Семіотична концепція комунікації. Праці Ч. Пірса, Ф. Соссюра 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Семіотична концепція комунікації. Праці Ч. Пірса, Ф. Соссюра



Феномен масової комунікації можна розглядати з різних точок зору. Тож під час вивчення її як процесу передачі повідомлень акцент часто роблять на аналізі ефектів засобів масової комунікації (ЗМК), які вони справляють на свідомість і поведінку аудиторії. У дослідженні масової комунікації головним залишається питання про особливості змісту повідомлень.
Метою комунікації є передача сенсів. При цьому повідомлення, трансльовані ЗМК, утворюють певний знаковий простір. Характерно, що матеріали масової комунікації здебільшого «щільно навантажені» візуальними та вербальними знаками. Причому знаки ці використовуються не зовсім довільно, а є ретельно сконструйованими. Саме тому, аби зрозуміти «механізми» побудови повідомлень масової комунікації (МК), слід звернутися до можливостей семіотичного аналізу.

Комунікація здійснюється за допомогою певних мовних засобів. Мова – це «система знаків, яка слугує засобом людського спілкування, розумової діяльності, способом вираження самосвідомості особи, засобом передачі від покоління до покоління та зберігання інформації». У цьому сенсі мова є первинними, початковими медіа, котрі забезпечують спілкування.

Семіотика (грец. semeiotike - вчення про знаки) - наука про знаки та мову як знакову систему; гуманітарна дисципліна, що досліджує всі факти культури (мова, наука, філософія, мистецтво, театр, кіно, література і под.) як феномени, котрі мають знаковий вираз.

Семіотика досліджує знаки і мову як знакову систему в трьох аспектах - семантичному, синтаксичному, прагматичному.

Семантика (грец. semantikos - означальний) - складова частина семіотики, теорія, яка вивчає смисл і значення мовних виразів, аналізує мову як знакову систему за функціями означення та позначення. Основні семантичні категорії - висловлювання, ім'я, термін, смисл, значення, денотат, референція, дескрипція.

Синтаксис (грец. syntaxis - зв'язок, побудова) - складова частина семіотики, яка вивчає правила поєднання й розміщення мовних знаків у певній знаковій системі, абстрагуючись від функцій означення та позначення, які досліджує семантика.

Прагматика (грец. pragma - дія, справа) - складова частина семіотики, що вивчає способи використання знаків і мови як знакової системи в конкретних практичних ситуаціях.Основний об'єкт дослідження семіотики - знак.

Засновником сучасної семіології вважається швейцарський лінгвіст Фердинанд Соссюр (1857–1913). Семіологія охоплює декілька наочних сфер: знаки, як носії значень; коди, або системи, в які знаки організовані; культура, в рамках якої знаками й кодами оперують. Спочатку семіологія була орієнтована на вивчення мови. Потім семіотичну методологію почали застосовувати для аналізу знакових систем у цілому. Протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть семіотичні підходи активно застосовують у зв'язку з вивченням матеріалів масової комунікації.

У праці «Курс загальної лінгвістики» (1915) Соссюр наводить цілу низку концептуальних побудов, пов'язаних із аналізом мови. Автора дослідження щонайперше цікавлять семіотичні уявлення. Основне посилання полягає в тому, щоб використовувати лінгвістичні моделі та концепції не лише для аналізу мови, а й тексту як такого. Кожен об'єкт люди зазвичай так чи інакше називають, і потім використовують у процесі спілкування. З погляду Соссюра, функції мови полягають не тільки в найменуванні наперед організованої і зрозумілої реальності. Мова служить організації, конструюванню реальності й одночасно «забезпечує до неї доступ».

Автор акцентує увагу на відмінностях між двома ключовими поняттями, що використовуються в цій сфері: «система мови» та «дискурс». Під системою зазвичай розуміють сукупність мовних елементів, організованих за допомогою структури зв'язків і відносин у цілісну єдність. Дискурс характеризує певну загальну форму, спосіб або тип використання мови. Це визначається тим, що соціальними утвореннями властивостей виявляються певні цінності, які в систематичному вигляді проявляються у використовуваній мові. Дискурс є єдиним певним правилом опису предмета повідомлення, що визначається спільністю установок індивідів, котрі беруть участь у комунікації. Також дискурс характеризує соціально зумовлені типи цінностей або способи мислення, які відтворюються у текстах масової комунікації.

Ідея використання лінгвістичних підходів до аналізу інших сфер реальності ґрунтується на таких припущеннях. По-перше, соціальні й культурні явища є не просто матеріальними об'єктами чи подіями. Суть останніх нерозривно пов'язана зі значенням, а отже, зі знаком. По-друге, ці об'єкти не є певною «річчю у собі», а визначаються через систему або мережу відносин з іншими.

Знаки та відносини між ними є одними з ключових понять семіологічного аналізу. Знак є найменшим елементом комунікації всередині мовної системи. Це може бути слово, фотографія, звук, образ на телеекрані, жест, елемент одягу тощо.

У процесі семіотичного аналізу основна увага зосереджена на системі знаків, складових тексту. При цьому відбувається умовне відокремлення форми від змісту. У зв'язку з цим зауважимо, як Соссюр визначав суть знака.

Знак є фізичним об'єктом із певним змістом, значенням і має дві складові або характеристики. Перша складова характеризується як визначальна, друга – як та, що означає. Соссюр вдається до порівняння мови з аркушем паперу. Думка – один його бік, а образ (форма) – другий. Отже, визначник належить до певної ментальної концепції, за допомогою якої цей знак щось означає і сприймається представниками тієї чи іншої культури.

«Знак», за Соссюром, представляє не сам себе, а дещо «інше» – зв'язок між двома речами. Значення конкретного знака не міститься у ньому самому. Значення не детермінується «змістом» як таким, а формується відносинами у системі. Важливо, що визначення здійснюється за допомогою «негативного» співвідношення з іншими елементами знакової системи. Так, «багатий» матиме своє значення лише за наявності «бідного». «Радісний» – через антонім «сумний». Тобто найточнішою характеристикою визначника є те, чим він не є. «Чоловік» – це не «корабель», не «дерево», не «автомобіль». Наявність протилежностей, що визначають значення, передбачає певний загальний предмет, до якого вони відносяться. Наприклад, «добробут» для опозиції: «багатий» – «бідний».

На відміну від діадної концепції знака Соссюра, Пірс використовує тріадну знакову модель [4]. Знак, за Пірсом, може бути представлений тріадою таких ключових елементів: «репрезентамен» – форма, якої набирає знак; «інтерпретант» – сенс, який породжує знак («розвиненіший» знак); «референт» – зовнішній об'єкт, якого знак стосується. Тож у тріадній моделі знака більш акцентовано роль індивіда, котрого цей знак сприймає. Ідея автора полягає ось у чому: ніщо не є знаком доти, доки воно не інтерпретується як знак. Знак існує у своїй якості тільки тоді, коли він «занурений» у контекст сприйняття. Проводячи паралелі між інтерпретаціями Пірса й Соссюра, можемо стверджувати: репрезентамен або форма частково співвідноситься з тим, що означає, а референт або зовнішній об'єкт – з визначником. Ідея про неможливість визначення значення без співвідношення з іншими елементами знакової системи наштовхує на думку про соціокультурне підґрунтя мови. Оскільки соціальні відносини визначаються через те, як вони відображатимуться в системі відносин мови, реальність стає «відносною», а можливості конструювання «реального» виявляються значною мірою пов'язаними з можливостями механізмів мови у конкретній культурній ситуації. З погляду формування значення, культура є детермінувальним чинником конструювання та інтерпретації соціальних відносин.

Пірс поділяв знаки на три типи – іконічні, індексні й символічні. Кожний із них вирізняється за способом відносин між знаком і його об'єктом (за термінологією Пірса), тобто тим, що співвідноситься зі знаком. Іконічний знак має схожість зі своїм об'єктом. Наприклад, фотопортрет. Індекс є знаком, який має безпосередній, «сутнісний» зв'язок із своїм об'єктом. Дим є індексом вогню, нежить – індексом застуди. Символом є такий знак, чий зв'язок із об'єктом встановлюється за допомогою певної угоди, конвенції. Так, троянда в низці культур є символом кохання. Наведені категорії не є строго відмежованими. Один знак може бути композицією декількох типів.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 179; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.85.250 (0.007 с.)