Концепція інформаційного суспільства О. Тоффлера.

Тоффлер констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв’язані з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбутній шок» (1970).

Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індивідуальностей», «задоволення психологічних потреб» тощо. Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим.

Тоффлер пише про розвиток техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначальними у конструюванні схеми розвитку людства. Однак «індустріальна вісь» є лише загальним орієнтиром суспільного прогресу. Тоффлер наголошує на необхідності враховувати «переоцінку цінностей», тобто зміну уявлень про моральні цінності. У Тоффлера зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні суперечності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Завдання полягає лише в тім, щоб «пристосувати» поведінку людей до нових соціально-економічних і культурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми суспільного розвитку в праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивілізації» (1980).

Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов’язаної з послідовною зміною «хвиль перемін». Перша хвиля — аграрна хвиля цивілізації. Промислова революція породила Другу хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х рр. почалось наближення Третьої хвилі — хвилі комп’ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.

У «цивілізації Третьої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше споживацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей.

Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Передбачення і передумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного суспільства». «Інформаційне суспільство», за Тоффлером, є гетерогенним, неоднорідним. Ця гетерогенність «передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомогенної інформації традиційного масового суспільства»[10].

У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє зв’язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації». Перехід до неї відбудеться через «революцію влади», яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не приділяли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін.

Основним фактором «революції влади» є знання. Саме їх розвиток і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали вибуховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Аналізуючи події, що відбуваються у сучасному світі, автор прогнозує їх розвиток, спираючись на американський досвід. І «цілісна цивілізація майбутнього» — це теж поширення на всі країни досвіду США.

Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо детально він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджувалась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, інформаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу.

23. Інформаційні, нормативні, ідентифікуючі, культуротворчі функції масової комунікації. (вопрос очень специфический. Что смогла, то написала)

Інформаційна функція полягає в наданні масовому читачу, слухачу і глядачу актуальної інформації про різноманітні сфери діяльності людей ділову, науково-технічну, політичну, юридичну, медичну тощо. При цьому зміст інформації багато в чому визначається запитом аудиторії. Одержуючи великий обсяг інформації, люди недільки розширюють свої пізнавальні можливості, але і збільшують свій творчий потенціал. Знання інформації дає можливість прогнозувати свої дії, заощаджує час. У цьому розумінні дана функцій сприяє оптимізації корисної діяльності суспільства й індивіда. Особливо важлива ця функція в сфері культури, де щодня створюються нові твори і з'являються нові імена.

Нормативна функція проявляється в тому, що медіакультура несе відповідальність за процес соціалізації особистості, засвоєння нею соціального досвіду, знань, норм, ідеалів, відповідних даному суспільству, даній соціальній групі. Сюди ж відноситься законодавство, звичаї і традиції, етикет - все те, що в сукупності утворює більш складні комплекси, такі як право, мораль, ідеологія.

Ідентифікуюча функція полягає у створені і підтримані позитивного групового «Ми-образу».

Культуротворча – (Культурологічна функція виконує не тільки своє основне, пізнавальне завдання - ознайомлення з досягненнями культури і мистецтва, вона сприяє усвідомленню суспільством необхідності наступності культури, збереження культурних традицій.)

 

Особливості масової комунікації як суспільного інституту.

Масова комунікація як різновид людського спілкування, безумовно, має певні специфічні особливості, які накладають свій відбиток на сам процес спілкування і на його структурні компоненти. Слід підкреслити особливу роль каналу в масовій комунікації, оскільки саме опосередкованість спілкування технічними засобами задає, зумовлює основні специфічні особливості масової комунікації як різновиду людського спілкування.

Однією з відмінних особливостей масової комунікації, що випливає з цього міжгрупового виду спілкування, є її яскраво виражена соціальна спрямованість.

Діяльність засобів масової комунікації організовується і управляється спеціальними установами - редакціями газет, радіо, телебачення, інакше кажучи, соціальними інститутами, які в кінцевому підсумку реалізують інтереси тієї чи іншої соціальної групи, перш за все інтереси правлячих класів суспільства. У цьому знаходить відображення той факт, що масова комунікація є по суті спілкуванням великих соціальних груп. Наступна важлива особливість масової комунікації полягає в тому, що через опосередкованість технічними засобами в ній відсутній безпосередній контакт комунікатора й аудиторії. Інакше кажучи, у масовій комунікації відсутній безпосередній зворотний зв'язок. Треба відзначити і таку особливість спілкування в умовах масової комунікації, як підвищену вимогливість у суспільстві до норм спілкування у порівнянні з міжособистісним спілкуванням. Це диктується тим, що передані повідомлення повинні бути максимально чіткими і зрозумілими для найширшої аудиторії. Крім того, відсутність безпосереднього зворотного зв'язку, як правило, не дає можливість відразу помітити і виправити допущену неточність або помилку. Комунікатор набуває в масовій комунікації як би колективного характеру. Це пояснюється тим, що у спілкуванні великих соціальних груп, чим, по суті, є масова комунікація, кожен комунікатор, усвідомлює він це, чи ні, об'єктивно виступає не тільки і не стільки від свого імені, скільки від імені групи, яку він представляє. Отже, якщо підсумувати особливості спілкування в умовах масової комунікації і порівняти з особливостями міжособистісного спілкування, то можна відзначити суттєві відмінності. Природно, що всі вищевказані особливості ніколи не виступають у чистому вигляді, і між масовою комунікацією і міжособистісним спілкуванням безліч проміжних форм.