Потреба в удосконаленні нормативно-правової бази для розвитку недержавних організацій

 

Для вирішення проблем правового дисбалансу в сфері регулювання НДО необхідно переглянути вимоги щодо ліцензування діяльності надавачів соціальних послуг.

По-перше, має бути визначений перелік видів послуг, які необхідно ліцензувати. Ліцензуватися мають ті послуги, надання яких може становити небезпеку для життя і здоров’я або ризик зловживання правами отримувачів послуг.

По-друге, вимоги щодо ліцензування повинні стосуватися рівною мірою державних і недержавних суб’єктів.

Також на законодавчому рівні необхідно передбачити перехідний період для здійснення ліцензування недержавних суб’єктів надання соціальних послуг. Отже, виправлення існуючих колізій щодо деяких положень законодавства про соціальні послуги є важливим фактором розширення ринку соціальних послуг та залучення в цей процес більшої кількості НДО.

Слід зазначити, що в Україні відсутнє законодавство, що визначало б юридичний статус незалежних аналітичних центрів. Якщо такого типу організація реєструється як підприємство, то незважаючи на те, що в її статуті визначено, що вона є неприбутковою і займається виключно аналітичною та дослідницькою діяльністю, результати її інтелектуальної діяльності вважаються комерційними і є сферою регулювання відповідного комерційного та податкового законодавства.

Оподаткування недержавного сектору повинно регулюватися відповідно до стандартів ЄС. В Україні ще немає розуміння поняття:

- «суспільне благо»;

- система оподаткування доброчинних організацій запроваджена в неповному обсязі.

НДО звільнені від податків на прибуток та додану вартість, однак вони не мають права займатися підприємницькою діяльністю. Окрім того, українське законодавство не містить чіткої концепції та критеріїв для визначення неприбуткової діяльності.

В світі спостерігається загальна тенденція, ініційована організацією «Міжнародний Червоний Хрест», до прийняття «Кодексів поведінки» недержавних організацій (1998р.). Хоча санкцій за недотримання таких кодексів не існує вони створюють прецеденти в професійній діяльності, що захищають донорів, уряди та громадськість. Прийняття недержавною організацією кодексу поведінки сприяє підвищенню довіри до неї, росту її авторитету та прозорості діяльності.

Для українських НДО було б дуже корисним прийняти свій власний кодекс або, при можливості, перейняти міжнародні зразки.

 

Контрольні питання

1. Яким є законодавство в сфері НДО? В чому полягають його особливості?

2. Як Закони України «Про об’єднання громадян», «Про соціальні послуги», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про свободу совісті та релігійні організації» регулюють діяльність недержавних організацій?

3. Якими є основні принципи державної політики щодо благодійництва та меценатства?

4. Чи є законодавство України в сфері НДО досконалим? Які складнощі виникають у зв’язку з цим?

5. Якими можуть бути шляхи покращення стану законодавства України в сфері НДО? Поясніть власну думку.

Змістовний модуль 2.
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Лекція 4. НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЯК СУБ’ЄКТІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

План

4.1 Соціальні послуги, що надаються недержавними організаціями

4.2 Сучасний стан та перспективи недержавного сектора надання соціального сектора

Соціальні послуги, що надаються недержавними організаціями

Завданням соціальної політики держави є захист конституційних прав та свобод громадян, у тому числі забезпечення соціальними послугами осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Надання соціальних послуг у необхідному обсязі та відповідної якості спрямоване на задоволення соціальних, фізичних та культурних потреб окремої особи, а також формування і збереження культурних та духовних ціннос тей у суспільстві.

Згідно з чинним законодавством, основними суб'єктами-надавачами соціальних послуг в Україні є державні та комунальні установи, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету та безпосередньо виконують соціальні функції держави з надання соціальних послуг.

Однак постійне збільшення кількості осіб, які потребують соціального забезпечення шляхом надання їм соціальних послуг, призводить до ситуації, коли держава не в змозі повною мірою забезпечити надання соціальних послуг всім особам, які цього дійсно потребують, та не може гарантувати якості послуг, зважаючи на обмеженість розміру видатків з бюджетів на зазначені цілі. Суттєву підтримку у сфері надання соціальних послуг державі у такому випадку мали б надати саме недержавні суб'єкти – надавачі соціальних послуг.

У соціально розвинених країнах існує ринок соціальних послуг, що зумовлено наявністю багатьох суб'єктів – надавачів таких послуг різних форм власності. В Україні необхідність соціальних закладів різних форм власності визначено ст. 46 Конституції України, в якій зазначено, що право на соціальний захист громадян реалізується шляхом створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Зазначену норму деталізовано ч. 11 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги», в якій зазначено, що суб'єктами, які надають соціальні послуги, є державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі – державні та комунальні суб'єкти), юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (далі – недержавні суб'єкти), фізичні особи.

Статтею 12 Закону України «Про соціальні послуги» передбачено, що сфера надання соціальних послуг заснована на використанні та розвитку всіх форм власності і складається з державного та недержавного секторів.

На відміну від державного сектора, до якого, згідно з чинним законодавством, належать такі суб'єкти надання соціальних послуг особам, які цього потребують, як органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді, служби у справах дітей та інші служби та установи, що знаходяться в державній або комунальній власності – недержавний сектор надання соціальних послуг менш розгалужений.

До недержавного сектора відносяться громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з наданням соціальних послуг. Незважаючи на те, що надання соціальних послуг в Україні є прерогативою саме держави, організації недержавного сектора у сфері надання соціальних послуг особам, які цього потребують, відіграють значну роль.

Спектр соціальних послуг, що надаються недержавними організаціями, є досить широким та охоплює такі соціальні сфери:

- надання соціальних послуг людям з обмеженими можливостями;

- соціальна реабілітація;

- робота з дітьми та молоддю;

- допомога сім'ям з дітьми-інвалідами;

- соціальна профілактика негативних явищ серед молоді;

- протидія поширенню епідемії ВІЛ/СНІД;

- робота з безпритульними;

- психолого-педагогічне консультування та деякі інші.

Недержавні організації здійснюють свою діяльність залежно від території, на яку розповсюджується діяльність таких організацій, на місцевому, загальнонаціональному та міжнародному рівні.

Переважна більшість недержавних організацій в Україні здійснює свою діяльність саме на місцевому рівні, в межах якогось одного міста. Тому недержавні організації, які здійснюють свою діяльність на місцевому рівні, краще знають місцеві громади, знайомі з їхніми потребами та часто можуть запропонувати найефективніший спосіб надання соціальних послуг місцевому населенню та, на думку Л. Сідельник, є причиною того, що такі організації здатні ефективніше, ніж державні, надавати соціальні послуги, швидше реагувати на нові потреби у соціальній сфері.

Головні напрямки діяльності недержавних організацій у системі надання соціальних послуг:

- безпосереднє адресне надання соціальних послуг у громаді;

- вивчення потреб й очікувань клієнтів;

- збір і акумулювання інформації про попит на послуги та зміни соціальної ситуації у громаді;

- участь у формуванні місцевих соціальних програм та планування розвитку системи соціальних послуг на місцевому рівні;

- здійснення громадського контролю за якістю надання соціальних послуг та ефективністю місцевих соціальних програм.

Форми функціонування НДО, НУО в Україні:

- групи «взаємодопомоги» («Союз Чорнобильців», «Українське товариство сліпих» та ін.);

- - групи соціальної спрямованості (добродійні фонди та організації, орієнтовані на вирішення гуманітарно-соціальних проблем);

- групи з «суспільно-охоронним» характером (захист навколишнього середовища вширокому сенсі (діяльності з охорони не лише природи, але й культури, мови тощо);

- група правозахисних організацій (нагляд за діяльністю виконавчої влади, зокрема її каральних структур, дотриманням передбаченої законом процедури в ході виборчих кампаній і виборів тощо);

- «інфраструктурні» НДО, НУО, місія яких – сприяння організаціям громадських ініціатив та становленню громадянського суспільства в регіоні або партнерським відносинам суспільства і влади.