Роль настроїв у формуванні маси.

Масові настрої.

ЗМК відіграють чи не найважливішу роль у формуванні масових настроїв. Як зауважує Д. В. Ольшанський, розвиток мас залежить від міри охоплення їх настроями. Визріваючи в межах однієї групи, класу, прошарку, настрої можуть перекидатися на інші групи, класи, прошарки, таким чином стаючи “ядерними” настроями для зараження інших спільнот.

За визначенням Д. В. Ольшанського, масові настрої — “особливі психічні стани, кожен із яких можна визначити як однорідну для достатньо великої кількості людей суб’єктивну, складну афективно-когнітивну реакцію, яка відображає три моменти: ступінь задоволення загальними соціальнополітичними умовами життя; оцінку реалізації своїх соціально-політичних домагань; прагнення до зміни умов здійснення своїх домагань. Природа настроїв проявляється в тому, що вони стають помітними при розходженні двох факторів — домагань (очікувань) людей, пов’язаних із загальними для значної кількості людей масовими потребами та інтересами, з одного боку, і реальних умов життя — з іншого. Це специфічна реакція на розходження між потрібним і наявним. При їхньому збігові масові настрої практично відсутні. Перевага наявного над потрібним забезпечує позитивні настрої. Навпаки, чим помітніший розрив, тим сильніші негативні настрої

Прийнято вважати, що на формування масових настроїв впливає реальність (соціальні, економічні, політичні умови життя), яка безпосередньо діє на людей і змінює можливості реалізації домагань, бажань, хотінь, і віртуальна дійсність (пропаганда, ідеологія, реклама, журналістика і т. д.), яка через масову комунікацію впливає на свідомість громадян, маніпулюючи домаганнями і бажаннями, потребами людей.

Таким чином, масові настрої виростають і на ґрунті обігрування сподівань і бажань людей, які під упливом масової комунікації починають жити в ілюзорному світі відповідності між домаганнями і можливістю їх досягнення (стабілізація настрою), відставання можливостей реалізації домагань (зростання невдоволення) і збігу домагань та можливості їх реалізації чи навіть перебільшеної можливості (масовий ентузіазм).

Бувають настрої позитивні або негативні.

Нормальні умови життя не викликають масових настроїв, бо це сприймається як належне. Бродіння настроїв — це перший обов’язковий етап їх зародження. Річ у тім, що маса не може створюватися на основі простого гурту людей, не охопленого настроєм.

Настрої, думки, свідомість і поведінка мас.

Масова комунікація не мислима поза контекстом масової свідомості, поведінки, культури, масових настроїв та суспільних думок, в основі яких лежать думки мас. Власне, вона є тим благодатним середовищем, яке й породжує всі ці масові явища, а також, у свою чергу, зумовлена ними. З-поміж усіх названих явищ масова комунікація найбільш зримо й реально робить людей масами: буває, достатньо одного слова, щоб гурт людей натовпом зірвався з місця, почав галасувати, ламати, трощити. І достатньо одного слова у натовп, щоб він завмер — і миттю зник, розпався. Це означає, що прояви масового спілкування завжди очевидні й результативні.

Масові настрої — це також вияв невдоволення чи захоплення від відповідності суспільним настроям, що відповідають суспільним нормам. І якщо масові настрої не враховуються, а беруться до уваги тільки суспільні і під них підганяється оцінка поведінки людей, то керування спільнотою набуває маніпуляційного характеру, замість того, щоб сприяти, допомагати людям, задовольняти їхні домагання.

Суспільні ж настрої — це емоційні стани, пов’язані зі здійсненням чи неможливістю здійснення чогось, з різними фазами боротьби за здійснення тих або інших надій і сподівань, думок і задумів цілих спільнот.

 

20. Суспільна (громадська) думка як форма масової свідомості.

Суспільна думка.

Перебуваючи в певному настрої, члени маси під упливом виниклих емоцій обговорюють питання, що спровокувало той настрій. При цьому використовуються погляди, ідеї, факти, судження, що існують у суспільній свідомості. Крім того, на масу під час обговорення здійснюють вплив зовнішні чинники: ЗМК, лідери думок тощо. Під час такого обговорення виношується думка, яка починає керувати поведінкою членів маси. Утворена думка має статус суспільної.

Суспільна думка проходить різні етапи свого розвитку і за змістом є неоднаковою в часі, в різні періоди суспільного розвитку. Вона може бути продуктом як несвідомих елементів суспільства, так і результатом логічних міркувань експертів, вчених, політиків тощо. Проте суспільна думка завжди залишатиметься спільним суспільним витвором і їй протистоятиме власне наукова думка.

Функціонуванню суспільної (громадської) думки особлива увага почала приділятися з виникненням індустрії масового спілкування.

С. Московичи вважає, що суспільна думка займає десь посереднє місце між полюсом традицій, забобонів, вірувань та полюсом розуму, логіки та особистісного відчуття. Суспільна думка являє собою більш-менш зв'язану сукупність роздумів та відповідей на запитання сучасності. Ця сукупність, у свою чергу, являє собою певну статистичну систему, в основі якої є як розум, так і почуття, та яка поділяється різною кількістю людей — від 10 індивідів до декількох мільйонів людей. Для того, щоб ця статистична система існувала, треба з одного боку, щоб кожна людина усвідомлювала подібність своїх суджень судженням інших, а з іншого — щоб ці судження стосувалися одного й того ж предмета.

Переходові масового настрою у суспільну думку сприяють насамперед ЗМК. Це вони кристалізують, а відтак і раціоналізують настрій,

Наявність суспільної думки якраз і свідчить про сформовану масу. Однак у відносно спокійні періоди суспільного розвитку громадська думка живе на рівні індивідів, організованих соціальних груп, політичних інститутів, регулюючи їхню поведінку, виробляючи і насаджуючи певні норми стосунків у суспільстві. Але з появою, скажімо, політичної нестабільності, думка громади виходить за межі індивідів та соціальних груп і стає фактором об’єднання їх в одну масу, тим самим трансформуючись і набуваючи нових ознак свого змісту.

визначення Д. В. Ольшанського: “Суспільна думка — стан масової свідомості, що охоплює собою приховане або явне ставлення тієї чи іншої спільноти, або сукупності спільнот, до подій, що відбуваються, та існуючих явищ. Суспільна думка виступає в експресивній, контрольній, консультативній та директивній функціях. Тобто вона займає певну позицію, дає пораду або пропонує рішення з тих чи інших проблем. Залежно від змісту висловлювань суспільна думка виражається в оцінних, аналітичних, конструктивних або іноді деструктивних судженнях”

суспільна думка є результатом іноді поверхового погляду на речі, у формуванні якого беруть участь переважно не експерти з тих чи інших питань, а звичайні люди, які з об’єктивних причин не можуть володіти повною й достовірною інформацією з тих чи інших питань, через що у своїх судженнях покладаються на почуте, власне розуміння авторитетів без перевірки тих суджень на істинність, бо не мають можливості (і не бажають!) перевіряти їх.

Суспільна думка завжди виникає на основі вже існуючих суджень, поглядів, ідей, вироблених сторонніми по відношенню до маси людьми і впровадженими ними в свідомість маси.

Суспільна думка протиставляється науковій думці як продукту прискіпливого, організованого, об’єктивного аналізу явищ, процесів, аналізу, здійснюваного вченими, що несуть моральну відповідальність за свої судження.

Активна суспільна діяльність осіб, соціальних інститутів не є науково- пізнавальною діяльністю, вона має швидше характер комунікативно-просвітницький, ніж дослідницький. Навіть у випадку посилання на дані наук під час формування суспільної думки, ці дані все одно обростають неперевіреними судженнями, емоціями, і в результаті суспільство отримує спільний для всіх “мислительний витвір”, істинність якого важко або й неможливо перевірити.

 

Масова свідомість. На формування суспільної думки вирішальний вплив має суспільна свідомість, яка являє собою сукупність поглядів, принципів, ідей, суджень, традицій, забобонів, знань, соціального емоційного досвіду, що належать різним соціальним суб’єктам (відомим особам, соціальним інститутам, групам, організаціям і т. д.) і вироблялися протягом усієї історії суспільного розвитку.

 

Масова свідомість не є окремим видом свідомості, який протистоїть суспільній. Це та сама суспільна свідомість, але актуалізована в часі й просторі певною спільнотою під упливом конкретних соціальних, культурологічних, політичних та інших чинників.

Масова свідомість розглядається як збіг у якийсь певний момент основних і значущих компонентів свідомості різних груп та індивідів, але певним чином структурованих та поєднаних.

“Масова свідомість включає основний (первісний), емоційно-дійовий, і вторинний, раціональний рівні. В основі: яскраве емоційне переживання якоїсь соціальної проблеми, що викликає загальну заклопотаність. Це може бути війна, революція, масштабна економічна криза і т. д. Крайня межа переживання проблеми виступає як системоутворювальний чинник масової свідомості. Таке переживання, проявляючись у сильних емоціях або почуттях, закриває собою все інше, звичні правила життя — групові норми, цінності і зразки поведінки. Воно породжує потребу в негайних діях”. На основі емоційно-дійового рівня поступово формується раціональний — загальнодоступні знання, інформація, що обговорюється, соціальні очікування людей, оцінки подій, думки, соціально-політичні цінності. Раціональний рівень формується пере- важно через чутки та ЗМК

Для формування масової свідомості роль ЗМК неоціненна. Власне, продуктивно формуватися цей вид суспільної свідомості може тільки у середовищі масового спілкування. Масова свідомість — емоційна, мозаїчна, рухлива й змінна, завжди конкретна, неоднорідна, аморфна, суперечлива, нестійка й розмита.

Як наслідок міфотворчої діяльності ЗМК, масова свідомість являє собою “мозаїчно-кліпово-міфологічну масовокомунікаційну свідомість” (термін взято з уже цитованої роботи Д. В. Ольшанського, стор. 302). На основі осколкових повідомлень і фантастичних зв’язків між ними ця свідомість цілком успішно функціонує в масовому середовищі, породжуючи й утверджуючи ілюзію всеохопного знання про світ і його події. А на цій основі створюється гіпертрофований вплив, скажімо, телебачення на психологію мас. Цей уплив і має вияв у виникненні особливої спільноти — наприклад “телевізійного електорату”, який голосує не за програму кандидата у депутати, а за його імідж, створений ЗМК. З іншого боку, відзначає Д. В. Ольшанський, з’явилася нова влада — “телекратія”, яка складається з найбільш рейтингових телеведучих. “Така “телекратія” — це не віртуально- абстрактна “четверта влада”, яку ніхто серйозно і не сприймає. Це зовсім конкретні люди, які більш чи менш успішно, але керують-таки масовою свідомістю, і до яких тепер уже регулярно змушені ходити на поклон політики, які мріють стати улюбленцями мас. Як правильно відмітив один із найбільш відомих дослідників цих процесів Дж. Барбер, “із занепадом партій люди звертаються до газет, журналів і телевізорів за керівництвом. І саме тут, у політичному журналізмі, вони знаходять нову еліту”, яка володіє серйозною владою”