Сучасний стан та перспективи недержавного сектора надання соціального сектора

 

На сьогодні важливість залучення до діяльності у сфері надання соціальних послуг особам, які цього потребують, організацій саме недержавного сектора визначена на державному рівні. Наприклад, Наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту «Про затвердження Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді на 2009-2014 роки» № 4414 від 4 листопада 2008 року встановлено, що ключовим ресурсом щодо збільшення кількості та покращення якості соціальних послуг є недержавні організації соціального спрямування, а одним з пріоритетів розвитку системи соціальних послуг є формування ринку соціальних послуг шляхом забезпечення рівних можливостей для організацій/закладів різних форм власності, створення механізмів регулювання їх діяльності.

Наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту «Про затвердження Плану впровадження Стратегії розвитку системи соціальних послуг для сім'ї, дітей та молоді на 2011 рік» № 306 від 1 лютого 2011 року визначено початкові кроки у вказаному напрямку – протягом 2011 року Держсоцслужба та центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді зобов'язані:

2.4. Налагодити взаємодію з громадськими організаціями, сприяти залученню фінансової та технічної допомоги громадських організацій в організації та здійснені соціальної роботи з сім'ями дітьми та молоддю;

2.6. Залучити до розробки та узгодження нормативно-правових документів громадські та благодійні організації, що надають соціальні послуги сім'ям, дітям та молоді;

2.9. Визначити перелік соціальних послуг, які можуть бути делеговані недержавним суб'єктам, що надають соціальні послуги, механізм делегування їх та фінансування.

Водночас детальний розгляд становища недержавних суб'єктів, що надають соціальні послуги – неприбуткових юридичних осіб, свідчить про те, що жодних привілеїв, пільг чи інших засобів заохочення для таких суб'єктів наразіне існує. Для українських недержавних організацій не створено сприятливих умов для виходу на ринок соціальних послуг і отримання замовлення від дер жави на їх надання. Незважаючи на те, що органи влади формально визнають важливу роль неурядових організацій у вирішенні соціальних проблем, державні закупівлі соціальних послуг фактично здійснюються переважно у державних установ.

Державне фінансування проектів недержавних організацій поширюється на обмежене коло таких організацій, а саме: організації інвалідів, ветеранів, молодіжні та дитячі громадські організації. Без права на отримання державного фінансування залишаються, зокрема, недержавні організації, що надають соціальні послуги багатодітним сім'ям або невиліковно хворим. Через обмеження можливості участі недержавних суб'єктів – надавачів на ринку соціальних послуг та низький рівень державних соціальних послуг деяким категоріям осіб, вирішення важливих суспільних проблем гальмується.

Фактично єдиним кроком держави назустріч громадським та благодійним організаціям – надавачам соціальних послуг стало прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» № 1759-VI від 15 грудня 2009 року, що скасував необхідність ліцензування цього виду діяльності.

Відсутність державної опіки над недержавними суб'єктами вбачається і у порівнянні їх становища з привілеями державних та комунальних суб'єктів. Яскравим прикладом є положення ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квытня 1992 року № 2269-XII, відповідно до якого у разі надходження заяви про оренду майна від державних та комунальних спеціалізованих підприємств, установ та закладів соціального обслуговування, що надають соціальні послуги відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без проведення конкурсу. Недержавні ж суб'єкти, що надають соціальні послуги на професійній основі, тобто основним напрямком діяльності яких є саме надання соціальних послуг та які є неприбутковими організаціями, у разі необхідності в оренді майна можуть отримати це майно лише через конкурс.

До недержавного сектора соціального обслуговування належать також фізичні особи, які надають соціальні послуги. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальні послуги» основні вимоги, що висуваються до фізичних осіб, які надають соціальні послуги, є відповідна освіта та особисті якості. Статтею 7 цього Закону зазначено, що фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 29 квітня 2004 року № 558, щомісячна компенсаційна виплата призначається непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами). Однак щомісячна компенсаційна виплата не залежить від кількості, якості та обсягу витрат наданих послуг, її розмір є фіксованим та досить низьким, і призначається така виплата лише непрацюючим особам, які надають соціальні послуги, що, в свою чергу, не може слугувати як міра заохочення фізичних осіб до надання соціальних послуг особам, які цього потребують.

Таким чином, слід дійти висновку, що в Україні відсутні сприятливі умови для розвитку недержавного сектора соціального обслуговування, ринок соціальних послуг знаходиться на початковій стадії розвитку та не відповідає нинішнім потребам суспільства та міжнародному рівню. Вдосконалення системи надання соціальних послуг з метою створення сприятливих умов для виходу на ринок соціальних послуг недержавних суб'єктів – надавачів таких послуг можливо лише за умови реформування цієї системи в цілому.

13 квітня 2007 року розпорядженням Кабінету Міністрів України було схвалено Концепцію реформування системи соціальних послуг, прийняття якої було обумовлено необхідністю підвищення ефективності функціонування такої системи та наближення до потреб отримувачів. Задля досягнення вказаної мети Концепцією передбачено застосування гнучких бюджетних процедур, впрова дження ринкових механізмів, здійснення демонополізації ринку соціальних послуг шляхом розширення кола суб'єктів-надавачів соціальних послуг, а також здійснення заходів щодо децентралізації управління у сфері надання соціальних послуг потребуючим й підвищення ролі місцевого самоврядування у розв'язанні соціальних питань. Також, згідно з Концепцією, політика держави має бути спрямована на зміцнення як державного, так і недержавного сектора надання соціальних послуг. Однак, незважаючи на те, що вказана Концепція є тією парадигмою розвитку соціальної сфери України, дотримання якої повинно якісно підвищити рівень забезпечення громадян, на сьогодні більшість положень вказаної Концепції так і не реалізовано.

Створення сприятливих умов для участі недержавних суб'єктів – надавачів соціальних послуг на ринку соціальних послуг, з метою їх залучення до діяльності у сфері надання соціальних послуг особам, які цього потребують, можливе за умови вжиття таких заходів:

- забезпечити доступ недержавних суб'єктів до державного фінансування, зважаючи на те, що вказані суб'єкти беруть на себе частину функцій державиу сфері надання соціальних послуг. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про соціальні послуги» фінансування соціальних послуг та програм їх розвитку здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, однак бюджетним законодавством передбачається фінансування не окремих видів соціальних послуг, а надання коштів на утримання конкретних державних соціальних установ, які здійснюють надання соціальних послуг;

- здійснити чітке розмежування щодо визначення відмінностей між різними видами недержавних суб'єктів – надавачів соціальних послуг (громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана знаданням соціальних послуг) шляхом внесення відповідних змін до ЗаконуУкраїни «Про соціальні послуги», адже зазначеним нормативно-правовим актом не встановлено чітких відмінностей між різними видами недержавнихсуб'єктів-надавачів соціальних послуг, та не встановлено, які практичні наслідки має застосування до кожного з них своїх нормативних засад;

- деталізувати які саме послуги можуть бути делеговані недержавним суб'єктам-надавачам соціальних послуг;

- змінити підходи щодо формування соціальних стандартів надання соціальних послуг, а саме: встановлення державних соціальних стандартів для кожного окремого виду послуг та незалежно від суб'єкта – надавача таких послуг, а не для окремих закладів, та внесення відповідних змін до ЗаконуУкраїни «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та у Державний класифікатор Державних соціальних стандартів та нормативів.

При вказаному підході стандартами б визначалися критерії якості та умови надання послуг для всіх суб'єктів-надавачів, незалежно від їх форми власності. Вжиття вищезазначених заходів дозволить не лише спростити доступ недержавних суб'єктів – надавачів соціальних послуг до ринку соціальних послуг в Україні, а й підвищити якість послуг, що надаються такими організаціями.

 

Контрольні питання

1. Чим викликана суспільна потреба у наданні соціальних послуг недержавними організаціями? Відповідь обґрунтуйте.

2. Яким є спектр соціальних послуг, що надаються НДО в Україні?

3. Які напрямки діяльності характерні для українських НДО?

4. Яких форм набувають НДО,зважаючи на напрям їх діяльності?

5. Що є характерним для сучасного стану надання соціальних послуг НДО та якими є перспективи їх розвитку?

Лекція 5. НЕДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ІНДИКАТОР РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

 

План

5.1 Демократія як умова рівноваги та стабільності в суспільстві. НДО як індикатор розвитку громадянського суспільства

5.2 Недержавні організації як складова громадянського суспільства

5.3 Функції недержавних організацій в громадянському суспільстві