Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності



ТЕОРІЯ

МАСОВОЇ

КОМУНІКАЦІЇ

 

 

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

 

 

ТЕОРІЯ

МАСОВОЇ

КОМУНІКАЦІЇ

 

 

КУРС ЛЕКЦІЙ

 

Київ

 

 

УДК 316.22-316.77

Т 83

Рецензенти:

 

доктор філологічних наук, професор Владимиров В.М.

доктор філологічних наук, професор Горевалов С.І.

 

 

Т 83 Теорія масової комунікації: курс лекцій / [Різун В.В., Холод О.М.]. – К.: КиМУ, 2010. – 150 с.

 

 

Курс лекцій присвячений аналізу низці питань, пов’язаних із теорією масової комунікації.

Розрахований на студентів, що навчаються за напрямком «Журналістика».

 

ISBN 978-966-2133-40-6 УДК 316.22-316.77

Т 83

 

© Київський міжнародний університет, 2010

 

 

ЗМІСТ

 

 

Лекція 1.

Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності

1. Визначення терміну «комунікація».

2. Ознаки спілкування.

3. Різні визначення терміну «комунікація».

4. Визначення комунікації, запропоноване В.В. Різуном.

5. Комунікація як вплив.

6. Масова комунікація.

 

Лекція 2.

Масова комунікація як професія в полі інформаційних технологій

1. Специфіка тлумачення терміну «масова комунікація».

2. Становлення масової комунікації як професії.

3. Структура масової комунікації.

4. Розвиток інформаційних технологій.

 

Лекція 3.

Масовоінформаціні діяльність

1. Технологія інформаційних процесів.

2. Глобалізація системи масової комунікації.

3. Розвиток галузей інформаційного виробництва.

4. Виробники ЗМІ.

5. Органи управління інформаційної індустрії.

6. Наукові дослідження інформаційного середовища.

7. Види засобів масової комунікації.

 

Лекція 4.

Природа й структура комунікативного процессу

1. Комунікативний процес як основа спілкування.

2. Модель комунікації.

3. Природа комунікативного процесу.

4. Структура, характер, система комунікативного процессу.

5. Види комунікації.

6. Типи комунікації за D. McQuail (1994)

 

 

Лекція 5.

Моделі масової комунікації – 1

1. Модель персвазійного акту (акту переконання), або модель Лассвелла.

2. Модель контактування, або модель Якобсона.

3. Модель трансмісії сигналу, або модель Шеннона-Вівера.

4. Модель Левіна, або топологічна модель (модель комунікації як припливу інформації).

5. Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Каца-Лазарсфельда.

6. Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Каца - Лазарсфельда.

7. Соціологічна модель, або модель Рілеїв.

8. Модель селекції, або модель Вестлея-МакЛіна.

9. Модель зворотного зв"язку, або модель ДеФлоєра.

10. Аналітична модель, або модель Малецького.

11. Модель спільного досвіду, або модель Шрама.

12. Модель мозаїчної культури, або модель Молеса (1).

13. Суспільно-культурна модель, або модель Тудора.

14. Модель розширеного досвіду, або модель Молеса (2).

15. Модель експресивна або ритуальна (модель Джеймса Карея).

Лекція 6.

Моделі масової комунікації – 2

1. Модель рoзголосу: комунікація як демонстрація й привернення уваги.

2. Модель рецепції (сприймання): кодування й декодування висловлювання.

3. Модель кубиків.

4. Модель Лотмана.

5. Модель Ґербнера.

6. Модель хвилі, або модель HUB.

7. Синтетична модель, або модель Ґобана-Класа.

8. Функції комунікативного процесу.

 

 

Лекція 7.

Масова комунікація як вид комунікації

1. Масова комунікація як один із видів комунікації

2. Виробництво інформації

3. Рольовий аспект масової комунікації.

4. Дисперсія функції мовлення й дивергенція комуніканта

5. Глобалізація системи масової комунікації

6. Інформаційні технології

Лекція 8.

Глобалізація систем масової комунікації

1. Макдональдизація та масифікація

2. Етапи розвитку систем масової комунікації

3. Зарубіжні медіа-імперії

 

 

Лекція 9.

Типи комунікаторів.

Сприймання й розуміння журналiстської публікації

1. Комунікатор як компонент системи масової комунікації

2. Комунікат і комунікант: основні концепти теорії мовної діяльності

3. Мотив, мета, смисл, ситуація

4. Масова реакцiя на журналiстську публiкацiю

5. Сприймання й розуміння висловлювання

6. Журналіст як професіональний мовець

 

 

Лекція 1.

Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності

Питання для обговорення

1. Визначення терміну «комунікація».

2. Ознаки спілкування.

3. Різні визначення терміну «комунікація».

4. Визначення комунікації, запропоноване В.В. Різуном.

5. Комунікація як вплив.

6. Масова комунікація.

Список використаних та рекомендованих джерел

 

  1. Бондаренко А. Д. Современная технология: теория и практика.- Киев; Донецк: Вища шк., 1985.- 171 с.
  2. Гуманітарні технології: Конспект лекцій / За ред. В. В. Різуна.- К.: Видавничий дім "КМ Academia", 1994.- 60 с.
  3. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.- К.: Освіта, 1999.- 351 с.
  4. Иванов В.Ф. Аспекты массовой комуникации. В 3-х ч. – Ч. 1: Информация и коммуникация: монография. – К.: ЦПВ, 2009. – 190 с.
  5. Иванов В.Ф. Аспекты массовой комуникации. В 3-х ч. – Ч. 2: Массовая коммуникация: монография. – К.: ЦПВ, 2009. – 109 с.
  6. Каширин В. П. Философские вопросы технологии.- Томск: Изд-во Том. ун-та, 1988.- 286 с.
  7. Квіт С.М. Масова комунікація: навч. посіб. – К.: КМА, 2008. – С. 34.
  8. Коновець О. Масова комунікація: теорія, моделі, технології: навч. посіб. – К.: ЛГУ, 2009. – 266 с.
  9. Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун.- К.: Либідь, 1997.- 216 с.
  10. Основи масово-інформаційної діяльності: підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1999.- 634 с.
  11. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації.- К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999.- 308 с.
  12. Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1992.- 96 с.
  13. Різун В. В. Основи комп"ютерного набору і коректури: підручник.- К.: Либідь, 1993.- 172 с.
  14. Різун В.В. Теорія масової комунікації: підручник. – К., 2008. – С. 46-47.
  15. Свириденко С. С. Современные информационные технологии.- М.: Радио и связь, 1989.- 300 с.
  16. Смирнов С. В. Становление основ общественного производства (Материально-технический аспект проблемы).- К.: Наук. думка, 1983.- 260 с.
  17. Холод О.М. Соціальні комунікації: психо- та соціолінгвістичний аналіз: навч. посіб. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – 246 с.
  18. Dance F. The Concept of Communication // Journal of Communication.- 1970.- # 20.- P. 201-210.
  19. Goban-Klas T. Media i komunikowanie masove. Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i Internetu.- Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.- 336 s.
  20. Walinska de Hackbeil H. Pojecie "komunikacja" w amerykanskiej teorii komunikacji spolecznej: Докт. дис….- Uniwersytet Wroclawski, 1975.

 

Визначення терміну «комунікація»

 

Слово комунікація прийшло до нас через англійську мову (communication) від латинського communicare, що означає "перебувати у зв’язку, брати участь, об’єднуватися". Слова communicate, community, communication однокореневі. Українськими відповідниками є сполучатися, спілкуватися, спілка, спільнота, спілкування. Російськими, відповідно, общий, общество, общаться, общение, приобщить. Як бачимо, ідея єдності, об’єднання, зв’язку зі спільнотою є визначальною для поняття комунікації, або спілкування. Спілкуватися - то є ставати членом спільноти, а це означає співпереживати, ставати духовно близьким, дотримуватися норм співжиття. Визначальним тут є зв’язок між членами спільноти, але безперечно цей зв’язок має бути не так фізичним, як духовним. Факт духовної єдності й наявність спільних форм духовного зв’язку творять спільноту. Спілкування, або комунікація, й означає встановлення такої єдності за допомогою відповідних форм духовного єднання (духовних зв’язків). Духовне єднання є нічим іншим, як роботою душі й розуму. Таким чином, порозуміння є важливим чинником спілкування, оскільки тільки розумове єднання може свідчити про спілчанську єдність, єдність думки і справи.

 

Ознаки спілкування

 

Спілкування, якщо воно відбувається, передбачає такі ознаки:

1) комунікаторів - тих, між ким відбувається спілкування, зокрема комуніканта - того, хто ініціює процес спілкування, виступає його адресантом, і комуніката - того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом;

2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, - спільну свідомість, спільну культуру;

3) спільну форму духовного буття - мову;

4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замінюють мову в певних ситуаціях, - письмо, іноземні мови та ін. знакові системи;

5) при потребі створені спільнотою засоби спілкування - книги, періодичні видання тощо;

6) соціально-психологічну здатність до спілкування - здатність говорити, висловлювати думки, почуття згідно з виконуваною соціальною функцією й соціальними приписами та здатність слухати, сприймати й розуміти висловлене залежно від соціальної функції слухача/читача, а також соціальних вимог.

Основними результатами успішного спілкування завжди є взаємопорозуміння й згода: згода слухача з мовцем, згода чинити, як того вимагає співрозмовник і ситуація. Процес спілкування може бути ускладнений суперечками, непорозумінням, але спілкування завжди має завершуватися повною згодою. Згода на 30% означає те, що спілкування, на жаль, теж відбулося лише на 30%. Тому важливими під час спілкування є вміння й методи переконання співрозмовника, аби забезпечити повну згоду й уникнути конфліктності у комунікативній ситуації. Ці вміння входять у професіограму фахівця з питань спілкування, а методи переконання є підґрунтям його професійних знань. Основний конфлікт під час спілкування - це конфлікт між співрозмовниками при відсутності згоди через непорозуміння. Комунікація завжди є тривалим процесом, що перебуває у стадії пошуку порозуміння і згоди. Комунікація - це не результат, це процес пошуку результату.

Обмежимося лише короткою характеристикою явища спілкування. Зазначимо тільки, що спілкування як термін є повним синонімом термінові комунікація. Наша дисципліна могла б називатися "Теорія масового спілкування". Але чому ж ми віддаємо перевагу слову комунікація?

Назвемо причини нашого вибору.

1. Найголовніша причина - поширеність терміна комунікація у науці та виробничій сфері на позначення процесу спілкування, пов’язаного з діяльністю засобів масової комунікації й журналістикою. Зверніть увагу на існування хоч би таких назв: міжнародних неурядових організацій - Міжнародна асоціація медіа- та комунікаційних досліджень, Всесвітня асоціація християнської комунікації, Центр комунікації та прав людини і т. п.; монографій, наукових збірників, підручників - Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації, Элементы теории коммуникации, Теория и практика коммуникации, Теорія комунікації, Масова комунікація, Ценности и символы в массовой коммуникации і т. д.

2. Певна обмеженість слова спілкування щодо функціонування його у науковій і виробничій сферах. Наше слово має переважно нетермінологічний характер вживання, що зумовлено експансивним вторгненням кальки інтернаціонального слова communication через англійську та інші романо-германські мови у нашу науку й практику, оскільки питання вивчення процесів спілкування (комунікації) у західній науці було поставлено набагато раніше, ніж в українській чи російській. Вже на початку ХХ століття "бурхливий розвиток преси, що досягла масових тиражів, а також документального й художнього кінематографу, активне впровадження радіо в побут привернули до них увагу, породили переконання, що ці мас-медіа мають неабияку владу над масовими аудиторіями, впливають на суспільну думку, змінюють ставлення та поведінку, нав’язують політичні орієнтації" (О.В. Зернецька). Все це якоюсь мірою привело до тлумачення кальки англійського слова комунікація як терміна з багатозначною структурою і обмеженого вживання рідного слова спілкування на позначення, зокрема, процесів масової комунікації.

Комунікація як вплив

 

Комунікація за своєю природою є "агресивним" процесом, процесом упливу на людину або суспільство, оскільки процес встановлення контактів (чим є комунікація), хоч сам собою і безболісний, але не такий уже й наївний щодо методів і способів контактування; він може бути нав’язливим, грубим, підступним і т. п. І лише з кон’юнктурної точки зору або через наукове невігластво можна сказати, що комунікація - це дистильований процес передачі інформації, не пов’язаний з упливом на людей. Про цей уплив ви повинні пам’ятати постійно і повинні добре усвідомлювати, щo ви робите словом і нести за це відповідальність, якщо не перед своєю совістю, то перед законом. Говорячи про своє право на слово, ви повинні подумати і про права того чи тих, хто вас слухає. Не можна бути егоїстом і прагнути сказати за будь-яку ціну своє слово, треба поважати тих, хто вас слухає, і думати про те, чи потрібне їм ваше слово. Треба думати не тільки про свої права, а й про права тих, з ким ви спілкуєтеся.

Сьогодні, як приклад, ми переглянемо сюжет каналу OTV, в якому співачка Астрая говорить про безцеремонне втручання журналістки у її приватне життя.

На одному із своїх концертів Філіп Кіркоров висловився про ЗМК як четверту владу. На його думку, вони ні четверта, ні п’ята, ні шоста. Не достатньо пописувати всякі статеєчки, втручаючись в інтимне життя, і вважати себе владою. Це "мания величия", сказав співак. І справді, ЗМК не є власне владою, але вони мають таку ж владу над людьми, яку мають і той же Філіп Кіркоров, хто зібрав кількатисячну аудиторію й зумів утримати її протягом двох годин, й інші артисти, оратори, інші майстри слова.

Масова комунікація

 

Наше визначення комунікації, як і всі інші, не претендує на вичерпність. Його можна доповнювати, розширювати, модифікувати, що ми зараз і зробимо, коли поведемо мову про масову комунікацію.

Визначення масової комунікації не можна витворити простим додаванням слова маси до слова комунікація. Зміна звичного для нас міжлюдського характеру комунікації, коли спілкуються двоє, привела до глобалізації й модифікації самого процесу спілкування. Якщо у типових, побутових або навіть виробничих, ситуаціях спілкування виникає ніби стихійно, раптово і як дія, підпорядкована основному, наприклад, виробничому виду діяльності, включається в неї, то намагання спілкуватися з масою людей, переконувати їх у чомусь змушує комуніканта ставитися до спілкування серйозно, готуватися до нього. А для людей, які постійно займаються спілкуванням і воно є їхньою працею (наприклад для учителів, письменників, лекторів і для нас журналістів), - спілкування перетворюється у роботу, яку вже можна назвати професіональною діяльністю суспільно-культурного плану і мотивом якої є ідея згуртування людей навколо іншої ідеї або якоїсь справи.

Таким чином, під масовою комунікацією (масовим спілкуванням, mass communication) ми розуміємо організоване спілкування, що є видом суспільно-культурної діяльності, яка відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мислительних та емоційно-вольових дій, спрямованих на духовне, професійне чи інше єднання маси людей (мас).

Основним у цьому визначенні є розуміння комунікації як організованого спілкування, або діяльності, тобто такої активності людей, яка має свої мотиви, свою структуру, яка складається з дій - актів, підпорядкованих меті. До речі, будь-яка діяльність не існує сама собою, вона завжди представлена конкретними діями і в них реалізується. Найприроднішими діями, в яких відбувається спілкування як діяльність, є мовні дії, або мовлення.

Те, що масова комунікація є організованим спілкуванням, має принципове значення для розуміння формування й розвитку масовоінформаційних процесів у суспільстві. Ідея організованого спілкування може виникнути лише у ситуації відповідальності мовця (комуніканта) за свою "словесну роботу". Ця відповідальність рідко виникає під час спілкування двох людей, бо таке спілкування має рівень переважно побутової міжособистісної комунікації. Масовість акту мовлення, коли на тебе дивляться сотні очей, дає відчуття важливості виконуваної справи, тобто акту мовлення, і змушує серйозно ставитися до організації самого процесу спілкування. Окрім того, психологічно спілкування з масами - це є завжди вихід за межі свого звичного, непомітного для своєї ж свідомості "я". Актуалізація свого "я", тобто усвідомлення того, що і як ти робиш у цей момент, характерна для особливих ситуацій, в які потрапляє людина. До таких ситуацій відноситься й комунікативна ситуація, в якій доводиться тримати слово перед масою людей. Усвідомлення ж своїх вчинків, дій, операцій, цілей, мотивів і т. п., а через усвідомлення й керування ними лежить в основі професіоналізму, тобто майстерності. А це в свою чергу веде до професіоналізації дій, виникнення відповідної професії й підготовки відповідних фахівців. Таким чином, організоване спілкування, яким є масова комунікація, давним-давно набуло ознак професіональної діяльності й поставлене у виробничі умови поряд з розвитком засобів масової комунікації, без яких ефективний зв’язок з масами неможливий, тобто поряд з виникненням індустрії мас-медіа. Згідно з визначенням масового спілкування, взятого зі словника A Dictionary of Communication and Media Studies (Ed. by J. Watson and A. Hill.- London, New York, Sydney, Auckland, 1997.- C. 132-133), цим терміном позначають "інституалізовані форми виробництва і розповсюдження загальнодоступних (публічних) повідомлень, які поширюються у великому масштабі, включаючи значний розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні, через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису" (подано у перекладі О. В. Зернецької [Зернецька О. В., 19]). Як бачимо, організація процесу масового спілкування досягла такого рівня відповідальності й серйозності, що за організацію справи масового спілкування відповідають цілі установи, заклади, фабрики ("інституалізовані форми виробництва і розповсюдження") і кожен відповідає за організацію певного процесу масової комунікації ("розподіл праці в їхньому виробничому процесі та функціонуванні"), оскільки процес організації масового спілкування є складним ("через складне посередництво друку, фільму, фотографії та звукозапису").

 

 

Лекція 2.

Виробники ЗМІ

 

До виробників ЗМК відносяться журналісти, письменники, працівники друкарень, редакцій, видавництв, студій тощо. Серед виробників ЗМК можна виділити виробники-організації: редакції, видавництва, студії, агенції, бюро, а також професійні групи виробників ЗМК: клуби, спілки, асоціації.

Існують міжнародні урядові й неурядові асоціації, спілки виробників ЗМК та інформації: Європейська телерадіомовна спілка (EBU), Асоціація комерційного телебачення (ACT), Спілка асоціації редакторів газет (CAEJ), Європейська асоціація рекламних агентств (EAAA), Європейський рекламний тріумвірат (EAT - European Advertising Trepartite), Всесвітня асоціація християнської комунікації, Міжнародна католицька спілка преси, Міжнародна комунікаційна асоціація, Міжнародна організація журналістів (МОЖ), Міжнародна федерація журналістів (МФЖ), Федерація арабських журналістів (ФАЖ), Конфедерація азіатських журналістів (КАЖ) тощо (за даними [Зернецька О. В., 11-12]).

 

Рис. 1

Комунікант (1) ініціює процес встановлення або підтримання контакту з комунікатом (2). Цей процес зумо-влено ситуацією й соціально-психологічними особливостями комунікаторів (а), а також духовним і професійним єднанням учасників комунікації (б).

Більш ускладнена схематична модель комунікації буде такою:

Рис. 2

На рис. 2 відтворена комунікація як широкий спектр стосунків між комунікаторами (1-2, 2-1, 1-3, 3-4, 4-3 і т. д.); показана необмежена кількість комунікаторів тощо.

Розглядаючи комунікацію як явище, ми можемо виділити такі складники комунікації: суб"єкт комунікації, предмет комунікації, комунікативні засоби, комунікативний процес тощо. Комунікація є явище системне, структурне, соціальне, історичне, психологічне й т. д. Нас у цій лекції має цікавити виключно взаємодія між суб"єктом і предметом комунікації, її характер, структура, спрямованість тощо. Так, предметом цієї взаємодії (предметом комунікації) є комунікат. Комунікативними засобами можуть бути знакові системи, засоби комунікації тощо. Комунікативний же процес є, власне, суттю спілкування; у нашому визначенні це безпосередньо процес встановлення й підтримання контактів. Але погляди на природу й структуру комунікативного процесу (комунікативної взаємодії) у науці різні. Ці погляди представлені на моделях комунікації, які нам до-ведеться розглянути, щоб з"ясувати природу комунікативного процесу.

 

3. Природа комунікативного процесу

 

Досліджуючи природу комунікативного процесу, його можна характеризувати в кількох аспектах: (1) з погляду походження й формування (історичний аспект); (2) з погляду форми процесу спілкування (типологічний аспект); (3) з погляду кількості учасників та специфіки організації комунікативного процесу (видовий аспект); (4) з погляду сутнісного (онтологічний аспект); (5) з погляду характеристики учасників комунікативного процесу (рольовий аспект); (6) з погляду ефективності й дієвості процесу (функціональний аспект); (7) з погляду самобутності й оригінальності організації процесу (стильовий аспект); (8) з погляду форми процесу (формальний аспект); (9) з погляду якості процесу (квалілогічний аспект); (10) з погляду використання засобів (інструментальний аспект); (11) з погляду духовного забезпечення процесу (культурологічний аспект); (12) з погляду інформаційного забезпечення (інформаціологічний аспект); (13) з погляду складників процесу (системний аспект); (14) з погляду зв"язків між складниками процесу (структурний аспект); (15) з погляду організації процесу (технологічний аспект); (16) з погляду характеру мовної організації процесу спілкування (мовленнєвий аспект).

Дж. Гербнер, а за ним Г. Г. Почепцов [Почепцов Г. Г., 1999, 21], називає три головні етапи у розвитку комунікації: доіндустріальний, друкований, телевізійний.

Доіндустріальний етап комунікації характеризується такою організацією процесу спілкування, який може бути виражений у формулі: спілкування "обличчям до обличчя". Такий процес спілкування був властивий усій спільноті і мав вигляд переважно міжособистісної, інтерперсональної, комунікації, що відбувалася у формі діалогу або монологу.

Друкований етап пов"язується з першою індустріальною революцією, з виникненням масового спілкування, що зробило життя плюралістичним.

Телевізійний етап з"явився завдяки другій індустріальній революції, коли моделі поведінки отримувалися до того, як люди навчалися читати.

На наше переконання, зміну етапів розвитку комунікації слід вбачати не так в індустріальних революціях, як в психологічній перебудові комунікаторів, поштовхом до чого, звичайно, були різного роду революції та суспі-льні зміни.

Зміна й виникнення різних видів комунікації є внутрішньою потребою людини й суспільства в цілому. Ця потреба, безперечно, формується під упливом зовнішніх факторів суспільного розвитку.

Першим зовнішнім фактором, який змінив характер спілкування, було виникнення письма. Дописемне, або усне, спілкування було єдино можливим видом комунікації на ранніх етапах розвитку людства. На дописемно-му етапі переважала міжособистісна й групова комунікація. Комунікативний процес мав характер безпосереднього діалогічного міжособистісного спілкування або спілкування з малою групою чи групового спілкування. Писемний етап комунікації ускладнив комунікативний процес, зробив його опосередкованим, дискретним у просторі й часі, стимулював виникнення такого виду спілкування, як публічне; у той же час закладалися основи масової комунікації, яка на друкарському етапі набула розвою.

Аудіовізуальний етап комунікації посилив процеси масового комунікування. З переходом на етап електронномедійний масова комунікація зазнала процесу глобалізації, що стає причиною виникнення віртуальної комунікації такого спілкування, коли процеси передачі й отримання інформації переплітаються в часі й просторі, а комунікант у той же час виступає у ролі комуніката.

 

4. Структура, характер, система комунікативного процессу

 

Структура, характер, система комунікативного процесу так чи інакше витворюються на основі форми участі комуніканта у процесі спілкування та форми взаємодії з предметом спілкування. Форми комунікативного процесу відрізняються насамперед одно- чи багатовекторністю процесу спілкування і здатністю перерозподіляти роль комуніканта в середовищі комунікаторів.

Необхідно виділяти одновекторну комунікацію. Вона має переважно побутовий сугестивний (лат. suggestio, від suggero навчаю, навіюю) характер, хоч цілком природно використовується і в професійній, виробничій, нау-ковій сферах, а також має постійні ролі комуніканта та комуніката і монологічну форму мовлення.


комунікант комунікант

Рис. 3

Багатовекторна комунікація. Вона характеризується постійною зміною ролі комуніканта і комуніката та має діалогічну форму мовлення.


комунікант комунікант

Рис. 4

Одновекторна чи багатовекторна комунікація має ще й інші назви - монологу та діалогу.

Монолог є одновекторним типом спілкування, що не вимагає комунікативної реакції комуніката. Як форма мовлення, монолог являє собою найбільш розлоге й логічно організоване повідомлення під час спілкування. У лінгвістичній науці виділяють монолог внутрішній, агітаційний (сугестивний), драматичний, ліричний, розповідний.

З погляду комунікації монолог є цікавим з тієї причини, що у ньому, як у мовній формі, криється одновекторне спілкування, яке характеризується природною спрямованістю процесу комунікації від комуніканта до ко-муніката. Найчастіше такого типу спілкування дотримуються в ЗМК, коли комунікація являє собою процес спілкування з масою або публікою, хоч і на персональному рівні подібна односпрямованість процесу цілком можлива. Недоліком монологічного спілкування є те, що результативність процесу комунікації безпосередньо не береться до уваги і стає незрозумілим, успішно чи неуспішно завершилося спілкування. Реакція комуніката при цьому може відстежуватися спеціальними соціологічними службами; результати такого обстеження можуть свідчити про успіх чи неуспіх процесу комунікації.

Ще один, багатовекторний тип комунікативного процесу - це діалог, що є розмовою між двома або кілько-ма особами. Особливістю діалогічного спілкування є зміна ролей комуніканта й комуніката. Ініціатива у спіл-куванні переходить від одного до іншого. Комунікант стає комунікатом і навпаки. Завдяки новітнім технологіям ця багатовекторність робить масове спілкування багатогранним і повноцінним, оскільки створюються умови для ефективного обміну інформаційними продуктами, більш повно реалізуються інтереси маси, задовольняються індивідуальні потреби, своєчасно уточнюються позиції її представників.

 

5. Види комунікації

 

На основі типів комунікації та інших характеристик комунікативного процесу виділяють різні види комунікації. Так, Г. Г. Почепцов пропонує розрізняти комунікацію за кількістю співрозмовників: внутрішня комунікація (розмова з самим собою), міжлюдська (дві особи), комунікація в малих групах (3-5 осіб), публічна (20-30 і більше осіб), організаційна (100 і більше) та масова (1000 і більше) [Почепцов Г. Г., 1999, 8-9]. Такий поділ цілком допустимий, якщо є аргумент, який можна використати для пояснення того, чому малою групою необ-хідно вважати 3-5 осіб, а не 3-7 або чому організацією треба вважати 100 і більше осіб, а не 80-100.

В основі видів комунікації лежить не так кількісний показник, як якісний, що засвідчує причини особливої організації процесу спілкування. По-перше, думання, озвучення думок не є видом комунікації, це особливий вид психічної активності людини. По-друге, спілкування "сам з собою" також є особливим видом психічної активності, що межує з клінічними станами особистості і не є in natura видом спілкування.

Таблиця 1.

Одновекторна комунікація Багатовекторна комунікація
Комунікація з собою Міжособистісна (інтерперсональна) комунікація Групова комунікація (у малих групах)
Комунікація з групою Міжгрупова комунікація (у великих групах)
з публікою з масою публічна масова
  Ринковомедійна комунікація   Віртуальна комунікація
Монологічна форма Діалогічна форма

 

Кілька зауважень до видів комунікації згідно з табл. 1.

Групова комунікація являє собою систему найчастіше міжособистісних нерегульованих зовнішніми факторами стосунків, завдяки чому кожен комунікант може виступити в ролі комуніката. Така комунікація може відбуватися у різних групах - малих, великих, дуже великих, які називаються публікою або масою.

Публікою називається така група осіб, які об"єднані лише духовно, подумки, але розпорошені та фізично відокремлені [Tarde G., 43]. Публіка, на думку Tarde"а, є продуктом поширення періодичної преси, що об"єднала різних людей як споживачів інформації духовно.

Масою називається суспільна гетерогенна (неоднорідна) група людей, що є анонімними, фізично розпорошеними й відокремленими, неорганізованими до співпраці [Blumer H., 185].

Ринковомедійна комунікація є результатом розвитку комунікації з масою людей на засадах економічних, коли маса розглядається як група індивідуальних споживачів інформаційної продукції [Goban-Klass T., 214]. При цьому однобічними є суспільні зв"язки з джерелом комунікації, не на належному рівні усвідомлюється ринкова маса людей як потенційно можлива духовно-суспільна єдність.

Віртуальна комунікація виникає у лоні масової комунікації в результаті процесу глобалізації масової кому-нікації, виникнення мультимедійних систем, що веде до зміни самої природи комунікативного процесу, багатовекторність якого настільки стає складною, що комунікатор одночасно отримує роль і комуніканта, і комуніката. Ця одночасність є продуктом віртуального (можливого) перебування в одному й тому ж часі й просторі багатьох комунікаторів завдяки технічній можливості фізично об"єднуватися в глобальні інформаційні надсистеми.

4. Природа комунікативного процесу цікавить багатьох учених. Наявність близько 200 визначень цього явища, про що ми говорили у минулій лекції, є яскравим свідченням того інтересу.

Якщо на найпростішому рівні уявляти комунікацію як систему з трьох елементів, так, як уявляли її здавна: мовець-твір-співрозмовник то можна виділити кілька способів репрезентації структури спілкування. Оскільки структурні зв"язки в системі комунікації можуть виконувати роль актів, процесів, дій, операцій, то мова йде, власне, про способи репрезентації комунікативного процесу.

 

 

6. Типи комунікації за D. McQuail (1994)

 

На думку McQuail"а (1994), можна виділити чотири типи комунікації, які, по суті, репрезентують аспекти комунікативного процесу, частково його фази: моделі трансмісії (А), моделі ритуалу (Б), моделі привернення уваги (В) і моделі рецепції (Г).

Для прикладу розглянемо кілька моделей явища комунікації, що допоможе нам збагнути природу спілкування (цит. за [Почепцов Г. Г., 1999, 10-17; Goban-Klas, 52-79]).

А. Загальна модель комунікації як трансмісії. Ця модель виражає одновекторну суть комунікативного процесу:

ВІДПРАВНИК ОДЕРЖУВАЧ

Комунікативний процес розглядається як процес передачі інформації.

Модель всесильної пропаганди, або модель Чакотіна (Tchakhotine). На підставі особистого досвіду за-няття гітлерівською пропагандою німецький емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди. На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на засадах теоріїї Павлова про вироблення умовних рефлексів у тварин. Техніка пропаганди трималася на зв"язку визначених ідеологічних смислів з внутрішніми рефлексами людини. Модель Чакотіна, по суті, відбивала думку Платона про те, що риторика - мистецтво переконання - з очевидністю є мистецтвом догоджання: чим вдаліше переконуєш, тим вдаліше догоджаєш слухачам.

Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства. Чекотін виділяв чотири рефлекси лю-дини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Для нього людина була істотою, що керувалася категоріями інстинкту й почуття, аніж розуму. Пропаганда для Чекотіна - це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттів людини. Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи - масу, яка мала перетворюватися у "потрібну публіку" способом передачі дозованої інформації та нав"язування ідеологічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини.

У шістдесятих роках на основі цієї моделі витворилася теза В. Пакарда про "вплив на підсвідомість". При-кладом є сучасна реклама чи політичний маркетинг (новітня форма партійної пропаганди), коли мова йде не так про товари, осіб, програми, як про систему цінностей, бажання споживачів. У результаті люди купують не кос-метику, а дбають про красу, не п"ють пиво, а створюють клімат доброго товариства, не обирають політику чи партію, а обирають особистість, добробут та демократію.

 

Лекція 5.

МОДЕЛІ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Питання для обговорення

16. Модель персвазійного акту (акту переконання), або модель Лассвелла.

17. Модель контактування, або модель Якобсона.

18. Модель трансмісії сигналу, або модель Шеннона-Вівера.

19. Модель Левіна, або топологічна модель (модель комунікації як припливу інформації).

20. Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Каца-Лазарсфельда.

21. Модель двоступеневого припливу інформації та думки, або модель Каца - Лазарсфельда.

22. Соціологічна модель, або модель Рілеїв.

23. Модель селекції, або модель Вестлея-МакЛіна.

24. Модель зворотного зв"язку, або модель ДеФлоєра.

25. Аналітична модель, або модель Малецького.

26. Модель спільного досвіду, або модель Шрама.

27. Модель мозаїчної культури, або модель Молеса (1).

28. Суспільно-культурна модель, або модель Тудора.

29. Модель розширеного досвіду, або модель Молеса (2).

30. Модель експресивна або ритуальна (модель Джеймса Карея).

Список використаних джерел

21. Бондаренко А. Д. Современная технология: теория и практика.- Киев; Донецк: Вища шк., 1985.- 171 с.

22. Гуманітарні технології: Конспект лекцій / За ред. В. В. Різуна.- К.: Видавничий дім "КМ Academia", 1994.- 60 с.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 435; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.222.225.12 (0.108 с.)