду та схем співпраці НДО з волонтерами. Якщо окреслені заходи не буде втілено в життя, це істотно сповільнить і, вірогідно, навіть унеможливить подальший розвиток надання соціальних послуг недержавним сектором, оскільки вони відображають основні напрями «Концепції реформування соціальних послуг», визначають перспективи розвитку соціальної сфери в найближчому майбутньому.

 

Контрольні питання

1. Які групи недержавних організацій виділяють у громадянському суспільстві?

2. В чому полягають складнощі діяльності НДО в Україні?

3. Як відбувається ліцензування недержавних організацій?

4. Які проблеми існують у НДО з фінансуванням?

5. Якими є найпоширеніші механізми підтримки держави НДО в Україні?

6. Що таке соціальне замовлення?

7. У чому полягають переваги соціального замовлення на надання соціальних послуг?

8. Які стадії передбачає соціальне замовлення?

 

 

 

Лекція 9. ДЕРЖАВНІ Й НЕДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ: ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

План

9.1 Особливості роботи державних та недержавних організацій з соціального захисту населення в США та країн Західної Європи.

9.2 Базові європейські моделі співробітництва між державним і недержавним суспільними секторами щодо організації надання соціальних послуг.

9.3 Специфіка активності міжнародних неурядових організацій з надання соціальних послуг.