Етапи процесу залучення недержавних і громадських організацій до політичного процесу державних структур

 

Україна розбудовує демократію і, отже, проблема громадянського суспільства є головною темою сучасних соціальних та політичних досліджень. Незважаючи на те, що тема громадянського суспільства стосується безпосередньо громадян, вона в основному тлумачиться державними органами, іноді просто виключаючи громадян з обговорення. Внаслідок цього значна кількість громадських ініціатив, семінарів, конференцій та законопроектів мають просто «косметичний характер» і не вирішують жодних проблем. Зберігається відчуження населення від влади. Діяльність апарату управління продовжує залишатися непрозорою, недостатньо зорієнтованою на реальні потреби людей. Представницькі установи не стали місцем представництва, узгодження впливових суспільних інтересів та інструментом формування загальнонаціональної волі. Незбалансованим є розподіл повноважень, ресурсів і відповідальності владних структур по вертикалі. Прагнення центру через розподіл ресурсів і призначення керівників контролювати становище на місцях неминуче супроводжується перекладанням передусім на вищі органи влади України відповідальність за усі численні негаразди, вирішення яких знаходиться в компетенції місцевих.

Структури громадянського суспільства покликані забезпечувати інтереси громадян у стосунках з державою, а не навпаки. Однак громадянське суспільство не змогло б існувати за умов, коли б організовані громадяни стали домагатись тільки задоволення державою власних групових, тим більше – вузькогрупових, або й суто приватних інтересів.

У цьому відношенні структури громадянського суспільства повинні врівноважувати тиск на державу з перебиранням на себе відповідальності за формування і здійснення державної (публічної) політики. Це все призводить до критичного ставлення абсолютної більшості населення до органів державної влади і місцевого самоврядування, професійних і молодіжних об’єднань, політичних партій. Що, в свою чергу, спричиняє високий ступінь недовіри до вказаних державних та громадянських організацій.

Становлення в Україні громадянського суспільства має вирішити двоєдине завдання. З одного боку, забезпечити реальну можливість громадян через різні форми їх об’єднання здійснювати результативний вплив на державу, її органи, посадових осіб. З іншого – громадянин повинен усвідомити себе відповідальним за формування і здійснення державної політики. Відтак, громадянське суспільство слід розглядати як особливу організацію суспільної життєдіяльності, яка забезпечує результативний, диференційований і збалансований вплив громадян на державну владу через їх самоорганізацію. Основними структурами громадянського суспільства, формування і розвиток яких забезпечує вплив особи на державу, слід вважати політичні партії, групи тиску і незалежні засоби масової комунікації.

Серед груп тиску – громадські (неурядові) організації, які переслідують мету задоволення певних інтересів (майнових, професійних, вікових, конфесійних, етнічних, наукових, освітніх, творчих тощо) громадян і задля цього вступають у відносини з органами державної влади і посадовими особами. Групи тиску висуваючи вимоги до держави, не беруть на себе відповідальності за її політику.

Механізми впливу недержавних організацій на державні структури є важливим об’єктом досліджень. Механізми впливу відрізняються від шляхів партнерства, адже саме «проштовхування» громадських інтересів коридорами влади є найбільш відповідальною частиною представлення громадських інтересів недержавними організаціями.

Серед головних напрямків досліджень у цьому напрямку:

- з’ясування основних механізмів впливу недержавних організацій на державні структури;

- оцінювання ефективності впливу недержавних організацій на державні структури;

- розгляд пріоритетних завдань недержавних організацій в контексті механізмів впливу;

- визначення обмежень впливу недержавних організацій на державні структури;

- визначення рівня залученості недержавних організацій в державні інституції на національному та європейському рівнях;

- розгляд термінологічних засад проблеми.

Проте реальні механізми впливу недержавних організацій на державні структури жваво обговорюються всередині громадських організацій, але на публічні обговорення виносяться лише теоретичні питанні. В результаті чого не відбувається об’єктивної оцінки досягнень чи помилок. Діючі механізми впливу будуть розроблені лише тоді, коли вони будуть обговорені представниками обох сторін (держави та громадськості).

Як правило, у вічизняній літературі не розрізняються різні типи громадських об’єднань третього сектору. Тому громадські організації, «третій сектор», недержавні організації, професійні спілки, організації, що працюють з проблемами екології та молоді, здійснюють благодійну діяльність вживаються як синоніми.

Західні джерела розрізняють такі види організацій:

- Громадські організації (Civil society organizations) – формальні та неформальні групи індивідів або асоціацій, які не належать ні владним ні бізнесовим структурам;

- Недержавні організації (Non-governmental organizations) – НДО часто плутають з поняттям громадянського суспільства. Насправді вони складають лише верхівку «айсберга» громадянського суспільства. Вони працюють над питаннями гуманітарної допомоги, захисту прав людини, екологічної безпеки. Розрізняють НДО з членством та без нього;

- Недержавні організації з розвитку (Non-governmental development organizations) – організації, що займаються пошуками шляхів залучення коштів в цілях розвитку певного регіону. Наприклад, такі організації міжнародного масштабу як CARE, Caritas, Novib, Oxfam. Розрізняють організації північного та південного типів. Північні – працюють тільки у напрямку розвитку регіонів. Південні залучаються і до інших проектів на місцевому рівні;

- Регіональні організації (Сommunity-based organizations) – це невидимий шар «айсбергу» громадських організацій, що знаходиться під шаром недержавних організацій. За звичай – це організації з членством, які розташовані і діють в певному регіоні. Регіональні організації не є завжди формально зареєстрованими. Вони складаються з гуртків, груп інтересів, клубів. Ці організації працюють на волонтерських засадах, хоча і отримують гранти від недержавних організацій;

- Представницькі недержавні організації (Advocacy NGOs) – організації, що не мають індивідуального членства, а складаються з професійних груп або регіональних недержавних організацій, які прагнуть розширити свої права шляхом колективних зусиль в місцевих асоціаціях та державних структурах. Вони можуть мати місцевий, регіональний, національний та міжнародні масштаби. Представницькі організації забезпечують тренінги, збір інформації та проведення досліджень для своїх членів. Council for Social Welfare, Amnesty International, World Business Counceil for Sustainable Development є яркими представниками цієї групи організацій;

- Асоціації груп інтересів (Interest group associations) – це асоціації професіоналів. Профспілки найбільш повно репрезентують цю групу організацій. Недержавні організації відрізняються від профспілок тим, що вони є формально відповідальними тільки перед собою, тоді як профспілка звітується перед своїми членами.

Західні назви не зовсім точно відповідають видам діяльності українських організацій. Але кожна назва є дуже важливою. Адже одна з проблем організацій третього сектору є те, що їхня діяльність не є визначеною точно для більшості населення. Отже, чітка назва зможе зарадити цій проблемі. Далі вживатимуться назви «громадські організації» (ГО), «недержавні організації» (НДО) та «неурядові організації» (НУО), адже в українській мові вони є збірним поняттям всіх перелічених типів організацій.

Процес залучення громадських організацій до політичного процесу державних структур має три етапи:

Перший етап, це – допомога у визначенні найбільш актуальних проблем для вирішення (узгодження шляхів подолання проблеми, визначення пріоритетності завдань).

Другий етап – це політичне конструювання шляхів розв’язання проблеми (вибір найбільш правильного шляху з усіх можливих).

Третій етап – це імплементація теорії у практику (безпосереднє вирішення проблеми).