Предмет, об’єкт соціології комунікації.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет, об’єкт соціології комунікації.



Предмет, об’єкт соціології комунікації.

Цитата з лекції Коломієць:

Об’єктом СК є соціокультурні аспекти комунікації в яких втілюється і транслюється індивідуальний і колективний досвід

Предметом СК є соціальна обумовленість комунікативних практик в рамках яких формується індивідуальні і групові установки взаємодії. Також предметом виступають рівні, принципи, моделі комунікації.

Основні поняття соціології комунікації («спілкування», «мовна діяльність», «комунікація», «інтеракція», «інформація»).

1.СПІЛКУВАННЯ - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

2.Під мовленнєвою діяльністю слід розуміти діяльність (поведінка) людини, в тій чи іншій мірі опосередковану знаками мови. Більш вузько під мовленнєвою діяльністю слід розуміти таку діяльність, у якій мовний знак виступає в якості «стимулу-засоби» (Л. С. Виготський), тобто таку діяльність, в ході якої ми формуємо мовне висловлювання і використовуємо його для досягнення певної заздалегідь поставленої мети.

3. (З конспекту) Комунікація (буквально – зв’язок):

1. Засіб зв»язвку будь-яких об»єктів матеріального і духовного світу;

2. Спілкування, передача інформації на різних рівнях

3. Передача і обмін інформації на рівні суспільства (масова комунікація)

Комунікація - це процес створення та передачі значимих повідомлень в неформальній бесіді, груповій взаємодії або публічному виступі. Цей процес включає в себе учасників, контекст, повідомлення, канали, присутність або відсутність шумів і зворотний зв'язок.

4. Інтеракція – це "здатність взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу із чим-небудь (наприклад, з комп'ютером) або ким-небудь (із людиною), а соціальна інтеракція – процес, при якому індивіди в ході комунікації в групі своєю поведінкою впливають на інших індивідів, викликаючи відповідні реакції. Інтеракція (від англ. interaction < лат. inter + activus — діючий) - безпосередня міжособистісна взаємодія ("обмін символами"), найважливішою особливістю котрої визнається здатність людини "приймати на себе роль іншої".

5. Інформація - це сукупність відомостей (даних), які сприймають із навколишнього середовища (вхідна інформація), видають у навколишнє середовище (вихідна інформація) або зберігають всередині певної системи. Інформація існує у вигляді документів, креслень, рисунків, текстів, звукових чи світлових сигналів, електричних та нервових імпульсів тощо. Саме слово "інформатика" походить від латинського information, що означає виклад, роз'яснення факту, події.

Соціологія комунікацій як спеціальна галузь соціології.

По определению В. П. Конецкой, СК– это специальная отрасль социологии, изучающая функциональные особенности общения представителей различных социальных групп в плане их взаимодействия – передачи и получения смысловой и оценочной информации и в плане воздействия на их отношение к социальным ценностям данного общества и социума в целом. Помимо взаимодействия социальных и коммуникативных «акторов» в межличностной, внутригрупповой и массовой коммуникации, она изучает уровни коммуникации, виды коммуникативных систем, их единицы, а также социально значимые категории и частные функции социальной коммуникации. При этом различаются понятия социология коммуникации, где акцент делается на социальном аспекте коммуникации, предполагающем изучение ее в русле социологических исследований, исследование социологическими методами, и социокоммуникация (внимание концентрируется на коммуникации как процессе общения, механизм и закономерности которого обусловлены многими факторами, среди которых социальные факторы занимают центральное место)*.

Латинское слово cоmmunicatio означает сообщение, беседа, разговор, приглашение к разговору. Сommunicator – принимающий участие, соучастник. Оба слова восходят к communico – «делать общим, принимать участие, делить, примиряться, сообщать, действовать заодно, беседовать, присоединять, добавлять, вносить, связывать, соединять, общаться, иметь связи».

Социология коммуникации изучает социальную коммуникацию, как межличностную, так и массовую (включая средства связи, СМИ, рекламу, Интернет и т. п.).

Специфіка соціологічного аналізу комунікації.

Питання дуже загальне і дуже розмите, тому і відповідь така ж – не точна. Але якщо почитати це і додати свої висновки, можна забацати нормальну відповідь.

Коммуникация, под которой в широком плане понимаются способы общения, позволяющие передавать и принимать разнообразную информацию, является объектом изучения многих наук - не только гуманитарных, но и точных. Каждая наука вычленяет из коммуникации как объекта исследования свой предмет изучения.

Для социолога важно исследование коммуникации прежде как социально обусловленного процесса, в рамках которого формируются индивидуальные и групповые установки речевого поведения. Вот почему в социологии коммуникации, наряду с межличностной коммуникацией, всесторонне изучается массовая коммуникация. Основной задачей социолога при этом является исследование социальных факторов, обусловливающих влияние массовой коммуникации на формирование общественного мнения - отношения к социальным реалиям ценностям.

Следовательно, социальная коммуникация - это такая коммуникативная деятельность людей, которая обусловлена целым рядом социально значимых оценок, конкретных ситуаций, коммуникативных сфер и норм общения, принятых в данном обществе.

Социальная коммуникация, или социокоммуникация является предметом социологии коммуникации - специальной отрасли социологии, изучающей функциональные особенности общения представителей различных социальных групп в плане их взаимодействия - передачи и получения смысловой и оценочной информации и в плане воздействия на их отношение асоциальным ценностям данного общества и Социума в целом. Помимо взаимодействия социальных и коммуникативных в межличностной, внутригрупповой и массовой коммуникации, эта дисциплина изучает уровни коммуникации, виды коммуникативных систем, их единицы, а также социально значимые категории и частные функции социальной коммуникации.

Соціобіологія. Е.Уілсон.

СОЦИОБИОЛОГИЯ междисциплинарное научное направление второй половины 20 в., сложившееся, восновном, в США в 70е. Основной целью С. является введение в общественные науки методовбиологических наук, которые позволили бы с точностью и определенностью получать и прогнозироватьрезультаты социального поведения людей, используя данные генетики, этологии, эволюционной теории,этнографии, социальной психологии и других наук о человеке. Первоначально в С. изучалось поведениеживотных и их сообществ, затем С. распространила область своих исследований и на анализ различныхформ общественного поведения. Основоположником С. считается американский зоолог Э. Уилсон, который всвоих работах «Социобиоло-гия: новый синтез» (1975), «Биофилия» (1984) сформулировал основныеположения С. на основе данных естественных и гуманитарных наук. Он предпринял попытку анализанекоторых форм социального поведения человека по аналогии с поведением животных. При этом онутверждал, что человеческое поведение обусловлено естественным отбором и предопределено генетически;а основная задача С. состоит в определении генов, влияющих на поведение индивидов. По мнениюУилсона, основной проблемой С. является вопрос о существовании генетической предрасположенностивхождения индивида в тот или иной класс или социальную группу и выполнения им своих социальных ролей.

Соціолінгвістика.

Соціолінгвістика забезпечує вивчення взаємодії мови й ідентичності, мови й ідеології, мови і політики, а звідси й глибше – політичної комунікації, яка сьогодні є водночас і зброєю, і захистом.

Соціолінгвістика – галузь мовознавства, що вивчає мову у зв’язку із соціальними умовами її існування. Під соціальними умовами мається на увазі комплекс зовнішніх обставин, у яких реально функціонує й розвивається мова, а саме:

– суспільство людей, які використовують певну мову;

– соціальна структура цього суспільства;

– розбіжності між носіями мови за віком, соціальним статусом, рівнем

культури й освіти, місцем проживання тощо;

– розходження в їхній мовній поведінці залежно від ситуації спілкування.

Головні завдання соціолінгвістики - вивчення того, як використають мову люди, які складають те або інше суспільство, і як впливають на розвиток мови зміни в суспільстві, у якому існує дана мова. Ці завдання відповідають двом кардинальним соціолінгвістичним проблемам - проблемі соціальної диференціації мови й проблемі соціальної обумовленості розвитку мови.

Виділяють синхронічну соціолінгвістику, яка займається вивченням переважно відношення між мовою й соціальними інститутами, і соціолінгвістику діахронічну, котра вивчає переважно процеси, що характеризують розвиток мови у зв’язку з розвитком суспільства. Залежно від масштабності об’єктів, якими цікавиться соціолінгвістика, розрізняють макросоціолінгвістику й мікросоціолінгвістику. Перша вивчає мовні відносини й процеси, що відбуваються у великих соціальних об’єднаннях - державах, регіонах, більших соціальних групах, які нерідко виділяють умовно, за тією або іншою соціальною ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти й т.п.). Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і стосунків, які мають місце в реальних й при цьому невеликих по чисельності групах носіїв мови - у родині, виробничій бригаді, ігрових групах підлітків і т.п.

Лінійні моделі комунікації.

Перш ніж виділити основні моделі комунікації, потрібно зрозуміти, що, власне, являє собою комунікація. Є кілька визначень цього процесу, кожне з яких в тій чи іншій мірі характеризує його. У найзагальніших рисах комунікацією називається процес обміну інформацією між людьми (і не тільки) з використанням загальноприйнятих і зрозумілих знаків і символів. Г.Гербнер визначив її як соціальний процес взаємодії за допомогою повідомлень, А.П.Панфілова процесом комунікації назвала особливий обмін інформацією, в ході якого його учасникам передається емоційний та інтелектуальний її зміст. Інше визначення запропонував І.А.Річардс, назвавши комунікацією феномен, при якому свідомість одного індивіда діє на свідомість іншого так, що породжує в ньому досвід, подібний свого власного.

Комунікація як процес взаємодії обов’язково має в своїй основі якусь певну схему або модель. Виділяючи моделі комунікації, слід, в першу чергу, згадати про що стала хрестоматійною моделі «5W» американського дослідника Г. Лассуелла. Вона складається з п’яти складових:

1) джерела інформації (хто говорить);

2) змісту інформації (що говорить);

3) способу обміну інформацією (мова, коди, канали);

4) споживача інформації, реципієнта (кому вона передається);

5) кінцевого результату комунікації (кінцевий ефект від отриманої інформації).

Такі моделі комунікації називаються лінійними і характеризуються односпрямованістю, прямим впливом на реципієнта, який виступає тут тільки як джерело отримання інформації, будь-яким чином реагує на неї. Часто подібні моделі піддають критиці за те, що вони спрямовані тільки в одну сторону, а також не враховують дуже важливою складовою – кінцевої мети процесу, необхідної при аналізі його ефективності. Лінійні моделі комунікації пропонували також Дж.Гербнер, У.Шрамм, Р.О.Якобсон, К.Шеннон та інші дослідники.

 

Усномовна комунікація.

УСНА МОВА — мова, втілена у звуках, сприймана на слух; одна з двох (див. Писемна мова) форм реального існування мови як засобу комунікації. В істор. плані У. м. — первісна форма існування мови, до появи писемності вона була єдиною формою словесного спілкування. Є такі сфери мовної діяльності, які забезпечуються тільки усною формою: тер. діалекти, розмовна літ. мова, фольклор, деякі жанри офіц. мови монол. характеру — судові промови, коментарі теле- і радіожурналістів з місць подій, розповіді екскурсоводів у залах музеїв і т. п. (можлива, зрозуміло, писемна фіксація таких форм, але цей, вторинний, спосіб реалізації не порушує їх типол. ознак як зразків усномовної норми). Сфера функціонування усної літ. мови значно розширилася з розвитком тех. засобів масової комунікації — телебачення і радіо. З’являються нові функц.-стильові різновиди усної форми літ. мови, збагачуються і шліфуються її внутрішньоструктурні засоби і стиліст. можливості. (словник)

В залежності від того, чи вживаються для здійснення процесу комунікації як смислових кодів звуки або письмові знаки, розрізняють такі різновиди зовнішньої мови, як усне (побутова розмовна; ділова; спеціально-професійна; сленг тощо) і письмова мова. Усне і писемне мовлення володіють своїми психологічними особливостями.

У процесі виголошення усній мові людина сприймає слухачів, їх вербальну і невербальну реакцію на свої знакові сигнали - самі слова, їх зміст, форму, інтерпретацію тощо Отримуючи швидкий зворотній зв'язок, він може коригувати, змінювати свою подальшу промову, підлаштовуючи її під конкретні умови зворотного зв'язку. На додаток до власне мовними засобами людина може також використовувати внеязыковые (жести, міміку, темп мови, паузи тощо), які також впливають на ступінь розуміння слухачами його промови.

Залежно від ситуацій спілкування усне мовлення набуває вигляду діалогічної або монологічної мови. Мова, в якій беруть участь більше двох осіб, називається полилогом. У процесі діалогу (полілогу) люди говорять по черзі. У побутовому розмові діалогічна мова не планується. Спрямованість діалогу визначається висловлюваннями його учасників, їх зауваженнями і репліками, запереченнями або схваленнями. Мова кожного учасника діалогу підтримується питаннями, відповідями запереченнями співрозмовників. У ряді випадків (наприклад, на іспиті) діалог організовується навмисно, щоб з'ясувати ряд певних питань, і тоді мова носить цілеспрямований характер.

Діалогічна мова пред'являє набагато менше вимог до побудови зв'язного і розгорнутого висловлювання, ніж інші види зовнішньої мови. У цьому випадку найчастіше попередня підготовка не потрібно, так як співрозмовники знаходяться в однаковій рівноправній ситуації, сприймають одні і ті ж факти і явища і тому порівняно легко розуміють один одного. Їм не потрібно викладати свої думки в розгорненій мовній формі. Важлива вимога до співрозмовникам при діалогічного мовлення - вміти вислухати співрозмовника, зрозуміти його, його заперечення і відповідати саме на них, а не на власні думки. Для діалогічного мовлення характерне активне використання внеязыковых (невербальних) коштів.

Монологічне мовлення передбачає, що одна людина говорить, а інші слухають. Монологічне мовлення проявляється в різних виступах: доповідь, лекція, виступ на радіо або телебаченні та ін. Загальна і характерна особливість всіх форм монологічної мови - її ярковы - раженная спрямованість на слухача.

Физическая среда.

Температура может способствовать или препятствовать эффективной коммуникации, так как она изменяет настроение людей и уровень их внимания.

Уровень освещения также имеет значение для передачи информации. яркое освещение помогает лучше воспринимать информацию на слух и создает комфортные условия для чтения. На оборот, в шикарном ресторане, в помещении, где слушают музыку или смотрят фильм, освещение слабое и незаметное, так что создается уютная атмосфера, располагающая к интимному разговору. Яркие цвета стимулируют активность и шумные разговоры, слабое освещение способствует спокойному и умиротворяющему настроению, а также настраива ет на тихий и серьезный разговор.

Цвет может стимулировать как эмоциональные, так и физические реакции. Например, красный возбуждает, голубой смягчает и успокаивает, а желтый повышает настроение. Профессиональные дизайнеры интерьеров, предпочитают голубые тона, когда пытаются создать спокойную безмятежную атмосферу для гостиной, а в игровой комнате используют красные и желтые тона.

 

Експерименти А.Бейвеласа.

Еще в конце 1940-х гг. А. Бейвелас попытался эксперименталь­ным путем ответить на вопрос: при какой структуре коммуника­тивного процесса группа наиболее эффективна в решении постав­ленной проблемы? Иначе говоря: как должна быть налажена цир­куляция информации в группе (кем, кому и как часто должна пе­редаваться), чтобы группа быстрее справилась с задачей?

Суть эксперимента состояла в следующем. Пять человек расса­живаются за круглым столом, разделенным перегородками на пять кабин, причем так, что участники не видят друг друга. Каждый из них получает карту, на которой изображены пять символов из шести возможных (круг, треугольник, звезда, квадрат, крест, ромб). Поставленная задача состоит в определении общего для всех сим­вола. Соответственно взаимодействие происходит лишь посредст­вом записок, передаваемых через прорези в стенках кабины. Открывая одни и закрывая другие прорези, экспериментатор регули­рует циркуляцию информации в группе. Задача считается решен­ной, когда каждый назовет общий символ.

В эксперименте Бейвеласа использовались три вида коммуника­тивных сетей: круг (первый испытуемый передает записку второму, второй третьему, тот — четвертому, последний — вновь первому, причем циркуляция возможна и в обратном направлении); цепь (то же, что и в предыдущем варианте, только первый и последний не связаны между собой); крест ( все записки передаются через одного испытуемого, занимающего центральную позицию, остальные между собой не связаны).

В итоге экспериментов выяснилось, что коммуникативная сеть типа крест обусловливает наиболее быстрое решение задачи при общем наименьшем числе записок и ошибочных решений. Кроме того, оказалось, что индивиды, занимавшие центральные позиции, получили большее удовлетворение от работы в группе, чем находившиеся на периферии коммуникативной сети. Как предположили авторы, это связано с тем, что позиция определяет шансы человека выдвинуться в лидеры группы, т.е. влиять на поведение других, не подвергаясь влиянию с их стороны. Однако общая удовлетворенность членов группы выше при децентрализованных сетях.

ЗМК і держава.

Наукова рефлексія щодо діяльності СМК пройшла етап дослідження її як чисто професійної сфери творчості по продукуванню інформації, зримою частини суті ЗМК на функціональному зрізі.

Не менш важливий аналіз СУЯ як соціального інституту, в діяльності якого стикаються інтереси різних соціальних суб'єктів, відкриваючи можливості для реалізації функцій більш глибинного характеру.

Реальна діяльність СМК існує сьогодні в режимі усвідомлення своїх прав різними соціальними суб'єктами. Спектр цих суб'єктів та настійність їх вимог для преси - процес, що складається історично, залежний, як ми пам'ятаємо, від безлічі параметрів соціального розвитку.

Розглянемо, які полюса напруги виникають тоді, коли на свободу слова в СМК претендують інші учасники соціальної дійсності, і хто ці соціальні суб'єкти.

Уявімо їх у такій послідовності:

1) держава;

2) політичні партії та рухи, громадську думку;

3) представники бізнесу, ПР-структури;

4) суспільство, зацікавлене в соціальній рекламі, Аудиторія, персоналії, окремі особистості.

Сучасне суспільний розвиток, охарактеризоване поняттям модернізації, має відмінні риси, серед яких як фундаментальних виділяються прогрес у сфері технологій; плюралізм, раціональність, тяжіння національних політичних державних утворень до міжнародних зв'язків на рівні економіки, політики і культури; демократія.

Стрімко мінливий світ пред'являє суб'єктам, що беруть участь в процесі модернізації (будь то окрема особистість, держава або об'єднання держав), головна вимога: усвідомити цінність і значимість нововведень, різноманітності соціокультурних зразків. Процеси модернізації не могли б відбутися, якби в якості бере участь в них суб'єкта не виступали маси людей, які відтворюють всю палітру соціальних угруповань, починаючи з етносу і закінчуючи окремою особистістю.

Враховуючи парадигму концепції громадянського суспільства, яка застосовується при аналізі сучасного функціонування демократії, владні структури як уособлення держави протиставляються всій решті частині соціуму, - масам.

Держава заважає вільному волевиявленню особистості, перешкоджає реалізації її можливостей - з цього переконання почалося протиставлення держави та індивіда. Отже, влада повинна уособлювати собою конституційні системи управління, сформовані за згодою самих вільних і рівних індивідів, вираженого в певних способах дії.

Система законодавства в країнах розвинених демократій складалася впродовж століть. Тож іще у 1859 р. відомий теоретик свободи преси Дж.Мілль у своєму трактаті “Про свободу” досліджував “властивості і межі тієї влади, яка може бути справедливо визнана суспільством над індивідом” [10, с. 288]. І на переконання дослідника, ніхто, у тому числі й сам народ, не має права обмежувати свободу висловлювання думок. Закріплене в законодавствах більшості європейських держав право доступу громадян до інформації є одним з основних прав людини.

Визначальними для започаткування європейських стандартів права доступу до інформації стали положення ст. 19 Загальної декларації прав людини (1948) та ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950), в яких уперше на міжнародному рівні було використано термін “інформація”.

Своєрідну доктрину свободи слова, а відтак – засобів масової інформації закріплено в резолюції “Журналістські свободи і права людини”, прийнятій у рамках 4-ї Європейської конференції міністрів з питань політики у сфері засобів масової інформації (Прага, 7-8 грудня 1994 р.). Принципово важливими рішеннями Ради Європи щодо свободи масової інформації, гарантій права доступу до інформаційних ресурсів та відповідальності засобів масової комунікації перед суспільством можна вважати рекомендації Комітету міністрів “Про заходи щодо забезпечення прозорості засобів масової інформації” (1997) та “Про заходи щодо стимулювання плюралізму в засобах масової інформації” (1998).

Водночас регулювання і контроль діяльності засобів масової комунікації здійснюється через систему національного законодавства та шляхом розробки і втілення спеціальних урядових програм сприяння ЗМК.

Тому варто розглядати інформаційну сферу суспільства як самостійний феномен, розвиток якого підвладний, з одного боку, своїм закономірностям, з другого – державному регулюванню діяльності ЗМК через інформаційне законодавство.

73. Роль ЗМК у політиці (четверта влада).

ЗМК виступає в двоєдиній ролі: як інститут, що бере участь у процесі формування цілей розвитку суспільства, і як механізм їх актуалізації. ЗМК є однією із складових частин демократичного світобачення, а роль, яку вони відіграють в процесі становлення демократичних перетворень, є набагато важливішою, ніж це може здатися на перший погляд. Свідченням впливу мас-медіа на суспільство, можуть бути численні мовні штампи, якими протягом минулих десятиріч вони характеризувалися: “четверта влада”, “ланцюговий пес демократії”, “великий арбітр”, “очі та вуха суспільства” тощо. Спроба проаналізувати вказані характеристики лише підкреслює їх справедливість: за умов демократії особливого значення набуває швидкість, ефективність та якість здійснень повноважень представниками державного апарату. Коли відсутній контроль над їх діяльністю, у цілому ряді випадків виникає небезпека зловживання владними повноваженнями. Тому у демократичному суспільстві мас-медіа є “ланцюговим псом”, “великим арбітром”, який виконує функцію нагляду за діяльністю органів державної влади, попереджує розгул корупції та виродження демократії. Щодо визначення засобів масової інформації як “четвертої влади” в суспільно-політичному житті, то з ним погоджуються далеко не всі науковці. Наприклад, О. Гриценко обґрунтовує думку про те, що оскільки журналістика, на відміну від владних структур, не керує суспільством, не видає законів, підзаконних актів та інших нормативних документів і не вирішує судових справ, то вживання терміну “четверта влада” відриває журналістів від справжнього покликання - ролі посередників між суспільством в цілому, громадськими організаціями та окремими громадянами і державою, політичними та владними структурами. Тому вживання згаданої метафори лише дезінтегрує журналістів [3]. Водночас для більшості громадян ЗМК є найважливішим джерелом інформації про діяльність органів державної влади, події та процеси, що відбуваються у державі та у світі. Виходячи з цього, О. Гриценко підкреслює, що будь-яка інформація, незалежно від того, якої сфери вона стосується, спрямована не тільки на інформування аудиторії, але й на формування ціннісних орієнтацій особи і суспільства - отже, ЗМІ виступають одночасно і продуктом громадської думки, і силою, що її формує. Саме в цьому полягає специфіка діяльності мас-медіа.

Таким чином, в ідеалі ЗМК повинні відігравати роль комунікативного засобу суспільства та бути зв'язуючою ланкою між громадянським суспільством та державою. Держава - це публічна влада, сфера загальних інтересів, громадянське-суспільство - це сфера індивідуальних свобод і приватних інтересів, а між ними - засоби масової інформації, роль яких у розбудові демократії є визначальною. За умови, що ЗМК виражають думку інститутів демократії, політичних партій, груп тиску і через вільну пресу підносять громадянське суспільство над державою - говоримо про розвинену демократичну державу. Якщо ж ЗМК сліпо виконують волю владних структур і підкорюють громадянське суспільство (справедливіше було б говорити про суспільство громадян) державі - то це тоталітарний режим. Отже, ЗМК є тією величиною, що може або заперечувати можливість становлення тоталітарного режиму, або сприяти його творенню.

ЗМК як індустрія.

Інформаційна індустрія (або індустрія ЗМК, чи мас-медіа) займається, зокрема, виробництвом носіїв масової інформації як засобів масової комунікації, формує інформаційний простір держави, веде політику в інформаційному просторі, збирає, зберігає, переробляє й поширює інформацію. Становлення й розвиток інформаційної індустрії як сфери виробництва засобів масової комунікації (ЗМК), або засобів масової інформації (масового інформування) (ЗМІ), зумовлений (1) розширенням сфери інформаційних потреб суспільства, (2) суспільно-економічним і науково-технічним розвитком суспільства, (3) процесами глобалізації системи масової комунікації, а також інших комунікаційних систем - виробничих, професійних тощо.

Наявність технології праці лежить в основі розвитку певного виробництва та цілої індустрії. Успіх розвитку інформаційної індустрії незмінно пов’язаний зі створенням досконалих засобів організації праці, з автоматизацією процесів інформаційного виробництва.

Засоби масової інформації (ЗМІ) — преса, радіо, телебачен-ня — це самостійна індустрія, спрямована на формування гро-мадської думки, національної політичної свідомості та самосві-домості населення з використанням організаційно-технічних комплексів, які забезпечують масове тиражування і швидку пе-редачу словесної, образної та музичної інформації.
Кожна форма ЗМІ має свою знакову систему: друк чи преса — письмове слово або візуальний образ; радіо — усне слово, музи-ку; телебачення — синтез усного слова, рухомого зображення та музики.

Держава і олігархічні клани розглядають ЗМК не тільки як галузь індустрії, але насамперед як інструмент політичної влади, могутній канал впливу на масову свідомість і знаряддя для перемоги на виборах.

Сутність реклами.

Термін "реклама" походить від лат. reclamare — викрикувати (у ДавнійГреції та Римі оголошення голосно викрикувалися на майданах та в інших людних місцях). Нині реклама є найдієвішим, отже, найзастосовнішим засобом впливу на покупців і споживачів. Однак досить складно знайти визначення поняття "реклама". Існують різноманітні визначення і тлумачення понять маркетингу і реклами.

Автор книги "Теорія і практика сучасної реклами" В. Музикант подає визначення реклами, схвалене у США в результаті конкурсу, проведенного журналом "Едвертайзінг Ейдж" [25, с. 121].

Реклама — це друковане, рукописне, усне або графічне повідомлення про особу, товари, послуги або суспільний рух, відкрито опубліковане рекламодавцем й оплачене з метою збільшення обсягів збуту, розширення клієнтури, одержання голосів або суспільної підтримки.

Професор Північно-Західного університету США, відомий спеціаліст із маркетингу Ф. Котлер, дає таке визначення реклами [25, с. 121]: Реклама — це неособиста форма комунікації, що здійснюється за допомогою платних засобів поширення інформації з чітко зазначеним джерелом фінансування.

У ст. 1 Закону України "Про рекламу" [2] міститься таке визначення: Реклама — це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі і в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання зиску.

Реклама — ефективний засіб поширення інформації про фірму, товар, місце й умови його продажу. Не дивно, відтак, що бізнесмени вважають рекламну інформацію однією з головних матеріальних передумов комерційного успіху. Адже, як відомо, хто володіє інформацією — той володіє світом. Цим пояснюється вражаючий факт швидкого завоювання провідної ролі на ринку комунікацій засобами глобальної комп'ютерної мережі Internet

АБО:

Реклама - це поширювана в будь-якій знеособленій формі, за допомогою будь-яких засобів інформація про фізичну чи юридичну особу, товари, ідеї й починання (рекламна інформація), що призначена для невизначеного чи визначеного кола осіб, відкрито виходить і оплачується рекламодавцем і покликана формувати чи підтримувати інтерес до фізичних, юридичних осіб, ідей і починань і сприяти реалізації товарів, ідей, починань.

Реклама - будь-яка оплачена конкретною особою форма комунікацій, призначена для просування товарів, послуг чи ідей. Хоча деякі види реклами (наприклад, пряме поштове розсилання) орієнтовані на конкретного індивідуума, усе-таки більшість рекламних послань призначені для великих гру п населення, і поширюються такими засобами масової інформації, як радіо, телебачення, газети і журнали.

Реклама сприяє розвитку масового ринку збуту товарів і послуг, і, в решті-решт, вкладення підприємців у виробництво стають виправданими. Доходи від реклами починають забезпечувати життєдіяльність газет і журналів, що прагнуть охопити велику аудиторію. Таким чином, мільйони людей одержують свіжі новини, а також і рекламні повідомлення.

Реклама може передавати суспільні, політичні та благодійні ідеї й тим самим ставати частиною громадського життя. Підводячи підсумок вищесказаному, можна виділити такі функції реклами:

> економічна;

> просвітницька;

> виховна;

> політична;

> соціальна;

> естетична.

Реклама є як частиною економічних відносин, так і частиною стосунків між людьми. Тому реклама - діалог між продавцем і споживачем, де продавець виражає свої наміри через рекламні засоби, а споживач - зацікавленістю в даному товарі. Якщо покупець не виявив інтерес, то мета рекламодавця не досягнута.

Реклама також дає фінансове підживлення ЗМІ

Соціальна реклама в ЗМК.

Соціальна реклама - це вид комунікації, орієнтований залучення уваги до життєво важливих проблемам суспільства і його моральних цінностей. Призначення соціальної реклами - гуманізація нашого суспільства та формування моральних цінностей. Місія соціальної реклами - зміна поведінкової моделі суспільства.

Соціальна реклама містить у собі інформацію, подану у стиснутій, художньо вираженої формі. Вона здатна доводити до свідомості людини та уваги людей найважливіші факти і що інформацію про сьогоднішніх проблемах. Вона звертається всім і до кожного. Можливості такий реклами широкі, а результати рекламну діяльність може бути благотворними. Тому соціальну рекламу цілком можливо використовувати як інструмент залучення суспільства на соціальні процеси. У зв'язку з цим інтерес соціальної рекламі досить великий.

Нині багато уваги приділяється питанням місця та ролі соціальної реклами у суспільства. Необхідність вирішення соціальних проблем підвищує значимість цього виду реклами й ставить завдання її її подальшого розвитку. Проте, слід зазначити, за всієї наявної сукупності дослідницьких мереж і публіцистичних матеріалів про соціальний рекламі сам феномен повною мірою не вивчений.

Основним джерелом появи соціальної реклами є сучасна суспільне життя, яка рясніє конфліктними ситуаціями і протистоянням лише на рівні соціальних груп, і тому гостро потребує творчих стимулах і процесах.

Соціальна реклама використовує хоча б набір інструментів, як і комерційна: телевізійні ролики, друкована, вулична, транспортна реклама тощо. Основне відмінність соціальної реклами від комерційної залежить від мети. Тоді як різні комерційні рекламодавці стимулюють доброзичливе ставлення до того що, чи іншому товару чи зростання його виробництва продажів, мета соціальної реклами залежить від залученні уваги до суспільного явища.

Наприклад, якщо кінцевою метою комерційної телевізійної реклами нового сорти кави є зміна споживчих звичок, то метою ролика соціальної реклами, наприклад, боротьби з безпритульністю, є залучення уваги до цієї проблеми, а стратегічної перспективі – зміна поведінкової моделі суспільства. Крім цього, цільові аудиторії двох порівнюваних типів реклами значно різняться: у комерційної реклами – це дуже вузька маркетингова група, у соціальної – усе суспільство, чи значна їїчасть[3].

Предмет, об’єкт соціології комунікації.

Цитата з лекції Коломієць:

Об’єктом СК є соціокультурні аспекти комунікації в яких втілюється і транслюється індивідуальний і колективний досвід

Предметом СК є соціальна обумовленість комунікативних практик в рамках яких формується індивідуальні і групові установки взаємодії. Також предметом виступають рівні, принципи, моделі комунікації.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.107.77 (0.024 с.)