Лекція 3. Нормативно-правові аспекти діяльності та надання соціальних послуг недержавними організаціями

План

3.1 Законодавство у сфері НДО. Особливості нормативної бази стосовно НДО.

3.2 Закони України «Про об’єднання громадян», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про соціальні послуги» про діяльність недержавних організацій.

3.3 Потреба в удосконаленні нормативно-правової бази для розвитку недержавних організацій.

 

Законодавство у сфері НДО. Особливості нормативної бази стосовно НДО

 

Головною особливістю нормативної бази щодо НДО в Україні є відсутність єдиного законодавчого документу для їх регуляції. Діяльність та розвиток НДО регулюють ціла низка законодавчих актів:

• Конституція України (1996р.);

• Закон України «Про об’єднання громадян» (1992р.);

• Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» (1997р.)

• Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» (1997р.);

• Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998р.).

Закон України «Про соціальні послуги».

Це законодавче поле створило можливості для появи різноманітних «недержавних організацій» в Україні. Однак нечітке визначення учасників «третього сектору» та їх статусу створює непотрібні непорозуміння. Наприклад, в законодавчих актах застосовуються різноманітні терміни, такі як «недержавний», «громадський.» та «суспільний», хоча юридичне визначення цих термінів відсутнє.

 

Закони України «Про об’єднання громадян», «Про соціальні послуги», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про свободу совісті та релігійні організації» про діяльність недержавних організацій

 

Закон України «Про об’єднання громадян» (1992р.) регулює діяльність суспільно-політичних груп, партій та громадських організацій.

За Ст. 1 цього Закону «Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод». Дія цього Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування, інші об’єднання громадян, порядок створення та діяльності визначається іншим законодавством.

Ст. 3 визначає «Громадська організація є об’єднанням громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів».

Даний Закон визначає:

- принципи створення та діяльність об’єднання громадян (Ст.6);

- співвідношення між державою та об’єднаннями громадян (Ст.8);

- статус об’єднань громадян (Ст.9);

- порядок створення та припинення діяльності об’єднаннями громадян (Розділ ІІІ Ст.11, 12) тощо.

В Законі України «Про благодійництво та благодійні організації» дається визначення наступним поняттям:

- благодійництво – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги;

- меценатство – добровільна безкорислива матеріальна фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги;

- спонсорство – добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

В даному законі вказуються також основні напрями благодійництва та благодійної діяльності:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

- покращення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

- подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям; сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням; сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

- подання допомоги талановитій творчій молоді;

- сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури; подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;

- сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи; сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

У вищезазначеному законі також говориться, що благодійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах:

- законності,

- гуманності,

- спільності інтересів і рівності прав її учасників,

- гласності,

- добровільності та самоврядування.

Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний характер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не позбавляє права на отримання державної допомоги.

Необхідно зазначити, що основними принципами державної політики щодо благодійництва та меценатства є:

- створення правових гарантій для вільного функціонування та розвитку благодійництва та меценатства;

- добровільність та свобода благодійництва та меценатства з урахуванням обмежень, встановлених законами України;

- моральна та матеріальна підтримка державою благодійної та меценатської діяльності через систему податкових пільг та інших засобів заохочення;

- захист передбачених законодавством України прав та інтересів суб’єктів благодійництва та меценатства.

Державна політика щодо благодійності повинна базуватися на таких положеннях як:

- правове регулювання розвитком благодійної діяльності;

- визначення пріоритетних напрямків і розробка спеціальних програм у сфері благодійництва;

- добровільна діяльність меценатів;

- моральна та економічна підтримка державою благодійництва.

Стимулювання доброчинної діяльності полягає також в наданні податкових та інших пільг, що поширюються на меценатів та благодійників, меценатські організації у відповідності з чинним законодавством України.

Норми законодавства, які б сприяли та заохочували діяльність благодійників, повинні відповідати українським умовам та потребам в суспільстві.

Таким чином, концептуальні засади державної політики у сфері благодійності ґрунтуються на системі теоретично розроблених і законодавчо закріплених загальних принципах і пріоритетах ефективного розвитку благодійної діяльності в Україні, а також на створенні правових гарантій для вільного функціонування та розвитку благодійної діяльності й захисті передбачених вітчизняним законодавством прав та інтересів суб’єктів меценатства та благодійництва.

Згідно із Законом України «Про соціальні послуги» (2003) професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг підлягає ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Основною метою запровадження ліцензування професійної діяльності у сфері надання соціальних послуг є підвищення якості їх надання. Проте на практиці це положення Закону поки що не діє, оскільки немає затвердженого механізму ліцензування господарської діяльності суб'єктів, що надають соціальні послуги.

Ліцензування здійснюється згідно із Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Тож ліцензію мають отримувати суб’єкти господарської діяльності – спеціально створені установи, а не безпосередньо громадські організації. Але за Законом «Про соціальні послуги» вони можуть бути суб’єктами надання соціальних послуг.

Сьогодні в Україні існує дисбаланс між бажанням суб’єктів недержавної форми власності брати участь у формуванні ринку соціальних послуг та можливостями, що визначені чинними нормативно-правовими актами.