Лекція 6. Партнерські відносини між владою та третім сектором у соціальній державі

План

6.1 Міжсекторальне співробітництво у сфері надання соціальних послуг та його критерії: інституціоналізація та самостійність.

6.2 Основні моделі соціального партнерства між органами влади та недержавними неприбутковими організаціями. Механізм і практичні заходи щодо забезпечення ефективного соціального партнерства на регіональному рівні.

 

Міжсекторальне співробітництво у сфері надання соціальних послуг та його критерії: інституціоналізація та самостійність

Напрацьований у багатьох зарубіжних країнах досвід щодо надання соціальних послуг переконливо свідчить, що співпраця між державним і недержавним («третім») суспільними секторами є потенційно взаємовигідною. Важливу роль у співробітництві з питань планування та організації надання соціальних послуг відведена громадським об’єднанням громадян (далі – ГОГ). Державно-громадське співробітництво дає змогу залучати зацікавлені сторони до процесу ухвалення відповідних рішень і, як наслідок, сприяє залученню громади до суспільного діалогу та підвищення рівня довіри громадян до держави.

Як стверджують незалежні міжнародні експерти, співробітництво щодо надання соціальних послуг між державним і недержавним суспільними секторами створює ситуацію, в якій «виграють усі»: як держава, так і кінцевий бенефіціар – отримувач соціальної послуги. Утім конструктивним таке співробітництво є тоді, коли обидві сторони мають рівні права та налаштовані на створення і підтримку взаємовигідних стосунків щодо забезпечення надання якісних соціальних послуг, а не на конфронтацію.

Міжсекторальне співробітництво є особливо виправданим у випадках, коли відповідні інститути держави неспроможні належним чином виконувати покладені на них функції та повноваження з таких причин:

- нестачі коштів та інших ресурсів;

- браку кваліфікованих фахівців;

- інституційної і структурної слабкості; політичної нестабільності та ін.

Державно-громадське співробітництво щодо надання соціальних послуг може здійснюватися як на центральному, так і на місцевому рівнях. Важливою перевагою та потенціалом розвитку такого співробітництва є те, що вони сприяють кращому розумінню місцевих потреб у соціальних послугах, визначенню проблем надання та шляхів їх розв’язання.

Під державно-громадським міжсекторальним співробітництвом (партнерством) щодо надання соціальних послугрозуміють визначену нормативно-правовим актом відповідну систему співробітництва, яка базується на:

- зобов’язаннях, які мають юридичну силу;

- неформально досягнутих угодах;

- робочих відносинах співробітництва;

- планах дій, узгоджених низкою організацій.

У рамках партнерств укладаються угоди щодо визначених політики і завдань програми надання соціальних послуг, розподілу відповідальності, ресурсів, ризиків і прибутків на визначений період часу. Партнерство між державними та недержавними організаціями (далі – НДО) у сфері соціальних послуг включає широкий спектр угод про співпрацю, які формально закріплені в правових документах. Партнерство може також існувати між самими НДО без залучення держави, здебільшого на регіональному та місцевому рівнях.

Перш ніж визначити та охарактеризувати застосовувані в європейських країнах моделі співробітництва між державними і недержавними організаціями у сфері надання соціальних послуг, варто встановити відповідні критерії їх оцінки. Міжнародні експерти, які вивчали в багатьох країнах Європи роль НДО в державно-громадському співробітництві пропонують здійснювати аналіз і оцінку партнерських взаємозв’язків та відносин між державними і недержавними організаціями через призму двох критеріїв : інституціоналізація та самостійність НДО. Розглянемо докладно сутність кожного з указаних критеріїв.

Інституціоналізація означає спроможність НДО реалізовувати делеговані державою завдання щодо надання якісних соціальних послуг, тобто їх потенціал у цій сфері, рівноправність і надійність їх як партнерів у процесі державно-громадського співробітництва, підзвітність відповідним інститутам держави за надання соціальних послуг.

Інституціоналізація вимірюється такими показниками, як:

- кількість зареєстрованих НДО, що надають соціальні послуги,

- середні показники доходної частини бюджетів НДО,

- частка НДО до державних суб’єктів, що надають соціальні послуги,

- показники фізичної інфраструктури НДО,

- показники їх фінансових та інших ресурсів тощо.

Самостійність означає спроможність НДО функціонувати незалежно від держави (або інших установ, наприклад міжнародних донорів, політичних партій, благодійних фондів, церкви та ін.). Інакше кажучи, самостійність – це потенціал, можливості неприбуткових організацій не тільки для рівного з державою партнерства, але й подолання державним і недержавним інститутам викликів щодо формування і здійснення політики надання соціальних послуг.

Основними показниками оцінки рівня самостійності НДО є:

- загальні показники фінансування державою «третього сектору»,

- види механізмів надання недержавними суб’єктами соціальних послуг,

- механізми захисту прав та звернення отримувачів соціальних послуг, зокрема такі як адвокація (advocacy), інформування, пропаганда, представлення інтересів та ін.

Резюмуючи подані вище характеристики двох критеріїв, доречно відзначити, що через них визначаються інституційне середовище, можливості, потенціал громадянського суспільства та умови надання соціальних послуг, які передбачають спільну і рівноправну участь партнерів державних інститутів та недержавних організацій. Зрозуміло, що міжсекторальне співробітництво у сфері надання соціальних послуг значною мірою детерміноване історичними передумовами становлення та розвитку громадського суспільства, його культурними традиціями. Воно також тісно пов’язане з політичним середовищем і економічним розвитком.

 

Основні моделі соціального партнерства між органами влади та недержавними неприбутковими організаціями. Механізм і практичні заходи щодо забезпечення ефективного соціального партнерства на регіональному рівні

Як ми вже зазначали, останні роки стали в Україні часом динамічного розвитку різних форм самоорганізації населення, громадських рухів, об’єднань, які науковці об’єднали поняттям «третього» або недержавного сектора. Такі організації дедалі більше стають вагомим суб’єктом соціально-політичних та соціально-економічних перетворень, виступають організаційно-інституційним засобом захисту інтересів окремих соціальних груп, спільнот, осіб.

Разом з тим існування зазначених інститутів, хоч і сприяє сталому розвитку громадянського суспільства в Україні, однак, ще не гарантує упровадження демократичних стандартів і принципів у процесі розвитку незалежної Української держави, оскільки демократія і громадянське суспільство по-різному обумовлюють одне одного.

Демократія з її головним принципом забезпечення прав не лише більшості, а й меншості, являє собою набір норм і процедур щодо підтримання рівноваги та стабільності в суспільстві. У цьому сенсі демократія може бути встановлена і там, де громадянське суспільство виявляє себе лише в «зародковому» стані. Проте громадянське суспільство не може існувати без демократії. Воно виростає за умови поваги і довіри держави до окремого громадянина, його думок, світоглядних позицій та відповідних інститутів, що дозволяє досягти підзвітності та підконтрольності влади перед суспільством, реалізації прав територіальної громади впливати на вирішення актуальних місцевих проблем та громадянина будувати на власний розсуд своє життя.

Розвиток громадянського суспільства передбачає впровадження з боку держави таких форм і методів взаємодії з соціальними інститутами та громадськими організаціями, які роблять кожного громадянина не тільки головним об’єктом, а й головним суб’єктом розвитку держави.

Необхідність побудови України як демократичної, правової та соціальної держави вимагає, з одного боку, пошуку чітких і прозорих механізмів налагодження взаємодії між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства, а з іншого – розробки практичних рекомендацій для організацій «третього сектора» стосовно підвищення власної ролі та потенціалу щодо захисту та реалізації інтересів українських громадян, забезпечення європейських стандартів життя кожному.

Отже, державно-управлінський аспект налагодження соціального партнерства в Україні на сьогодні є надзвичайно актуальним.

Важливу роль відіграє створення певного формату взаємодії влади та недержавних неприбуткових організацій.