Характеристика праці Ортеги – і – Гассета «Бунт мас».



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика праці Ортеги – і – Гассета «Бунт мас».



Перший розділ нам говорить про те, що у суспільстві маси взяли повну владу. Бунт мас - це найтяжча криза. «Міста повні людей. Доми повні пожильців. Готелі повні гостей. Поїзди повні подорожніх. Кав'ярні повні публіки…». Це явище називається «пересиченням». Питання, яким раніше ніхто не журився, стає майже постійно проблемою, а саме: де знайти місця? Незважаючи на те, що ці всі місця для того, щоб їх займали, проблема полягає в тому, що бажаючих дуже багато.

Маса вирішила висунутися на передній план суспільного життя, зайняти місця, вживати знаряддя і втішатись насолодами, що досі були призначені для небагатьох. Маса розчавлює під собою все, що відмінне. А что не схожий на всіх, хто не думає як усі, ризикує, що його усунуть. Тепер усі - це тільки маса.

«Сьогодні маси користаються у великій мірі тим самим життьовим репертуаром, що раніше здавався призначеним виключно для меншин; по-друге, рівночасно маси перестали коритися меншинам: вони їх не слухають, не йдуть за ними, не поважають їх, а натомість відсувають їх набік і самі займають їх місце». Життя пересічної людини складається сьогодні з того самого життьового репертуару, який раніше був притаманний лише найвищим меншинам. Таку думку розвиває Хосе Ортега-і-Гасет в розділі «ПІДНЕСЕННЯ ІСТОРИЧНОГО РІВНЯ».

В наступному розділі «РІВЕНЬ ЕПОХИ» йдеться про те, що було б помилкою вважати, що кожне наступне покоління, розумніше за попереднє. Просто наше життя ширше за всяке минуле життя.

Далі йдеться про важливий зріст світу, який полягає не в його збільшених розмірах, а в тім, що він обіймає більше речей.

Неправильно казати, що в житті «рішають обставини». Це ми вирішуємо перед обставинами. Пересічний тип сучасного європейця - здоровіший та сильніший духом, ніж європеєць минулого сторіччя, але й простіший.

Життя пересічної людини стає матеріально забезпеченим, комфортним, з'являється громадський порядок і мораль. «Та сама досконалість, з якою дев'ятнадцяте століття оформило організаційно певні сфери життя, спричинила те, що маси, яким це пішло на користь, вважають її не за організацію, а за природу».

Вищий або нижчий щабель культури визначається більшою або меншою точністю норм.

Щодо науки, то експериментальні дійсно потребують масовості. Але не лише науку, а й історію маси перероблюють під себе.

Цивілізація дев'ятнадцятого століття має такий характер, що дозволяє пересічній людині влаштуватися у світі багатств, де вона помічає лише надмір засобів, але не труднощі. В 11 розділі говориться, що «самовдоволений панич» характеристичний тим, що він «знає», що певних речей не може бути, але на зло, словом і ділом, вдає протилежне переконання. Сааме поняття спеціалізації деградує. Плідність засад держави веде до неймовірного поступу, але поступ неодмінно веде за собою спеціалізацію, а спеціалізація загрожує задушити науку.

Отже, європейська цивілізація - автоматично витворила бунт мас. З одного боку цей бунт є надзвичайно позитивним явищем(неймовірний зріст можливостей сучасного життя). Але зворотний бік жахливий (деморалізація людства).

Нині мораль зникла, але кожен доводить, що вона існує. Люди позбавляються цього поняття, щоб буду вільними. Не підкорюватися ніяким нормам минулого. Звичайний європеєць відмовився від минулих правил, щоб почуватися вільним, але здобувши «Свободу» - багато чого втрачено.

На мою думку, автор дійсно викрив всі ті вади людини сучасності, адже ми маємо все для життя, але не маємо головного - моралі, для того, щоб прожитии це життя і залишити після себе дійсно вагомий внесок.

30. Поняття масового суспільства та масової культури в критичній теорії (франкфуртська школа).

Одним із основоположників франкфуртської школи неомарксизму був німецький філософ та соціолог Макс Хоркхаймер (1895- 1973), директор франкфуртського інституту соціальних досліджень. В основу соціально-філософської та історичної концепції багатьох робіт була покладена ідея "божевілля" буржуазного розуму, "пошкодженого" нібито в силу початкового протистояння його природі у вигляді волі до влади, котра і придушувала "природне" як в самій людині, так і поза нею. Хоркхаймер стверджував в якості основних завдань критичної теорії "теоретичне сприйняття" (відчуття, рефлексію) соціальної реальності, радикальну критику всіх виявів гноблюючого, антиособистісного характеру сучасного "пізньокапіталістичного" суспільства в усіх сферах, особливо в масовій культурі. Спочатку, щоправда, вчений пов'язував соціальні корені критичної теорії із пролетаріатом як суб'єктом історичного процесу. Однак в міру розчарування, після перемоги нацизму (опора на робітничий клас), Хоркхаймер покладав свої надії на "критично мислячу" інтелігенцію".

Одним з провідних представників цієї школи був німецький соціальний філософ, соціолог мистецтва та літератури -А. Адорно (1903-1969). Деякі важливі ідеї його являли собою програмний виклад соціальної філософії неомарксизму та історії, в світлі якої еволюція людини є не що інше, як історія "невдалої цивілізації", посилюючого "відчуження", викликаного "буржуазним" розумом, що протипоставив себе природі. Адорно трактує історію Заходу як патологічний процес посилюючого божевілля і втрати індивідуальної свободи. В дусі цих ідей Адорно піддав соціально-філософському аналізу сучасну західну музику та інші елементи культури. В даному контексті мистецтво розглядалося як зброя критичної революції. Формувалися молодіжні рухи контркультури, установкою яких було задоволення та самовираз як спосіб життя. Революцію Адорно визначав як найбільш глибокий вихід людей "із себе", звільнення від "буржуазного "Я".

Іншим представником франкфуртської школи неомарксизму був Герберт Маркузе (1898-1972). Впродовж свого творчого періоду він намагався вирішити одне і те ж питання: наскільки і яким чином можлива революція в "пізньокапіталістичному суспільстві?". В одній із головних робіт - "Одномірна людина" – він розкрив розуміння характеру і рушійних сил революції в сучасному суспільстві. В ній обґрунтовувалася теза про деградацію пролетаріату в "індустріальних країнах". "Одномірну людину" Маркузе ототожнював із "масовою людиною", "людиною організації", "зовні орієнтованою особистістю", "керованою особистістю" та іншими подібними типами. Всім їм тією чи іншою мірою властиві: некритичне ставлення до існуючої дійсності, до поведінкових та пропагандистських стереотипів, відсутність індивідуальності, маніпуляційність, консерватизм та ін. Згідно з концепцією Маркузе, соціокультурна одномірність, одномірність мислення - це продукти, похідні "індустріального суспільства".Принципи і норми індустріального суспільства, які відповідають інтересам перш за все правлячої еліти, видаються "одномірній людині" виразом свободи і соціальної справедливості, що абсолютно неправильно. Одномірна людина, стверджував Маркузе, позбавлена здатності до радикальної опозиції існуючому "режимові" і повністю інтегрувала себе в "систему". "Одномірна людина" із "сплячої маси" нездатна ні виробити, ні сприйняти революційну свідомість як основну умову і передумову соціальної революції. Тому необхідність тотальної відмови від "єдиного індустріального суспільства" актуалізувало питання пошуку сил неомарксистами, які могли би його здійснити, сформувати "суб'єкт революційного процесу".Носій такої сили повинен відмовитися брати участь у грі "споживчого суспільства". Тому носієм "революційної" ідеології і виконавцем такої революції має бути той, хто володіє "двомірним" мисленням, здатний критично оцінювати дійсність, протистояти маніпулюванню свідомістю і не стати рабом одномірної свідомості. Це, передусім, новий клас - інтелігенція та службовці, які володіють інтелектуальним та культурним потенціалом.

Яскравим представником франкфуртської школи і одним із засновників неофройдизму був німецько-американський соціальний філософ, соціолог і психолог Еріх Фромм (1900-1980). Соціальна теорія його базується на ревізії традиційних положень фройдизму шляхом об'єднання їх із положеннями філософської антропології та марксизму. За Фроммом, історія - це розвиток людської суті в умовах ворожої їй соціальної структури. Сучасне суспільство він ототожнював із відчуженням людської суті у зв'язку з "машинізацією", "комп'ютеризацією" і "роботизацією" людини в процесі розвитку НТР. Важливою особливістю поглядів Фромма є критичне ставлення до капіталістичного суспільства, яке довело до межі процес самовідчуження особистості. Пошуки ідеального типу соціальної структури "здорового" суспільства, що дозволяла б розкрити безмежні можливості людської природи, привели вченого до висунення утопічної теорії "гуманістичного комунітарного соціалізму".



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 89; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.006 с.)