Методи соціологічного дослідження комунікації

Для изучения состояния коммуникативных процессов в обществе широко применяются методы социологических исследований: различные виды опросов, итервьюирование, анализ документов. При этом применяются такие методы анализа собранной первичной информации, как статистический анализ, группировка и типологизация.

Контент-анализ используется в изучении содержательной стороны информации. Это экспериментальный метод, направленный на изучение деятельности средств массовой информации (СМИ) путем систематической числовой обработки, оценки и интерпретации формы и содержания сообщения информационного источника. Вместе с тем данный метод применяется и в теоретических исследованиях, раскрывающих характер взаимоотношений средств информации и общественных структур (например, роль телевидения в формировании культурно-нравственных основ подрастающего поколения россиян).

Метод социометрии, относящийся, прежде всего, к инструментарию социально-психологического исследования структуры малых групп, а также личности как члена малой группы, используется в коммуникативистике. Процедура социометрического измерения предполагает проведение опроса всех членов группы для установления их отношения друг к другу. Результаты опроса показывают степень сплоченности коллектива и важны с точки зрения изучения межличностной и групповой коммуникации, полезны также для изучения коммуникации в организациях.

Выборочный опрос позволяет получить как фактическую информацию, так и оценочные данные, он проводится либо в устной форме, либо в письменной. Целью социокоммуникативного опроса является получение данных о коммуникативных характеристиках информантов, определяющих их отнесенность к той или иной социальной группе - по степени речевой нормативности, по мотивированности использования того или иного канала получения информации. Анкета может включать несколько блоков вопросов, связанных не только со степенью периодичности использования СМИ, но и с оценкой радио- и телепрограмм, газетных рубрик и т.п.

Метод наблюдения реализуется как в лабораторных, так и полевых условиях эксперимента. Этот метод заимствован из этнографии, описывающей разнообразные формы социальной коммуникации. При помощи этого метода могут быть выявлены нормативные и ненормативные формы речевого этикета, установлены коммуникативные средства, используемые коммуникантами в эмоциональном состоянии, в разных ситуациях и т.д.

Онтологічний, гносеологічний, методологічний аспекти теорії соціальної комунікації.

Онтологічний аспект (пов'язаний з сутнісною природою об'єкту, що вивчається)
(грец. ontos "суще" + logos "вчення") соціальної комунікації пов'язаний, перш за все, з природою її першої складової - соціальними структурами суспільства. Саме в рамках соціальних спільнот різного типу вдається спостерігати соціальну диференціацію поведінки людей та їх мовленнєвої діяльності.

Гносеологічний аспект (пов'язаний з процесом пізнання об'єкту і вичленує предмету дослідження)(греч.gnosis "пізнання" + logos "вчення") теорії соціальної комунікації складний і суперечливий через складність самого об'єкта вивчення і множинності інтерпретацій його як предмета дослідження. У гносеологічний аспект теорії входить цілий ряд проблемних питань (Взаємодія комунікації і соціальних структур, Визначення функцій комунікації, Обґрунтовування одиниць комунікації).

Методологічний аспект (пов'язаний з обґрунтовуванням підходу або принципів наукового аналізу) (грец. methodos "шлях дослідження, пізнання" + logos "слово, вчення") соціальної комунікації знаходиться в процесі становлення. Вона складається з теорії соціального пізнання, системи методів соціального пізнання і аналізу комунікативних систем, актуалізуються у суспільстві. Якщо перші дві складові ґрунтуються на загальнотеоретичних принципах соціології, то третя складова формується в рамках різних теорій і напрямів, так чи інакше пов'язаних із соціологією.

Всі три аспекти соціальної комунікації - онтологічний, гносеологічний і методологічний - взаємопов'язані, припускають один одного і впливають один на одного. На певному етапі розвитку будь-якої науки на перший план висувається якийсь один аспект - "іде випередження" за рахунок інтенсивної розробки. У вітчизняній науці таким домінуючим аспектом до недавнього часу був методологічний аспект з акцентом на світоглядні проблеми. Поява досліджень на стику соціології, психології, етнології та лінгвістики в значній мірі розширило гносеологічний аспект. Це дало підставу для гармонійного розвитку всіх трьох аспектів соціальної комунікації.

Соціобіологія. Е.Уілсон.

СОЦИОБИОЛОГИЯ междисциплинарное научное направление второй половины 20 в., сложившееся, в основном, в США в 70е. Основной целью С. является введение в общественные науки методовбиологических наук, которые позволили бы с точностью и определенностью получать и прогнозироватьрезультаты социального поведения людей, используя данные генетики, этологии, эволюционной теории,этнографии, социальной психологии и других наук о человеке. Первоначально в С. изучалось поведениеживотных и их сообществ, затем С. распространила область своих исследований и на анализ различныхформ общественного поведения. Основоположником С. считается американский зоолог Э. Уилсон, который всвоих работах «Социобиоло-гия: новый синтез» (1975), «Биофилия» (1984) сформулировал основныеположения С. на основе данных естественных и гуманитарных наук. Он предпринял попытку анализанекоторых форм социального поведения человека по аналогии с поведением животных. При этом онутверждал, что человеческое поведение обусловлено естественным отбором и предопределено генетически;а основная задача С. состоит в определении генов, влияющих на поведение индивидов. По мнениюУилсона, основной проблемой С. является вопрос о существовании генетической предрасположенностивхождения индивида в тот или иной класс или социальную группу и выполнения им своих социальных ролей.

Соціолінгвістика.

Соціолінгвістика забезпечує вивчення взаємодії мови й ідентичності, мови й ідеології, мови і політики, а звідси й глибше – політичної комунікації, яка сьогодні є водночас і зброєю, і захистом.

Соціолінгвістика – галузь мовознавства, що вивчає мову у зв’язку із соціальними умовами її існування. Під соціальними умовами мається на увазі комплекс зовнішніх обставин, у яких реально функціонує й розвивається мова, а саме:

– суспільство людей, які використовують певну мову;

– соціальна структура цього суспільства;

– розбіжності між носіями мови за віком, соціальним статусом, рівнем

культури й освіти, місцем проживання тощо;

– розходження в їхній мовній поведінці залежно від ситуації спілкування.

Головні завдання соціолінгвістики - вивчення того, як використають мову люди, які складають те або інше суспільство, і як впливають на розвиток мови зміни в суспільстві, у якому існує дана мова. Ці завдання відповідають двом кардинальним соціолінгвістичним проблемам - проблемі соціальної диференціації мови й проблемі соціальної обумовленості розвитку мови.

Виділяють синхронічну соціолінгвістику, яка займається вивченням переважно відношення між мовою й соціальними інститутами, і соціолінгвістику діахронічну, котра вивчає переважно процеси, що характеризують розвиток мови у зв’язку з розвитком суспільства. Залежно від масштабності об’єктів, якими цікавиться соціолінгвістика, розрізняють макросоціолінгвістику й мікросоціолінгвістику. Перша вивчає мовні відносини й процеси, що відбуваються у великих соціальних об’єднаннях - державах, регіонах, більших соціальних групах, які нерідко виділяють умовно, за тією або іншою соціальною ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти й т.п.). Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і стосунків, які мають місце в реальних й при цьому невеликих по чисельності групах носіїв мови - у родині, виробничій бригаді, ігрових групах підлітків і т.п.