Визначення масової комунікації

Визначення масової комунікації

Уявлення про масову комунікацію в науці. Існує понад кілька сотень визначень комунікації. Ще в 70-х роках ХХ ст. F. Dance в статті про поняття комунікації зафіксував 95 дефініцій і згрупував їх у 15 категорій. Польська дослідниця H. Walińska de Hackbeil у 1975 році у своїй докторській дисерта-ції “Поняття комунікація в американській теорії масової комунікації” зафік-сувала понад 200 дефініцій, що віднайшла в американській літературі, і виді-лила в них 18 семантичних (значеннєвих) категорій. Польський комуніколог T. Goban-Klas у своєму підручнику “Засоби масової комунікації і масова ко-мунікація” наводить сім типових визначень комунікації:

комунікація як трансмісія (трансляція, передача) інформації, ідей, емо-цій, умінь;

комунікація як розуміння інших, коли ми й самі прагнемо, щоб нас зрозуміли (комунікація як порозуміння);

комунікація як вплив за допомогою знаків і символів на людей;

комунікація як об’єднання (творення спільноти) за допомогою мови чи знаків;

комунікація як взаємодія за допомогою символів;

комунікація як обмін значеннями між людьми, які мають спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях;

комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координа-ції зусиль тощо.

Ці дефініції не суперечать одна одній, вони лише доповнюють одна од-ну; кожне з визначень охоплює певний бік явища, даючи більш глибоке осягнення комунікації. Навіть той факт, що під комунікацією здавна розумі-ють ще й засоби транспорту, фізичного зв’язку (пошта, телефон, віз, коні, човен, потяг, річка, канал, море, каналізація тощо), зовсім не означає, що фі-зичні й знакові комунікації — абсолютно різні терміни. Ідея зв’язку в спіл-куванні є домінуючою, і це дало підстави так широко вживати термін кому-нікація — на позначення засобів зв’язку взагалі.

Сучасне масове спілкування не-мислиме поза технічними засобами комунікування, інституалізованими фор-мами організації процесу спілкування з масами, фахівцями в галузі комуні-кації, мовлення, психології, соціології, політології, інформатики.

Рівні масової комунікації. Особливістю масового спілкування, на відміну від міжособистісної та інших видів соціальної комунікації (внутрішньопар-

тійної, галузевої, наукової, релігійної й т. д.), є її надособистісний та над-соціальний характер: спілкування відбувається без врахування соціального статусу, становища в соціальних групах членів маси.

Існує два рівні масового спілкування:

1 стратегічний — вищий рівень, рівень формування штучних мас та

2 тактичний — нижчий рівень, рівень керування масами з урахуванням природної поведінки мас.

 

Функції масової комунікації. З опису рівнів масового спілкування випли-ває, що стратегічною функцією масової комунікації як форми соціального регулювання є, на думку Ольшанського Д. В., формування масової психоло-гії, формування маси як суб’єкта соціальної дії. Усі інші функції мають так-тичний характер: інформаційна (пов’язана з виробництвом і поширенням ін-формаційної продукції); функція соціалізації (виховна) (пов’язана з форму-ванням або зміною установок, цінностей); функція організації поведінки ау-диторії; функція створення емоційно-психологічного тонусу аудиторії.

Ознаки масового спілкування. Спілкування, якщо воно відбувається, пе-редбачає такі ознаки:

1) комунікаторів — тих, між ким відбувається спілкування, зокрема ко-муніканта — того, хто ініціює процес спілкування, виступає його адресан-том, і комуніката — того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адре-сатом;

2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, — спільну сві-домість, спільну культуру;

3) спільну форму духовного буття — мову;

4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замінюють мову в певних ситуаціях, — письмо, іноземні мови та ін. знакові системи;

5) створені спільнотою засоби спілкування — книги, періодичні видання тощо;

6) соціально-психологічну здатність до спілкування — здатність говори-ти, висловлювати думки, почуття згідно з виконуваною соціальною функці-єю й соціальними приписами та здатність слухати, сприймати й розуміти висловлене залежно від соціальної функції слухача/читача, а також соціаль-них вимог.

Визначення. Комунікація (спілкування, рос. общение, англ. communica-tion) — це зумовлений ситуацією й соціально-психологічними особливостями ко-мунікаторів процес встановлення і підтримання контактів між членами певної соціальної групи чи суспільства в цілому на основі духовного, профе-сійного або іншого єднання учасників комунікації, який відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мисли-тельних та емоційно-вольових актів, опосередкованих мовою й дискретних у часі й просторі,— тобто у вигляді актів мовлення, актів паралінгвістич-ного характеру й психофізіологічного впливу, актів сприймання та розумін-ня і т. п., що пов’язані з процесами збору фактів, їх зберігання, аналізу, переробки, оформлення, висловлення та при потребі поширення, сприймання і розумін-ня, відбуваються з використанням або без нього різних знакових систем, зображень, звуків (письмо, жести, міміка та ін.), засобів комунікації (газе-ти, журнали, аудіовізуальні програми й т. п.), засобів зв’язку (телефон, те-леграф, транспорт тощо) і результатом яких є конкретна інтелектуально-мислительна й емоцій-но-вольова поведінка співбесідника, конкретні результати його діяльності, прийняті ним рішення, що задовольняють членів певної соціальної групи або суспільства в цілому.

Під масовою комунікацією (масовим спілкуванням, mass communication) як формою соціальної взаємодії у вигляді соціального регулю-вання ми розуміємо організоване спілкування, що є видом суспільно-культурної діяльності, яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мислитель-них та емоційно-вольових дій, спрямованих на духовне, професійне чи інше єднання маси людей (мас).

Професіональна масова комунікація — це майстерно організоване спіл-кування у вигляді суспільно-культурної діяльності, учасниками якого є, з одного боку, професіональні мовці (професійні ко-муніканти), що чинять згідно з суспільно-етичними нормами, законами дер-жави, вимогами технології організації мовлення й спілкування, і, з іншого боку, маса людей (маси, комунікат), на яку здійснюють уплив професіональні мовці через засоби масової ко-мунікації, зокрема засоби масової інформації, за допомогою масової інфор-мації, що є продуктом професійної масовоінформаційної діяльності у сфері ін-формаційної індустрії як “інституалізованої форми виробництва і розпов-сюдження загальнодоступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи значний розподіл праці в їхньому виробниц-тві й функціонуванні через складне посередництво друку, фільму, фотогра-фії та звукозапису” (J. Watson, A. Hill).

 

 

Визначення терміну маса

 

У психологічному словнику за редакцією Артура Вебера маса розглядається у вигляді «будь-якої великої кількості людей, різної за своєю структурою, яка не становить соц. організації». Цікавий аспект цього терміна – імплікація, що, хоч маса і не має чуткої структури, люди, які входять у неї мають тенденцію поводитися порівняно аналогічно.

Ольшанський характеризує масу як явище ірраціональне, емоційне, що може існувати і в роздрібненій формі при наявності вже сформованої масової культури і при можливості керувати масовою поведінкою (тобто маса може проявити себе як цілісність, коли нею керувати, навіть якщо вона існує і в роздрібненій формі).

А робочим і простим визначенням маси може бути така дефініція:

Маса – це ситуативно виникла, ймовірнісна за своєю природою, гетерогенна за складом, неструктурована, неорганізована та ірраціональна за формами функціонування психологічна єдність людей, яка формується щоразу як новий соціальний суб’єкт під впливом масового настрою, що виникає в результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями, та певним чином поводить себе в рамках своєї, масової свідомості.

В науці натовп розглядається у вигляді одного із видів маси. Помічено такі її тенденції,як атомізація (відносно самостійне і незалежне існування членів маси), некомунікабельність, відчуженість між людьми, що становлять масу.

Ще Г. Тард (1901) вимагав розрізняти натовп і публіку як два види маси, що відрізняються один від одного деякими зовнішніми характеристиками, але мають спільні психологічні механізми.

Публіка за певних умов завжди має шанс стати натовпом, її можна розглядати і як потенційний натовп і як прообраз справжньої активної згуртованої маси. Публіка, окрім того, може кваліфікуватися і як початковий стан зрілої маси, як проміжний етап її формування.

Серед багатьох визначень маси через усю історію цього питання простежується загальна думка, висловлена російським ученим кінця соціалізму Г. К. Ашиним:

“У кожному випадку звертало на себе увагу виникнення певноїпсихічної спільноти, яка змушує людей поводитись інакше, ніж вони діяли б ізольовано, і часто примітивізує їхню поведінку

Таке розуміння маси виникло під упливом соціальної психології, звідки цей термін було взято, та емпіричними спостереженнями за ситуативно виниклими множинами людей і стихійними формами їхньої поведінки.

“Стихійні — значить, неструктуровані, незакріплені, неформалізовані. Головна особливість “маси” — тимчасовість її існування.

“Маса” завжди функціональна, а не морфологічна; динамічна, а не статична. Насамкінець, маса виникає і функціонує на основі власних внутрішніх, психологічних, а не зовнішніх (соціологічних,філософських і т. п.) закономірностей, хоч у ролі передумов її виникнення всі вони безумовно можуть бути. Ось чому зовсім некоректно обговорювати “маси” і масові явища в одному ряду з явищами іншого роду — структурованими, закріпленими, формалізованими, не стихійними.

Справді, на відміну від соціальних груп, великих і малих, завжди якось організованих і структурованих, маси — це принципово неорганізовані і неструктуровані суб’єкти суспільного життя

Стрижневим елементом маси є її свідомість. Разом із масовими настроями та різними ірраціональними формами масової, стихійної поведінки вона визначає сутність маси — її психологію, яка й відрізняє маси від інших соціальних суб’єктів. На думку Д. В. Ольшанського, масова свідомість починає виконувати за певних обставин — фізичних (стихійні лиха), соціальних (суспільні катаклізми), політичних (війни, перевороти) — провідну роль у суспільстві, що сигналізує про наявність активної маси та зменшення впливу

класичних груп.

 

Етапи формування маси.

 

Фази існування маси.

Маса не є спільнотою, яка раптом з’являється й раптом зникає. Вона має свій онтогенез, тобто природу народження і смерті. З цієї точки зору виділимо три фази існування маси:

1) фаза зародження, пов’язана з виникненням масового настрою серед людей;

2) фаза гуртування масових індивідів, заражених масовим настроєм, і формування суспільної думки, масової свідомості;

3) активна фаза, фаза масової поведінки, що регулюється масовою свідомістю.

Смерть, розпад, зникнення маси можливі на другій фазі, якщо гуртування в результаті не може завершитися успішно й маса руйнується сама собою або під упливом зовнішніх чинників. Звернення від третьої до другої фази відбувається постійно, маса завжди має загрозу розпаду, якщо її вчасно не підтримувати або вона сама вже не має внутрішньої енергії та внутрішнього потенціалу для самоіснування.

Комунікація для маси є тим природним середовищем, тою “екологічною системою”, від якої залежить життя або смерть маси. Поза масовою комунікацією вона не може існувати, бо маса не є автономним, морфологічним організмом, вона живиться емоціями, закликами, тезами тощо, почутими насамперед від своїх вождів.

ЗМК у цій ситуації виконують роль або того самого вождя, провідника,порадника, або посередника між народом і його керманичами. У демократичних суспільствах ЗМК привласнюють собі роль “об’єктивного, чесного, неупередженого джерела інформації”. Проте це не міняє суті справи, оскільки, з одного боку, відбувається привласнення ролі “джерела інформації”, з іншого боку (найголовніше!), маса не володіє тими засобами, способами, технологіями, які дозволяють їй регулярно, планомірно, на науковій основі

перевіряти “джерело інформації” щодо рівня його об’єктивності, чесності, неупередженості. Функцію контролера за діяльністю ЗМІ виконують громадські організації, але вони теж організаційно й технологічно обмежені у здійсненні контролю.

 

 

МАСИ

Маса — це не проста сукупність особистостей, а нова психологічна єдність людей, яка формується й певним чином поводить себе під упливом масового настрою, що виникає у результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей.

Формування маси через виникнення масових настроїв відбувається в результаті впливу якогось джерела зараження, прикладу для наслідування. (напр.., служитель реліг.культу – за Ольшанським «навіює, як треба робити, проголошує істинні цінності, демонструє зразкову поведінку»).

Маса - це “велика сукупність людей; широкі кола трудящих, населення” (с)Тлумачний словник

- будь-якої великої кількості людей, різної за своєю структурою і такої, яка не становить соціальної організації. Цікавий аспект цього терміна — імплікація, що, хоч маса і не має чіткої структури, люди, які входять у неї, мають тенденцію поводитися порівняно аналогічно. (с) Артур Вебер

(эти 2 учить не обязательно, так для общего образования. А следующую -обязательно)

!!!!!— це ситуативно виникла, ймовірнісна за своєю природою, гетерогенна за складом, неструктурована, неорганізована та ірраціональна за формами функціонування психологічна єдність людей, яка формується щоразу як новий соціальний суб’єкт під упливом масового настрою, що виникає в результаті конфлікту між прагненнями й досягненнями людей, та певним чином поводить себе в рамках своєї, масової свідомості.

Ризун пишет, что «массовому» придали плохой оттенок в СССР и науку о массах незаслуженно недооценивают.

Першим визнаним теоретиком мас став Г. Ле Бон. За ним - в натовпі утворюється соціально-психологічна єдність маси — “душа натовпу”. В науці натовп розглядається у вигляді одного із видів маси.

Все, что нашла касательно соц.груп и масс:

У визначенні масової свідомості, поданому у “Философском словаре”, маси розглядаються як соціальний суб’єкт, що включає такі суб’єкти, як класи, соціальні групи. При цьому не пояснюється різниця між цими суб’єктами. На відміну від соціальних груп, великих і малих, завжди якось організованих і структурованих, маси — це принципово неорганізовані і неструктуровані суб’єкти суспільного життя.

Форми маси: (1) маса природна, стихійна, неорганізована, яка виникає сама собою, (2) маса штучна, організована, керована.

Стихійні маси виникають у результаті дії факторів “пасивного” роду (зго- да, готовність віддатися відповідним прагненням тощо).

У стихійній масі людей об’єднує не якийсь керівник; вони самі знаходять свою жертву — уособлюють персонально в комусь свій негативізм, оскільки їх єднає швидше ідея боротьби з кимось проти чогось, ніж ідея боротьби за когось і щось. Здебільшого це емоційна основа психології будь-якої маси — спільноти МИ.

Штучна маса — це продукт організованої праці кількох людей чи однієї особи, соціальних інститутів, які керують людьми, “заганяючи” їх у масу і використовуючи для цього знання про психологію природних, стихійних мас. Керівник маси — це лідер, вожак, авторитет, “гіпнотизер”. Але лідер маси — то не просто особа, то міфологізована постать, “ідеальний батько, друг, керівник”.

Види мас

Д. В. Ольшанський виділяє такі види мас:

1) великі і малі,

2) стійкі (постійно функціонують) і нестійкі (імпульсні),

3) згруповані і незгруповані, упорядковані і неупорядковані в просторі,

4) контактні і неконтактні (дисперсні, розсіяні),

5) спонтанні (стихійно виниклі) і спеціально організовані,

6) соціально однорідні і неоднорідні.

В цілому, з наукової точки зору, зауважує Д. В. Ольшанський, можна виділити три основні різновиди мас:

1) натовп,

2) зібрана публіка (від глядачів у театрі до учасників мітингів, що мають спільні установки, орієнтації під впливом одного й того самого пред- мета сприймання в один і той самий момент, готові до дії),

3) незібрана публіка (електоральні маси, аудиторія ЗМІ, прихильники кумирів культури, являє собою поляризовану масу, тобто більшість людей, що мають спільне у мисленні, інтереси яких викликані однаковими стимулами, живуть не одне з одним, а одне біля одного).

 

Ознаки маси.

Різун: «Маса не має чіткої структури, а люди, які до неї входять, мають тенденцію вести себе відносно однаковим чином.

Не можна зреалізувати свої право на щастя, коли всі нещасні; не можна себе почувати вільним, коли всі раби; не можна радіти, коли всі плачуть. Усі ми розумні й сміливі щодо вираження своїх почуттів тільки у масі таких же сміливців, тільки на фоні існуючого піднесення відповідних емоцій та відповідних станів.

У масі спрацьовує природний психологічний механізм масифікації, який закладено в нас і суть якого полягає в необхідності ідентифікації себе з іншими для нормального існування в соціумі.

Загальні найважливіші ознаки маси:

1)аморфність, яка йде від нездатності до самостійного, системного, організованого (на відміну від груп) утворення у порівнянні з структурованістю і організованістю кожного, хто складає масу, коли він існує окремо. Це створює враження, що маса є статична, нерухлива і вичікує зовнішнього впливу для підтримки існування з боків вожаків, ЗМК тощо;

2)стохатичність, ймовірність, а значить відкритість, розмитість меж, невизначеність щодо складу і якісних характеристик;

3)ситуативність, тимчасовість;

4)гетерогенність, неоднорідність;

5)нестабільність через внутрішню рухливість і динамічність під впливом зовнішніх чинників;

6)бездіяльність, з позиції теорія діяльності, де соціальні об’єкти розглядаються як діяльні, цілеспрямовані істоти, що планують свою активність. Маса існує на рівні поведінкових актів, що є малоусвідомюваною, або й й несвідомою, активністю соціального суб’єкта;

7)приреченість.»

Трохи Лебона: «Черты индивида в толпе (в толпе – это варвар, т.е. существо инстинктивное):

"Индивид в толпе приобретает благодаря только численности, сознание непреодолимой силы, и это сознание дозволяет ему поддаваться таким инстинктам, которым он никогда не дает волю, когда бывает один. В толпе же он менее склонен обуздывать эти инстинкты, потому что толпа анонимна и не несет на себе ответственности".

"В толпе всякое чувство, всякое действие заразительно, и при том в такой степени, что индивид очень легко приносит в жертву свои личные интересы интересу коллективному".»

 

Зібрана публіка

Зібрана публіка, як, зрештою, й натовп, може бути об’єктом впливу ЗМК (збір біля радіоприймача, телевізора, у кінотеатрі і т. д.). Вона, як і натовп в окремих випадках, може виводитися засобами масової інформації на вулиці, мітинги, збори. Після зовнішнього, фізичного об’єднання в одному приміщенні під дією впливу на всіх одних і тих самих стимулів, наприклад ЗМІ, серед публіки, вважає Д. В. Ольшанський, утворюються певні подібні або загальні реакції, переживання або стійкі орієнтації. Ця публіка швидко усвідомлює свої настрої, що підсилює враження. До зібраної публіки входять люди, які не тільки мають подібні емоційні переживання, а й просто цікавляться одним і тим самим предметом. Це породжує певний раціональний компонент, що нівелює надмірні емоції. Окрім загальних емоцій, зібрана публіка відзначається подібністю установок, орієнтацій і готовністю до певного типу дій.

За визначенням Я. Щепанського, “зібрана публіка — це гуртування певної кількості людей, які відчувають подібне очікування певних переживань або цікавляться одним і тим же предметом. Ця загальна зацікавленість і поляризація установок навколо одного й того самого предмета або однієї й тієї самої події — основа її відокремлення. Наступною рисою є готовність реагувати певним чином. Ця подібність установок, орієнтацій і готовність діяти — основа об’єднання публіки ” публіка лише готова до дії.

 

Маніпуляційний вплив.

Масова маніпуляція.

Масова маніпуляція — прихований вербальний, зображальний, жестово-руховий вплив на членів маси, метою якого є поширення масових настроїв, формування громадської думки, її корекція серед членів маси. Масова маніпуляція також пов’язана з прихованою для членів маси актуалізацією чи зміною їхніх установок, ціннісних орієнтацій або вчинків. Ефективність маніпуляції визначається ступенем або несвідомого наслідування, або рефлексії й саморегуляції членів маси на основі оманливих уявлень про причини й наслідки того, що відбувається. Не будь-яке втручання в психіку та людську свідомість треба називати маніпуляцією, або маніпуляційним впливом. Так, часто способи формування

особистісних структур, поведінкових норм і виховний процес теж розглядають часто як маніпуляційні способи на тій підставі, що за допомогою них здійснюється непідконтрольне людям втручання у їхню психіку.

Основою, на якій треба відрізняти маніпуляцію від інших видів упливу, є

здатність адресата впливу контролювати або не контролювати цей процес, усвідомлювати чи не усвідомлювати його. Маніпуляційний вплив є неконтрольований, неусвідомлюваний, прихований для адресата процес уп-

ливу на нього, який відбувається по його волею та бажанням. Маніпу-

ляція відрізняється від звичайного процесу сугестії, навіювання тим, що маніпуляція має технологічно-професійну основу, планується і контролюється комунікантом.

Суб’єктно-об’єктно орієнтована комунікація вже має маніпуляційний

сенс, бо вона передбачає механічний характер упливу: комунікат-об’єкт не

має волі та інтелекту для протистояння суб’єктові, він машинально виконує те, що йому говорить суб’єкт.

Основною ознакою, яка відрізняє маніпуляцію від сугестії (навіювання) є

механістичність маніпуляцій, коли світ людей і людина розглядаються як машини, якими можна керувати. При цьому передбачається, що вплив на об’єкт здійснюється поза свідомістю адресата спілкування.

Уся історія людських взаємодій (і не тільки під час спілкування!) — це історія боротьби проти маніпуляцій з бажанням вирватися з обіймів суб’єкта прихованого впливу. Успіх цієї боротьби залежав, залежить і залежатиме від соціально-психологічних та соціально-політичних умов тієї боротьби, волі, інтелектуальної сили її учасників.

ЗМК володіють неперевершеною і неминучою як сугестивною, так і маніпулятивною силою, про що треба відкрито говорити людям, аби вони розуміли, жертвою чого може бути їхня психіка, і вміли протистояти ЗМК. Ці знання мають бути основною складовою медіаосвіти для людей.

Так, про телебачення як “опіум для народу” необхідно знати, що воно виконує функцію гіперкомпенсації маси, тобто замінює реальну участь у масі на віртуальну, яка породжується сидінням перед телевізорами, вгамуванням емоцій й отриманням задоволення від того, що всі це дивляться.

Термін “маніпуляція” є метафорою і вживається в переносному значенні:

вправність рук у користуванні речами перенесено на вправне керування людьми (лат. manus — рука; найближчим слов’янським словом до “маніпулювати” є рос. руководить, від “рука”). Звичайно, “РУКОводство” може бути прихованим і відкритим, усвідомлюваним тими, ким керують, “РУКОводят”.

У нашій мові слово “маніпуляція” вживається в значенні “вправного і

прихованого керування”. Отже, це приховане керування, факт якого не повинен бути помічений комунікатом. Успіх маніпуляції залежить від довіри

комуніката і віри його в те, що все, що говорить комунікант, є правдою.

Крім того, успішна маніпуляція передбачає такі закономірності:

• Чим менше знає людина, тим більш вона маніпульована.

• Чим більш аполітична людина, тим більш вона маніпульована.

• Чим більш довірлива людина, тим більш вона маніпульована.

 

Теорії масової комунікації.

Теорією називається система наукових поглядів на певне явище, система наукових понять, термінів, а також принципів та методів досліджень у рамках прийнятої системи наукового бачення. В основі будь-якої теорії лежить концептуальна модель. Існує дуже багато теорій масової комунікації. На думку Макквейла, існує чотири види теорій масової комунікації: соціологічні(пояснюють природу масового спілкування), нормативні(вивчають можливі впливи медіа, як вони можуть діяти на суспільство), прикладні(знання практиків, пропонуються настанови меліапрактикам), теорії здорового глузду(системи знань людей про медіа, їхній досвід спілкування зі ЗМІ).

Основні теорії:

Теорія масового суспільства і сильних медіа – Роль медіа в масовому суспільстві визначається сильною, тобто вони ефективно здійснюють той вплив, який планується.

Теорія двоступеневого впливу – Функціоналіст П. Лазарсфельд та його колеги зрозуміли, що міжособистісна комунікація поряд із впливом лідерів думок на громадську думку опосередковує зв'язок масою та медіа.

Теорія дифузії інновацій – У розробці брали участь Тард, Роджерс, Бандура. Будь-яка інновація (нова ідея, технології) поширюється в суспільстві за певною моделюю, яка графічно являє собою S-подібну криву, пов’язану з поширенням інновацій в часі:деякі люди беруть інновацію відразу, інших треба переконувати, що вимагає певного часу. Е. Роджерс визначив категорії людей в соціальній системі на основі їх здатності сприймати нове: новатори, ранні послідовники, рання більшість, пізня більшість, відсталі.

Теорія Г. Лассвелла – запропонував лінійну модель спілкування, яка стала класичним зразком досліджень масової комунікації: хто говорить – що сповіщає – яким каналом – кому – з яким ефектом.

Теорія чотирьох функцій – Уявлення про чотири соціальні функції мас-медіа:спостереження за поточними подіями, взаємозв’язок між членами суспільства, передавання соціальної спадщини, розвага.

Шість теорій преси(нормативні теорії преси) З появою науки про масову комунікацію почали формуватися нормативні теорії, тобто такі системи наукових поглядів, які відображали не стільки реальні процеси масового спілкування, як те, якими б мали бути ці процеси з точки зору ідеального уявлення про масове спілкування. Традиційно виділяють чотири нормативні теорії – авторитарну, лібертаріанську, соціальної відповідальності та радянських медіва.

Теорії на основі психодинамічної моделі К. Говленда. Експерименти Говленда підтвердили, що пропагандистські повідомлення, розраховані «на всіх», у цілому дають незначний ефект. Силу їх впливу можна збільшити лише орієнтуючись на певні групи аудиторії. Результати дослідження отримали назву «психодинамічна модель», в основі якої лежить твердження про те, що ЗМК здійснюють диференційований вплив на аудиторію через неоднакову психологічну структуру індивідів.

Теорія модернізації Лернера Соціальні зміни розглядаються як односпрямований процес – згори донизу.

Теорія використання і задоволення Стверджує,що споживачі медіа самостійно вибирають інформацію, необхідну їм для використання чи принесення задоволення. Головне положення теорії – уявлення про відбір фільмів, передач газет, споживачами для задоволення власних потреб, як постійний, активний процес.

Теорія розширення відчуття Маклюєна Медіа розширюють людські відчуття. Одні з них, так звані «гарячі» медіа, самі є повідомленнями. Це телебачення, книги, газети, журнали. «Холодні медіа» (телефон, наприклад) це технології племені (втягують людину у спілкування, а «гарячі» медіа є технологіями цивілізації.

Теорія прймінгу Праймінг – це попередня підготовка аудиторії мас-медіа до сприйняття повідомлення. Праймінг дозволяє керувати процесом розуміння масової інформації аудиторією.

Макквейлова теорія масової комунікації Макквейл розглядає масову комунікацію як цілісний феномен і пропонує єдину, комплексну теорію цього явища. Медіа як посередники в суспільстві виступають: вікном для будь-якого досвіду, дзеркалом перебігу подій у суспільстві, фільтром чи воротами, що пропускає одні погляди, інші – ні, форумом чи платформою для представлення аудиторії ідей, поширювачем ідей, ареною для обговорення різних питань тощо.

 

 

Моделі масової комунікації

Основою будь-якої теорії є концептуальна модель явища. Власне, теорія — це і є розлога експліцитна концептуальна модель. Поява найпростішої мо-делі досліджуваного явища є завжди основою для потенційної теорії. Через те моделей завжди більше, ніж теорій.

На думку Д. Макквейла, можна виділити чотири типи моделей, які, по су-ті, репрезентують аспекти комунікативного процесу, частково його фази: моделі трансмісії (А), моделі ритуалу (Б), моделі привернення уваги (В) і моделі рецепції (Г).

Модель комунікації як трансмісії

Ця модель виражає одновекторну суть комунікативного процесу:

Відправник передача одержувач Комунікативний процес розглядається як процес передачі інформації.

Модель всесильно!' пропаганди, або модель Чакотіна (ТсЬакпогіпе)

На підставі особистого досвіду заняття гітлерівською пропагандою німець-кий емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди Людські рефлекси Смисли масової пропаганди Пропагавдист Одержувач

Модель контактування, або модель Якобсона. Включає шість важли-вих чинників спілкування:

Роман Якобсон (1960) виділяє шість функцій комунікації: емотивну (вираження свого “я”), референтну (денотативну) (виділення об’єкта мовлення), конативну (інтенсивну) (вплив на адресата), поетичну (виділення форми повідомлення), металінгвістичну (пов’язану з виходом за межі бесіди у сферу коду, мови), фатичну (підтри-мання контакту, коли важлива не тема розмови, а те, щоб контакт не перер-вався).

Модель Левіна, або топологічна модель (модель комунікації як при-пливу інформації).

Левін виходив з того, що в різних соціальних ситуаціях приплив інформації є завжди нерівномірним та неповним. Приплив інформації регулюється бар’єрами (Левін називав їх воротами). У ролі таких бар’єрів виступають певні люди або інституції, які одну інформацію затримують, іншу пропускають. У масовій комунікації такими особами є редактори, видавці, засновники тощо.

Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Каца — Лазарсфельда. На цій моделі (1955) розмежовуються два процеси: процес передачі (інформації, а також поглядів, думок, оцінок) і процес упли-ву на позиції та свідомість інших людей.

Соціологічна модель, або модель Рилеїв.

Велику роль відіграє первинна група, яка впливає на по-чуття, думки, позиції, поведінку відправника твору. Отримувач твору теж залежний від своєї первинної групи.

Відбувається, власне, міжгрупове багатовекторне спілкування.

Модель селекції, або модель Вестлея—Макліна.

Вестлей і Маклін (1957) на своїй моделі комунікації, що належить до трансмісійного виду моделей, додали істотну характеристику — це наявність професіонального комунікатора (медійної інституції) (С), який опосередковує процес спілку-вання.

Модель мозаїчної культури, або модель Молеса.

Абрагама Молес створив модель (1967), в основу якої поклав тезу, що сучасна культура є цілісні-стю неупорядкованою, має мозаїчну структуру з елементами різної вартості. Така культура є продуктом функціонування ЗМК

Суспільно-культурна модель, або модель Тудора.

Англійський науко-вець А. Тудор (1970) вказав на подвійну зумовленість процесу спілкування: з одного боку, зумовленість суспільною структурою, з другого — культурою.

Модель експресивна, або ритуальна.

До цієї групи належить модель Джеймса Карея (1975). Комунікація, на його думку, має бути виражена в таких категоріях: участь, товариськість, братерство, спільна віра.

Ритуальна комунікація має головну суспільну функцію уніфікування й підтримання єдності групи. її символи використовуються в рекламі й полі-тичній пропаганді, релігії, мистецтві, публічних церемоніях. Комунікатив-ний процес на ритуальній моделі спілкування являє собою акт об’єднання людей в одну групу або підтримання такої єдності.

Модель розголосу: комунікація як демонстрація й привернення уваги.

Модель демонстрації й привернення уваги відповідає інтересам особливо тих комунікатів, які вбачають у ЗМК предмет розваги. Акцент при цьому ро-биться не так на зміст повідомлень, як на їх доступність, демонстративність тощо.

Модель рецепції (сприймання): кодування й декодування ви-словлювання.

Основою моделей рецепції є уявлення про процес спілкування як фазовий процес, що складається з актів кодування повідомлення та його декодування.

Модель кубиків. До моделей рецепції належить так звана модель куби-ків: відправлені комунікантом елементи (кубики) змісту дозволяють реципі-єнтові складати з них свою конструкцію твору.

Модель хвилі, або модель НІІВ.

Зворотна реакція — реакція, яку мае отримувати комунікатор та ана-лізувати її з метою удосконалення процесу комунікації.

Синтетична модель, або модель Ґобана-Класа

Польський учений, ко-муніколог, автор підручника “Засоби масової комунікації й масова комуні-кація” Томаш Ґобан-Клас (1978) запропонував синтетичну модель масової комунікації.

Кожна модель відрізняється одна від одної складністю відтворення яви-ща, відображає його в певному аспекті. Жодна з розглянутих моделей не є повним відображенням процесу комунікації.

Ґобан-Клас запропонував складну модель масової комунікації, яка, на його думку, схоплює більше сторін явища, ніж окремі моделі, що були запро-поновані іншими вченими. Синтетична модель зводить в одне ціле комуніка-тивний процес, його структуру й систему складників процесу, чинники, що впливають на комунікативний процес. Безперечно, ця модель є більш всео-хопною, ніж аналізовані вище, але без сумніву можна сказати, що й графічна модель Ґобана-Класа не є тим засобом, який повною мірою відтворив явище масової комунікації.

 

Напрями

Вплив масової ін-формації порівнювався з кулями або наркотиками, що кололися в вену. Ці образи стали основою теорії шприца або теорії кул і для пояснения впливу ЗМІ. Ранні наукові роботи писалися в рамках цих теорій і визнавали вели-чезну владу ЗМІ над аудиторією, виношувалася концепція суспільства ізо-лъованих індивідів, які потрапляли під уплив всемогутніх ЗМІ

Концептуальна модель обмеженого впливу була популярною в 1960 дослідження показали, що вплив медіа на індивідуальних споживачів масо-вої інформації є обмеженим.

Підходи.

Описовий (ідеографічний) підхід передбачає вивчення об’єкта дослі-дження шляхом опису доступних для спостереження рис і характеристик цього об’єкта.

Природничонауковий підхід передбачає більший ступінь втручання до-слідника у досліджувану сферу, використання спонукальних прийомів, емпі-ричних (дослідних) методів і вивчення зворотної реакції об’єкта дослідження.

Визначення масової комунікації