Для успішного лобіювання має бути створена коаліція.

Коаліція (від середньовічного лат. coalitio – союз) – це організація, яка складається з груп які мають різні інтереси і об’єднують свої людські та матеріальні ресурси заради проведення певних змін, які вони не можуть реалізувати самостійно.

Формування коаліції – це мистецтво, яке в першу чергу потребує бажання індивідів та груп перебороти почуття ізольованості, безсилля та об’єднати зусилля з іншими групами у взаєморозумінні, гнучкості, почутті групи. Коаліція – це більш ефективний та інтенсивний рівень праці, який не тільки гарантує досягання поставленої мети, а також сприяє укріпленню авторитета всіх організацій, що беруть участь в коаліції. Коаліція має багато переваг перед діями організації-одиночки. Вона готує основу для подальшого нарощування сили, а крім того вона може завоювати довіру більшої кількості громадськості.

Коаліція створює умови для появи нових лідерів. Лідери організацій займають керівні місця в коаліції, і, отже, звільнюються керівні місця в самих організаціях. Коаліція залучає нові ресурси в діяльність організацій. Звичайно, робота в коаліції має і певні недоліки. Вона не дозволяє організації брати участь в інших проектах. Якщо мета коаліції не співпадає з метою організації, то залишається замало часу і ресурсів для власної діяльності. У великих коаліціях дуже часто утискаються права малих організацій. Іноді занадто часто необхідно іти на компроміси. Всі перемоги завжди приписуються коаліції, тому дуже часто робота окремих організацій залишається непомітною. Дуже часто необхідно використовувати тактичні методи, які не є характерними для певних організацій, внаслідок чого їх члени втрачають наснагу до роботи. Розрізняють наступні типи коаліцій:

- вільна неформальна коаліція,

- організована неформальна коаліція,

- формальна коаліція.

Пол Міллер – відомий американський лобіст – вважає, що громадським організаціям Центральної та Східної Європи краще лобіювати коаліцією. По-перше, коаліція викликає зацікавленість. В свою чергу зацікавленість сприяє зростанню сил. Коаліція – явище відносно нове, а тому викликає неабияке зацікавлення з боку ЗМІ та уряду, що сприяє залученню нових членів у процес лобіювання. Члени уряду змушені з більшою повагою прислухатися до вимог коаліції. Чим більша група лобістів, тим легше переконати політиків підтримати її позицію. Люди почувають себе більш впевнено і зручно, працюючи разом як члени коаліції. Коаліція дає можливість висунути декілька проблем одночасно, а, отже, працює як скоординована інформаційна мережа.

Народний парламент – неформальна структура, дорадчий орган при голові міськадміністрації.

З одного боку парламент доносить інформацію про плани муніципалітету до усіх прошарків населення, з іншого-дозволяє населенню брати участь у прийнятті рішень. Народний парламент збирає відповідальних представників влади, депутатів, контролюючих органів, бізнесу та громадськості. Важливою складовою частиною Народного парламенту є громадські організації міста, які зв’зують владу з народом. Їх авторитет значно залежить від можливостей впливати на прийняття рішень органами влади. Структура парламенту враховує, що кожна ГО через своїх представників може вносити проблеми та пропозиції місцевого населення на обговорення. Проект базується на залученні до парламенту ГО різних проблемних угрупувань, та, відповідно, має на меті охоплення якомога більшої кількості місцевих жителів. Ідея цього парламенту базується на структурі Водного парламенту Франції, створеного ще у 1964 р., який об’єднав усіх представників суспільства. Подібні Парламенти були створені в 2000 р. в місті Вознесенському Миколаївської області та у місті Джанкої.

Незважаючи на всі складності, досягнення хоча б мінімального впливу з боку громадських організацій на державні структури, існують також легальні перешкоди доступу до політичної діяльності. Дві найбільші світові системи-звичайне та громадянське право неоднаково підходять до визначення рівня доступності громадських організацій до політичного процесу держави. Більшість країн з звичайним правом (США) забороняють або обмежують можливість організацій, звільнених від сплати податків займатися політичною діяльністю. Дозволяється лобіювання, бойкотування з метою внесення змін до діючого законодавства, але не з метою безпосереднього впливу на політичні процеси країни. У країнах з громадянським правом (Німеччина, Болівія) така проблема взагалі не стоїть. Політичні партії навіть можуть утворювати власні фонди саме для того, щоб направляти і використовувати грошові ресурси у відповідності з потребами партійної діяльності. В Угорщині та Молдові громадські організації, що користуються податковими пільгами можуть брати участь тільки у підтриманні місцевих політичних кампаній. Специфікою громадських організацій України є те, що вони справляють значний вплив на суспільне життя через політичні партії.

Європейський досвід може слугувати прикладом – адже в його межах владними структурами створені всі умови для доступності громадських організацій до прийняття політичних рішень. Рада Європи – з самого моменту свого заснування – переконана, що досягнення справжньої європейської єдності неможливе тільки через спілкування з урядами. Тільки довіра між людьми може бути засадою для консолідаії Європи. З 1951 року визнається внесок міжнародних недержавних організацій у сприяння об’єднанню Європи.

Так, у 1952 році була прийнята резолюція, яка передбачала консультації громадських організацій з питань, які належать до їх компетенції. У 1954 році визначаються основні критерії, за якими громадська організація отримує статус консультативного члена («її мета повинна збігатися з прагненнями Ради Європи, організація має бути репрезентативною в своїй сфері діяльності та в своєму географічному районі, вона має бути структурованою міжнародною організацією, що має штаб-квартиру та генерального секретаря»).

Зараз більш ніж 350 громадських організацій мають консультативний статус в Раді Європи. З середини 50-х років з ініціативи Парламентської Асамблеї запроваджено постійний орган, до якого входять обрані представники місцевих і регіональних органів самоврядування. Після ухвали Комітету міністрів був створений Конгрес органів місцевого та регіонального самоврядування європейських країн. Квадрилог (себто дискусійний чотирикутник) складається з представників урядів, парламентарів, органів місцевого та регіонального самоврядування, а також представників громадських організацій. В Парламенті асамблея громадських організацій створила Комітет парламентарів та Комітет у зв’язках з громадськими організаціями, які ініціюють спільні дії між парламентарями та представниками громадських організацій і де останні виступають рупором народного волевиявлення.. У питаннях справ молоді ще на початку 70-х років було створено Європейський Центр молоді та Європейський молодіжний фонд. На базі цих двох органів було засновано ефективну систему, яка перетворила молодіжні громадські організації на справжніх партнерів, що беруть участь у вирішенні основних питань, зокрема, в спрямуванні програми діяльності. У рамках програми «Діалог Північ-Південь» 1990 року в Лісабоні було створено центр «Північ-Південь», де представники громадських організацій є членами виконавчого комітету центру і беруть участь, згідно з повноваженнями, у виробленні програми дій. Так само і в роботі над матеріалом, який стосується укладання та модифікації конвенцій, роль громадських організацій часто виявляється більшою за просто консультативну участь. Найочевиднішим прикладом діяльності була конкретизація положень Європейської Конвенції про визнання юридичного статусу громадських організацій, присутність громадських організацій у робочих механізмах Ради Європи сприяли ухваленню 1981 року Комітетом Міністрів рішення доручити комісії експертів вивчити можливості міждержавних дій на європейському рівні, щоб покращити ситуацію за нинішньої відсутності будь-яких міжнародних механізмів і з метою полегшення діяльності громадських організацій на міжнародному рівні. Від січня 1991 ця Конвенція набула чинності (цього дня її підписали і ратифікували Австрія, Бельгія, Греція, Португалія, Словенія, Швейцарія та Великобританія).

Європейська конвенція про запобігання тортурам і тілесним покаранням, а також нелюдському та принизливому обходженню насправді є наслідком акції, що її організували дві громадські організації. Програма Європейської Комісії «Європейський Волонтерський Рух» є також пілотним проектом громадської молодіжної організації.

Треба також узяти до уваги статтю 25 Європейської Конвенції, яка дає громадським організаціям можливість брати участь у засіданнях Європейської Комісії з Прав людини, таким чином Громадські організації стають суб’єктами міжнародного права.

Власна структура громадських організацій, що наділені консультативним статусом, має такий вигляд: 1) Загальні інформаційні збори-активізація участі у найбільших програмах Ради Європи, 2) Групи за інтересами збільшують авторитетність громадських організацій в Управлінні Секретаріату, міждержавних комітетах, парламентських комісіях. 3) Комісія зв’язків з громадськими організаціями є координатором груп, про які йшлося вище. Вона є найважливішим органом асамблеї громадських організацій. Йдеться про розвиток партнерських зв’язків із Радою Європи через ефективне покращення методів співпраці. Комісія через свого Президента має представництво в органах Ради Європи. 4) Пленарна Конференція громадських організацій наділена статусом консультантів. Це дозволяє проводити щорічні зустрічі представників цих організацій, які очолює Президент Комісії. Пленарна Конференція щороку визначає основні напрямки діяльності, що має на меті покращити використання статусу консультанті, обирає членів Комісії та свого президента. Конференція є тією трибуною, де кожна організація може висловити свої думки щодо подальшого розвитку.

Екологічні громадські організації України мають дуже специфічну соціальну-політичну динаміку. В своїй природоохоронній діяльності вони використовують певні ресурси соціально-політичного контексту. Дані ресурси складають: загальна екологічна стурбованість населення, реакція конкретних соціально – професійних груп на техногенні аварії або на загрозу безпосередньому середовищу мешкання, громадська думка, яка формується переважно під впливом мас – медіа, наявність екологічно орієнтованих соціальних груп та окремих людей, здатних стимулювати населення до конкретних дій. Отже, входження окремих активістів екологічного руху до структур виконавчої гілки влади є одним з механізмів екологічних перетворень. Екологічні громадські організації також залучаються у зміну законодавчої діяльності, лобіювання екополітики та проведення громадських екологічних експертиз. Частка політично ангажованих екологічних організацій урівноважена часткою аполітичних організацій, половина організацій має середній рівень соціально-політичної активності. Участь екологічних організацій у передвиборчих кампаніях заключається у висуванні кандидатів або їх підтримці, якщо вони мають у передвиборчій платформі екологічну програму. Висування кандидатів відбувається як до місцевих і регіональних органів законодавчої влади так і до Верховної Ради України. Деякі організації мають своїх представників у владних структурах. (наприклад, «Зелений рух Буковини», Вінницька обласна організація УЕА «Зелений Світ»).

Однією з найбільших перешкод, що гальмує будь-який політичний прогрес у вирішенні екологічних проблем зусиллями громадських організацій є недостатнє фінансування та і загальний рівень нерозуміння екологічних проблем більшістю населення, включаючи тих, хто приймає відповідні рішення. Природозахисна діяльність включає громадський контроль за виконанням природоохоронного законодавства, громадський екологічний моніторинг та участь в розширенні території заповідного фонду. Акції екологічного протесту проходять у формі мітингів, демонстрацій, пікетування або розповсюдження листівок. В ряді випадків акції протесту бувають результативними і приводять до позитивних зрушень. За одностайною оцінкою кримських екологічних організацій, найефективнішою акцією «зелених» півострова за останні роки було блокування будівництва Кримської АЕС. В Києві за активної підтримки екологічних організацій було прийняте рішення про оголошення столиці України без’ядерною зоною. В Горлівці (Донбас) досягнена угода про закриття окремих ділянок екологічно шкідливих виробництв, а практично всі державні промислові підприємства міста прийняли екологічні програми.

Об’єктивною передумовою для відносин між екоНУО і державними структурами є чинне природоохоронне законодавство, яке регламентує функції громадських організацій у вирішенні екологічних проблем. Згідно з Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), громадські організації мають право на повної і об’єктивної інформації про стан довкілля, ініціювати проведення референдумів різних рівнів з екологічних проблем, брати участь в контрольних перевірках щодо дотримання суб’єктами господарської діяльності природоохоронних заходів, створювати громадянські форми. Головною недосконалістю Закону є незабезпеченість механізмів втілення висунутих в ньому вимог.

Відносини українських організацій «зелених» з владними структурами характеризуються як далекі від конструктивного співробітництва. У своїх відносинах з владними структурами екоорганізації віддають перевагу співробітництву з виконавчою гілкою місцевих органів влади. У разі налагодження контактів між екоНУО і владними структурами важливе значення набуває характер особистої контерації між лідерами «зелених» та офіційними особами. Взаємодія екоНУО з республіканськими органами влади реалізуються через участь в роботі постійних діючих комісій при Верховній Раді з екологічних проблем, у підготовці законодавчої бази з проблем природокористування. Представництво інтересів у стосунках з центральними урядовими структурами локальні і регіональні екоНУО, які входять до «зон- тикових» організацій, делегують керівним органам останніх. Співробітництво з місцевими органами влади здійснюється шляхом участі представників «зелених» в структурах представницької влади: як учасників спільних комісій і рад по вивченню екологічних питань, а також в якості депутатів від «зелених» в законодавчих органах влади. Як свідчать інтерв’ю з лідерами «зелених», більшість організацій не має істотного впливу на державну екологічну політику, що означає слабкість екоНУО як актора екополітичного процесу. Ті організації, що намагаються вплинути на перебіг подій в екополітичному процесі, активно застосовують пресингів метод із залученням до своїх акцій сил громадськості, використовуючи потенціал демократичних сил, організаційно оформлених в блоках чи об’єднаннях. Представники центральних урядових органів вважають, що найбільший вплив екологічні організації мають в ініціюванні суспільного резонансу навколо актуальних екологічних проблем, в пробудженні масової екологічної свідомості.

Отже, в реальній дійсності українські зелені мають обмежений вибір інструментів проекологічних перетворень. Це залучення нових членів до діяльності екоНУО, входження окремих активістів екологічного руху до структур виконавчої гілки влади і найбільш ефективні – екологічна освіта, виховання та пропаганда.

В Україні, на жаль, відсутнє будь-яке законодавче поле для легального лобіювання, але наявні низький ступінь децентралізації влади, величезний та громіздкий бюрократичний апарат як у центрі, так і на місцях. Однак, незважаючи на всі ці перешкоди, ГО необхідно залучатись до процесу вирішення проблем методом саме лобіювання, як це робиться в цивілізованих державах. Адже, тільки тоді в Україні стане можлива справжня демократія і громадянське суспільство, тоді зміни будуть відбуватись «знизу», хоча й не без участі «верху». Поняття «громадські організації» не можна повністю зрозуміти без використання поняття держави, владних структур, державної (публічної) політики. Громадські організації всіма способами намагаються показати свою відмінність від державних структур (зокрема, термін «недержавні організації»), але – що є цілком природнім – часто змушені звертатися за вирішенням суспільних проблем до владних структур. Тож, недержавним організаціям дуже важливо знайти збалансовану позицію щодо державних структур.

Громадська адвокасі має багато обмежень. Так, в США легально заборонено перешкоджати інтересам великих кампаній та корпорацій. На мою думку, взагалі недоречно вводити розмиті обмеження щодо проведення громадськими організаціями будь-якої активності в галузі громадської політики. Громадські організації повинні мати право піддавати критиці чи підтримувати державних діячів та кандидатів на виборчі посади.

Існує стереотип, що громадські організації знаходяться під впливом, а, отже, і не можуть об’єктивно підходити до проблем. Науковим та технічним досягненням громадських організацій не довіряють, адже вважається, що будь-які факти легко підставити під будь-які інтереси. Результати діяльності адвокасі громадських організацій дуже важко оцінювати, адже ніколи не можна сказати, завдяки чому або кому той чи інший закон було прийнято, як та чи інша проблема була вирішена.

Починаючи з 1992 року майже, щорічно приймаються закони щодо проблем організацій «третього сектора». Добрі вони, чи погані – питання достатньо дискусійне, але кожен новий закон впроваджує якісь нові правила.

Донори зацікавленні брати участь у розвитку законодавства «третього сектора». Громадські організації України мають створювати тиск на державні органи для прийняття відповідного законодавства, що мало б регулювати взаємовідносини між суб’єктами та об’єктами соціального інвестування та сприяло б ефективності інвестиційних процесів у соціальній сфері. Тиск ззовні в комбінації з тиск зсередини може мати унікальний ефект для громадських організацій.

Не можна сподіватись, що третій сектор будуть слухати тільки тому що він складається з неприбуткових організацій чи просто так називається. Треба утвердитись, заробити свій авторитет. Треба брати участь у законодавчому процесі, принаймні, завдяки технічній допомозі, експертизам, але не в інтересах окремих осіб чи партій, а з огляду на питання, які турбують «третій сектор» і громадськість в цілому.

Отже, основною метою діяльності громадських організацій у представництві інтересів громадян має бути:

- вдосконалення структур публічної влади з метою підвищення їх відповідальності та оптимізації взаємодії

- гармонізація стосунків між державою і особою через утвердження структур громадянського суспільства.

Недостатній вплив екоНУО на державні структури є похідною недостатньої ваги екологічного руху як одного з чинників формування в Україні громадянського суспільства з притаманною йому розвиненою інфраструктурою громадських організацій. Під тиском економічних труднощів окремі екоНУО свідомо відмовляються від участі в екополітиці. Однак екологічні проблеми набувають дедалі більше соціалізованого характеру і тому їх вирішення значною мірою визначається позицією різних соціальних акторів, включаючи владних структур. Прийняття ж офіційних документів і програм природоохоронного змісту вимагає від екоНУО активного лобіювання екологічної політики в державних структурах. Вплив на місцеві органи самоуправління є більш ефективним ніж вплив на державні органи влади.

 

Контольні питання

 

1. Яким є процес залучення громадських організацій до політичного процесу державних структур? Схарактеризуйте цей процес поетапно.

2. Які можливі шляхи впливу громадських організацій на державну політику ви знаєте?

3. Що таке групи інтересів? Як НДО можуть лобіювати інтереси громадян?

4. Якою є основна мета діяльності громадських організацій у представництві інтересів громадян?

5. Які види впливу НДО на державну політику є найбільш ефективними?

Наведіть приклади з вітчизняної та зарубіжної практики діяльності НДО у цьому напрямку.

 

Лекція 8. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СФЕРІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

План

8.1 Труднощі із виконанням функцій НДО.

8.2 Проблеми ліцензування та фінансування НДО.

8.3 Соціальне замовлення як найефективніший механіз розв’язання соціальних проблем